Постанова

від 03.06.2021 по справі 125/2019/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/2019/19

Провадження № 22-ц/801/1004/2021

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2021 рокуСправа № 125/2019/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко А.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: садово-городнє товариство Калюс ,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: садово-городнє товариство Калюс про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2021 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Хитрука В.М., дата складення повного тексту рішення 03 березня 2021 року,

встановив:

В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: садово-городнє товариство Калюс про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 в садово-городньому товаристві ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка розташована на території Вільховецької сільської ради у Новоушицькому районі Хмельницької області. На вказаній земельній ділянці він збудував садовий будинок, який зареєстрований у встановленому законом порядку на належній йому земельній ділянці.

Водночас, його сусід ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки, який самочинно побудував на межі прибудову до будинку, приткнувшись до паркану позивача, впритул вздовж, та збудував будівлю вздовж паркану. Відповідно всі стоки з даху його самочинної будівлі потрапляють на земельну ділянку позивача, чим порушують його права як суміжного землевласника.

Так, на підставі звернень позивача головним інспектором будівельного нагляду відділу за діяльністю органів державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду, було проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил відповідачем ОСОБА_2 та за наслідками якої, винесено припис про зобов`язання останнього у термін до 12 листопада 2016 року привести фундамент металевого гаража у відповідність до вимог державних будівельних норм, стандартів та правил. Проте, відповідач ОСОБА_2 не виконав вимог припису, у зв`язку з чим, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 КУпАП та притягнуто до відповідальності.

Добровільно усунути перешкоди відповідач не бажає.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом в якому позивач просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні його земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва - гаражу на бетонному фундаменті, на суміжній земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2021 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району у Хмельницькій області, шляхом знесення самочинного будівництва - гаражу на бетонному фундаменті, на суміжній земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1000 грн. завданої моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 768,40 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання відповідача суд попередньої інстанції самостійно змінив підстави позову та вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач в поданій позовній заяві зазначав про порушення відповідачем його прав лиш шляхом потрапляння стоків з даху належного відповідачу гаража, а не розміщення останнього на земельній ділянці, яка належить позивачу. Поряд з цим вказує, що металевий гараж містить систему водовідведення із даху. Вважає, що навіть за умови стікання опадових вод на земельну ділянку позивача, права останнього ніяким чином не порушуються, оскільки в даній частині земельної ділянки відсутні будь-які об`єкти, які б зазнавали негативного впливу від стікання опадових вод. На думку заявника, зазначення в висновку експерта № 61/19 від 18 червня 2020 року про накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 є лиш суб`єктивною думкою експерта та не відповідає фактичним обставинам справи. Водночас вважає, що місцевий суд вказуючи про площу накладення земельної ділянки в 1 кв.м. не звернув уваги, що позивач здійснив самозахват 5 кв.м. земельної ділянки, що відповідно могло бути причиною накладення земельних ділянок. Крім того зазначає, що відповідно до акту від 12 жовтня 2016 року головного інспектора будівельного нагляду відділу за діяльністю органів державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду ОСОБА_3 було встановлено лиш порушення щодо влаштування фундаменту під металевий гараж по межі земельної ділянки ОСОБА_1

17 травня 2021 року від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому було порушено питання про поновлення йому строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, яке мотивоване тим, що ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження та примірник апеляційної скарги ним отримано лише 30 квітня 2021 року. Поряд з цим вказав, що в період з 11 травня 2021 року по 15 травня 2021 року він хворів, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого.

Вивчивши подане клопотання та додані до нього документи суд вважає, що враховуючи незначний строк, пропущений відповідачем, наявність доказів направлення відзиву іншим сторонам та враховуючи принцип пропорційності у цивільному судочинстві клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу підлягає задоволенню.

В поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечив аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

31 травня 2021 року від заявника ОСОБА_2 на адресу Вінницького апеляційного суду надійшло доповнення до апеляційної скарги, в якому він вказав, що суд попередньої інстанції розглянув вказану справу з порушенням правил підсудності, у зв`язку із чим, просив рішення Барського районного суду Вінницької області скасувати та направити цивільну справу для розгляду до Новоушицького районного суду Хмельницької області.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Згідно з ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Разом з тим, доповнення до апеляційної скарги разом із новими доказами подані апелянтом 27 травня 2021 року за допомогою засобів поштового зв`язку, тобто поза межами строку на апеляційне оскарження.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України ).

Таким чином, оскільки зміна та доповнення апеляційної скарги після спливу строку на апеляційне оскарження не допускаються, а такі доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_2 подано з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що вказані доповнення до апеляційної скарги слід залишити без розгляду.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,004 га в Садово-городньому товаристві ІНФОРМАЦІЯ_1 , кадастровий номер 6823386500:07:001:0329, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована на території Вільховецької сільської ради у Новоушицькому районі Хмельницької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія НА №720890 від 31 жовтня 2005 року, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6804752152017 від 05 травня 2017 року.

Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,006 га, кадастровий номер: 6823386500:07:001:0802, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована на території Вільховецької сільської ради у Новоушицькому районі Хмельницької області, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №177863522 від 17 серпня 2019 року та №62680491 від 04 липня 2016 року.

Вказані земельні ділянки є суміжними.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 січня 2011 року, ОСОБА_1 є власником садового будинку, загальною площею 71,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на території Вільховецької сільської ради у Новоушицькому районі у Хмельницькій області.

Відповідач ОСОБА_2 самочинно побудував на межі з земельною ділянкою позивача прибудову до будинку довжиною 4,2 м., приткнувшись до паркану впритул та збудував будівлю гаража на бетонному фундаменті вздовж паркану. Вказана будівельна споруда не зареєстрована у встановленому законом порядку та відсутні відомості про її право власності, а тому вважається самочинною.

Головним інспектором будівельного нагляду відділу за діяльністю органів державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду, ОСОБА_3 було проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил відповідачем ОСОБА_2 та за наслідками якої, винесено припис про зобов`язання останнього у термін до 12 листопада 2016 року привести фундамент металевого гаража у відповідність до вимог державних будівельних норм, стандартів та правил, що підтверджується копіями актів перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил управління ДАБІ у Хмельницькій області від 11 березня 2016 року та від 12 жовтня 2016 року, копією протоколу про адміністративне правопорушення управління ДАБІ у Хмельницькій області від 12 жовтня 2016 року, копією припису про усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил управління ДАБІ у Хмельницькій області від 12 жовтня 2016 року.

Згідно висновку судової земельно-будівельно-технічної експертизи № 61/19 від 18 червня 2020 року, власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 , на якій збудовано металевий гараж на бетонному стрічковому фундаменті, не дотримані вимоги п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій , стосовно розташування будівель та споруд на межі із суміжною земельною ділянкою ОСОБА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 наявні перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 в місці розташування металевого гаража на бетонному стрічковому фундаменті, побудованого на межі. Відстань від фактично розташованих споруд ОСОБА_2 (металевий вагончик на план-схемі позначений під №1) до межі земельної ділянки яка належить ОСОБА_1 є змінною та становить від 0,97 м.-1,03 м.; споруда (металевий гараж на бетонному фундаменті на план-схемі позначений під №2) частково розташована на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 від межі земельної ділянки зазначеної в обмінних файлах в розмірах від 0,21 м. - 0,43 м. Площа накладання становить 0,0001 га.; Відстань від фактично розташованих споруд ОСОБА_2 (металевий вагончик на план-схемі позначений під №1) до межі земельної ділянки яка належить ОСОБА_1 є змінною та становить від 0,97 м. -1,03 м. Споруда (металевий гараж на бетонному фундаменті на план-схемі позначений під №2) частково розташована на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 від межі земельної ділянки зазначеної в обмінних файлах на відстані в розмірах від 0,21 м. - 0,43 м. Площа накладання становить 0,0001 га.; Оскільки під час проведення обстеження випадання атмосферних опадів (у вигляді дощу та снігу) не відбувалось, то встановити чи відбувається перетікання під час їх випадання, або танення снігу із самочинно побудованого гаража на бетонному фундаменті ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , садово-городнє товариство Калюс на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області, належну на праві власності ОСОБА_1 , не вбачається можливим.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частин першої, другої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до пункту г частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, встановивши, що металевий гараж на бетонному фундаменті позначений на план-схемі висновку експерта № 493 від 21 травня 2020 року під № 2 частково розташований на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , зокрема, від межі земельної ділянки зазначеної в обмінних файлах на відстані в розмірах від 0,21 м. - 0,43 м. і площа такого накладання становить 0,0001 га., суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивача та задоволення позову про усунення перешкод у користуванні належній йому земельній ділянці.

Водночас, як передбачено ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Сатисфакція - це форма відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій стороні внаслідок правопорушення. Справедлива сатисфакція не завжди має грошовий характер. Часто справедливою сатисфакцією Європейський суд з прав людини вважає саме встановлення факту порушення. Суд також може з міркувань справедливості призначити відшкодування у розмірі, меншому за фактично нанесену шкоду чи фактично понесені витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині заподіяння моральної шкоди в розмірі 5000 грн., позивач свої доводи в цій частині зводив до того, що він поніс тривалі душевні страждання у зв`язку з порушенням неправомірними діями відповідача його прав власника земельної ділянки, тривалість дій відповідача та зусиль, які він доклав для відновлення своїх порушених прав, завдало істотної моральної шкоди.

Суд першої інстанції, встановивши неправомірність дій відповідача щодо порушення права власності позивача на належну йому частину земельної ділянки шляхом самовільного встановлення металевого гаража на бетонному фундаменті, дійшов правильного висновку про те, що у відповідності до вимог статті ст. 23 ЦК України відповідач зобов`язаний відшкодувати моральну шкоду позивачу, враховуючи ступінь вини відповідача, характер та обсяг душевних страждань позивача, тривалість вчиненого щодо позивача порушення його прав власника, та визначив справедливий розмір сатисфакції, а саме 1000 грн. з урахуванням вимог розумності і справедливості, що узгоджується з характером моральних страждань позивача.

При цьому суд першої інстанції дотримався норми процесуального права при дослідженні й відповідній правовій оцінці наданим суду позивачем доказам заподіяння моральної шкоди.

Твердження відповідача про те, що права позивача не порушені, оскільки в частині земельної ділянки ОСОБА_1 відсутні будь-які об`єкти, які б зазнавали негативного впливу від стікання опадових вод із металевого гаража на бетонному фундаменті не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем порушено саме межі земельної ділянки, що належить позивачу, зокрема шляхом часткового розміщення вказаного об`єкта.

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначення в висновку експерта № 61/19 від 18 червня 2020 року про накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 є лиш суб`єктивною думкою експерта, спростовується обставинами справи встановленими судом попередньої інстанції. При цьому відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування висновків, зроблених експертом.

Посилання відповідача на самозахват позивачем 5 кв.м. земельної ділянки, що відповідно могло бути причиною накладення земельних ділянок не має правового значення, оскільки суд вирішував справу у межах заявлених позовних вимог, перевіряючи твердження позивача про порушення меж землекористування з боку відповідача.

У разі порушення з боку позивача прав відповідача як землекористувача останній не позбавлений права на судовий захист.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до акту від 12 жовтня 2016 року головного інспектора будівельного нагляду відділу за діяльністю органів державного архітектурно-будівельного контролю та ринкового нагляду ОСОБА_3 було встановлено лиш порушення щодо влаштування фундаменту під металевий гараж по межі земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки суд попередньої інстанції, крім вказаного акту, дослідив й інші подані сторонами докази у справі та дійшов вірного висновку про порушення прав позивача.

Покликання в апеляційній скарзі на те, що суд попередньої інстанції самостійно змінив підстави позову та вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач в поданій позовній заяві зазначав про порушення відповідачем його прав лише шляхом потрапляння стоків з даху належного відповідачу гаража, а не розміщення останнього на земельній ділянці, яка належить позивачу, не заслуговує на увагу, оскільки визначивши у резолютивній частині оскаржуваного рішення порядок відновлення порушених прав позивача, суд попередньої інстанції не вийшов за межі позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання вчинити дії.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26-30 ЦПК України ).

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна

Так, положеннями ч. 1 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , усунути перешкоди у користуванні якою, шляхом знесення самочинного будівництва - гаражу на бетонному фундаменті та завданої в результаті створення перешкод у користуванні нею моральної шкоди, просив у позовній заяві позивач ОСОБА_1 .

За такого, цей позов повинен був розглядатись у Новоушицькому районному суді Хмельницької області за правилами виключної підсудності по місцезнаходженню нерухомого майна щодо якого заявлені вимоги.

При відкритті провадження по даній справі та розглядаючи даний спір, місцевий суд не звернув увагу на порушення правил територіальної підсудності.

Відтак, судом першої інстанції постановлено рішення з порушенням правил виключної підсудності, визначеної ст. 30 ЦПК України .

Поряд з цим, відповідно до пункту 5 частини першої статті 374 , частини першої статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Частиною другою вказаної статті передбачено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Поважних причин, з яких апелянт ОСОБА_2 при розгляді справи судом першої інстанції не заявив про непідсудність справи, під час перегляду справи в апеляційному порядку останнім не наведено. Натомість, під час надання пояснень в суді апеляційної інстанції, з приводу розгляду справи з порушенням територіальної юрисдикції, представником відповідача висловлено позицію, яка підтримана ОСОБА_2 , щодо вирішення вказаного питання на розсуд суду, при цьому наполягаючи на доводах апеляційної скарги по суті спору.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало