Постанова

від 08.06.2021 по справі 922/3966/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2021 р. Справа № 922/3966/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги ТОВ "Курганський бройлер" (вх.№1394Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/3966/20 (м. Харків, суддя Добреля Н.С., повний текст рішення підписано 12.03.2021),

за позовом ФОП Жирко Валерія Леонідовича, с. Андріївка, Балаклійський р-н, Харківська обл,

до ТОВ "Курганський бройлер", с. П`ятигірське, Балаклійський р-н, Харківська обл,., в особі Філії "Голден Кросс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер", смт. Новопокровка, Чугуївський р-н, Харківська обл.

про стягнення 911115,28 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець Жирко Валерій Леонідович звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський Бройлер" в особі Філії "Голден Кросс" товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський Бройлер" про стягнення заборгованості за договором поставки № 83/2016/КБ/0 від 25.11.2016 року в розмірі 911115,28 грн., з яких 550846,80 грн. основного боргу, 327117,52 грн. пені, 15533,88 грн. інфляційні втрати, 17617,08 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/3966/20 в задоволенні позову відмовлено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський Бройлер" (64252, Харківська область, Балаклійський район, село П`ятигірське, вул. Першотравнева, буд. 1, код ЄДРПОУ 30773272) в особі Філії "Голден Кросс" товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський Бройлер" (63523, Харківська область, Чугуївський район, смт Новопокровка, вул. Польова, буд. 1, код ЄДРПОУ 35462691) на користь фізичної особи-підприємця Жирко Валерія Леонідовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 545 288,80 грн. основного боргу, 11 742,68 грн. 3% річних, 15 533,88 грн. інфляційних втрат та 8588,48 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

ТОВ "Курганський бройлер" з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/3966/20 в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ФОП Жирко В.Л. в цій частині відмовити; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі №922/3966/20 залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до пункту 3.4. договору поставки № 83/2016/КБ/О від 25.11.2016, укладеного між позивачем і відповідачем, сторони визначили, що в момент поставки, на кожну партію товару, постачальник надає покупцю наступні документи: товарна/видаткова накладна, податкова накладна, оригінал рахунку-фактури, копію сертифікату якості чи інший документ для даного виду товару.

Відповідно до пункту 6.6. договору оплата товарів покупцем проводиться на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 (семи) банківських днів після отримання товару. Отже, сторони в умовах договору передбачили причинно-наслідковий зв`язок оплати та надання позивачем визначеного переліку документів відповідачу в оригіналах та копіях. Натомість, матеріали справи не містять доказів передачі позивачем відповідачу таких належним чином оформлених документів. Тобто, виходячи з системного аналізу умов договору в частині визначеного сторонами строку оплати товару в залежності від дати поставки, встановлення якої залежить від виконання постачальником сукупності дій, відповідач вважає, що посилання позивача у позовній заяві на необхідність визначення строку оплати з дати поставки товару, є безпідставними та такими, що не відповідають умовам вказаного вище правочину, оскільки в порушення вищезазначених пунктів договору, відповідач не отримував від позивача всіх документів, передбачених умовами договору, а позивач не надав жодного доказу їх направлення на адресу відповідача засобами поштового, електронного чи іншого зв`язку.

Одночасно апелянт звернувся із клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 922/3966/20, зокрема, поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 01.06.2021, зупинено дію оскаржуваного рішення.

17.05.2021 та 31.05.2021 від представника позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із знаходженням представника позивача з 03.06.2021 по 15.06.2021 за межами України та у зв`язку знаходженням представника позивача з 03.06.2021 по 15.06.2021 у відпустці, відповідно.

Розглянувши заявлені клопотання, колегія суддів вирішила у їх задоволенні відмовити, оскільки вони є необґрунтованим. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому заявник клопотання, у разі його бажання бути присутніми у судовому засіданні, повинний був направити іншого представника.

Крім того, відповідно до ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В матеріалах справи наявні докази належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення.

19.05.2021 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

В судове засідання 08.06.2021 представники сторін не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання.

Щодо повідомлення позивача колегія суддів зазначає, що в якості доказу належного повідомлення позивача в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.

Щодо повідомлення відповідача колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ухвала Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2021, яка була направлена на адресу відповідача ТОВ Курганський бройлер : вул. Першотравнева, 1, с. П`ятигірське, Балаклійський район, Харківська область, 64252, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження юридичної особи, та на адресу Філії Голден Кросс ТОВ Курганський бройлер : вул. Польова, 1, смт. Новопокровка, Чугуївський район, Харківська область, 63523, яка зазначена самим апелянтом в апеляційній скарзі, були повернуті до суду органами зв`язку з позначкою адресат відсутній за вказаною адресою .

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній", за закінченням встановленого строку зберігання , відсутність адресата , інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З урахуванням викладеного та як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про судове засідання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 07.06.2018 у справі № 910/17797/17.

Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; в силу чого процесуальна бездіяльність відповідача не повинна ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2016 між Фізичною особою-підприємцем Жирко Валерієм Леонідовичем (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" філія "Голден Кросс" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 83/2016/КБ/0, у відповідності до умов якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п.1.2 договору, предметом постачання є тирса (товар), перелік і найменування якого зазначається у Специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.2 договору, кількість та асортимент товару на кожну окрему партію поставки передбачається в заявках покупця, специфікаціях, рахунках-фактурах та накладних документах на товар.

Відповідно до п. 3.1 договору, покупець на кожну партію товару складає заявку в довільній формі, завірену підписом уповноваженої особи покупця, та надсилає її постачальнику наступними способами, на свій вибір: по факсу, за допомогою мережі Інтернет (електронною поштою).

Згідно з п. 5.1 договору, моментом поставки вважається дата поставки постачальником товару до пункту призначення згідно умов даного договору, що підтверджується підписом покупця на видаткових накладних.

Відповідно до п. 6.6 договору, оплата товарів покупцем проводиться на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 (семи) банківських днів після отримання товару.

В матеріалах справи наявні наступні специфікації до договору поставки:

- Специфікація № 10 від 30.10.2019 на суму 150038,00 грн. (графік поставки товару з 01.10.2019 по 31.10.2019);

- Специфікація № 11 від 30.10.2019 на суму 131913,60 грн. (графік поставки товару з 01.11.2019 по 30.11.2019);

- Специфікація № 12 від 15.05.2020 на суму 150886,40 грн. (графік поставки товару з 01.04.2020 по 30.04.2020 тирса на квітень, з 01.05.2020 по 31.05.2020 тирса за травень 2020, з 01.06.2020 по 30.06.2020 тирса за червень 2020 року);

- Специфікація № 13 від 28.09.2020 на суму 84000,00 грн. (графік поставки товару з 01.10.2020 по 31.10.2020).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору, останнім було поставлено відповідачу товар на загальну суму 550 846,80 грн.

В матеріалах справи також наявні рахунки на оплату, виставлені позивачем.

Також на підтвердження поставки товару позивачем було надано товарно-транспортні накладні на перевезення товару.

В матеріалах справи наявний акт звіряння взаєморозрахунків, який було підписано сторонами, відповідно до якого заборгованість відповідача склала 466 846,80 грн.

Враховуючи те, що відповідачем не було сплачено заборгованість за поставлений позивачем товар, останнім 16.10.2020 було направлено відповідачу претензію (а.с. 24) за вих. № 16/10 про сплату боргу.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість перед позивачем не оплатив, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Відповідач у відзиві на позов та заперечує проти наявності заборгованості у розмірі 550 846,80 грн., оскільки останнім було підписано акт звірки взаєморозрахунків на суму 466 846,80 грн. та враховуючи те, що заборгованість у розмірі 84 000,00 грн. не була зазначена в акті звірки, вказана сума не підлягає до стягнення з відповідача. Також відповідач вказує на невірний розрахунок інфляційних та 3% річних, здійснений позивачем та зазначає про відсутність підстав для нарахування пені, оскільки остання не передбачена умовами договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 466 846,80 грн., що підтверджується накладними, які підписані обома сторонами та актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний як з боку позивача так і з боку відповідача на відповідну суму.

Також у відзиві на позов відповідач не заперечує проти поставки товару на суму 466 846,80 грн.

Щодо заборгованості у розмірі 84 000,00 грн., відповідач не визнає зазначений борг з огляду на те, що вказана сума не була зазначена в акті звірки взаєморозрахунків, який підписаний обома сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у жовтні 2020 року, на виконання специфікації № 13 та договору поставки, було поставлено відповідачу товар на загальну суму 78442,00 грн. за наступними накладними:

- № 19 від 20.10.2020 на суму 11858,00 грн.;

- № 20 від 21.10.2020 на суму 6384,00 грн.;

- № 21 від 22.10.2020 на суму 6384,00 грн.;

- № 22 від 22.10.2020 на суму 11858,00 грн.;

- № 23 від 26.10.2020 на суму 11858,00 грн.;

- № 24 від 27.10.202 на суму 11858,00 грн.;

- № 27 від 29.10.2020 на суму 6384,00 грн.;

- № 26 від 29.10.2020 на суму 11858,00 грн.

Таким чином, з урахуванням поставки товару на суму 466 846,80 грн., яка визнана відповідачем та поставки товару у жовтні 2020 року на суму 78442,00 грн. за вище переліченими накладними, загальна сума поставки становить 545 288,80 грн.

В той час, як позивачем заявлено до стягнення заборгованість у загальному розмірі 550846,80 грн., з посиланням на те, що у жовтні 2020 року позивачем було здійснено поставку ще за однією накладною.

Проте матеріали справи містять докази поставки товару у жовтні 2020 року лише на суму 78 442,00 грн., у зв`язку з чим посилання позивача на поставку товару на більшу суму не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутня первинна документацію на більшу суму поставки.

Щодо заперечень відповідача стосовно наявності заборгованості за вище переліченими накладними, у зв`язку з підписанням акту звірки на суму 466 846,80 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З урахуванням зазначеного, факт поставки товару повинен підтверджуватися, зокрема, накладними та товарно-транспортними накладними, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і відповідають вимогам статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Отже, для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, для з`ясування реальності господарської операції суд також має встановити чи мало місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

В даному випадку в матеріалах справи наявні видаткові накладні, підписані обома сторонами та товарно-транспортні накладні на перевезення товару, що у відповідності до норм чинного законодавства є первинними документами, які підтверджують поставку товару.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено поставку позивачем товару у жовтні 2020 року, у зв`язку з чим посилання відповідача на відсутність зазначених накладних в акті звірки взаєморозрахунків, як на підставу відсутності заборгованості за відповідними накладними є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - колегія суддів визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 83/2016/КБ/0 від 25.11.2016 року в розмірі 545288,80 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 5558,00 грн., колегія суддів відмовляє в їх задоволенні, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів поставки товару на відповідну суму.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 17617,08 грн. та інфляційних втрат в сумі 15533,88 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, колегією суддів встановлено, що він є невірним, оскільки позивачем невірно визначено період та суму нарахування відсотків річних та інфляційних втрат відповідно.

Так, позивачем нараховано річні та інфляційні втрати за період з 28.10.2019 по 20.11.2020 на суму заборгованості 550 846,80 грн.

Проте, як свідчать матеріали справи, поставка товару здійснювалась протягом року, а саме з жовтня 2019 року по жовтень 2020 року окремим партіями та на підставі різних видаткових накладних.

Отже строк оплати за кожною з видаткових накладних є різним, як і сума заборгованості, на яку здійснюється нарахування річних та інфляційних втрат.

Відповідно до п. 6.6 договору, оплата товарів покупцем проводиться на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 (семи) банківських днів після отримання товару.

Таким чином, нарахування річних та інфляційних втрат має здійснюватись за кожною видатковою окремо на відповідну суму накладної та з урахуванням оплати протягом 7 (семи) банківських днів після отримання товару, як то визначено п. 6.6 договору.

Здійснивши перерахунок суми 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням вимог діючого законодавства та у відповідності до умов договору, колегією суддів встановлено, що вірним періодом та сумою нарахування є:

Видаткова накладнаСума накладноїПочаток нарахуванняКінцева дата нарахування 3% річнихІнфляційні втрати №20 від 28.10.2019 13160,00 07.11.2019 21.11.2020 411,14 520,03 № 19 від 28 10.2019 12320,00 07.11.2019 21.11.2020 384,90 486,83 №28 від 28.10.2019 13160,00 07.11.2019 21.11.2020 411,14 520,03 №22 від 29 10.2019 12320,00 08.11.2019 21.11.2020 383,89 486,83 №21 від 29.10.2019 12320,00 08.11.2019 21.11.2020 383,89 486,83 №23 від 29.10.2019 11984,00 08.11.2019 21.11.2020 373,42 473,56 № 24 від 30.10.2019 12320,00 09.11.2019 21.11.2020 382,87 486,83 №25 від 30.10.2019 11984,00 09.11.2019 21.11.2020 372,43 473,56 №26 від 31 10.2019 13160,00 12.11.2019 21.11.2020 405,73 520,03 №27 від 31 10.2019 11144,00 12.11.2019 21.11.2020 343,58 440,36 №29 від 31.10.2019 13160,00 12.11.2019 21.11.2020 408,73 520,03 №30 від 31 10.2019 13006,00 112.11.2019 21.11.2020 400,99 513,94 №37 від 11.11.2019 12516,00 21.11.2019 21.11.2020 373,62 481,58 №32 від 04.11.2019 13160,00 14.11.2019 21.11.2020 403,57 520,03 №31 від 04.11.2019 13160,00 14.11.2019 21.11.2020 403,57 520,03 №34 від 05.11.2019 13160,00 15.11.2019 21.11.2020 402,49 520,03 №33 від 05.11.2019 13160,00 15.11.2019 21.11.2020 402,49 520,03 №40 від 20.11.2019 11144,00 30.11.2019 21.11.2020 327,09 428,79 №39 від 20 11.2019 13160,00 30.11.2019 21.11.2020 386,27 506,36 №42 від 21.11.2019 6529,60 03.12.2019 21.11.2020 190,03 251,22 №41 від 21 11.2019 6944,00 03.12.2019 21.11.2020 202,10 267,19 №36 від 11.11.2019 6104,00 21.11.2019 21.11.2020 183,68 234,86 №35 від 06.11.2019 11144,00 16.11.2019 21.11.2020 339,92 428,79 №38 від 11 11.2019 11732,00 21.11.2019 21.11.2020 353,03 451,41 № 8 від 24.04.2020 13160,00 07.05.2020 21.11.2020 214,66 330,82 № 1 від 13.04.2020 13160,00 23.05.2020 21.11.2020 197,40 290,47 №3 від 13.04.2020 13160,00 23.05.2020 21.11.2020 197,40 290,47 № 11 від 28.04.2020 13160,00 11.05.2020 21.11.2020 210,34 330,82 №2/1 від ІЗ 04.2020 9268,00 23.04.2020 21.11.2020 161,81 232,98 № 10 від 28.04.2020 13160,00 11.05.2020 21.11.2020 210,34 330,82 № 5 від 14 04.2020 13160,00 24.04.2020 21.11.2020 228,68 330,82 № 13 від 29.04.2020 11144,00 12.05.2020 21.11.2020 177,21 280,14 № 4 віл 14.04.2020 13160,00 24.04.2020 21.11.2020 228,68 330,82 № 12 від 29.04.2020 13160,00 12.05.2020 21.11.2020 209,27 330,82 № 7 від 22.04.2020 13160,00 05.05.2020 21.11.2020 216,82 330,82 № 14 від 29,04.2020 890,40 12.05.2020 21.11.2020 14,16 22,38 № 6 від 22.04.2020 13160,00 05.05.2020 21.11.2020 216,82 330,82 № 14/1 від 29.04.20'20 12269,60 12.05.2020 21.11.2020 195,11 308,44 № 9 від 24.04.2020 11144,00 07.05.2020 21.11.2020 181,78 280,14 № 15 від 29.04.2020 6703,20 12.05.2020 21.11.2020 106,59 168,51 №2 від 13 04.2020 1876,00 23.04.2020 21.11.2020 32,75 47,16 № 19 від 20.10.2020 11858,00 30.10.2020 21.11.2020 22,36 154,15 № 20 від 21.10.2020 6384,00 31.10.2020 21.11.2020 11,51 82,99 № 21 від 22.10.2020 6384,00 03.11.2020 21.11.2020 9,94 82,99 № 22 від 22.10.2020 11585,00 03.11.2020 21.11.2020 18,47 154,15 № 23 від 26.10.2020 11858,00 05.11.2020 21.11.2020 16,52 154,15 № 24 від 27.10.2020 11858,00 06.11.2020 21.11.2020 15,55 154,15 № 27 від 29.10.2020 6384,00 10.11.2020 21.11.2020 6,28 82,99 № 26 від 29.10.2020 11858,00 10.11.2020 21.11.2020 11,66 154,15

Таким чином, загальна сума 3% річних, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 11742,68 грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 5874,40 грн. колегія суддів відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Загальна сума інфляційних втрат за порушення відповідачем строків оплати становить 16646,15 грн.

Проте враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 15533,88 грн., в той час, як суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 15533,88 грн. інфляційних втрат.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 327117,52 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

В даному випадку, як на підставу стягнення з відповідача пені, позивач посилається на п. 7.1 договору, яким визначено, що за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 № 904/4156/18 (12-117гс19) зазначила, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Умовами укладеного між сторонами договору не було встановлено розміру пені за порушення відповідачем оплати за поставлений позивачем товар.

Також в даному випадку відсутні законодавчі акти, на підставі яких у даних правовідносинах можливе нарахування пені без зазначення її розміру у договорі.

Враховуючи вищенаведене, а також приймаючи до уваги те, що умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для нарахування до стягнення з відповідача пені, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 327117,52 грн. пені не підлягають задоволенню.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо часткової обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заперечення відповідача фактично зводяться до того, ненадання позивачем належним чином товаросупроводжуючих документів, позбавляють позивача права вимагати оплату за поставлений товар

Так, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що такі твердження відповідача позбавлені належної переконливості, оскільки відповідно ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, відповідач не встановлював строку для передання зазначених документів, не відмовлявся від договору. Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в п.3.4. договору, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні і таких доказів до ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що договором поставки та чинним законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі.

Разом з цим, порядок розрахунків за договором чітко передбачений п. 6.6. договору, згідно якого оплата товарів покупцем проводиться на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 (семи) банківських днів після отримання товару.

До того ж, колегія суддів зазначає, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як було зазначено вище, в матеріалах справи наявні видаткові накладні, підписані обома сторонами та товарно-транспортні накладні на перевезення товару, що у відповідності до норм чинного законодавства є первинними документами, які підтверджують поставку товару.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Курганський бройлер" на рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/3966/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2021 у справі № 922/3966/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 10.06.2021.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя П.В. Тихий

Суддя В.С. Хачатрян