Постанова

від 02.06.2021 по справі 923/215/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/215/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від прокуратури - Коломійчук І.О.,

від Голопристанської міської ради Херсонської області - участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ -СИТИ" - Малюк Є.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.02.2021, прийняте суддею Нікітенком С.В., м. Херсон, повний текст складено 02.03.2021,

у справі №923/215/20

за позовом: заступника керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Голопристанської міської ради Херсонської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ"

про стягнення 509 377,06 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 р. заступник керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Голопристанської міської ради Херсонської області звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача через Виконавчий комітет Голопристанської міської ради Херсонської області грошові кошти у сумі 509377,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,31 га, розташованою за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А, за відсутності оформлення за останнім права власності або права користування даною земельною ділянкою Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" безпідставно зберегло кошти у вигляді орендної плати за землю, нарахованої за період з 01.07.2017 по 31.12.2019, у загальній сумі 509377,06 грн, які, в свою чергу, підлягали сплаті на користь органу місцевого самоврядування - Голопристанської міської ради Херсонської області.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 06.03.2020 відкрито провадження у справі №923/215/20.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.02.2021 у справі №923/215/20 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" на користь Голопристанської міської ради Херсонської області через Виконавчий комітет Голопристанської міської ради Херсонської області суму безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою у розмір 509377,06 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" на користь Херсонської обласної прокуратури суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 7640,66 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки площею 0,31 га, розташованої за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А, зберіг у себе кошти у загальному розмірі 509377,06 грн, які повинен був сплатити у формі орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою, у зв`язку з чим вищенаведена сума грошових коштів підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" на користь Голопристанської міської ради Херсонської області на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить визнати незаконним і скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 18.02.2021 у справі №923/215/20 та прийняти нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що під час розгляду даної справи місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про можливість закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті, а також необґрунтовано відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи, призначеного на 19.01.2021 та 18.02.2021, чим позбавив відповідача можливості брати участь у вказаних судових засіданнях з розгляду даної справи. Апелянт також зауважує на тому, що відмовляючи відповідачу у задоволенні заяви про поновлення строку для звернення з клопотанням про призначення у даній справі комплексної експертизи, суд першої інстанції не виклав прийняте ним рішення у формі ухвали, чим порушив приписи процесуального закону. Крім того, скаржник зазначає про недоведеність прокурором наявності передбачених законом підстав для представництва ним інтересів держави в особі Голопристанської міської ради Херсонської області у даній справі та про відсутність у заступника керівника місцевої прокуратури повноважень на підписання позовної заяви з огляду на неподання до Господарського суду Херсонської області доказів відсутності станом на дату підписання поданого у цій справі позову керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та його першого заступника. Водночас апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду на помилковість розрахунку заявленої до стягнення суми, а також на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що належне відповідачу нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А, розташоване саме на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6522310100:01:002:0922.

У відзиві на апеляційну скаргу №15/1-1507-21 від 21.04.2021 (вх.№1293/21/Д2 від 26.04.2021) перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, останній посилається на те, що при прийнятті рішень про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті, а також про відмову у задоволенні клопотань відповідача про відкладення розгляду справи Господарським судом Херсонської області було дотримано вимоги процесуального закону. Крім того, за твердженням прокурора, відповідач не навів поважних причин пропуску процесуального строку для звернення з клопотанням про призначення комплексної експертизи та безпідставно зазначив про відсутність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Голопристанської міської ради Херсонської області, оскільки під час звернення до суду з позовом у даній справі останнім було дотримано вимоги Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про прокуратуру", які регламентують умови та порядок такого звернення. Водночас перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури зауважує на тому, що заступник керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області уповноважений на підписання позовної заяви у даній справі, оскільки останній, здійснюючи функцію представництва, діє не від імені органу прокуратури як юридичної особи, а виключно від імені держави. Прокурор також наголошує на тому, що в межах розгляду справи №923/745/17, рішення в якій набрало законної сили, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" визнав факт безоплатного користування вказаним товариством земельною ділянкою площею 0,31 га, розташованою за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А, за відсутності оформленого права власності або права користування, при цьому розбіжності в акті №3 від 18.06.2019 та рішенні Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області №192 від 25.07.2019, про які апелянт зазначає в апеляційній скарзі, не впливають на сам розрахунок та розмір безпідставно збережених відповідачем коштів.

05.05.2021 до суду апеляційної інстанції від Голопристанської міської ради Херсонської області надійшов відзив на апеляційну скаргу №02-52/76 від 15.04.2021 (вх.№1293/21/Д3 від 05.05.2021), в якому остання просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.02.2021 у справі №923/215/20 - без змін. У даному відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на правомірність закриття місцевим господарським судом підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті, адже відповідач мав достатньо часу для формування власної правової позиції, а також на обґрунтованість відмови суду у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат Малюк Є.В. не є єдиним повноважним представником товариства відповідача. Крім того, за твердженням позивача, клопотання відповідача про призначення комплексної експертизи, заявлене в суді першої інстанції, є необґрунтованим, а твердження останнього про відсутність у заступника керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області повноважень на підписання позовної заяви спростовується положеннями Закону України "Про прокуратуру". Водночас Голопристанська міська рада Херсонської області наголошує на тому, що розрахунок суми, заявленої до стягнення у даній справі, проведено правильно, натомість скаржник умисно ігнорував роботу відповідної комісії з визначення розміру цієї суми.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 06.04.2021 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 26.04.2021 справу №923/215/20 призначено до розгляду на 02.06.2021 о 10:00.

У судовому засіданні 02.06.2021 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" апеляційну скаргу підтримав, представник прокуратури висловив заперечення проти її задоволення, представник Голопристанської міської ради Херсонської області участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.187, 188).

01.06.2021 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" надійшло клопотання б/н від 31.05.2021 (вх.№2327/21 від 01.06.2021) про зупинення апеляційного провадження у справі №923/215/20, мотивоване тим, що останнє звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовною заявою у справі №540/2389/21 про визнання протиправним та нечинним рішення Голопристанської міської ради Херсонської області №256 від 28.07.2011, яке, за твердженням заявника, є головним регуляторним актом для визначення суми позову у справі №923/215/20, а відтак від результатів розгляду справи №540/2389/21 безпосередньо залежить законність оскаржуваного рішення Господарського суду Херсонської області від 18.02.2021 у даній справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов`язковий (зазначений в законі), за наявності якого господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов`язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За умовами пункту 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Колегія суддів враховує, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Таким чином, визначаючи наявність передбачених господарським процесуальним законом підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 25.06.2019 у справі №914/1423/18.

Колегія суддів зауважує на тому, що рішення Голопристанської міської ради Херсонської області №256 від 28.07.2011, яке є предметом спору у справі №540/2389/21, було чинним на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, а тому апеляційний перегляд рішення Господарського суду Херсонської області від 18.02.2021 у справі №923/215/20 з урахуванням обставин, встановлених у справі №540/2389/21, фактично призвів би до перегляду справи по суті, виходячи з інших фактичних та правових підстав, що в силу процесуального закону є неприпустимим на стадії апеляційного провадження.

За таких обставин, з огляду на недоведеність заявником наявності об`єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням у справі №540/2389/21, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" б/н від 31.05.2021 (вх.№2327/21 від 01.06.2021) про зупинення апеляційного провадження у справі №923/215/20, про що у судовому засіданні 02.06.2021 постановлено відповідну протокольну ухвалу.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Херсонської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №197521335 від 24.01.2020 вбачається, що 08.10.2012 було проведено державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" на двоповерхову будівлю торгового комплексу за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-а (реєстраційний номер майна: 37822934; номер запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 132 в книзі 1).

Рішенням Голопристанської міської ради Херсонської області №655 від 25.12.2012, зокрема, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність шляхом викупу земельної ділянки площею 3100 кв.м по вул. 1 Травня, 81-а у м. Гола Пристань, межі якої визначені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, для розміщення будівлі двоповерхового торгового комплексу, а також доручено відповідачу замовити вказану технічну документацію в організації, яка отримала ліцензію на проведення робіт із землеустрою згідно з законодавством України, та подати останню на розгляд даному органу місцевого самоврядування.

В подальшому рішенням Голопристанської міської ради №716 від 23.04.2013 надано Товариству з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3100 кв.м у власність шляхом викупу із земель запасу житлової та громадської забудови м. Гола Пристань по вул. 1 Травня, 81-а для розміщення будівлі двоповерхового торгового комплексу.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6503536682018 від 01.02.2018 та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №197517537 від 24.01.2020 земельна ділянка площею 0,31 га за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня з кадастровим номером 6522310100:01:002:0922 (цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Гола Пристань в особі Голопристанської міської ради Херсонської області.

Рішенням Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області №102 від 25.07.2019 відповідно до статей 152, 156, 157, 211 Земельного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 "Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", затвердженого рішенням Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області №123 від 22.09.2016 "Положення про комісію з визначення розмірів збитків для їх відшкодування власникам землі та землекористувачам", керуючись статтями 27, 52, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", було затверджено акт №3 від 18.06.2019 про визначення та відшкодування збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам внаслідок порушення земельного законодавства, згідно з яким розрахунок втрат до міського бюджету за період з 01.01.2017 до 31.12.2018 у зв`язку із відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" оформити право користування земельною ділянкою площею 3100 кв.м по вул. 1 Травня, 81-А в м. Гола Пристань становить 305625,90 грн.

Витяг з вищенаведеного рішення Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області №102 від 25.07.2019 разом з супровідним листом №02-38/465 від 08.08.2019 було надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" засобами поштового зв`язку до відома та усунення порушень земельного законодавства.

Згідно з адресованим Голопристанській міській раді Херсонської області листом Херсонського управління Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі №4550/9/21-22-51-12-03 від 12.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" податкову декларацію зі сплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної форми власності) за 2017-2018 роки до Голопристанської ДПІ Херсонського управління Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі не надавало.

У листі №4471/9/21-22-04-04-07 від 28.12.2019 Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі проінформувало Новокаховську місцеву прокуратуру Херсонської області про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" не обліковується платником земельного податку або орендної плати за земельну ділянку площею 0,31 га (кадастровий номер 6522310100:01:002:0922), яка знаходиться у м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81а.

30.09.2019 на адресу Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області надійшов лист Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області №02-38/570 від 25.09.2019, в якому останній повідомив про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" продовжує без належних правових підстав (зокрема, без укладення договору оренди землі) тривалий час використовувати земельну ділянку площею 3100 кв.м по вул. 1 Травня, 81-а у м. Гола Пристань, на якій розташований об`єкт нерухомого майна - будівля двоповерхового торгового комплексу, не викуповувати вказану земельну ділянку та не сплачувати плату за землю, чим порушує приписи земельного законодавства. З огляду на викладене, Виконавчий комітет Голопристанської міської ради Херсонської області просив прокуратуру скерувати до Господарського суду Херсонської області позов про стягнення з товариства відповідача коштів за використання останнім вищенаведеної земельної ділянки.

В адресованому позивачу запиті №34-81вих20 від 03.01.2020 заступник керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області, зазначаючи про встановлення підстав для представництва інтересів держави у сфері земельних відносин в суді у зв`язку з використанням Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" земельної ділянки комунальної власності площею 0,31 га, розташованої за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А (кадастровий номер: 6522310100:01:002:0922), без правовстановлюючих документів та без плати за землю, просив надати інформацію про вжиті заходи щодо стягнення у судовому порядку з товариства відповідача коштів за користування вказаною земельною ділянкою та причини, які перешкоджали вжиттю цих заходів.

За результатами розгляду вищенаведеного запиту Голопристанська міська рада Херсонської області листом №02-32/8 від 13.01.2020 повідомила про те, що вимоги останньої щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А були проігноровані Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ", при цьому міська рада та її виконавчий комітет здійснили всі можливі та передбачені законом заходи щодо спонукання відповідача до укладення договору оренди землі та стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим, беручи до уваги те, що сума збитків є значною для бюджету міста та в добровільному порядку даним товариством не сплачена, зазначений орган місцевого самоврядування просив прокурора здійснити представництво в суді інтересів держави в особі Голопристанської міської ради Херсонської області щодо відшкодування цих збитків.

27.01.2020 заступник керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області надіслав Голопристанській міській раді Херсонської області складене на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлення №34-986вих-20 від 27.01.2020 стосовно звернення до суду в інтересах держави в особі вказаного суб`єкта владних повноважень з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" про відшкодування збитків за бездоговірне користування земельною ділянкою в сумі 509377,06 грн.

У матеріалах справи також містяться копії витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1731/200-19 від 25.02.2019 та №2168/0/200-19 від 20.12.2019, сформовані щодо земельної ділянки за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-а (кадастровий номер: 6522310100:01:002:0922), та викопіювання з публічної кадастрової карти України щодо місця розташування вказаної земельної ділянки; копії низки рішень Голопристанської міської ради Херсонської області, а саме: №423 від 10.03.2017 та №482 від 08.06.2017 "Про податок на майно" разом з витягами із затверджених даними рішеннями Положень про податок на майно і №737 від 31.05.2018 "Про встановлення та затвердження ставок орендної плати за землю"; рішення Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області №123 від 22.09.2016 "Про затвердження Положення про комісію з визначення розмірів збитків для їх відшкодування власниками землі та землекористувачам" разом з вказаним Положенням та Складом відповідної комісії, а також адресовані відповідачу листи №02-38/275 від 23.05.2019, №02-38/307 від 04.06.2019, №02-17/360 від 18.07.2018, №02-17/395 від 02.08.2018 і №02-17/430 від 31.08.2018 стосовно запрошення Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" для участі у засіданні комісії з визначення розмірів збитків для їх відшкодування власниками землі та землекористувачам (з доказами їх направлення засобами поштового зв`язку рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення).

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача безпідставно збережених кошти у вигляді орендної плати за землю, нарахованої за період з 01.07.2017 по 31.12.2019, у загальній сумі 509377,06 грн .

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд послався на те, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки площею 0,31 га, розташованої за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А, зберіг у себе кошти у загальному розмірі 509377,06 грн, які повинен був сплатити у формі орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою, у зв`язку з чим вищенаведена сума грошових коштів підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" на користь Голопристанської міської ради Херсонської області на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Херсонської області про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

У статті 131 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За умовами частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статті 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб`єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля , природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частини перша, третя, п`ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

В силу частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За умовами частини третьої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного розвитку на своїй території.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Недотримання економічного регулювання земельних відносин внаслідок незабезпечення надходження плати за користування землею комунальної форми власності до відповідного місцевого бюджету та допущення використання земельної ділянки за відсутності належним чином оформленої правової підстави безумовно свідчить про порушення економічних інтересів територіальної громади м. Гола Пристань.

Отже, Голопристанська міська рада Херсонської області як орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, під час регулювання земельних відносин (зокрема, стосовно надання земельних ділянок комунальної власності в оренду та, відповідно, отримання плати за користування землею), а тому виступає належним позивачем у цій справі.

Водночас Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що Голопристанська міська рада Херсонської області, не зважаючи на наявність відповідних повноважень, виявивши факт користування земельною ділянкою комунальної форми власності без правовстановлюючих документів і без плати за землю, не вчинила жодних дій для захисту інтересів територіальної громади шляхом примусового стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачем заходів реагування на вказане порушення, натомість остання навпаки неодноразово зверталася до прокурора з проханням здійснити представництво в суді інтересів держави в особі Голопристанської міської ради Херсонської області шляхом подання позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" про відшкодування зазначених коштів.

З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентним органом - позивачем протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів територіальної громади, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останнього самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.

Доводи апелянта про відсутність у заступника керівника місцевої прокуратури повноважень на підписання позовної заяви у даній справі колегією суддів оцінюються критично, адже в силу пунктів 14-16 частини першої статті 15, частини першої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" прокурором органу прокуратури є, зокрема, керівник місцевої прокуратури, перший заступник керівника місцевої прокуратури та заступник керівника місцевої прокуратури, при цьому право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №819/198/17 та від 27.05.2020 у справі №918/478/17 є безпідставними, адже зазначені судові рішення стосуються правовідносин, в яких заступник керівника регіональної прокуратури, підписуючи позов, діяв від імені та в інтересах органу прокуратури як юридичної особи, а не реалізуючи конституційну функцію з представництва інтересів держави в особі компетентного суб`єкта владних повноважень, натомість у даній справі заступник керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся з позовом саме в інтересах держави в особі Голопристанської міської ради Херсонської області.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, у тому числі, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

В силу статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За умовами статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України унормовано, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

У підпункті 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Приписами статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

В силу частини другої статті 152, пункту д) частини першої статті 156 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За умовами пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом наведених приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Колегія суддів вбачає, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, без належних на те правових підстав.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується приписами Земельного кодексу України.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

В силу пункту е) частини першої статті 141 Земельного кодексу України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача.

Відповідно до вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для одночасного автоматичного виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Таким чином, апеляційний господарський суд зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків), оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

За таких обставин, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постановах від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

З огляду на викладене, враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що предметом доказування в межах даної справи є обставини, які підтверджують використання відповідачем земельної ділянки певною площею, наявність у такої ділянки меж та присвоєння їй кадастрового номеру, право на користування якою перейшло до відповідача у зв`язку з набуттям права власності на об`єкти нерухомого майна.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 06.08.2019 у справі №922/3560/18.

Згідно з частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до положень частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Колегія суддів зазначає про те, що земельній ділянці комунальної форми власності з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,31 га за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А присвоєно кадастровий номер 6522310100:01:002:0922, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6503536682018 від 01.02.2018 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №197517537 від 24.01.2020, відтак вказана земельна ділянка є сформованою, у зв`язку з чим остання у розумінні чинного законодавства України вважається об`єктом цивільних прав.

Як зазначалося вище, 08.10.2012 було проведено державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" на двоповерхову будівлю торгового комплексу за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-а (реєстраційний номер майна: 37822934; номер запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 132 в книзі 1), про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №197521335 від 24.01.2020.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження здійснення належного оформлення за ним права користування вказаною земельною ділянкою, у зв`язку з чим Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Херсонської області про користування Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,31 га, розташованою за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А (кадастровий номер 6522310100:01:002:0922) без достатньої правової підстави.

Посилання апелянта на недоведеність прокурором того факту, що належне Товариству з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А, розташоване саме на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6522310100:01:002:0922, колегією суддів оцінюються критично, оскільки, по-перше, сам відповідач звертався до Голопристанської міської ради Херсонської області з клопотаннями про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність шляхом викупу земельної ділянки площею 3100 кв.м по вул. 1 Травня, 81-а у м. Гола Пристань, межі якої визначені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, для розміщення будівлі двоповерхового торгового комплексу, у зв`язку з чим позивачем були прийняті рішення №655 від 25.12.2012 та №716 від 23.04.2013; по-друге, відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1731/200-19 від 25.02.2019 та №2168/0/200-19 від 20.12.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 6522310100:01:002:0922 має адресу: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А, тобто адресу, ідентичну тій, на якій розміщений належний відповідачу об`єкт нерухомого майна.

Враховуючи вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" як фактичний користувач спірної земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України .

Відповідно до проведеного Голопристанською міською радою Херсонської області розрахунку загальна суми коштів за користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,31 га, розташованою за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А, за період з 01.07.2017 по 31.12.2019 становить 509377,06 грн (зокрема, за липень-грудень 2017 року - 101875,86 грн; за 2018 рік - 203750,60 грн, за 2019 рік - 203750,60 грн).

Перевіривши даний розрахунок суми, заявленої до стягнення у даній справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що останній виконано арифметично правильно та з урахуванням правильних вихідних даних (ставки орендної плати за користування землями громадської забудови у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки землі в рік відповідно до рішень Голопристанської міської ради Херсонської області №423 від 10.03.2017 та №482 від 08.06.2017 та №737 від 31.05.2018; нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 2037506 грн згідно з витягами із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1731/200-19 від 25.02.2019 та №2168/0/200-19 від 20.12.2019; періоду нарахування, який не охоплюється періодом стягнення за рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.09.2017 у справі №923/745/17, що набрало законної сили та є чинним).

Доводи скаржника про наявність розбіжностей між актом №3 від 18.06.2019 про визначення та відшкодування збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам внаслідок порушення земельного законодавства, і рішенням Виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області №102 від 25.07.2019, яким вказаний акт було затверджено, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, адже допущені в даному акті описки у назві місяців 2017 року жодним чином не спростовують арифметичної правильності проведення позивачем розрахунку з урахуванням належного періоду - з 01.07.2017 по 31.12.2019.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження сплати відповідачем на користь позивача 509377,06 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,31 га, розташованою за адресою: Херсонська обл., м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 81-А (кадастровий номер 6522310100:01:002:0922), за період 01.07.2017-31.12.2019, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову у даній справі в повному обсязі.

Стосовно тверджень апелянта про порушення Господарським судом Херсонської області норм процесуального права у зв`язку з необґрунтованою відмовою Товариству з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи, призначених на 19.01.2021 та 18.02.2021, а також тим, що відмовляючи відповідачу у задоволенні заяви про поновлення строку для звернення з клопотанням про призначення у даній справі комплексної експертизи, місцевий господарський суд не виклав прийняте ним рішення у формі ухвали, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2021 до суду першої інстанції надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" б/н та б/д (вх.№203/21 від 12.01.2021) про відкладення розгляду справи №923/215/20, призначеного на 19.01.2021, мотивоване перебуванням повноважного представника відповідача станом на 19.01.2021 у відрядженні в м. Одеса для участі у справі №540/2121/20 у П`ятому апеляційному адміністративному суді.

З огляду на неподання відповідачем до Господарського суду Херсонської області жодного доказу на підтвердження викладених у клопотанні б/н та б/д (вх.№203/21 від 12.01.2021) про відкладення розгляду справи обставин зайнятості представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" в іншому судовому процесі, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вищенаведеного клопотання.

В подальшому 16.02.2021 відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням б/н та б/д (вх.№1226/21 від 16.02.2021) про відкладення розгляду справи №923/215/20, призначеного на 18.02.2021, в обґрунтування якого Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" зазначило про те, що станом на 18.02.2021 повноважний представник останнього братиме участь у 8 судових засіданнях, що відбуватимуться у П`ятому апеляційному адміністративному суді, при цьому в чотирьох з них явку представника визнано обов`язковою.

Враховуючи значну тривалість розгляду справи №923/215/20, беручи до уваги те, що явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні 18.02.2021 обов`язковою не визнавалась, а правова позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" викладена письмово у відзиві на позов, у той час як клопотання б/н та б/д (вх.№1226/21 від 16.02.2021) про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого представника відповідача та доказів визнання обов`язковою явки представника у судових засіданнях в П`ятому апеляційному адміністративному суді, колегія суддів вважає правомірним висновок Господарського суду Херсонської області про відмову у задоволенні вищенаведеного клопотання.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про можливість закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті, що позбавило відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, беручи до уваги те, що провадження у даній справі було відкрито 06.03.2020, а підготовче провадження закрито 19.01.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" мало достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, при цьому апеляційний господарський суд зауважує, що в силу частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

16.02.2021 до суду першої інстанції надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" б/н та б/д (вх.№445/21 від 16.02.2021) про поновлення процесуального строку на подання відповідачем клопотання про призначення у справі №923/215/20 судової експертизи, яке мотивоване неможливістю порушення питання про призначення експертизи у судових засіданнях у даній справі, які відбулися в межах підготовчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам по собі факт подання стороною клопотання про поновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки вказане клопотання з огляду на приписи процесуального закону повинно містити обґрунтування поважності пропуску такого строку, а за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до господарського суду на загальних підставах.

Отже, поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи і лише сам факт звернення з відповідним клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду поновити цей строк.

З огляду на обґрунтування відповідачем клопотання б/н та б/д (вх.№445/21 від 16.02.2021) про поновлення процесуального строку на подання клопотання про призначення у справі №923/215/20 судової експертизи, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що несвоєчасне порушення питання про призначення експертизи, враховуючи наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" доводи, не зумовлене обставинами, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення учасника справи та пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії, адже відповідач не був позбавлений можливості звернутися з клопотанням про призначення у справі експертизи шляхом завчасного подання відповідного клопотання до Господарського суду Херсонської області до закінчення підготовчого провадження, а не лише безпосередньо у судових засіданнях.

Твердження апелянта про те, що, відмовляючи відповідачу у задоволенні заяви про поновлення строку для звернення з клопотанням про призначення у даній справі комплексної експертизи, місцевий господарський суд не виклав прийняте ним рішення у формі ухвали, Південно-західним апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ-СИТИ" б/н та б/д (вх.№445/21 від 16.02.2021) про поновлення процесуального строку Господарським судом Херсонської області було відмовлено у судовому засіданні 18.02.2021 шляхом постановлення протокольної ухвали, а мотиви зазначеного висновку викладені безпосередньо в оскаржуваному рішенні.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Херсонської області норм права при ухваленні рішення від 18.02.2021 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 18.02.2021 у справі №923/215/20 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ СИТИ".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.06.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук