Рішення

від 03.06.2021 по справі 902/44/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" червня 2021 р. Cправа № 902/44/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Мічуріна, 12, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227)

до : Державного підприємства "Науковий іноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (вул. Мічуріна, 1, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227)

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027)

Вінницького національного аграрного університету (вул. Сонячна, буд. 3, м. Вінниця, 21008)

про припинення права користування земельними ділянками

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача - Паничук Б.М. згідно витягу з ЄДРЮОФОПтаГФ;

відповідача - Антощук В.Д. згідно ордеру, Корнійчук С.А. згідно ордеру;

третьої особи 1 - не з`явився;

третьої особи 2 - Томляк Т.С. згідно ордеру.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 29.12.2020 Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області з вимогами до Державного підприємства "Науковий іноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (надалі ДП НІТЦ ІК СГП НААН) про: припинення права постійного користування земельними ділянками, які перебували у користуванні ДП НІТЦ ІК СГП НААН (правонаступника Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції) площею 1229,6 га, яка перебувала у користуванні Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН №001263 від 05.04.1996 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2, в частині площі 1229,6 га; скасування Державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН №001263 від 05.04.1996 року, виданого Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції (право попереднику ДП НІТЦ ІК СГП НААН), який зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву № б/н від 29.12.2020 (вх. номер № 01-48/5/21 від 18.01.2021) про вжиття заходів забезпечення позову, та клопотання про витребування доказів № б/н від 29.12.2020 (вх. №01-34/414/21 від 18.01.2021), № б/н від 29.12.2020 (вх.№01-34/415/21 від 18.01.2021).

Ухвалою суду від 20.01.2021 позовну заяву Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області № б/н від 29.12.2020 залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Одночасно судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову та клопотання про витребування доказів, за результатами розгляду яких 20.01.2021 постановлено відповідні ухвали.

Заявою №б/н та дати (вх. №101-34/938/21 від 01.02.2021) позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.02.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/44/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.03.2021.

02.03.2021 до канцелярії суду подано клопотання б/н та дати (вх. №01-34/2021/21) за підписом представника відповідача - адвоката Антощука В.Д. про залучення до розгляду справи Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

02.03.2021 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву б/н від 02.03.2021 за підписом представника відповідача - адвоката Антощука В.Д.

В судовому засіданні 04.03.2021 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 04.03.2021 про відкладення розгляду клопотання представника відповідача - адвоката Антощука В.Д. б/н та дати (вх. №01-34/2021/21), та оголошення перерви в судовому засіданні до 23.03.2021.

04.03.2021 до канцелярії суду подано заяву № 01.1-33-220 від 03.03.2021 Вінницького національного аграрного університету про залучення до участі у справі в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Вінницький національний аграрний університет.

15.03.2021 до канцелярії суду подано відповідь на відзив б/н та дати (вх. №01-34/2420/21).

За наслідками судового засідання 23.03.2021 судом: залучено до участі в розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Вінницький національний аграрний університет; зобов`язано позивача надіслати на адреси третіх осіб копію позовної заяви з додатками, докази чого надати суду; запропоновано третім особам надати письмові пояснення щодо позову; продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 2 0.04.2021.

09.04.2021 на виконання ухвали суду від 23.03.2021, від позивача надійшов супровідний лист № 502 від 09.04.2021 з доказами надіслання на адреси третім особам копії позовної заяви з додатками.

19.04.2021 до канцелярії суду подано пояснення № 01.1-33-461 від 16.04.2021 Вінницького національного аграрного університету щодо позовних вимог Агрономічної сільської ради.

Ухвалою суду від 20.04.2021 відкладено підготовче засідання на 05.05.2021. Проте, у визначену судом дату судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, по закінченні якої судом 12.05.2021 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до розгляду по суті на 03.06.2021.

На визначену судом дату з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи - Вінницького національного аграрного університету. Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області правом участі в засіданні суду не скористалась, про час та місце розгляду справи остання повідомлена належним чином, ухвалою суду від 12.05.2021, яка 13.05.2021 направлена на її електронну адресу, та в силу положень п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається врученою.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач наголошує на порушенні інтересів громади, що полягають у недотриманні забезпечення права на землю, раціонального використання та охорони земель. На переконання позивача, відповідач в силу порушення ст. 141 ЗК України повинен бути позбавлений права постійного користування земельними ділянками розміром 1229,6 га виходячи з наступних підстав:

систематична не сплата відповідачем земельного податку за користування 1229,6 га відповідно до Державного акту серії І-ВН №001263 від 05.04.1996 року що є порушенням пункту а ст. 141 ЗК України;

порушення відповідачем положень правонаступництва щодо прав користування в супереч ч.1 ст.28 Закону України Про приватизацію державного майна у редакції Закону №4336-VІІ від 13.01.2012;

набуття іншими особами права власності на земельні ділянки, які перебувають у користуванні відповідача, що є порушенням пункту е ст.141 Земельного кодексу України;

порушення відповідачем екологічних вимоги в частині користування земельними ділянками, що є порушенням пункту г ст. 141 Земельного кодексу України.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову. Суть заперечень зводиться до наступного. Доводи позивача щодо систематичної несплати відповідачем земельного податку нічим не підтверджується, навіть навпаки з позовної заяви (арк. 4) вбачається своєчасна сплата земельного податку за земельні ділянки площею 465,4 га. Відповідач зазначає про дотримання вимог екологічного законодавства при використанні земельних ділянок, що перебувають у його постійному користуванні, а позивачем не наведено жодного доказу, щодо протилежного, необґрунтоване припущення щодо порушення вимог екологічного законодавства наведено лише у позовній заяві, і є ні чим іншим як лише суб`єктивною думкою позивача. Безпідставним на думку відповідача є посилання позивача на положення Закону України Про приватизацію державного майна від 4 березня 1992 року № 2163-ХІІ, оскільки у випадку з реорганізацією Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції та виділення з її складу Державного підприємства Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції, яке в подальшому було передано у відання Міністерства агропромислового розвитку та продовольства України, не відбувалося приватизація та як наслідок відчуження (продаж, придбання і т.д.) єдиних майнових комплексів. Фактично при передачі Державного підприємства Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції відбулася лише зміна органу управління, при цьому вказане підприємство залишилося у державній власності. Також відповідач не погоджується з позицією позивача, про набуття іншими особами права власності на земельні ділянки які перебувають у користуванні відповідача та зазначає, що у користуванні відповідача перебувають земельні ділянки виключно ті, відомості про право постійного користування якими внесено до державного реєстру речових прав. При цьому відповідач наголошує що позивачем не надано жодного доказу з приводу перебування вибуття земельних ділянок з постійного користування відповідача та набуття права власності третіми особами. В той же час, відповідач зазначає про зареєстроване право постійного користування земельними ділянками, які закріплені за ним згідно з постановою Президії Національної академії аграрних наук України, від 26.12.2012 року Протокол №1.

Також відповідач акцентує увагу на тій обставин, що а ні з позовної заяви, а ні з доданих до неї матеріалів неможливо ідентифікувати земельні ділянки припинення права постійного користування якими вимагає позивач, та яким чином право постійного користування та Державний акт Серії І-ВН №001263 від 05.04.1996 впливає чи може впливати на права позивача.

Представник третьої особи - Вінницького національного аграрного університету заперечив проти задоволення позовних вимог з відстав, наведених в поясненнях № 01.1-33-461 від 16.04.2021. Обґрунтовуючи свої заперечення третя особа наголошує , що позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які б обґрунтовували, що оспорюваний державний акт про право постійною користування земельною ділянкою видано з порушенням закону, всупереч вимог рішення 10 сесії 22 скликання Агрономічної сільської ради народних депутатів від 05 квітня 1996 року та якимось чином порушує права позивача.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 06.02.2013 у справі №6-169цс12 та від 04.06.2014 у справі №6-46цс14, третя особа наголошує, що оскільки оспорюваний державний акт про право постійного користування землею видано на підставі рішення 10 сесії 22 скликання Агрономічної сільської ради народних депутатів від 05 квітня 1996 року, то вирішення питання про правомірність видачі оспорюваного державного акта безпосередньо залежить від законності рішення 10 сесії 22 скликання Агрономічної сільської ради народних депутатів від 05 квітня 1996 року. При цьому, доказів оспорювання вказаного рішення, визнання його незаконним та скасування в порядку, передбаченому ст. 21 ЦК України, позивачем не надано.

На думку третьої особи, не наділена Агрономічна сільська рада і повноваженнями щодо припинення права постійного користування земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення з підстав використання її всупереч екологічним вимогам. Поряд д цим, Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області не було зафіксовано факту використання земельних ділянок площею 1229 га таким способом, який суперечить екологічним вимогам.

Посилаючись на положення ст. 36 Закону України Про охорону земель , абз.12 ст.15-2 Земельного кодексу України, Положення про Держгеокадастр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, ст.2 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель третя особа наголошує, що у Агрономічної міської ради відсутні повноваження для звернення до суду з позовом про припинення права постійного користування земельними ділянками площею 1229 га в межах здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Позивач у відповіді на відзив заперечує доводи відповідача наголошуючи на тому, що факт систематичної несплати земельного податку відповідачем підтверджено листом ГУ ДПС у Вінницькій області від 04.12.2019 року №5366/к/02-32-0403, відповідно до якого за період 2012, 2015, 2016 років взагалі відсутні відомості щодо сплати земельного податку Державного підприємства Науково іноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України на території Агрономічної сільської ради, що є самостійною підставою для припинення права постійного користування на площу 465,4 га.

Щодо доводів відповідача про те, що припинення права постійного користування на вищевказані земельні ділянки не впливає на права та обов`язки позивача, останній зазначити наступне. Державний акт серії І-ВН №001263 від 04.04.1996 року посвідчував право постійного користування на території Агрономічної сільської ради, а відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України Агрономічна сільська рада фактично є розпорядником земельних ділянок, які знаходять на території Агрономічної територіальної громади.

Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області правом надання пояснень щодо позовних вимог не скористалась.

В судовому засіданні 03.06.2021 прийнято судове рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати 03.06.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частині рішення та повідомлено та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням на 10 сесії 22 скликання Агрономічна сільська рада народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 05.04.1996 затверджено Акт землекористування Вінницької державної обласної сільськогосподарської станції (а.с. 20)

На підставі вказаного рішення Агрономічною сільською радою народних депутатів Вінницького району Вінницької області Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції 05.04.1996 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263, за яким Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції надано в постійне користування земельні ділянки: № 1 - площею 939,7 га №2 - площею 275,3 га., №3 - площею 13,8 га №4 - площею 0,7 га., №5 - площею 0,1 га., загальною площею розміром 1229,6 га на території села Агрономічне. (а.с. 16, 17)

Державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263 зареєстровано в книзі записів державних актів на праві постійного користування землею за №2.

Наказом Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції від 03.03.2003 №25а-к відповідно до наказу УААН від 29.11.2002 проведено реорганізацію з виділенням дослідного господарства, а саме Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції та дослідного господарства Вінницької державної дослідної станції. (а.с. 118)

Відповідно до Постанову Президії НААН від 18.08.2010 "Про внесення змін до постанов Президії УААН" та наказу №69 від 07.09.2010 "Про найменування установ, підприємств та організацій НААН України", наказом Державного підприємства "Дослідне господарство Вінницької державної сільського господарської дослідної станції Української академії аграрних наук" №01-01/32 від 17.12.2010 назву підприємства було змінено на Державне підприємство "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України". (а.с. 119)

Статутом Державного підприємства "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України", затвердженого Президентом Національної академії аграрних наук України 09.12.2010, передбачено, що господарство створене в результаті реорганізації Вінницької обласної державної сільськогосподарської станції Української академії аграрних наук України і є правонаступником в частині майна, землі, майнових прав і зобов`язань реорганізованої Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Української академії аграрних наук України. (а.с. 120)

Постановою Кабінету Міністрів України №61 від 25.01.2012 Державне підприємство "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України" передано до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Згідно акту від 22.02.2012 приймання-передачі цілісного майнового комплексу, майна та земельних ділянок закріплених за Державним підприємством "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України", до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, разом з усім майном передано також копію державного акту на право користування землею серії І-ВН№ 001263, що виданий відповідно до рішення 10 сесії 22 скликання Агрономічної сільської ради народних депутатів від 05.04.1996. (а.с. 129-133)

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №94 від 28.02.2012 Державне підприємство "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України" перейменовано на Державне підприємство "Агрономічне". (а.с. 137)

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 08.08.2012 №492 "Про реорганізацію Державного підприємства "Агрономічне" Державне підприємство "Агрономічне" було реорганізовано шляхом приєднання до Вінницького національного аграрного університету в якості відокремленого структурного підрозділу без права юридичної особи. (п. 1 наказу) Визначено, що Вінницький національний аграрний університет є правонаступником майнових прав та обов`язків Державного підприємства "Агрономічне". (п. 1 наказу) (а.с. 138)

Згідно з наказом Вінницького національного аграрного університету від 01.11.2012 №295 створено Науково-дослідне господарство "Агрономічне" Вінницького національного аграрного університету. (а.с. 139)

Згідно акта приймання-передачі Державного підприємства "Агрономічне" до Вінницького національного аграрного університету, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України 13.11.2012, здійснено приймання передачу цілісного майнового комплексу та земельних ділянок, що закріплені за Державним підприємством "Агрономічне" згідно документів, які додаються до акту та є його невід`ємною частиною, станом на 12.11.2012 Вінницькому національному аграрному університету передано земельні ділянки на території Агрономічної та Ведмежо-Вушківської сільських рад Вінницького району. (а.с.140-144)

17.01.2014 Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області видано накази "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою":

наказ №ВН/0520680200:01:004/00002216 про надання Вінницькому національному аграрному університету дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 70,0000 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області для дослідних і навчальних цілей (код цільового призначення-01.09) (а.с. 145)

наказ №ВН/0520680200:01:006/00002218 про надання Вінницькому національному аграрному університету дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) площею 77,2000 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області для дослідних і навчальних цілей ( код цільового призначення-01.09). (а.с. 146)

В подальшому Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято накази:

наказ від 03.07.2017 №2-8302/15-17-сг "Про внесення змін до наказу від 17 січня 2014 року №ВН/0520680200:01:004/00002216" (а.с. 147);

наказ від 03.07.2017 №2-8301/15-17-сг "Про внесення змін до наказу від 17 січня 2014 року №ВН/0520680200:01:006/00002218" (а.с. 148);

наказ від 26.12.2018 №2-17734/15-18-сг "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою . (а.с. 149)

Згідно наведених наказів Вінницьким національним аграрним університетом оформлено право постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, розташовані на території Агрономічної сільської ради Вінницького району, для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства (код цільового призначення - 01.10), а саме:

земельна ділянка площею 90,9169 га кадастровий номер 0520680200:005:0002 (а.с.153);

земельна ділянка площею 59,3925 га кадастровий номер 0520680200:007:0689 (а.с. 150);

земельна ділянка площею 62,9473 га кадастровий номер 0520680200:006:0033 (а.с. 152);

земельна ділянка площею 76,823 га кадастровий номер 0520680200:006:0035 (а.с. 151).

Наведеним стверджується, що Вінницький національний аграрний університет, у визначеному законом порядку, набув права постійного користування земельними ділянками за кадастровими номерами 0520680200:01:005:0002, 0520680200:01:007:0689, 0520680200:01:006:0033, 0520680200:01:006:0035, розташованими на території Агрономічної сільської ради, що увійшли до Державного акту на право користування землею серії І-ВН № 001263.

Поряд з цим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за Державним підприємством "Науковий іноваційно-технологічний центр інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" зареєстровано право постійного користування наступними земельними ділянками на території Агрономічної сільської ради:

кадастровий номер 0520680200:03:003:0229 площею 1,4493 га;

кадастровий номер 0520680200:01:010:0031 площею 2,2909 га;

кадастровий номер 0520680200:01:010:0033 площею 166,8428 га;

кадастровий номер 0520680200:01:010:0032 площею 0,2915 га;

кадастровий номер 0520680200:01:007:0653 площею 151,2306 га;

кадастровий номер 0520680200:01:010:0030 площею 2,5442 га.

Позивач, у поданому позові послався на порушення інтересів громади, що полягають у недотриманні забезпечення права на землю, раціонального використання та охорони земель. На переконання позивача, відповідач в силу порушення ст. 141 ЗК України повинен бути позбавлений права постійного користування земельними ділянками розміром 1229,6 га виходячи з підстав систематичної несплати земельного податку, порушення положень правонаступництва щодо прав користування земельними ділянками, набуття іншими особами права власності на земельні ділянки, які перебувають у користуванні відповідача та порушенням екологічних вимог в частині користування земельними ділянками.

Визначаючись щодо заявлених позивачем позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові ВП ВС від 05.11.2019 по справі №906/392/18 (№ в ЄДРСР 85838039). Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Предметом спору у справі №902/44/21 є припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку судом та скасування державного акта на право постійного користування землею з підстав передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.

Положеннями статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною п`ятою статті 116 цього Кодексу, визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Так, статтею 141 зазначеного Кодексу передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства:

1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк;

2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Виходячи з правового аналізу наведених норм права, слідує, що припинення права користування земельною ділянкою здійснюється у загальному порядку, з підстав, перелік яких наведено у статті 141 Земельного кодексу України та порядком визначеним у статті 144 цього Кодексу, у зв`язку з використанням земельної ділянки з порушенням земельного законодавства.

Разом із тим, статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Із наведених положень статті 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним.

Визначені позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, та є порушенням права відповідача на користування земельною ділянкою, набутим на законних підставах.

Згідно з частиною першою статті 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

При розгляді даної справи, судом встановлено, що позивачем не подано доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельними ділянками, посвідченого відповідним державним актом.

Судом також встановлено відсутність підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, для примусового припинення права користування землею в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/1669/18.

Посилання позивача на систематичну несплату відповідачем земельного податку, порушенням останнім екологічних вимог в частині користування земельними ділянками та набуття іншими особами права власності на земельні ділянки не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

До того ж суд зважає, що питання сплати земельного податку та дотримання екологічного законодаства вимог відноситься до прерогативи контролюючих органів, і не входить до компетенції органу місцевого самоврядування.

Не знайшли свого підтвердження в доводи позивача про порушення положень правонаступництва щодо прав користування земельними ділянками, позаяк при реорганізації Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції та виділення з її складу Державного підприємства Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції, яке в подальшому було передано у відання Міністерства агропромислового розвитку та продовольства України, не відбувалося приватизація та як наслідок відчуження (продаж, придбання і т.д.) єдиних майнових комплексів, а відбулася лише зміна органу управління, при цьому вказане підприємство залишилося у державній власності.

При вирішенні спору у справі господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Проте, позивачем не визначено, які саме права позивача на землю були порушені відповідачем у розумінні статті 143 Земельного кодексу України, що мало наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права користування відповідача на спірну земельну ділянку в судовому порядку.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року в справі №910/6642/18, за змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року в справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року в справі № 910/23369/17.

Також суд констатує, що згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав. Також в даній справі суд враховує, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Агрономічної сільської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку задоволенню не підлягають, що в свою чергу зумовлює відмову і в позовній вимозі про скасування державного акту на право постійного користування землею, оскільки така вимога є похідною..

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Витрати по сплаті судового збору у справі № 902/44/21 залишити за позивачем.

Примірник рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відомі суду електронні адреси: позивача - agronomichne826@gmail.com ; відповідача - dp-nitc@i.ua; Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області - vinnytsia@land.gov.ua; Вінницького національного аграрного університету - office@vsau.org.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 10 червня 2021 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - Агрономічна сільська рада (вул. Мічуріна, 12, с. Агрономічне, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23227)

3 - ДП НІТЦ ІК СГП НААН (вул. Мічуріна, 1, с. Агрономічне, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23227)

4 - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027)

5 - Вінницький національний аграрний університет (вул. Сонячна, буд. 3, м. Вінниця, 21008).