Постанова

від 10.06.2021 по справі 120/3280/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3280/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.

Суддя-доповідач - Франовська К.С.

10 червня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління розвитку територій та інфрастуктури Вінницької обласної державної адміністрації на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації, Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Комісії з ліквідації Департаменту житлово - комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації, Вінницької обласної державної адміністрації з наступними вимогами :

- визнати протиправним та скасувати рішення №8 від 25 травня 2020 року комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації про її звільнення;

- визнати протиправними та скасувати наказ голови комісії з ліквідації Департаменту від 26 травня 2020р № 19-о про її звільнення з посади головного спеціаліста-юрисконсульта Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації;

- поновити її на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації з 29 травня 2020, на якій вона працювала до прийняття наказу голови комісії з ліквідації Департаменту від 26 травня 2020р. №19-о;

- стягнути з Вінницької обласної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 травня 2020 року по день фактичного поновлення на посаді;

- стягнути з Вінницької обласної державної адміністрації моральну шкоду в сумі 25 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірні накази винесені не уповноваженим органом, оскільки її звільнено не суб`єктом призначення. Вказала, що навчається у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, відтак, мала переважне право на залишення на роботі. Зазначила, що до спірних правовідносин слід застосовувати редакцію Закону України "Про державну службу", яка діяла від 01.01.2019 р. і передбачала, що у разі ліквідації державного органу, особа може бути звільнена у разі, якщо не можливо перевести на іншу посаду.

Позивачка додатково зазначила на відсутність самої ліквідації Департаменту, оскільки повноваження останнього передано до інших новостворених управлінь Вінницької ОДА, що вказує на фактичну реорганізацію шляхом поділу. Про безпідставність звільнення, на думку позивачки, свідчить і постанова КМУ від 25.03.2020 р. №256, якою рекомендовано державним органам не звільняти працівників під час встановлення обмежувальних заходів. Зазначено в позові й про те, що внаслідок незаконного звільнення позивачці спричинено моральну шкоду.

Ухвалою суду від 17.07.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року частково задоволено позов ОСОБА_1 . Цим рішенням:

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації №8 від 25 травня 2020 щодо звільнення ОСОБА_1 ;

- визнано протиправним та скасовано наказ голови комісії з ліквідації Департаменту від 26 травня 2020 № 19-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста-юрисконсульта Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації з 29 травня 2020, на якій вона працювала до прийняття наказу голови комісії з ліквідації Департаменту від 26 травня 2020р. №19-о.

- стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 травня 2020 в сумі 38 642,86 грн.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати - у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

28 жовтня 2020 року Стягувач ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про заміну Боржника у виконавчих листах у зв`язку з ліквідацією боржника - Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації та створенням Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації з функціями правонаступника.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року, заяву ОСОБА_1 задоволено. У виконавчих листах, виданих Вінницьким окружним адміністративним судом 16.10.2020 року у справі № 120/3280/20-а замінено боржника - Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації його правонаступником - Управлінням розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації.

У березні 2021 року Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 16 жовтня 2020 року з підстав неправильного застосування норм процесуального права, неповного з`ясування обставинах справи, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалене у справі рішення, та прийняти нове про відмову ОСОБА_1 у позові.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України якщо згідно положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із частинами 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, з травня 2009 року ОСОБА_1 з 12 травня 2009 року призначена на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта за результатами конкурсу і перебувала в трудових відносинах з Департаментом житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації .

Розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації №685 від 05.09.2019 вирішено припинити Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації шляхом ліквідації.

17.09.2019 розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації №714 вирішено припинити Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації шляхом ліквідації та визнано таким, що втратило чинність розпорядження №685 від 05.09.2019.

В подальшому, 11.03.2020 розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації №180 Про внесення зміни до розпорядження голови облдержадміністрації від 17.09.2019 №714, внесено зміни до розпорядження голови облдержадміністрації від 17.09.2019 №714 про ліквідацію Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації та Додатком визначено склад комісії з ліквідації.

23.03.2020 працівників Департаменту, в тому числі ОСОБА_1 наказом №11-о повідомлено про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації.

25.05.2020 протоколом №8 комісії із ліквідації Департаменту прийнято рішення про звільнення працівників Департаменту, серед інших і позивача ОСОБА_1

26 травня 2020 наказом №19-о Голови комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації ОСОБА_1 звільнено з 28.05.2020 р. з посади головного спеціаліста-юрисконсульта Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації у зв`язку із ліквідацією, пункт 1.1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункт 1 статті 40 КЗпП України.

Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що проведена ліквідація Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації з подальшою передачею його завдань та функцій до інших новоутворених структурних підрозділів, а саме Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації та Управління розвитку транспорту з відповідною матеріальною базою, свідчить про фактичну реорганізацію державного органу, що не виключає, а зобов`язує роботодавця (державу) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (юридичної особи публічного права).

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України Про державну службу дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Згідно з частиною третьою вказаної статті Закону України Про державну службу процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу".

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. (ч. 3 статті 87 Закону № 889-VIII)

Враховуючи норми статті 5 та частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, за умови, що відсутня можливість пропозиції особі іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, регулюється законодавством про працю, зокрема, КЗпП України.

Так, під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Слід зауважити, що Верховний Суд України у постановах від 04.03. 2014 по справі №21-8а14, від 27.05.2014 по справі №21-108а14, від 28.10.2014 по справі №21-484а14 сформулював правову позицію, відповідно до якої ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Як вже зазначалось, на трудові відносини з державним службовцем поширюється законодавство про працю у частині відносин, не врегульованих Законом від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Зокрема, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже з процитованих норм видно, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що мала місце саме реорганізація відповідача, а не його ліквідація, відтак, на останнього покладався обов`язок щодо працевлаштування позивача.

При цьому, власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що належно виконали вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду або роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 по справі №6-1723цс17.

Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.01.2021 року було здійснено заміну Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації на Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації та Управління розвитку транспорту Вінницької обласної державної адміністрації, у зв`язку із тим що рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду по справі № 120/3115/20-а від 13.10.2020 року та № 120/3280/20-а від 16.10.2020 року, які набрали законної сили, встановлений факт здійснення саме реорганізації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації та визначення правонаступництво вказаними управліннями.

Виходячи з нормативного тлумачення п. 1 ч.1 ст. 40, ч. 1,3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суд має з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Аналогічна правова позиція висловлена в низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 819/691/17, від 08.05.2019 року у справі № 06/1175/17, від 11.03.2020 року у справі № 813/1220/16.

З наведеного вбачається, що для прийняття законного та обґрунтованого рішення суду необхідно з`ясувати чи були визначені законом підстави для звільнення позивача та чи була дотримана процедура її звільнення з роботи.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 24.01.2018 року у справі № 806/608/16, згідно з якою юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Ліквідація є такою формою припинення юридичної особи, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб. Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України).

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі.

Підсумовуючи вказане, суд зазначає, що проведена реорганізація Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації не виключає, а зобов`язує роботодавця (державу) по працевлаштуванню працівників.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 11.07.2012 року в справі № 6-65цс12, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 18.09.2018 року у справі № 800/538/17), підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією саме органу державної влади, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами, при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що звільнення позивачки могло вважатися законним лише за умови дотримання встановленої законом процедури. Водночас встановлення факту порушення відповідних процедурних гарантій є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації звільнення як незаконного та поновлення особи на займаній посаді.

Також, судом встановлено, що з дня попередження позивачки про майбутнє вивільнення та включно до дати звільнення із займаної посади, позивачці не було запропоновано жодної іншої вакантної посади.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління розвитку територій та інфрастуктури Вінницької обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 червня 2021 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Курко О. П. Боровицький О. А.