Постанова

від 02.06.2021 по справі 649/877/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 649/877/19

провадження № 61-7115св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом та відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - селянське фермерське господарство Ольга ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу селянського фермерського господарства Ольга на рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 20 грудня 2019 року в складі судді Соловйова В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2020 року в складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Бугрика В. В. та касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2020 року в складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Базіль Л. В., Бугрика В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до селянського фермерського господарства Ольга (далі - СФГ Ольга ), у якому просили:

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений 17 травня 2007 року між ОСОБА_1 та СФГ Ольга , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 травня 2007 року № 4АА002187-0407-717-00062;

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений 17 травня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ Ольга , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 травня 2007 року № 4АА002187-04-07-717-00061;

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений 11 березня 2008 року між ОСОБА_3 та СФГ Ольга , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07 червня 2008 року № 4АА002187-04-08-717-00059;

- розірвати договір оренди землі, укладений 17 травня 2007 року між ОСОБА_1 та СФГ Ольга , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 29 травня 2007 року № 4АА002187-0407-717-00081.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками земельних ділянок.

Починаючи з 2007 року, за усною домовленістю належні їм земельні ділянки перебували в оренді СФГ Ольга .

У червні 2019 року повідомили відповідача про намір самостійно обробляти земельні ділянки, після чого дізнались, що з 2007 року СФГ Ольга використовує належні їм землі на підставі договорів оренди.

Посилаючись на те, що вони не підписували і нікого не уповноважували на підписання жодних догорів оренди, позивачі просили задовольнити позовні вимоги.

ОСОБА_4 позовні вимоги мотивує тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом він є власником земельної ділянки, площею 6,950 га, яка належала ОСОБА_1 , та використовується СФГ Ольга .

Після набуття права власності на земельну ділянку він повідомив відповідача про намір самостійно її обробляти, після чого дізнався про існування договору оренди від 17 травня 2007 року.

Посилаючись на те, що не має жодних домовленостей з СФГ Ольга щодо оренди успадкованої ним земельної ділянки, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги.

У серпні 2019 року СФГ Ольга подало зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просило стягнути збитки в сумі 68 506, 16 грн.

Позов мотивований тим, що, починаючи з 2007 року земельні ділянки відповідачів перебувають в оренді СФГ Ольга .

Подаючи первісний позов, відповідачі умисно порушують взяті на себе зобов`язання за договорами оренди та помилково зазначають інформацію щодо певної домовленості між ними та господарством.

Посилаючись на те, що СФГ Ольга є юридичною особою, яка сплачує відповідні податки та збори, і земельні ділянки відповідачів включені до податкового обліку господарства, а також на існування затрат на сільськогосподарський обробіток земельних ділянок відповідачів, господарство просило задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 20 грудня 2019 року первісний позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 17 травня 2007 року між ОСОБА_1 та СФГ Ольга , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 травня 2007 року № 4АА002187-0407-717-00062. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 17 травня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ Ольга , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 травня 2007 року № 4АА002187-04-07-717-00061. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 11 березня 2008 року між ОСОБА_3 та СФГ Ольга , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07 червня 2008 року № 4АА002187-04-08-717-00059. Розірвано договір оренди землі, укладений 17 травня 2007 року між ОСОБА_1 та СФГ Ольга , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 29 травня 2007 року № 4АА002187-0407-717-00081. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки позивачі заперечують, що саме вони підписували оспорювані договори, а СФГ Ольга заявляє зустрічний позов про стягнення збитків, місцевий суд вважав, що відповідач фактично визнав позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Позовні вимоги ОСОБА_4 про розірвання договору суд вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на пункт 37 договору оренди, яким передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Оскільки СФГ Ольга не надало жодного розрахунку витрат, понесених у зв`язку з обробітком земельних ділянок відповідачів, суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2020 року апеляційну скаргу СФГ Ольга задоволено частково, рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 20 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди скасовано та відмовлено в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 20 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову СФГ Ольга про відшкодування збитківне оскаржувалось, а тому судові рішення в цій частині на предмет законності та обґрунтованості судом касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не перевіряються.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі не довели обставини, на які вони посилаються як на підставу їхніх позовних вимог, оскільки належними доказами не спростували факт підписання ними оспорюваних договорів оренди.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими з мотивів, наведених судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2020 року СФГ Ольга звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми матеріального права, а саме частини 3, 4 та 5 статті 31, частини 4 статті 32 Закону України Про оренду землі , частину 3 статті 148-1 ЗК України без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №190/949/17, від 22 січня 2020 року в справі №399/590/17, від 21 січня 2020 року в справі №235/7122/18, від 10 жовтня 2019 року в справі №610/31/17, у яких зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку у порядку спадкування не є самостійною підставою для розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав оцінки талону-повідомленню про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, згідно якого позивачі звернулись до Великолепетиського ВП ГУНП із заявою про вчинення головою ФГ Ольга злочину (підроблення підписів у договорах про оренду земельних ділянок).

Відзиви на касаційні скарги до суду касаційної інстанції не подані

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу № 649/877/19 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до СФГ Ольга про визнання договорів оренди земельної ділянки недійсними та розірвання договору оренди земельної ділянки, за зустрічним позовом СФГ Ольга до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування збитків призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає часткову задоволенню, а касаційна скарга СФГ Ольга - залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною, площею 6,83 га, на підставі державного акта на право приватної власності на землю І-ХС № 03016.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 6,85 га, на підставі державного акта на право приватної власності на землю І-ХС № 03015

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, загальною площею 6,83 га, на підставі державного акта на право приватної власності на землю ЯД № 729564.

ОСОБА_4 успадкував земельну ділянку, площею 6,950 га, яка належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю І-ХС № 010114.

17 травня 2007 року між ОСОБА_1 та СФГ Ольга укладений договір оренди землі, зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 травня 2007 року № 4АА002187-0407-717-00062.

17 травня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ Ольга укладений договір оренди землі, зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 травня 2007 року № 4АА002187-04-07-717-00061.

17 травня 2007 року між ОСОБА_6 , спадкоємцем якого є ОСОБА_4 , та СФГ Ольга укладений договір оренди землі,зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 29 травня 2007 року № 4АА002187-0407-717-00081.

Пунктом 37 вищевказаного договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

11 березня 2008 року між ОСОБА_3 та СФГ Ольга укладений договір оренди землі , зареєстрований у Великолепетиському районному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07 червня 2008 року № 4АА002187-04-08-717-00059.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча

б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що переглядається, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили визнати недійсними договори оренди належних їм земельних ділянок, посилаючись на те, вони їх не підписували.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні первісного позову в цій частині, виходив з того, що позивачі не довели обставини, на які вони посилаються як на підставу їхніх позовних вимог, оскільки не спростували факт підписання ними оспорюваних договорів оренди.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Проте, позивачі обрали спосіб відновлення порушеного права (визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними), який не підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у цій справі.

При цьому колегія суддів звертає увагу ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивачів права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року в справі № 387/356/17 (провадження № 61-16498св18).

ОСОБА_4 , обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що він є новим власником земельної ділянки, яка належала ОСОБА_6 , та використовувалась СФГ Ольга на підставі договору оренди земельної ділянки від 17 травня 2007 року. Маючи намір самостійно обробляти земельну ділянку, позивач повідомив про це відповідача та просив розірвати договір на підставі пункту 37, яким передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору, проте отримав відмову.

Положеннями статей 30, 31 Закону України Про оренду землі визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку;

(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) .

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки, врахував зміст пункту 37 вказаного правочину, яким сторони погодили можливість розірвання договору оренди у разі зміни власника земельної ділянки, яка перебуває в оренді відповідача, а також у разі реорганізації юридичної особи - орендаря, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про задоволення позову в цій частині.

Вказаним пунктом враховано інтереси, як власника земельної ділянки, так

і орендаря. Крім того, пункт 37 цього договору є чинним та

в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин у вказаній частині положення Закону України Про оренду землі та ЦК України, надав належну оцінку умовам договору оренди земельної ділянки.

Висновок апеляційного суду в частині вирішення первісного позову ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки є обґрунтованим, оскільки законодавець допускає можливість розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку в разі, якщо це передбачено умовами такого договору, що спростовує доводи касаційної скарги СФГ Ольга .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в частині первісних позовних вимог ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду в цій частині підлягає зміні, виклавши її мотивувальну частині в редакції цієї постанови.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення оскаржуваного судового рішення в цій частині без змін.

Щодо клопотання про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У вимогах касаційної скарги СФГ Ольга просить направити справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування правозастосовчої практики.

Клопотання про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиною правозастосовної практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявником у клопотанні не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

З огляду на викладене, колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотанняселянського фермерського господарства Ольга про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково, касаційну скаргу селянського фермерського господарства Ольга залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2020 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2020 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді : В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун