Постанова

від 03.06.2021 по справі 761/9900/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/9900/19

провадження № 61-11116св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державний реєстратор Тарасенко Ігор Миколайович, Комунальне підприємство Реєстраційне бюро м. Києва , Акціонерне товариство Альфа-Банк , третя особа: ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Державного реєстратора Тарасенка І. М., Комунального підприємства Реєстраційне бюро м. Києва (далі - КП Реєстраційне бюро м. Києва , Акціонерного товариства Альфа-Банк (далі - АТ Альфа-Банк ), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки неправомірними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, визнання договору іпотеки припиненим.

Позов мотивований тим, що 17 травня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку УКРСОЦБАНК (далі - АКБСР УКРСОЦБАНК ) та ОСОБА_2 укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/3182, за яким останній отримав кредит в межах максимального ліміту заборгованості до 230 000,00 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 між ОСОБА_1 та банком укладений іпотечний договір № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року.

Відповідно до умов іпотечного договору позивач передала в іпотеку банку належну їй квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 07 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ УКРСОЦБАНК до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Незважаючи на вказані обставини, 06 лютого 2019 року Державним реєстратором КП Реєстраційне бюро міста Києва Тарасенком І. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна були внесені відомості на підставі рішення № 45419480 від 07 лютого 2019 року, завдяки яким ПАТ УКРСОЦБАНК стало власником квартири, що перебувала в іпотеці. Вважає, що дії реєстратора були вчинені з порушенням вимог законодавства.

Заява про вчинення реєстраційних дій була подана на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , рішення було прийнято за цією ж адресою, а квартира була переоформлена за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати протиправними дії державного реєстратора Тарасенка І. М., КП Реєстраційне бюро м. Києва та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45419480 від 07 лютого 2019 року, яким за АТ Альфа-Банк зареєстровано право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 125,70 м. кв., номер запису про право власності 30193383 зареєстроване 06 лютого 2019 року, та поновити відомості в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме, запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за нею;

визнати іпотечний договір № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року припиненим з 09 квітня 2014 року і зобов`язати реєстраційні органи зняти заборони на відчуження предмета іпотеки, виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження предмета іпотеки та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою квартири, яка є предметом іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Тарасенка І. М., КП Реєстраційне бюро м. Києва , АТ Альфа Банк , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки неправомірними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, визнання договору іпотеки припиненим, задоволено.

Визнано протиправними дії державного реєстратора Тарасенко І. М., КП Реєстраційне бюро , м. Києва та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45419480 від 07 лютого 2019 року, час винесення 16:53:48 год.), яким за АТ УКРСОЦБАНК зареєстровано право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 125,70 м.кв. номер запису про право власності 30193383, зареєстроване 06 лютого 2019 року, шляхом поновлення відомостей в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме, запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачем ОСОБА_1 .

Визнано іпотечний договір № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року припиненим з 09 квітня 2014 року, у зв`язку з чим виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження квартири за адресою: АДРЕСА_1 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження вищевказаного предмету іпотеки.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року встановлено, що у зв`язку з перенесенням строків виконання зобов`язань, договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/3182 від 17 травня 2007 року припинив свою дію 09 квітня 2014 року, з моменту внесення останнього платежу. Відтак, договір іпотеки № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року також припинив свою дію з 09 квітня 2014 року. На момент звернення стягнення на предмет іпотеки діяла встановлена Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті заборона на виконання рішень суду про звернення стягнення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє від імені та в інтересах АТ Альфа-Банк , задоволено частково.

Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання іпотечного договору № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року припиненим з 09 квітня 2014 року, та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження квартири за адресою: АДРЕСА_1 та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження вищевказаного предмету іпотеки, та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання Іпотечного договору № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року припиненим з 09 квітня 2014 року, та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження квартири за адресою: АДРЕСА_1 та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження вищевказаного предмету іпотеки.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання іпотечного договору припиненим та виключення записів із реєстрів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. ОСОБА_1 не було доведено виконання ОСОБА_2 всіх своїх зобов`язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/3182 від 17 травня 2007 року. Як вбачається зі змісту рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року, у задоволенні вимог ПАТ УКРСОЦБАНК до ОСОБА_2 суд відмовив у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки за умовами договору у зв`язку з простроченням внесення чергових платежів, для ОСОБА_2 настав обов`язок достроково погасити заборгованість до 09 вересня 2008 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 21 листопада 2016 року. З урахуванням статті 17 Закону України Про іпотеку закінчення строків кредитування, не може бути підставою для припинення іпотеки. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання припиненим іпотечного договору № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року з 09 квітня 2014 року, виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження вищевказаного предмету іпотеки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині скасування рішення Шевченківського районного суду від 12 лютого 2020 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у позивача та третьої особи на момент звернення стягнення не було боргових зобов`язань перед банком. Основне зобов`язання, яке виникло на підставі договору № 10-29/3182 від 17 травня 2007 року і було забезпечено іпотекою, припинилось (строк користування кредитом сплив 09 вересня 2008 року), відповідно і іпотечний договір № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року припинив свою дію. Апеляційний суд не застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16. За відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора з припиненням основного зобов`язання іпотека припиняється.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання припиненим іпотечного договору та виключення записів з реєстрів, в іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/9900/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року матеріали цивільної справи № 761/9900/19 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 вересня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 17 травня 2007 між АКБСР УКРСОЦБАНК та ОСОБА_2 укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/3182, за яким ОСОБА_2 отримав грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах максимального ліміту заборгованості до 200 000,00 доларів США з графіком повернення кредиту, передбаченим пунктом 1.1.2 договору кредиту до 16 травня 2022 року зі сплатою 13% річних.

31 липня 2007 року між АКБСР УКРСОЦБАНК та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору кредиту, якою встановлена сума максимального ліміту до 230 000,00 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором між АКБСР УКРСОЦБАНК та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір № 02-10/1599 від 17 травня 2007 року. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Згідно вказаного договору іпотечний договір діє до припинення основного зобов`язання за кредитним договором.

На підставі іпотечного договору на квартиру, що є предметом іпотеки, накладено обтяження: номер запису про обтяження № 30193839 від 17 травня 2007 року, реєстраційний номер обтяження № 4973804 від 17 травня 2007 року, реєстраційний № 4986446 від 21 травня 2007 року Державному реєстрі іпотек, запис про іпотеку № 30193424 від 21 травня 2017 року.

21 листопада 2016 року ПАТ УКРСОЦБАНК звернулось із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ УКРСОЦБАНК до ОСОБА_2 у зв`язку зі спливом позовної давності.

15 вересня 2017 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. на адресу ОСОБА_1 направлена вимога про усунення порушень кредитного договору із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

03 листопада 2017 року ОСОБА_1 направила нотаріусу повідомлення, в якому вказала на безпідставність вимоги банку про усунення порушень договору.

06 лютого 2019 року Державним реєстратором КП Реєстраційне бюро міста Києва Тарасенко І. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесені відомості відповідно до рішення № 45419480 від 07 лютого 2019 року, на підставі якого за ПАТ УКРСОЦБАНК зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 509, статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов`язання розділу І книги п`ятої Зобов`язальне право ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Сплив позовної давності, як підстава для припинення зобов`язання, нормами глави 50 Припинення зобов`язання ЦК України не передбачено.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року у справі № 638/12564/17 (провадження № 61-13821св20) Верховний Суд дійшов висновку, що у зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви не може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання, і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється…Відповідно до норм статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України Про іпотеку ). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 цього Закону). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе лише з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Разом з тим такої підстави для припинення договору іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням цей Закон не передбачає. Аналіз статті 17 Закону України Про іпотеку у взаємозв`язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України дає підстави для висновку, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за договором позики і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за договором позики і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку .

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про те, що сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором, не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України Про іпотеку , а тому обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про припинення договору іпотеки.

Вимоги про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження предмета іпотеки та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою квартири, яка є предметом іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 є похідними від вимоги про визнання припиненим договору іпотеки, а тому суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на відсутність правових підстав для задоволення основної вимоги.

У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, на яку послалася позивач в касаційній скарзі, зазначено, що іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконанням. При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання. Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється. законодавець не вимагає від іпотекодавця бідь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки .

У цій справі не встановлено факту виконання основного зобов`язання, що згідно з положеннями Закону України Про іпотеку є однією з підстав припинення іпотеки.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції не суперечить висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційної інстанцій в оскарженій частині, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року у справі № 638/12564/17 (провадження № 61-13821св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання Іпотечного договору припиненим, виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження квартири та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження вищевказаного предмету іпотеки, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов