Постанова

від 07.06.2021 по справі 910/14476/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2021 р. Справа№ 910/14476/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд" та Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.12.2020 (повний текст рішення складено 07.12.2020)

у справі № 910/14476/20 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд"

про стягнення 201 024,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд" стягнення 201 024,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати за спожиту теплову енергію, в результаті чого в останньої утворилася заборгованість за період з жовтня 2018 року по квітень 2020 року у сумі 180 823,13 грн. Крім того, позивачем нараховані штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді пені в сумі 8 466,42 грн, а також 3% річних у сумі 5 938,74 грн та інфляційні втрати у сумі 5796,25 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/14476/20 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд" підлягає стягненню на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" основний борг у розмірі 73 418 грн. 20 коп., 3 % річних у розмірі 1270 грн. 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 780 грн. 19 коп., пеня у розмірі 1061 грн. 72 коп. та судовий збір у розмірі 1147 грн. 96 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивач про стягнення 107 404,93 грн. заборгованості за поставлену відповідачу теплову енергію за період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року протягом в межах провадження у справі про банкрутство відповідача, протягом ліквідаційної процедури, не звертався, а тому суд дійшов висновку про те, що вимоги в цій частині є безпідставними.

В частині заборгованості у розмірі 73 418,20 грн, яка виникла за надану відповідачу теплову енергію в період з жовтня 2019 по квітень 2020, після затвердження Мирової угоди у справі №50/15-б про банкрутство відповідача, закриття провадження у справі та припинення дії мораторію, позовні вимоги задоволено в частині оплати її вартості. Також суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 780,19 грн. та 3 % річних у розмірі 1270,57 грн., та пені у загальному розмірі 1 061,72 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державна корпорація по транспортному будівництву "Укртрансбуд" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права.

В обгрунутвання своїх доводів апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що надані позивачем докази містять відомості про постачання теплової енергії на весь будинок за по вул. Богданівська, 3, а відповідач є власником лише частини цієї будівлі, а саме нежилих приміщень №1 по №31 (групи приміщень №2) (в літ А), загальною площею 409,20 кв. м. Апелянт зазначає, що з матеріалів справи неможливо встановити, за яким особовим рахунком обліковуються послуги з отримання теплової енергії саме на ту частину будівлі, яку займає відповідач, а висновки суду грунтуються на припущеннях.

Крім того, судом залишено поза увагою відсутність доказів щодо погодження із відповідачем показників спожитої теплової енергії, їх надсилання, зняття у визначений спосіб, а надані копії записів на аркуші паперу є недостовірними доказами зняття показів із засобів лічильників, оскільки їх створення в одноособовому порядку позивачем свідчать про присутність впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

На переконання апелянта судом неправильно було застосовано норму матеріального права при вирішенні питання про стягнення пені, оскільки правомірність її нарахування обґрунтовано частиною 1 ст. 26 Закону України Про житлово-комунальні послуги . При цьому, законодавство не містить розмірів пені, за таке грошове зобов`язання, а договору між сторонами не укладено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати в частині відмови у стягненні 126 361, 27 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 107 404, 93 грн. основного боргу, 5 016, 06 грн. інфляційної складової боргу, 4 668, 17 грн. 3% річних, 7 404, 70 грн. пені та 1 867, 41 грн. судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що зазначена заборгованість у розмірі 107 404,93 грн виникла у період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року у зв`язку з тим, що відповідач не оплачував теплову енергію, поставлену позивачем на потреби відповідача в опаленні нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 2) (в літ А) загальною площею 409,2 кв. м., що знаходяться в м. Київ по вул. Богданівська, 3, та належать відповідачу на праві власності.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не заперечується, факт отримання останнім теплової енергії на потреби опалення, належних відповідачу на праві власності, нежитлових приміщень у житловому будинку № 3 по вул. Богданівській у м. Києві у період з жовтня 2018 року по квітень 2020 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, які виникли під час процедури ліквідації відповідача, судом першої інстанції не враховано, що відповідач є споживачем поставленої теплової енергії відповідно до ст. 1 Закону України Про теплопостачання та в силу положень Закону України від 14.05.2015 № 417-VIII Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , як власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, зобов`язаний приймати участь в утримані майна будинку в належному стані, що також кореспондується з положеннями абз. 2 ч. 1 ст. 38 та абз. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , згідно яких обов`язком ліквідатора є прийняття до свого відома майна боржника та забезпечення збереження цього майна у належному стані на період до його продажу у процедурі ліквідації.

На переконання апелянта, постачання теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень відповідача є необхідними заходами, які забезпечують збереження майна банкрута у належному стані та не допускають псування інженерних мереж будинку, які є єдиними та неподільними із системою опалення всього житлового будинку та забезпечують збереження майна банкрута у належному стані та не допускають псування майна боржника, а тому є витратами пов`язаними з ліквідаційною процедурою.

Апелянт переконаний, що позовні вимоги не є конкурсними вимогами або поточними вимогами у розумінні Закону про банкрутство, однак погашення цих вимог, як витрат ліквідатора, пов`язаних з утриманням і збереженням майнових активів боржника, передбачено Законом Про банкрутство. Законом України Про теплопостачання та Правилами користування тепловою енергією передбачено обов`язок відповідача щомісячно оплачувати спожиту теплову енергію. Оскільки позовні вимоги не є конкурсними, дія мораторію у справі про банкрутство на ці вимоги не розповсюджується, зобов`язання відповідача з оплати спожитої теплової енергії не виконувались у встановлені законодавством строки, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, інфляційну складову боргу та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов`язань, відповідно до положень ст. ст. 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. 231 Господарського кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд"

Заперечуючи проти апеляційної скарги Державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд", позивач у відзиві, поданому до суду 08.02.2021 зазначає, що відповідач є власником нежитлових приміщень № 1 по № 31 (групи приміщень № 2) (в літ. А) загальною площею 409,20 кв.м., розташованих адресою: м. Київ, вул. Богданівська, буд. 3. в будинку, до якого позивачем здійснюється постачання теплової енергії. Саме власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, відповідно, і оплачувати вартість поставленої теплової енергії ( ст. 322 ЦК України). Відповідач є споживачем поставленої теплової енергії та наданих комунальних послуг до нежитлового приміщення за зазначеною адресою в силу положень ст. 1 Закону України Про теплопостачання та п. 1 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, зобов`язаний, як власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку приймати участь в утримані майна будинку в належному стані згідно з положеннями Закону України від 14.05.2015 № 417-VIII Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку .

Згідно ч. 5 п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною 6 ст. 19 Закону України Про теплопостачання передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16).

Відповідач не розрахувався в повному обсязі за спожиту теплову енергію, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до п. 31 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМ України від 03.10.2007р. № 1198, забороняється діяльність або бездіяльність теплопостачальної організації, що призводить до часткового або повного припинення постачання теплової енергії мешканцям багатоквартирних будинків, які не мають заборгованості за спожиту теплову енергію. Тобто позивач, як теплопостачальна організація, позбавлений можливості відключити теплопостачання будинку за наявності заборгованості у окремо взятого споживача, який володіє певною частиною приміщень в будинку.

Крім того, обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в ГКал., а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом: 310169-03, які є в матеріалах справи. Нарахування щодо обсягів спожитої теплової енергії відповідачем проведено позивачем на підставі нормативно-правового акту Постанови КМ України № 630 від 21.07.2005 (п.12) у відповідності із діючим на час нарахування тарифом.

Позивач зазначає, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів того, що теплова енергія та/або комунальні послуг ним не отримувались, також не надано доказів про відключення системи теплопостачання будинку від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який спростовує факт підключення відповідача до тепломережі, а також порядок визначення обсягів та вартості отриманої теплової енергії.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

Заперечуючи проти апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", відповідач у відзиві, поданому до суду 05.02.2021 зазначає, що судом першої інстанції було відмовлено позивачу у задоволенні вимог про стягнення оплати за теплову енергію, поставлену до 24.09.2018, у загальній сумі 112 075,81 грн., оскільки такі вимоги виникли протягом ліквідаційної процедури відповідача, а відтак нараховані в порушення ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства та не могли бути сплачені ліквідатором, тому що не були заявлені до банкрута та не є витратами, пов`язаними у справі про банкрутство.

Відповідач вважає, що в частині відмови у позовних вимогах, рішення є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є необгрунтовані, оскільки суперечать вимогам спеціального законодавства, яке регулює пред`явлення та погашення вимог до боржника, які виникли в період дії судової процедури банкрутства.

Відповідач зазначає, що протягом здійснення провадження у справі про банкрутство Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд" позивачем жодних позовних вимог, а також заяв з грошовими вимогами до банкрута до Господарського суду м.Києва в межах провадження справі про банкрутство не подавалось.

Ухвалою Господарського суд м. Києва 27.05.2019, на підставі рішення комітету кредиторів від 24.09.2018, судом затверджено Мирову угоду у справі №50/15-6 про банкрутство Української державної корпорації по транспортному будівництву Укртрансбуд ; провадження у справі № 50/15-6 про банкрутство Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд" закрито, дію мораторію припинено. Вказаною ухвалою врегульовано порядок погашення усіх вимог кредиторів, заявлених до Банкрута станом на дату ухвалення даного рішення.

Відповідач зазаначає, що вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго у загальній сумі 112 075,81 грн. виникли протягом ліквідаційної процедури, а відтак нараховані в порушення ст. 38 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства та не могли бути сплачені ліквідатором, тому що не були заявлені до Банкрута в порядку, визначеному Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та Кодексом України з процедур банкрутства та не є витратами, пов`язаними з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді: пеня у сумі 3 585,05 грн. (період виникнення грудень 2018 - квітень 2019); 3% річних у сумі 1085,83 грн. (період виникнення листопад 2018 - травень 2019); сума основного боргу - 107 404,93 грн. (період виникнення жовтень 2018 - квітень2019).

Відповідач просить суд залишити оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог без змін, як законне та обгрунтоване, а доводи апеляційної скарги не приймати до уваги, як необгрунтовані та такі, що суперечать вимогам спеціального законодавства, що регулює пред`явлення та погашення вимог до боржника, які виникли в період дії судової процедури банкрутства.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що Українській державній корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд" належать на праві власності нежилі приміщення №1 по №31 (групи приміщень №2) (в літ А), загальною площею 409,20 кв. м., що знаходяться в м. Київ по вул. Богданівська, 3.

Розпорядженням КМДА від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарського діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином з 01.05.2018 року постачання теплової енергії здійснює КП "Київтеплоенерго".

Позивачем до матеріалів справи додано корінці нарядів №127 від 10.2018, №60 від 04.2019, №128 від 10.2019 та №133 від 04.2020 на підключення на початку оплювального сезону та відключення в кінці опалювального сезону будинку по вул. Богданівська, 3.

Вищевказані корінці нарядів за періоди з жовтня 2018 по квітень 2020 були підписані представниками позивача та споживача КП "Залізничне", що підтверджують факт постачання теплової енергії до приміщення відповідача у вищевказаний період.

На підтвердження постачання теплової енергії за вказаною вище адресою позивачем також надано копії відомостей реєстрації параметрів теплоспоживання будинку по вул. Богданівська, 3 та щомісячні акти приймання-передавання товарної продукції.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по квітень 2020 року у розмірі 180 823, 13 грн., а також інфляційних втрат у розмірі 5 796,25 грн, 3% річних у розмірі 5 938,74 грн та пені у розмірі 8 466,42 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

З наведених положень законодавства вбачається, що відсутність договору про постачання теплової енергії не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, факт споживання якої підтверджується встановленими обставинами справи.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 зазначено, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Як встановлено судом, у спірний період (з жовтня 2018 по квітень 2020) власником нежитлових приміщень №1 по №31 (групи приміщень №2) (в літ А), загальною площею 409,2 кв. м., що знаходиться в м. Київ, вул. Богданівська, 3 була Українська державна корпорація по транспортному будівництву "Укртрансбуд".

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує.

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, оскільки у спірний період власником вищевказаних нежитлових приміщень був відповідач, останній повинен був здійснювати оплату наданих у вказані приміщення послуг з постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Пунктом 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція також зазначена у постанові ВСУ від 30.10.2013 № 6-59цс13.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Положеннями ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно п. 12 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

З наявних у матеріалах справи щомісячних облікових карток, актів приймання-передавання товарної продукції та актів звіряння розрахунків вбачається, що за спірний період позивачем проводилось за адресою відповідача нарахування за відпущену теплову енергію (за особовим рахунком 310169-03) згідно з тарифами затвердженими розпорядженням КМДА №2340 від 22.12.2018 та № 636 від 23.04.2020, яким були внесенні зміни до розпорядження № 2340 в частині виключення п. 1-4.

Колегією суддів встановлено, що нарахування здійснювалось, виходячи з обсягів спожитої теплової енергії за показниками приладу обліку теплової енергії (пропорційно до площі займаних споживачами приміщень) та тарифів на теплову енергію, установлених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у відповідні періоди.

Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначений за допомогою вузла комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає, зокрема, обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, та розподіляється між споживачами в такому порядку: загальний обсяг теплової енергії розподіляється між споживачами , приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів .

Таким чином, матеріалами справи, зокрема, корінцями нарядів та актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, підтверджується достовірність тверджень позивача щодо подачі у житловий будинок по вул. Богданівська, 3 теплової енергії для потреб опалення в опалювальні періоди 2018-2020 років.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2010 ухвалою Господарського суду м. Києва було порушено провадження у справі №50/15-б про банкрутство Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд".

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 у справі №50/15-б Українську державну корпорацію по транспортному будівництву "Укртрансбуд" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

27.05.2019 ухвалою Господарського суду міста Києва, на підставі рішення комітету кредиторів від 24.09.2018, судом затверджену мирову угоду у справі № 50/15-б про банкрутство Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд"; провадження у справі № 50/15-б закрито; дію мораторію припинено. Вказаною ухвалою було врегульовано порядок погашення усіх вимог кредиторів, заявлених до банкрута станом на дату ухвалення даного рішення.

Статтею 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла станом на момент визнання відповідача банкрутом, встановлено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Частиною 1 ст. 38 вищезазначеного Закону визначено наслідки визнання боржника банкрутом, зокрема:

- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

- строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав;

- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

- вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, зазначеними нормами Закону, законодавець чітко встановив, що поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.

Також згідно положень зазначеної норми у банкрута припиняється підприємницька діяльність та припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.

Враховуючи ту обставину, що жодних позовних вимог, а також заяв з грошовими вимогами до банкрута в межах провадження у справі про банкрутство, Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" не було подано, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого виснову про те, що вимоги позивача про стягнення 107 404,93 грн заборгованості за поставлену теплову енергію в період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року (протягом ліквідаційної процедури) є безпідставними, оскільки виникли протягом ліквідаційної процедури, а тому нараховані в порушеня ст. 38 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та не могли бути сплачені ліквідатором, оскільки не були заявлені до банкрута упорядку, встановленому вищезазначеним Законом та не є витратами, пов`язаними з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури нові грошові зобов`язання, в силу ст. 38 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд" не виникали.

Що стосується заборгованості у розмірі 73 418,20 грн, яка виникла за надану відповідачу теплову енергію в період з жовтня 2019 по квітень 2020, тобто, після затвердження Мирової угоди у справі №50/15-б про банкрутство Української державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд", закриття провадження у справі та припинення дії мораторію, колегія зазначає, що відповідачем, як споживачем теплової енергії - порушено права позивача, як постачальника теплової енергії, в частині оплати її вартості, у зв`язку із чим вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача, за порушення виконання грошового зобов`язання, інфляційні втрати та 3% річних.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості, яка виникла за опалювальний період 2019-2020 років у розмірі 73 418,20 грн, арифметично правильними та обґрунтованими є нарахування інфляційних втрат у розмірі 780,19 грн та 3 % річних у розмірі 1270,57 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Також позивча просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 466, 42 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Виходячи із змісту вищенаведених положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань, встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення пені у розмірі 1 061, 72 грн. є арифметично правильними та нарахованим відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апелянтами не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються в апеляційних скаргах. Доводи апеляційних скарг зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі постановлено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтів в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної корпорації по транспортному будівництву "Укртрансбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/14476/20 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/14476/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/14476/20 залишити без змін.

Матеріали справи №910/14476/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 07.06.2020.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова