Постанова

від 09.06.2021 по справі 640/18119/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18119/19 Головуючий у І інстанції - Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В, Степанюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нікея до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Виконуючого обов`язки начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Нікея звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасування рішення від 20.02.2019 №30908/10/26-15-58-05-05 та зобов`язати ГУ ДФС у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2019 року з додатками 2, 5 та доповнень до неї до інформаційних баз даних ДФС України. Також просить визнати незаконними дії в.о. начальника (уповноважена особа) ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві Олійник Ю.О., які полягають у підписанні оскаржуваного рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві необґрунтовано відмовлено Товариству у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість та додатків до неї за січень 2019 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС у м. Києві від 20.02.2019 №30908/10/26-15-58-05-05. В іншій частині адміністративного позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що єдиною умовою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, тому відмова податкового органу в прийнятті звітності є передчасною.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої доводи обґрунтовує тим, що подання податкової декларації з податку на додану вартість в електронному вигляді є обов`язковою умовою, тому її подання на паперових носіях є порушенням вимог абз. 2 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 13.02.2019 позивач, в особі уповноваженої особи - директора товариства Терещенко К.А., у письмовій формі через пошту цінним листом подав до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за звітний період - січень 2019 року з додатками.

За результатами перевірки поданої декларації ГУ ДФС у м. Києві листом від 20.02.2019 року за вих. №30908/10/26-15-58-05-05 Про відмову у прийнятті податкової звітності повідомило позивача, що надіслана ним засобами поштового зв`язку податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2019 року подана всупереч п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме невірний спосіб подання, у зв`язку із чим вказана податкова звітність вважається неподаною.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, положеннями ст. 36 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.

Водночас, згідно п.38.3 ст. 38 ПК України спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Так, відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки (пункт 49.3 статті 49 ПК України).

В свою чергу, відповідно до п. 49.4 ст. 49 ПК України, платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами а і б п. 49.3 цієї статті.

Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.

Прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (п. 49.8 ст. 49 ПК України).

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (п. 49.9 ст. 49 ПК України).

Податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2019 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.

Колегія суддів оцінюючи доводи апелянта щодо дотримання позивачем порядку подання спірної декларації звертає увагу на те, що п. 49.11 ст. 49 ПК України встановлено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

В той же час, між позивачем та відповідачем укладено договір про визнання електронних документів від 02.03.2016 № 2, реєстраційний № 9027622271 (а.с.102-103), відповідно до якого визнаються податковими документами (податкова звітність, реєстри отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інші звітні податкові документи), що подані платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінал. Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів припинення цього договору позивачем до матеріалів справи не надано, як і не спростовано факту укладення такого.

Відтак, надіслання податкової звітності передбачено в електронному вигляді, а надсилання позивачем податкової звітності в паперовій формі не відповідає приписам чинного законодавства, про що слушно зауважує апелянт.

Норми пункту 49.3 статті 49 ПК України передбачають, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.12.2018 року у справі № 810/1711/17 платник податку вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації (електронний чи паперовий) лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Оскільки податковим законодавством встановлено імперативний обов`язок щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачений змістом абзацу третього п. 49.4 ст.49 ПК України, а саме припинення дії попереднього договору про визнання електронних документів на період до моменту складення нового договору. При цьому відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним вище вимогам.

У зв`язку з набранням чинності змін до ПК України, з 01.01.2015 року (Закон № 71-VIII) відповідно до п. 49.4 ст. 49 цього Кодексу податкова звітність з податку на додану вартість подається виключно в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 року, стало покладення на платника податків обов`язку подання її засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абз. 3 п. 49.4 ст. 49 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений п.п. а і б п. 49.3 цієї статті.

Інших виключень з правила, встановленого п. 49.4 ст. 49 ПК України, законодавець не передбачив.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 810/2468/17, від 11.12.2018 року у справі №810/1711/17, від 21.05.2019 року у справі № 826/28016/15.

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що відмова відповідача у невизнанні податкової декларації позивача з податку на додану вартість за січень 2019 року, викладена у письмовому повідомленні від 20.02.2019 №30908/10/26-15-58-05-05, є протиправною і суперечить нормам статей 48, 49 ПК України.

Позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов`язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону. Подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітності та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, є обов`язком платника податків (п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України).

З цих же підстав не підлягає до задоволення і вимога про зобов`язання ГУ ДФС у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2019 року з додатками 2, 5 та доповнень до неї як похідна.

Крім того, оскільки судом встановлено, що відмова контролюючого органу у прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість за січень 2019 року з підстав порушення порядку її направлення є обґрунтованою та законною, відсутні правові підстави для визнання протиправними дії начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, які відповідають посадовим обов`язкам

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Нікея до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Виконуючого обов`язки начальника Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

А.Г.Степанюк