Постанова

від 30.05.2021 по справі 927/359/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2021 р. Справа№ 927/359/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Яковлєва М.Л.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Тракало Р.І.

від позивача 1: не прибув;

від позивача 2: не прибув;

від відповідача 1: не прибув;

від відповідача 2: не прибув;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів та Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року (дата підписання повного тексту 31.10.2018 року)

у справі № 927/359/18 (суддя: Белов С.В.)

за позовом: Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України, в інтересах держави

в особі: позивача 1. Міністерства оборони України,

в особі: позивача 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів,

до відповідача-1: Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України

до відповідача-2: Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1:

Національна академія аграрних наук України

про визнання недійсним та скасування розпоряджень, державного акту та рішення

ВСТАНОВИВ:

Військова прокуратура Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України (далі прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі позивач 1) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів (далі відповідач 2) звернулась до господарського суду з позовом до Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (далі відповідач 1) та Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області (далі- відповідач 2), за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 Національна академія аграрних наук України (далі третя особа) про визнання недійсним та скасування:

- розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02.07.2004 року № 248 Про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею;

- розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 01.02.2010 року № 36 Про припинення права користування земельною ділянкою;

- державного акту ЯЯ 376142 від 04.11.2010 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718, виданий Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук;

- рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14.08.2017 року, прийнятого Комунальним підприємством Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Чернігівської обласної ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області, всупереч вимог ст. 20, 21, 77, 152-155 Земельного кодексу України, Закону України Про використання земель оборони, було прийнято розпорядження про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею та розпорядження про припинення права постійного користування земельною ділянкою, на підставі яких було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук площею 160,4718 га, до якої нібито входить частина земельної ділянки площею 4,7 га аеродрому Прилуки, що відноситься до категорії земель оборони. На підставі вказаних документів було здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 за Прилуцькою дослідною станцією Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.

Господарський суд Чернігівської області відмовив в задоволенні позову своїм рішенням від 31.10.2018 року (повний текст складено 31.10.2018 року).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернігів звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Так за твердженням скаржника, органом державної влади Прилуцькою районною державною адміністрацією, усупереч ст.ст. 20, 21, 77, 152-155 Земельного кодексу України, Закону України «Про використання земель оборони» видачею оскаржуваних розпорядчих документів прийнято рішення про вилучення та надання у постійне користування Прилуцькій дослідній станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України частини земельної ділянки площею 3.98 га аеродрому «Прилуки», що відноситься до категорії земель оборони, визначено інше цільове призначення такої ділянки та видано державний акт на право постійного користування землею, розпоряджатись якою Прилуцька РДА не мала права.

У подальшому на підставі вказаних документів проведено державну реєстрацію права постійного користування земельної ділянки 7424183100:11:000:0004 за Прилуцькою дослідною станцією Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.

Вказаними діями суттєво обмежено гарантовані законодавством України права держави Міністерства оборони України, як дійсного постійного землекористувача ділянки.

Крім того, скаржник вказав, що висновок суду першої інстанції про не передачу військовій частині НОМЕР_1 у постійне користування земельної ділянки площею 750.5 га є хибним та таким, що повністю не відповідає дійсності.

У свою чергу, скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки відповідне право належить Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області, оскільки останнє суперечить нормам матеріального права.

Також, скаржник вказав, що суду першої інстанції були надані всі матеріали по проведенню планової інвентаризації в 2015 році відповідно до наказу Міністерства оборони України від 20.05.2015 року. Крім того КЕВ м. Чернігів надано первинні бухгалтерські документи по зарахуванню земельної ділянки аеродрому «Прилуки» на бухгалтерський облік. Зокрема відповідно до п. 4.1 вищезазначеної інструкції бухгалтерський облік земельних ділянок, гаданих для потреб оборони, повинен забезпечувати правильне документальне оформлення та своєчасне відображення в регістрах бухгалтерського обліку їх надходження, переміщення, вибуття. З наданих суду первинних бухгалтерських документів видно, що переміщення та вибуття зазначеної земельної ділянки не відбувалось.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2018 року справу № 927/359/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Тищенко А.І.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2018 року, у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., у відпустці, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 927/359/18 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі № 927/359/18 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М., та призначив розгляд справи на 17.01.2019 своєю ухвалою від 10.12.2018 року.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2019 року, у зв`язку з перебуванням судді Скрипки І.М., у відпустці, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 927/359/18 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Тищенко А.І., Козир Т.П.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі № 927/359/18 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Козир Т.П., Тищенко А.І., своєю ухвалою від 17.01.2019 року.

Крім того, не погодившись з прийнятим рішенням, Військовий прокурор Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника суд першої інстанції зробив помилковий, не обґрунтований висновок про неможливість встановлення обставин можливого накладення раніше переданих земельних ділянок загальною площею 20.3 га на спірну земельну ділянку.

Разом з цим, суд першої інстанції маючи сумнів у достовірності наданих позивачем та прокурором доказів щодо встановлення меж та площі спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, ухилився від встановлення дійсних обстави, меж та площі спірної земельної ділянки та маючи сумнів у поданих доказах не перевірив їх шляхом призначення земельно-технічної експертизи чи отримання пояснень представника органу, що надав суперечливі докази.

Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції виклав суперечливі висновки та з одного боку зазначив про відсутність достовірних доказів щодо площі, місцезнаходження частини спірної земельної ділянки, а з іншого вказав, що спірна земельна ділянка становить не 4.7 га, а 3.98 га (4-7 га 0.72 га), та входить до загальної конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004.

У свою чергу, скаржник вказав, що в ході виконання землевпорядних робіт встановлено неможливість внесення даних до Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень частини площі вказаної земельної ділянки 730.2 га в розмірі 3.98 га.

Суду було надано технічну документацію, щодо обліку земель надано акти звірок облікових даних КЕВ м. Чернігова та Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області щодо підтвердження факту перебування, знаходження на обліку земель оборони аеродрому «Прилуки».

Північний апеляційний господарський суд залишив без руху апеляційну скаргу Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі №927/359/18 своєю ухвалою від 06.12.2018 року.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому розмірі згідно з чинним законодавством та заявою про поновлення строку із зазначенням поважних підстав пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2019 року, у зв`язку з перебуванням судді Скрипка І.М., у відпустці, було сформовано для призначення розгляду апеляційної скарги у справі № 927/359/18 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Тищенко А.І., Козир Т.П.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі №927/359/18. Об`єднав в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі №927/359/18 з апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі №927/359/18 своєю ухвалою від 17.01.2019 року.

Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів та неодноразово відкладався.

11.02.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшов відзив на апеляційні скарги, відповідно до якого відповідач просив суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що позивачами не було надано жодних належних обґрунтувань щодо неможливості припинення права користування на частину землі, яка безпосередньо знаходиться під об`єктами державної власності, та жодним чином не доведено наявність суспільного інтересу у позбавленні відповідача 2 права на постійне користування, яке отримано відповідно до закону, на ту частину землі, яка не пов`язана з об`єктами державної власності.

Крім того, 11.02.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача 2 до суду надійшло клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи проведення якої доручити експертам Чернігівського відділення Київського НДІСЕ.

22.02.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від прокуратури надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній підтримав клопотання про призначення судової експертизи у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року задоволено клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова про призначення у справі №927/359/18 судової земельно-технічної експертизи. Призначено у справі №927/359/18 судову земельно-технічну експертизу.

11.05.2019 року до Північного апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Чернігівського відділення надійшов лист №1652/1653/19-24 від 08.05.2019 року з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, а саме каталогу координат поворотних точок (кутів) державної геодезичної системи координат (SС63) в повному об`ємі із семизначних цифр до коми, меж земельних ділянок, які входять до державного акту № 22 на право постійного користування під об`єкти аеродрому Прилуки на електронному носії (виконану в програмному комплексі: АutoCAD, формату dwg та dxf в системі СК 1963).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 року задоволено клопотання експерта КНДІСЕ Чернігівського відділення Курінного В.В. про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення земельно-технічної експертизи.

02.12.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача 2 до суду надійшло клопотання про відкликання клопотання від 13.09.2019 року №1801 про погодження Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів терміну для оплати послуг з проведення земельно-технічної експертизи №1652/1653/19-24 в сумі 10 048,00 грн у зв`язку з її оплатою, яке було задоволено судом.

Північний апеляційний господарський суд зупинив провадження у справі №927/359/18 та направив матеріали справи Чернігівському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової земельно-технічної експертизи, призначеної згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року своєю ухвалою від 03.12.2019 року.

27.01.2020 року до Північного апеляційного господарського суду надійшла справа №927/359/18 разом з висновком експерта та актом здачі-приймання висновку експерта.

Північний апеляційний господарський суд поновив апеляційне провадження у справі № 925/359/18, порушене за апеляційними скаргами Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів та Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року своєю ухвалою від 30.01.2020 року.

26.02.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача 2 до суду надійшли пояснення щодо висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 20.01.2020 року №1652/1653/19-24, відповідно до яких позивач 2 просив суд апеляційні скарги задовольнити, а рішення господарського суду скасувати.

Крім того, представник позивача 2 у письмових поясненнях, зокрема зазначив, що висновком експерта підтверджується, що земельна ділянка кадастровий номер 7424183100:11:000:0004, що належить на праві постійного користування Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук України, накладається на частину земельної ділянки, що належить на праві постійного користування аеродрому «Прилуки». Площа накладення земельних ділянок, оформлених згідно Державного акту №22 на право постійного користування під об`єкти аеродрому «Прилуки» та державного акту на право постійного користування землею ЯЯ 376142, рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14.08.2017 року становить 3,9221 га.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 року зупинено апеляційне провадження у справі №927/359/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

22.03.2021 року на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов лист про поновлення провадження у справі.

Північний апеляційний господарський суд поновив апеляційне провадження у справі № 927/359/18. Справу призначив до розгляду на 20.04.2021 року своєю ухвалою від 29.03.2021 року.

20.04.2021 року у зв`язку із перебуванням судді Суліма В.В. на лікарняному розгляд справи не відбувся.

Північний апеляційний господарський суд розгляд справи №927/359/18 призначив на 17.05.2021 року своєю ухвалою від 27.04.2021 року.

Північний апеляційний господарський суд продовжив строк розгляду апеляційних скарг Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів та Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі №927/359/18. Відклав розгляд апеляційних скарг Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів та Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 у справі №927/359/18 на 31.05.2021 року своєю ухвалою від 17.05.2021 року.

28.05.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від прокуратури до суду надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали від 29.03.2021 року, відповідно до яких прокурор просив суд апеляційні скарги задовольнити.

Крім того, прокурор у письмових поясненнях, зокрема зазначив, що діями відповідача суттєво обмежуються права держави, в особі Міністерства оборони України , КЕВ м. Чернігова на вільне володіння та користування земельною ділянкою з категорії земель оборони, здійснення державної реєстрації речового права на земельну ділянку. Тобто, при подачі даної позовної заяви прокурором забезпечено обґрунтування необхідності звернення до суду з урахуванням всіх висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої палати у справі №912/2385/18.

Також, 28.05.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від позивача 2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке задоволено судом.

Представник прокуратури в судовому засіданні 31.05.2021 року підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити, а рішення господарського суду скасувати.

Представники позивачів, відповідачів та третьої особи у судове засідання 31.05.2021 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Чернігівської області в апеляційному порядку за відсутності представників позивачів, відповідачів та третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 31.10.2018 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, а апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів та Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України - задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Колегія суддів приймає до уваги, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру», відповідно до ч. 3 ст. 23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

У кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» для представництва інтересів держави у суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, а тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 01.11.2018 року у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 року у справі № 910/4345/18.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру).

У постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В обґрунтування підстав для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів прокурором зазначено, що діями відповідача суттєво обмежуються права держави («вилучено» значну частину земель оборони Аеродрому «Прилуки), в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Чернігова на вільне володіння та користування земельною ділянкою з категорії земель оборони, здійснення державної реєстрації речового права на земельну ділянку.

З огляду на викладене, спростовується висновок суду першої інстанції, що прокурором жодним чином не доведено наявність суспільного інтересу у позбавлені відповідача права на постійне користування.

При цьому, колегія суддів відзначає, що як Міністерство оборони України так і Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів достовірно володіли та володіють інформацією про факт порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, що не заперечується останніми.

Проте, з 19.07.2017 року, тобто з моменту відмови позивачу в оформленні частини земельної ділянки площею 4.7 га аеродрому «Прилуки», встановлення позивачем причин відмови у виді ухвалення відповідачем протиправних рішень про вилучення даної ділянки земель оборони будь-яких дій до усунення порушень інтересів держави не вжито до відповідача вимог про скасування розпоряджень не скеровано, позов не подано.

Так, на день подачі позову Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігів у продовж розумного строку не було вжито заходів до захисту інтересів держави.

Разом з цим колегія суддів приймає до уваги твердження прокуратури, що останній на виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» перед поданням позову у травні 2018 року звертався до позивачів з листами, в яких повідомив про намір здійснити представництво інтересів держави шляхом подання відповідної позовної заяви.

Отримання вказаних повідомлень позивачами не заперечується, проте останніми не було вжито жодних заходів для самостійного захисту зазначених інтересів держави, а також не надано відповіді на звернення прокурора.

Водночас, колегія суддів відзначає, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів 18.08.2017 року звертався до органів прокуратури з питанням про ініціювання подачі позову в інтересах позивача 2, що підтверджується листом від 18.08.2017 року №1868 (наявний в матеріалах справи).

За таких обставин, судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурором до звернення з даним позовом до суду було дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до державного акту №22 виданого 26.11.1985 року Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів, в Прилуцькому районі Чернігівської області під об`єкти аеродрому «Прилуки» було закріплено в постійне користування 750,5 га землі. В державному акті №22 зазначено, що земля надана для державних потреб (том 1, а.с. 103).

Відповідно до державного акту №26 Виконавчого комітету Прилуцького районного міської ради Депутатів трудящих, виданий в/ч НОМЕР_1 Київського військового округу у 1984 році про закріплення за нею у безстрокове та безкоштовне користування 661,35 гектарів землі (наявний в матеріалах справи).

Разом з цим, відповідно до листа від 12.08.1985 року, Рада Міністрів Української ССР розпорядженням 373 дозволила відвести військовій частині НОМЕР_1 для реконструкції аеродрому «Прилуки» земельну ділянку площею 55,2 га (том 1, а.с. 106).

Рішенням Міністерства оборони України від 17.02.1996 року військова частина НОМЕР_2 (42180) здійснила передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рос Укрнафтопродукт Київ» частину земельної ділянки площею 12,1 га та Міністерству шляхів сполучення (на той час) земельної ділянки 8,2 га. Так, за твердженням прокуратури згідно акту приймання-передачі від 03.12.1996 року (копія наявна в матеріалах справи), починаючи з 1996 року у постійному користуванні військової частини НОМЕР_2 під об`єкти аеродрому «Прилуки» перебувала земельна ділянка загальною площею 730,2 га.

Військова частина НОМЕР_2 розформована, а правонаступником її фондів стала військова частина НОМЕР_3 , що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_3 №1052 від 07.08.2018 року та №1418 від 30.10.2018 року (наявні в матеріалах справи).

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 рок, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру.

Згідно п. 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності Законом, що відбулося до 01.01.2013 року, є дійсними.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 №1052 від 07.08.2018 року, згідно Директиви МО України від 30 січня 2005 року №Д-322/1/024 та Командувача ПС ЗС України від 19.01.2006 року №350/109/1/01 військова частина НОМЕР_3 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ), державний акт на право користування землею від 26.11.1985 року № 22 зберігається у військовій частині НОМЕР_3 , оскільки даний акт мав гриф секретності «ТАЄМНО», у зв`язку з відсутністю фінансування та на підставі рішення Конституційного суду від 22.09.2005 року 5-РП/205 державний акт земельного користування застарілого зразку використовувався у військовій частині і мав юридичну силу (т. 2, а.с. 32).

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги роз`яснення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.09.2015 року щодо чинності державних актів про право на землю старого зразка, відповідно до якого було акцентовано увагу на чинності таких актів, а земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння ім. кадастрового номера.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо відсутності належних доказів про передачу в постійне користування в/ч НОМЕР_1 земельної ділянки площею 730,2 га.

Так, виданий 26.11.1985 року Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів державний акт №22 на право постійного користування під об`єктами Аеродрому «Прилуки» є чинним правовстановлюючим документом, що підтверджує право користування вищевказаною земельною ділянкою площею 730.2 га.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2004 року Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області було прийнято розпорядження №248 «Про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею», яким зокрема передано в постійне користування Прилуцькій дослідній станції УААН земельну ділянку загальною площею 340,04 га на території Заїздинської сільської ради.

01.02.2010 року Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області було прийнято розпорядження № 36 «Про припинення права користування земельною ділянкою», яким зокрема припинено право постійного користування частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні Прилуцької дослідної станції УААН загальною площею 5,5 га на території Заїздської сільської ради.

04.11.2010 року на підставі розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02.07.2004 року № 248 та від 01.02.2010 року № 36 Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук було видано державний акт серії ЯЯ №376142 на право постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718 га.

03.09.2015 року розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації №459 Квартирно-експлуатаційному відділу м. Чернігова, як балансоутримувачу будівель, споруд, земельних ділянок та іншого нерухомого майна, надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вищевказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України орієнтовною площею 730.2 га (на підставі державного акту №22 від 26.11.1985 року).

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №94791264 від 17.08.2017 року, на підставі рішення Комунального підприємства «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 17.08.2017 року, 14.08.2017 року внесено запис про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718 га кадастровий номер 7424183100:11:000:0004, у відповідності до якого правокористувачем зазначеної земельної ділянки є Прилуцька дослідна станція Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук, а власником - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

В ході виконання землевпорядних робіт було встановлено неможливість внесення даних до Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень частини площі вказаної земельної ділянки 730.2 га в розмірі 3.98 га (з урахуванням обставин, які стали відомі при розгляд справи Господарським судом Чернігівської області по суті 25.10.2018 року, зокрема наявність у складі земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004, земельної ділянки площею 0,72 га.

Так, за твердженням прокуратури причиною неможливості реалізації землекористувачем права постійного користування спірною земельною ділянкою з категорії земель оборони, проведення державної реєстрації є перевищення органом державної влади своїх повноважень, прийняття незаконних рішень щодо розпорядження даною земельною ділянкою, фактичною зміною цільового призначення за відсутності правових підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Так, на підтвердження позовних вимог прокурором, зокрема, були додані наступні докази:

-лист Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2018 року про підтвердження факту протиправного вилучення без згоди постійного землекористувача земельної ділянки площею 4.7 га, її включення до складу земель саме Прилуцької дослідної станції площею 160.4718 га, не відповідності вимогам земельного законодавства розпоряджень Прилуцької РДА;

-державний акт ЯЯ 376142 від 04.11.2010 року та відповідна технічна документація із землеустрою щодо складання даного державного акту на підтвердження факту видачі Прилуцькій дослідній станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України правовстановлюючого документу на земельну ділянку площею 160.4718 га із включенням 3.98 га земель оборони;

-державний акт №22 на право постійного користування під об`єкти Аеродрому «Прилуки» земельної ділянки площею 750.5 га у визначених згідно плану та відповідна технічна документація щодо підтвердження належності та правового статусу земель аеродрому «Прилуки» площею 3.98 г: до категорії оборонних;

-лист Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 13.10.2017 року № 10-25-0.16-568/90-17 відповідно якого земельна ділянка площею 4.7 га входить до загальної конфігурації земельної ділянки площею 693 га Аеродром «Прилуки», державного акту № 22 на право постійного користування під об`єкт: Аеродром «Прилуки», а оскаржувані розпорядження прийняті з порушенням вимог земельного законодавства України;

-лист Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25.10.2018 року №10-25-0.2-6247/2-18 відповідно якого в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 знаходиться земельна ділянки площею 0.72 га, яка відповідно до матеріалів інвентаризації відноситься до земель запасу несільськогосподарського призначення (землі оборони) за межами населених пунктів.

-лист Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова від 18.08.2017 року щодо встановлення фактів порушень вимог земельного законодавств України, неможливості здійснити державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 4.7 га;

-рішення державного реєстратора № РВ-7400373222017 про відмову КЕВ м. Чернігова внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру, у зв`язку із накладенням площі 4.7 га на площу земельної ділянки Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України;

-витяги з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо підтвердження факту реєстрації земельної ділянки 7424183100:11:000:0004 та права постійного користування нею за Прилуцькою дослідною станцією Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України;

-акти звірок КЕВ м. Чернігова та Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області щодо підтвердження факту перебування, знаходжень обліку земель оборони Аеродрому «Прилуки» включаючи 4.7 га вилученим користь Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України;

- копія листа в/ч А0125 від 12.12.1996 року №136/2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рос Укрнафтопродукт-Київ» та в/ч НОМЕР_2 м. Прилуки;

- копію Схеми викопіювання із генплану передачі земельної ділянки площею 20,3 га;

- копія акту встановлення і погодження меж землекористування території військової частини НОМЕР_4 під склад паливно-мастильних матеріалів та під`їзної залізничної колії від 23.04.1996 року;

-копія акту приймання-передачі складу пального №3 в/ч НОМЕР_2 м. Прилуки Чернігівської області у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Рос Укрнафтопродукт-Київ» від 03.12.1996 року;

-довідка в/ч А4245 від 30.10.2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, площа та місце розташування земельних ділянок загальною площею 20.3 га позначено на схемі викопіювання із генплану передачі земельної ділянки та плані землекористування ділянки для державних потреб Чернігівської області, який є додатком до державного акту №22, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів.

Також, матеріали справи містять належні та допустимі докази, зокрема акти звірок облікових даних КЕВ м. Чернігова та Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, що підтверджують факт перебування, знаходження на обліку земель оборони аеродрому «Прилуки».

Таким чином, колегія суддів не приймає як належний висновок суду першої інстанції, що матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження посилань прокурора про накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 на частину земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні військової частини НОМЕР_3 (об`єкт Аеродрому «Прилуки»).

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що висновком експертизи, яка була проведена на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року з дослідженням матеріалів справи, зокрема державного акту №22 від 26.11.1985 року (том 3, а.с. 19-27) , підтверджується, що земельна ділянка кадастровий номер 7424183100:11:000:0004, що належить на праві постійного користування Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук України, накладається на частину земельної ділянки, що належить на праві постійного користування аеродрому «Прилуки». Площа накладення земельних ділянок, оформлених згідно Державного акту №22 на право постійного користування під об`єкти аеродрому «Прилуки» та державного акту на право постійного користування землею ЯЯ 376142, рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14.08.2017 року становить 3,9221 га.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням скаржника (позивача 2), що суд першої інстанції зробив помилковий, не обґрунтований висновок про неможливість встановлення обставин можливого накладення раніше переданих земельних ділянок на спірну земельну ділянку.

Щодо не проведення інвентаризації спірної земельної ділянки в КЕВ м. Чернігів у 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2017 роках, колегія суддів відзначає, що відповідно до Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних сил України затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 22.12.2011 року №795 п.п. 61, 62, 6.3 контроль за веденням обліку земельних ділянок з метою забезпечення його своєчасності, повноти, достовірності й точності, а також законності та використання за призначенням, збереження земель і правильності їх знаття з обліку покладається на ГКЕУ, ТКЕУ, ККЕУ. Під час здійснення контролю також надається допомога посадовим особам квартирно-експлуатаційної служби у виконанні обов`язків щодо обліку земель. Начальник ГКЕУ, начальник ТКЕУ здійснюють контроль за веденням обліку земель відповідно до планів перевірок КЕВ, КЕЧ. План перевірок КЕВ, КЕЧ подається ТКЕУ до 1 грудня поточного року. Документальні перевірки з обліку земельних ділянок проводяться: ГКЕУ, ТКЕУ, ККЕУ.

Згідно п.п. 6.9-6.12 Інвентаризація земель здійснюється в плановому порядку в термін, установлений законодавством за формою 411 (додаток 1 до наказу Міністерства оборони України від 24.12.20120 року №690).

Так, під час інвентаризації перевіряються фактична наявність та якісний стан земель. Виявляється відповідність фактичної наявності земель з даними обліку. Інвентаризації підлягають землі, які знаходяться в постійному користуванні. Контроль за проведенням інвентаризацій покладається на начальника ГКЕУ, начальників ТКЕУ, ККЕУ, КЕВ, КЕЧ.

Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника (прокурор), що суду першої інстанції були надані всі матеріали по проведенню планової інвентаризації в 2015 році відповідно до наказу Міністерства оборони України від 20.05.2015 року. Крім того КЕВ м. Чернігів надано первинні бухгалтерські документи по зарахуванню земельної ділянки аеродрому «Прилуки» на бухгалтерський облік. Зокрема відповідно до п. 4.1 вищезазначеної інструкції бухгалтерський облік земельних ділянок, гаданих для потреб оборони, повинен забезпечувати правильне документальне оформлення та своєчасне відображення в регістрах бухгалтерського обліку їх надходження, переміщення, вибуття.

Так, з наданих суду первинних бухгалтерських документів видно, що переміщення та вибуття спірної земельної ділянки не відбувалось.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований в судовому порядку.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно ч. 2 ст. 77 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення користування земельною ділянкою, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України, тощо.

Згідно ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Згідно ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням скаржників, що Прилуцька районна державна адміністрація не мала права вилучати та надавати у постійне користування Прилуцькій дослідній станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України частини земельної ділянки площею 3.98 га Аеродрому «Прилуки», що відноситься до категорії земель оборони.

При цьому, висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки відповідне право належить Головному Управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області суперечить нормам матеріального права.

Щодо неприйнятності доводів прокурора про необхідність припинення права постійного користування на всю земельну ділянку площею 160,4718 га, оскільки правокористувачем більшої частини земельної ділянки площею 156.4918 га (160,4718 га-3,98 га) є Прилуцька дослідна станція Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук України, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами ст. 5 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17).

З огляду на викладене та враховуючи, що неможливо оскаржити правовстановлюючий документ на земельну ділянку площею 160.4718 га лише у відповідній частині переданої земельної ділянки, законодавством не передбачено визнання правовстановлюючого документу на землю лише в частині, а законне право на власність підлягає захисту відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи мирно володіти своїм майном, відповідно спосіб захисту є вірним.

З огляду встановлені обставини та наведені норми законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність вимогам закону розпоряджень Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02.07.2004 року № 248 та від 01.02.2010 року № 36, на підставі яких було видано державний акт ЯЯ 376142 на право постійного користування Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області земельною ділянкою загальною площею 160,4718 га та в подальшому здійснено державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 від 14.08.2017 року.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування до даних правовідносин позовної давності, колегія суддів відзначає наступне.

Цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 261, ч.2 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, про порушення своїх прав позивач міг дізнатися лише після у липні 2017 рок, у зв`язку із прийняттям рішення державним реєстратором за №РВ-7400373222017 про відмову КЕВ м. Чернігова внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру через накладання спірної площі на площу земельної ділянки Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, а відтак, відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності за заявленими позовними вимогами.

Згідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст.1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:

-перша, викладена в першому реченні п.1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;

-друга, що міститься в другому реченні п.1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;

-третя, викладена в п.2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Ці норми не є окремими, вони пов`язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах Ян та інші проти Німеччини та Холдинг Совтрансавто проти України).

У своїх висновках Суд неодноразово зазначав, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах Амюр проти Франції, Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції). Суд зазначає, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі Прессос компанія Нав`єра А.О. та інші проти Бельгії).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов`язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на мирне володіння майном у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення у справі Звольський та Звольська проти Республіки Чехія).

З огляду на вищевказане, захисту підлягає законно набуте право власності, однак, як вбачається з матеріалів справи, право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 160.4718 га Прилуцькій дослідній станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України оформлено за відсутності будь-яких правових підстав та відповідно на підставі недійсних розпоряджень Прилуцької районної державної адміністрації, тобто незаконно.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі № 910/14328/17 та від 10.05.2018 року у справі №910/15993/16, які в силу ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховані колегією суддів щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором доведено суду належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та порушення відповідачами прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, з огляду на те, що обраний прокурором у спірних правовідносинах спосіб захисту відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, є тим належним та ефективним (у розумінні положень ст.13 Конвенції) способом захисту порушеного права позивача, який забезпечує реальне поновлення його порушених прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 року та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 року зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи учасників справи, викладені в апеляційних скаргах та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи скаржника, зокрема, щодо прийняття Прилуцькою районною державною адміністрацією відповідних розпоряджень з перевищенням повноважень, прийняття юридично значимого рішення саме щодо спірної земельної ділянки Аеродрому «Прилуки» з категорії земель оборони, її передача в постійне користування Прилуцькій дослідній станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку задоволенням позову, з відповідачів на користь скаржників підлягають сплаті судові витрати пов`язані із розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі № 927/359/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.10.2018 року у справі № 927/359/18 скасувати та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати:

- розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 липня 2004 року № 248 Про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею;

- розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 01 лютого 2010 року № 36 Про припинення права користування земельною ділянкою;

- державного акту ЯЯ 376142 від 04 листопада 2010 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 160.4718, виданий Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук;

- рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14 серпня 2017 року, прийнятого Комунальним підприємством Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Чернігівської обласної ради.

Стягнути з Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (175111, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Вавілова, 16, код ЄДРПОУ 00495214) на користь Військової прокуратури центрального регіону України (код 38347014, р/р 35210057082966, код банку 820172) 3524,00 грн (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні 00 копійок) судового збору.

Стягнути з Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області (17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 220, код ЄДРПОУ 04061808) на користь Військової прокуратури центрального регіону України (код 38347014, р/р 35210057082966, код банку 820172) 3524,00 грн (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні 00 копійок) судового збору.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідачів.

Стягнути з Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (175111, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Вавілова, 16, код ЄДРПОУ 00495214) на користь Військової прокуратури центрального регіону України, (код 38347014, р/р 35210057082966, код банку 820172) 5286,00 грн (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість гривен 00 копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області (17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 220, код ЄДРПОУ 04061808) на користь Військової прокуратури центрального регіону України, (код 38347014, р/р 35210057082966, код банку 820172) 5286,00 грн (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість гривен 00 копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (175111, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Вавілова, 16, код ЄДРПОУ 00495214) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, (14000, м. Чернігів, вул. В. Дрозда, 19, код ЄДРПОУ 08351733) 5286,00 грн (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість гривен 00 копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області (17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 220, код ЄДРПОУ 04061808) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, (14000, м. Чернігів, вул. В. Дрозда, 19, код ЄДРПОУ 08351733) 5286,00 грн (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість гривен 00 копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду Чернігівської області.

5. Матеріали справи № 927/359/18 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.В. Сулім

СуддіА.І. Тищенко

М.Л. Яковлєв

Дата складення повного тексту 07.06.2021 року.