Рішення

від 31.05.2021 по справі 380/5179/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року справа №380/5179/20

зал судових засідань №7

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючої-судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Середа О-В.І.,

за участю представників:

позивача Галайського О.В.,

відповідача Бірюкова Ю.І.,

третьої особи Хандина О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа» до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вежа» (далі - ТзОВ «Вежа» ) (місцезнаходження: вул.Івана Франка, 160, м.Львів, 79026; ЄДРПОУ 20821414) звернулося з позовною заявою до Виконавчого комітету Львівської міської ради (місцезнаходження: пл.Ринок, 1, м.Львів, 79008; ЄДРПОУ 26256622), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову виконавчого комітету Львівської міської ради №0027 від 13.05.2020.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно постанови №0027 від 13.05.2020 на ТзОВ «Вежа» накладено штраф в розмірі 170 000,00 грн за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоду пам`ятці відповідно до ст.44, 45, 46 Закону України Про охорону культурної спадщини . Позивач з такою постановою не погоджується, вважає її протиправною, необгрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. При цьому, вказує на відсутність акта, який мав би бути складений органом охорони культурної спадщини, зазначає, що такий позивачеві не надсилався, що призвело до порушення його права на ознайомлення та подання письмових пояснень у відповідності до ст.45 Закону України Про охорону культурної спадщини . Вважає, що порушення процедури є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення відповідного органу про притягнення особи до відповідальності. Разом з тим, посилається на те, що жодних робіт з спорудження прибудов позивачем не проводилось, а зміна площі приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , відбулась до набуття позивачем у власність даного приміщення. Просить позов задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що з метою припинення незаконної діяльності, що загрожувала знищенням об`єкту культурної спадщини, посадовими особами Управління охорони історичного середовища було складено відповідний акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини та постанову від 13.05.2020 №0027 якою відповідно до ст.6, 44, 45, 46 Закону України Про охорону культурної спадщини накладено фінансове стягнення. Про засідання адміністративної комісії та прийняття рішення щодо накладення фінансових стягнень на позивача повідомлялось на офіційному сайті Львівської міської ради. Відповідач також посилається на те, що адміністративна комісія діяла та діє згідно норм, зазначених у положенні про адміністративну комісію при виконавчому комітеті Львівської міської ради, прийнятого рішенням Львівської міської ради від 03.02.2018 №228 зі змінами та чинним законодавством України. Враховуючи наведене, вважає, що дії ТзОВ «Вежа» є грубим порушенням законодавства, що мають своїм наслідком завдання істотної шкоди культурній спадщині м.Львова, його автентичності та територіальній громаді м.Львова загалом і у зв`язку з цим за такі дії було цілком правомірно та у відповідності до ст.38 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладені фінансові стягнення. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій додатково зазначив, що якщо будь-які роботи і проводились у будівлі по АДРЕСА_1 , то такі були проведені не ТзОВ «Вежа» та в період коли відповідна будівля не була об`єктом культурної спадщини, а відтак, нема підстав для притягнення позивача до відповідальності.

Ухвалою судді від 08.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 13.01.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача та представник третьої особи в судовому засіданні просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ТзОВ «Вежа» є власником нежитлової будівлі загальною площею 292,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

30.05.2019 Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради на адресу керівника ТзОВ «Вежа» скеровано лист в якому зазначено, що на адресу управління надійшло звернення в.о. директора природоохоронної рекреаційної установи парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Стрийський парк , зареєстроване у Львівській міській раді за №2-15810-Л-0004 від 23.05.2019 щодо проведення робіт на території Стрийського парку. Також, ТзОВ «Вежа» проінформовано про те, що водогінна вежа у Стрийському парку належить до пам`яток культурної спадщини та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. З метою усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини зобов`язано ТзОВ «Вежа» демонтувати збудовану прибудову до пам`ятки культурної спадщини та здійснити ремонт пам`ятки, який став необхідним після встановлення літнього майданчика. Про виконання вимоги повідомити управління та керівництво Стрийського парку в місячний строк.

09.07.2019 Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради, на підставі ст.255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складено на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, за невиконання вимог, передбачених у листі Управлінням охорони історичного середовища №0004-1177 від 30.05.2019.

Постановою Виконавчого комітету Львівської міської ради №0027 від 13.05.2020 року ТзОВ «Вежа» визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 44, 45, 46 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (проведення будь-яких будівельних робіт, що завдали, або можуть завдати шкоди пам`ятці, а саме: проведення незаконних робіт зі спорудження прибудови, що завдали або могли завдати шкоди пам`ятці культурної спадщини ( АДРЕСА_1 , охоронний №2335-ЛВ, згідно наказу №150 Міністерства культури України від 20.02.2018) та накладено на підприємство адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 170 000,00 грн.

Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною, звернувся з даними позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1805-III).

Частиною 1 статті 3 Закону № 1805-III встановлено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України № 1805-III рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Вимогами ч. 2 ст. 6 Закону України № 1805-III передбачено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема: забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених зазначеним Законом дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій за порушення вказаного Закону.

Абзацом 2 частини 1 статті 44 Закону України №1805-III передбачено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, фінансові санкції за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини встановлений у статті 45 Закону України № 1805-III та у розділі ІІ Порядку оформлення документів щодо застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, затвердженого рішенням виконкому від 23.03.2018 № 321 (далі - Порядок № 321).

Відповідно до частини першої, другої вказаної статті, фінансові санкції, передбачені статтею 44 згаданого Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 вказаного Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.

З наведених положень вбачається, що прийняттю постанови про застосування фінансових санкцій передує складення особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, акта, який фіксує факт вчиненого правопорушення.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не надав жодних доказів надсилання позивачу та отримання ним акта про складене правопорушення, чим порушив вимоги статті 45 Закону України №1805-III та пунктів 2.1-2.5 Порядку №321.

Однак, суд наголошує на тому, що позивач у жодний спосіб не спростовує наявність виявлених порушень. На обґрунтування заявлених вимог, підприємство посилається виключно на дві обставини, а саме: на наявність процедурних порушень при винесенні оскаржуваної постанови та на те, що жодних робіт з спорудження прибудов позивачем не проводилось, а зміна площі приміщення відбулась до набуття позивачем у власність даного приміщення.

Щодо зазначеного, суд вважає за доцільно звернути увагу на наступне.

Положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» , який є спеціальним, та регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» , до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: 18) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.

Згідно із ст. 30 цього ж Закону, органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини

Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Органи місцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці, негайно повідомивши про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування зобов`язані повідомляти відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваженого ним органу, особи, яка набула права володіння, користування чи управління, що створює загрозу пам`ятці.

Суд також бере до уваги, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення» .

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.

З огляду на вищевикладене, суд звертає увагу, що скаржником не було доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.

Разом з тим, відповідачем долучено до матеріалів справи докази надіслання позивачу повідомлення про розгляд акту про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, призначене на 18.03.2020, щодо проведення ТзОВ «Вежа» робіт, що завдали або можуть завдати шкоду пам`ятці. Також надано докази розміщення на офіційному сайті Львівської міської ради повідомлення про засідання адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради на 13.05.2020 о 09.30 год. Для власників приміщень, зокрема і будівлі на АДРЕСА_1 .

Згідно з абзацом другим частини першої статті 44 Закону України № 1805-III відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, фінансові санкції за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд встановив, що оскарженою постановою на позивача накладено фінансові санкції у максимальному розмірі 170000,00 грн.

Надаючи оцінку аргументам представника позивача про те, що позивача не може бути притягнуто до відповідальності, оскільки жодних робіт з спорудження прибудов ТзОВ «Вежа» не проводилось, а зміна площі приміщення відбулась до набуття позивачем у власність даного приміщення, суд зазначає таке.

З положень статті 44 Закону України № 755-IV вбачається, що до відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини може бути притягнуто лише юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт.

Як вже встановлено судом, нежитлова будівля загальною площею 292,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить ТзОВ «Вежа» на праві приватної власності, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, суд звертає увагу на те, що факт придбання ТзОВ «Вежа нежитлової будівлі загальною площею 292,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не позбавляє останнього обов`язку усунути порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини та демонтувати збудовану прибудову.

Окрім того, суд зазначає, що матеріалами фотофіксації буд. АДРЕСА_1 , долученими відповідачем, підтверджується факт проведення будівельних робіт зі спорудження прибудови за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, відповідачем правомірно визнано ТзОВ «Вежа» винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 44, 45, 46 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (проведення будь-яких будівельних робіт, що завдали, або можуть завдати шкоди пам`ятці, а саме: проведення незаконних робіт зі спорудження прибудови, що завдали або могли завдати шкоди пам`ятці культурної спадщини ( АДРЕСА_1 , охоронний №2335-ЛВ, згідно наказу №150 Міністерства культури України від 20.02.2018) та накладено на підприємство адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 170 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат, то відповідно до статті 139 КАС України, такі стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено 08 червня 2021 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна