Постанова

від 09.06.2021 по справі 805/3965/16-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року справа №805/3965/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Міронової Г.М., суддів Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., представника позивача Лещенко О.Д., представника відповідача 4 Цирі С.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 р. у справі № 805/3965/16-а (головуючий І інстанції суддя Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної пенітенціарної служби України, Міністерства юстиції України, Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про скасування наказу № 9 о/с від 27.02.2007 року про звільнення з посади начальника УДДУПВП в Донецькій області, поновлення на посаді начальника УДДУПВП в Донецькій області, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по момент винесення рішення у справі.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2017 року позов задоволено, скасовано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 9 о/с від 27.02.2007 по особовому складу в частині звільнення у запас Збройних Сил України начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області з 19 січня 2007 року; зобов`язано Управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19.01.2007 по 21.12.2017, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів (т. 2 а.с. 193-197).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року апеляційні скарги Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області та Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2017 року у справі № 805/3965/16-а задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2017 року у справі № 805/3965/16-а скасовано.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Міністерства юстиції України, Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УДДУПВП в Донецькій області, поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника УДДУПВП в Донецькій області, стягнення з Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.01.2007 року по 21.12.2017 року, з урахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів відмовлено (т. 3 а.с. 73-76).

Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі № 805/3965/16-а залишено без змін (т. 3 а.с. 178-186).

Позивач звернувся до Першого апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року за нововиявленими обставинами. У заяві позивач просив за результатами перегляду скасувати постанову суду та призначити справу до нового розгляду.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020 заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови апеляційного суду задоволено. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 - скасовано. Апеляційні скарги Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області та Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2017 у справі № 805/3965/16-а - залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2017 у справі № 805/3965/16-а залишено без змін (т. 4 а.с. 51-52).

Постановою Верховного суду від 13.10.2020 касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 805/3965/16-а залишено без змін (т. 4 а.с. 173-181).

Позивачу було видано виконавчий лист на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2017 щодо зобов`язання Управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19.01.2007 по 21.12.2017, з вирахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Представник ОСОБА_1 у березні 2021 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про заміну сторони (боржника) її правонаступником у справі № 805/3965/16-а (т. 5 а.с. 44-45).

В обґрунтування вимоги заявник зазначив, що правонаступником Управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області є Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на підставі постанови КМУ від 18.05.2016 № 348.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Своє рішення суд обґрунтував відсутністю відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області знаходиться в стані припинення, відомості про ліквідацію відсутні.

Представник позивача на ухвалу суду подав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу суду та задовольнити заяву про заміну сторони виконавчого провадження.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків ДП та не пов`язується з державною реєстрацією припинення Управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області. Вважає, що перехід прав та обов`язків відбувся з дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 348.

До суду надійшли відзиви від відповідачів, в яких представники останніх просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представником позивача було надано відповідь на відзив.

Представники сторін дотрималися своїх позицій, висловлених в апеляційній скарзі і відзиву на неї.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги і наданих відзивів на неї, відповідь на відзив, і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Абзацом першим частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII встановлено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

З вищенаведеного нормативного визначення випливає, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом.

Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством установлено головну умову, за якої обов`язки боржника може бути перекладено на іншу особу, - це вибуття сторони виконавчого провадження.

За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на зміст наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України).

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 (справа № 905/1956/15).

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій узагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 20.02.2019 (справа № 826/16659/15), від 13.03.2019 (справа № 524/4478/17).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.10.2019 (справа № 812/1408/16).

З 11.10.2016 року Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області перебуває у стані припинення та розпочата процедура ліквідації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 348 "Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації за переліком згідно з додатком 2. Міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби, які ліквідуються.

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 30.09.2016 Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції (ЄДРПОУ: 40867332) створено як юридичну особу.

Суд звертає увагу на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ , у якій зазначено, що при визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Виходячи з положень статей 55, 56 Конституції України у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому суди повинні враховувати, що відмова у відкритті або закриття провадження у такій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб`єкта владних повноважень є неприпустимими.

У рішенні Конституційного Суду України (Велика палата) від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 Суд звернув увагу на принцип інституційної безперервності, який полягає у тому, що органи державної влади, встановлені Основним Законом України, продовжують функціонувати в інтересах Українського народу та реалізовувати свої повноваження, виконувати завдання і функції, визначені у Конституції України, незалежно від цих змін, якщо тільки цими змінами не передбачено істотну (докорінну) зміну їх конституційного статусу, у тому числі їх ліквідацію.

Як зазначалось вище, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2017 року позов задоволено, скасовано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 9 о/с від 27.02.2007 по особовому складу в частині звільнення у запас Збройних Сил України начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області з 19 січня 2007 року; зобов`язано Управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19.01.2007 по 21.12.2017, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів (т. 2 а.с. 193-197).

В частині зобов`язання Управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19.01.2007 по 21.12.2017, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів рішення на теперішній час не виконано.

При цьому, як встановлено частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013).

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на Рекомендації №Rec 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права, в розділі II яких Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання цього рішення (пункт b).

Також Верховний Суд враховує практику застосування Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Так ЄСПЛ зазначив, що неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини (справа Жовнер проти України, заява № 56848/00, пункт 33). Суд також зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Верховний Суд звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 27 лютого 2007 року по справі Істинна Православна Церква в Молдові та інші проти Молдови у справах, де боржником є сама держава, не має значення, який із органів державної влади брав участь у судових спорах та який із них несе відповідальність за виконання кінцевого рішення. Держава має бути спроможною виконати судове рішення, ухвалене на користь сторони, упродовж розумного строку.

Згідно з пунктом 70 рішення у справі Рисовський проти України (№ 29979/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування , зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що виконання судового рішення, яке набрало законної сили, є складовою частиною принципу юридичної визначеності, без якого є неможливим ефективне відновлення порушених прав, за захистом яких особа звертається до суду.

Отже, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а неможливість виконати рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що для здійснення ефективного захисту прав ОСОБА_1 необхідно замінити боржника у виконавчому листі № 805/3965/16-а, виданому на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2017 з Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області на Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.04.2021 у справі № 429/3281/13-а, з постановою Верховного Суду від 27 травня 2021 у справі № 2а/1215/98/2012.

За таких обставин заява позивача про заміну сторони виконавчого провадження з Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області на Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції підлягає задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 195, 310, 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 р. - задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 р. у справі № 805/3965/16-а - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про заміну боржника виконавчого провадження задовольнити.

Замінити боржника - Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області у виконавчому провадженні з виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2017 у справі № 805/3965/16-а його правонаступником - Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 9 червня 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв