Постанова

від 31.05.2021 по справі 677/758/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 677/758/18

Провадження № 22-ц/4820/744/21

Категорія: 19, 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І.

секретар судового засідання Гриньова А.М.

за участю представника позивача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №677/758/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_2 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 02 березня 2021 року (повне судове рішення складено 04 березня 2021 року, суддя Вознюк Р.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначав, що 23.06.2011 між ним та ОСОБА_4 , діючою від імені відповідача ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_4 отримала від позивача 153600 грн, що в еквіваленті на день укладення та підписання договору становило 19200 доларів США та строком користування позикою до 22.12.2011 зі сплатою 30% від суми договору. В забезпечення виконання умов договору позики 23.06.2011 було укладено договір іпотеки, за яким відповідач передав в іпотеку позивачу житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами 6822781700:02:003:0063 та 6822781700:02:003:0064. Позивач вказує, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.03.2015 визнано мирову угоду, укладену сторонами, згідно якої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 визнають, що сума заборгованості за договором позики від 23.06.2011 становить 162075 грн, що еквівалентно 7500 доларів США станом на 16.03.2015; вказана сума боргу включає в себе суму основного боргу та 30% згідно п.3 договору іпотеки від 23.06.2011. Пунктом 6 вказаної мирової угоди визначено, що ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 162075 грн, що еквівалентно 7500 доларам США до 01.12.2015. Крім того, п.8 мирової угоди передбачено, що у випадку прострочення повернення грошових коштів відповідно до п.6 мирової угоду Танієв Ю.П. має право вимагати від ОСОБА_3 додатково до сплати основного боргу 20% від суми боргу визначеної п. 6 даної мирової угоди. Проте, як зазначає позивач, позичальник не виконав своїх зобов`язань, що передбачені умовами мирової угоди, у зв`язку із чим ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 7500 доларів США основного боргу (що еквівалентно 196416,10 грн згідно курсу НБУ станом на 18 травня 2018 року), 1500 доларів США (що еквівалентно 39283,22 грн згідно курсу НБУ станом на 18 травня 2018 року) за несвоєчасну сплату боргу згідно п. 8 мирової угоди та 14513,05 грн 3% річних, а всього 250212,37 грн.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 02 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що судом першої інстанції не дотримано вимоги ст. 263 ЦПК України, адже ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/24304/14 від 20.03.2015 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яка підпадає під ознаки зобов`язання у цивільно-правовому розумінні з усіма наслідками, що з цього випливають. Пунктом 6 мирової угоди передбачено, що ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 162075 грн, що еквівалентно 7500 доларів США (по курсу НБУ на день підписання мирової угоди) до 01 грудня 2015 року, проте відповідачем не виконано умови мирової угоди, що і стало підставою для звернення до суду. Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення з відповідача боргу, адже умови мирової угоди встановлюють зобов`язання ОСОБА_3 повернути борг до конкретної дати, тому право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну не внесення платежу, а відтак перебіг позовної давності стосовно платежу починається після невиконання чи неналежного виконання відповідачем обов`язку з внесення платежу й обчислюється з дати, до якої ОСОБА_3 мав здійснити погашення боргу. Зважаючи на викладене, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що мирова угода не визначала суму заборгованості через її невідповідність, так як санкції у п. 3 договору іпотеки відсутні, однак вона затверджена судом і є виконавчим документом, тому наслідки її невиконання залежить від волевиявлення ОСОБА_1 , який наділений був правом звернутися до суду про спонукання до виконання мирової угоди або ж про її роз`яснення у разі її не виконання, оскільки мирової угодою встановлені санкції за її невиконання, що суперечить суті мирової угоди та стосується договору іпотеки, а в договорі позики не зазначено, що на забезпечення цього договору укладається договір забезпечення у вигляді договору іпотеки, а заборгованість позивач просить стягнути по договору позики, приховуючи в позовній заяві отримання коштів в сумі 9600 доларів США. Таким чином, відповідач вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки позивач намагається повторно отримати рішення суду, виходячи із курсової різниці долара США до гривні не врахувавши, що спір між сторонами у вигляді цивільно-правових відносин припинився, а провадження у справі закрито відповідно до ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/24304/14 від 20.03.2015.

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 до суд не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам в повній мірі не відповідає.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки угода від 16.03.2015 не була посвідчена нотаріусом, тому зміни, що внесені до первісного договору є нікчемними в силу ч. 1 ст. 220 ЦК України та не породжують правових наслідків для сторін. Разом з тим, укладену між сторонами угоду від 16.03.2015 суд розцінив як дії відповідача, що свідчать про визнання ним свого боргу, а оскільки позивач звернувся до суду із позовом 18.05.2018, тому наявні підстави для відмови у задоволенні такого позову з підстав пропуску трирічного строку позовної давності.

Проте, судова колегія не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Так, згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства , а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України 2004 року мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета спору.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами.

Згідно із статтями 11, 202 ЦК України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства, має бути виконаний за правилами статтей 509, 525, 526 ЦК України .

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

Зазначені висновки відповідають позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 11 листопада 2020 року по справі №2-394/2011.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 23.06.2011 між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_4 (представник позичальника), яка діяла від імені ОСОБА_3 , укладено договір позики, що посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Желіховською Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №1644.

Згідно п. 2 та п. 3 цього договору представник позичальника отримала від позикодавця, а позикодавець передав позичальнику гроші в сумі 153600 грн, що в еквіваленті на день укладення та підписання договору становить 19200 доларів США. Розрахунок по даному договору, за домовленістю сторін повинен здійснюватися до 22 числа кожного місяця у сумі 1200 доларів США. У випадку недотримання встановленого цим договором форми щомісячного розрахунку, позикодавець має право вимагати повернення всієї позиченої суми, а також 30% від суми договору. Остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 22.12.2011 (а.с.7).

23 червня 2011 року на забезпечення зазначеного вище договору між ОСОБА_4 (представник іпотекодавця), діючої від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (іпотекодержателем) укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Желіховською Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №1646.

Відповідно до п. 1.3 предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у Договорі позики зобов`язань є: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 09.09.1993 за №33 секретарем виконавчого комітету Веселівської сільської ради народних депутатів Красилівського району Хмельницької області Козубняк О.П, зареєстрованого 02.07.2007 в Красилівському районному бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №19400043; разом з будинком в іпотеку передано земельні ділянки, на яких знаходиться вищезазначене нерухоме майно - земельна ділянка, загальною площею 0,2500 га, для обслуговування житлового будинку, кадастровий №6822781700:02:003:0063 та земельна ділянка, площею 0,122 га для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий №6822781700:02:003:0064. Дані земельні ділянки знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, серії ХМ №02252, виданого 01.08.1996 Веселівською сільською радою Красилівського району Хмельницької області на підставі рішення сесії №3 Веселівської сільської ради народних депутатів Красилівського району Хмельницької області від 24.05.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №8 (а.с.8-9).

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2015 року по справі № 686/24304/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки визнано мирову угоду, укладену між сторонами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно до умов якої ОСОБА_3 визнав, що 23.06.2011 був укладений договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка діяла від його імені, а також договір іпотеки від 23.06.2011, яким забезпечувалось виконання зазначеного договору позики.

Згідно до п 4, 5 умов цієї мирової угоди, що визнана судом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 визнали, що: ОСОБА_1 було частково повернуто суму боргу за договором позики від 23.06.2011, а саме 10550,00 доларів США; сума заборгованості за договором позики від 23.06.2011 становить 162075,00 гривень, що еквівалентно 7500,00 доларів США станом на 16.03.2015. Вказана сума боргу включає в себе суму основного боргу та 30% згідно п. 3 договору іпотеки від 23.06.2011.

ОСОБА_3 зобов`язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 162075,00 гривень, що еквівалентно 7500,00 доларів США до 01.12.2015, повернення зазначеної суми боргу (в гривні еквівалентно долару США по курсу НБУ на день проведення відповідного розрахунку або в доларах США) може бути здійснено одним платежем або проводитись частинами (п.6 мирової угоди).

Відповідно до п. 8 мирової угоди, що визнана судом передбачено, що у випадку прострочення повернення грошових коштів відповідно до п. 6 даної мирової угоди, ОСОБА_1 має право вимагати від ОСОБА_3 додатково до сплати основного боргу 20% від суми боргу визначеної п. 6 даної мирової угоди.

Оскільки ОСОБА_3 свої зобов`язання щодо повернення ОСОБА_1 до 01.12.2015 грошових коштів в сумі 162075,00 грн, що еквівалентно 7500,00 доларам США не виконав, тому наявні підстави для часткового задоволення позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача 20% від суми боргу, визначеної п. 6 мирової угоди в сумі 32415 грн (162075 грн (сума боргу)* 20/100).

І доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення норм матеріального права та незаконної відмови у стягненні з відповідача 20% від суми боргу є обґрунтованими.

Також, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволені позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Встановлено, що п. 6 мирової угоди, яка укладена між ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що визнана ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.03.2015 передбачено, що ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 162075 грн, що еквівалентно 7500 доларів США (по курсу НБУ на день підписання мирової угоди) до 01 грудня 2015 року.

А положеннями п.7 цієї мирової угоди, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 погодили, що повернення боргу, визначеного в п. 6 мирової угоди, може бути здійснено одним платежем або проводитись частинами. Розрахунок може бути проведено в гривні еквівалентно долару США по курсу НБУ на день проведення відповідного розрахунку або в доларах США.

Таким чином, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що строк позовної давності слід обчислювати з 16.03.2015, адже дата виконання грошового зобов`язання згідно з п. 6 мирової угоди - 01.12.2015, тоді як з позовом ОСОБА_1 звернувся 18 травня 2018 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги відносно наявності законних підстав для стягнення із відповідача суми основного боргу, виходячи з наступного.

За правилами статті 175 ЦПК України (у редакції, чинній на момент визнання мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін і предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

На час постановлення ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 березня 2015 року, якою була визнана мирова угода,що укладена між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , вона не відносилась до рішень, що підлягали виконанню державною виконавчою службою.

У зв`язку з чим, у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 754/1795/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 127/2-1881/09, від 09 грудня 2020 року у справі № 464/6966/16-ц, від 03 грудня 2020 року у справі № 757/31296/15-ц.

Положеннями пункту 4 частини 3 статті 175 ЦПК України 2017 року визначено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересі, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Встановлено, що позивач не звертався до суду із такою позовною вимогою як спонукання ОСОБА_3 до виконання мирової угоди, а посилаючись на положення ст. ст. 11, 15, 16, 525, 526, 530, 536, 611, 628, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, ЦК України, просив суд стягнути із ОСОБА_3 суму позики в розмірі 7500 доларів США, що еквівалентно 196416,10 грн.

А відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказі, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, позивач не позбавлений можливості захистити, на його думку, порушені права, шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Також, не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення із ОСОБА_3 3% річних, як санкція за невиконання грошового зобов`язання, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що п. 8 мирової угоди, яка визнана ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 20 березня 2015 року, передбачено право ОСОБА_1 вимагати від ОСОБА_3 у випадку прострочення повернення грошових коштів, додатково до сплати основного боргу 20% від суми боргу.

Оскільки, сторонами узгоджено відсоткову ставку за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді 20% від суми боргу, тому відсутні підстави для стягнення з відповідач також і 3% річних від простроченої суми.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що наведені в апеляційні скарзі доводи є суттєвими та приходить до висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20% від суми боргу за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу положень ч 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 813,19 грн (6255,30 грн (2502,12 грн (судовий збір за подання позовної заяви, квитанція №77 від 18.05.2018 (а.с.1) + 3753,18 грн (судовий збір за подання апеляційної скарги, квитанція №0.0.2094805521.1 від 19.04.2021 (а.с.150)) * 13 (% задоволених вимог) / 100).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 02 березня 2021 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) 32415 (тридцять дві тисячі чотириста п`ятнадцять) грн відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

В решті позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) 813 (вісімсот тринадцять) грн 19 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 червня 2021 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай