Рішення

від 10.06.2021 по справі 199/5065/20

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/5065/20

(2/199/583/21)

РІШЕННЯ

іменем України

31.05.2021 Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання - Перетятько А.В.,

за участі представника позивача адвоката Щербини Ю.І. відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , де третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про позбавлення права користування житловим приміщенням, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з поданим позовом в останньому заявлено вимогу про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - домоволодінням АДРЕСА_1 , про усунення позивачу перешкод у користуванні та розпорядженні вказаним житловим приміщенням шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку.

Позов обґрунтований тим, що позивач є власником домоволодіння АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування. Втім, позбавлена можливості користуватися своєю власністю через протиправну поведінку відповідача (а.с. 1-8).

Відповідач позов не визнав.

У відзиві на позову заяву (а.с. 79-80) відповідач заперечував належність йому на праві власності будь-якого нерухомого майна та просив суд не брати до уваги надану позивачем Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 219102489 від 04.08.2020 р., оскільки така довідка була сформована за частковим співпаданням ПІБ, де відобразилась нерухомість іншої особи в іншій області, яка належить особі за схожими ідентифікуючими даними - ОСОБА_1 без зазначення дати народження та РНОКПП.

Відповідач також просив суд врахувати, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька та Кривіцький проти України ( Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine , заява № 30856/03) поняття житло не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законний підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 р. у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання житлом , що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживанні (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученою Королівства від 11.01.1995 р., пункт 63).

Аналогічна позиція викладена у справі № 329/398/18, ВС/КЦС, постанова віл 23.09.2019р., яка підсумовує - навіть якщо законне право на зайняття житловою приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності.

Відповідач просив суд звернути увагу на фактор справедливості, зазначив, що він зареєстрований та проживає у спірному житловому будинку - домоволодіння АДРЕСА_2 , власником якого є позивач на підставі договору дарування віл 17.07.2015 р., який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , по теперішній час, як член сім`ї попереднього власника - чоловіка, хоча й колишнього, але це не означає, що він в обов`язковому разі втрачаю будь-яке право на користування житловим приміщенням.

Відповідач у судовому засіданні повністю підтримав відзив на позовну заяву, пояснив додатково, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , є його батьківщиною, в даному будинку мешкали його батьки, іншого житла відповідач не має, є особою похилого віку. Укладення ним договору дарування вказаного будинку на користь ОСОБА_2 (остання на час укладення договору була його дружиною) було пов`язано із наявністю сімейних стосунків із нею, почуттів любові до неї, боязні самотності. Втім, під час проведення ремонтних робіт у вказаному будинку сімейні стосунки між цим подружжям погіршилися, оскільки позивач зустріла іншого чоловіка. Шлюб між позивачем та відповідачем був припинений в результаті його розірвання. Згодом позивача взяла шлюб із тим чоловіком, народила дитину. У зв`язку з вказаними обставинами ремонтні роботи у будинку були припинені, будинок прийшов у занепад.

Третя особа не скористалася правом брати участь у судових засіданнях.

Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80 ЦПК України, місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано з 25.12.1982 р. (а.с. 61). За вказаною адресою мешкає відповідач.

Домоволодіння АДРЕСА_2 належить позивачу на праві власності на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2013 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на домоволодіння (ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Як встановлено судом у вказаній справі, з 1974 р. по теперішній час позивач постійно проживає в домоволодінні, відкрито та безперервно користується будинком та господарськими будівлями і спорудами, сплачує всі комунальні послуги, оплачує електроенергію, зробив ремонт будинку, підтримує його в належному стані, постійно користується земельною ділянкою, на якій розташований будинок, у зв`язку з чим в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України вказана обставина не потребує доказуванню.

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 в обґрунтування поданого позову зазначав, що в грудні 1973 року він разом зі своїми батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прибули до м. Дніпропетровська, як переселенці у радгосп Дніпро , та їх родині був наданий житловий будинок АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були зареєстрованими за вказаною адресою з 1974 року, а позивач - з 25.11.1982 року. Як відомо зі слів батька позивача, він зазначає, що ОСОБА_4 була сплачена позика за будинок у розмірі 2259,98 карб., що підтверджується відповідними квитанціями, однак правовстановлюючі документи на спірний будинок ні на кого оформлені не були з невідомих для позивача причин. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №1464, а ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №708. Під час оформлення спадкових прав після смерті батьків позивачем з`ясувалось, що право власності на зазначений будинок ні за ким не зареєстровано, а в КП ДМБТІ відсутня інвентарна справа на домоволодіння АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним судовим рішенням (https://reyestr.court.gov.ua/Review/32731669).

За адресою: АДРЕСА_2 , також зареєстровано місце проживання ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с. 12).

За договором дарування домоволодіння від 17.07.2015 р., який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. (реєстр 1324), ОСОБА_1 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_9 прийняла у дар домоволодіння АДРЕСА_2 , яке розташоване на земельній ділянці площе 998 кв.м, та складається з: літ. А- 1 - житловий будинок загальною площею 59,4 кв.м, житловою площею 37, 7 кв.м, літ. Б. - гараж, лі. В. - вбиральня, №1-2 споруди (ворота, огорожа), що підтверджується вказаним договором (а.с. 14).

Сторони у даній справі є колишнім подружжям, шлюб між якими (був укладений 16.12.2011 р.) розірваний на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2019 р. у справі №199/8989/17, 2/199/226/18 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (а.с. 29).

Колишнє подружжя має дитину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 26).

Позивач мешкає за іншою адресою: АДРЕСА_3 ; з 21.11.2018 р. перебуває у шлюбі із ОСОБА_10 , має дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується відповідними свідоцтвами (а.с. 24, 25).

ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку у Дніпропетровському обласному центрі профілактики і боротьби зі СНІДом з 2015 р. (а.с. 56).

ОСОБА_1 має доньку - ОСОБА_11 , 1987 р.н., яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_11 знаходиться на обліку у лікаря - психіатра КЗ Дніпровська міська поліклініка №1 з 2014 р., згідно медичної документації знаходилася на стаціонарному лікуванні в КП ДКПЛ`ДОР : з 06.10.2014 р. по 15.10.2014 р., з 23.03.2017 р. по 07.07.2017 р., з 12.09.2017 р. по 01.12.2017 р. (а.с. 55).

Допитаний свідок гр. ОСОБА_12 дав показання, згідно з якими він є батьком позивача, відповідач доводиться йому колишнім зятем. Відповідач позбавив житла його доньку (тобто позивача), він її побив, тому свідок поїхав та забрав її речі, умов для проживання у домоволодінні по АДРЕСА_2 не має, великі борги за комунальні платежі. Умов для проживання в будинку не має, донька свідка (позивач) спочатку мешкала у батьків, зараз мешкає в орендованому житлі, спільне проживання із ОСОБА_1 в одному будинку неможливе, у нього ВІЛ інфекція.

Процесуальні дії у справі:

-ухвалою суду від 15.02.2021 р. задоволено клопотання представника позивача про допит свідків.

-ухвалою суду від 15.02.2021 р. підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.

Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Гарантуючи захист права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права, правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло житловий будинок, садиба , квартира, інше житлове приміщення, призначені та придатні для проживання в них (ст.ст. 379, 380 ЦК ).

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час та спосіб в тому числі і шляхом виселення. Аналогічна Правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-709цс16 в Постанові від 16.11.2016 року.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України ( Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine , заява №30856/03) поняття житло не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання житлом , що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

За ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Як встановлено судом, відповідач проживає та зареєстрований у спірному житловому будинку з 1972 року і по теперішній час як член сім`ї попередніх власників - своїх померлих батьків переселенців, після смерті яких набув у власність спірне нерухоме майно.

Іншого житла відповідач не має, є особою похилого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), має важке захворювання на ВІЛ, має доньку, яка перебуває на обліку у лікаря - психіатра, проходить тривале лікування. Місце реєстрації відповідача проведено згідно із вимогами чинного законодавства, він продовжує проживати у спірному житловому та іншого постійного житла не має, а тому задоволення вимог позивача призведе до порушення розумного балансу інтересів сторін та порушення прав відповідача. Доводи позивача про те, що відповідач створює перешкоди в користуванні нерухомим майном, яке є власністю позивача, чим порушує її права як власника, підтверджують лише наявність неприязних стосунків між сторонами та не свідчать про поведінку відповідача.

З огляду на встановлені судом факти, втручання у право відповідача не є пропорційним у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції: визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням фактично призведе до загрози його існування та життя, та існування та життя його доньки ОСОБА_11 , тому підстави для задоволення позову відсутні.

Судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено (п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 12, 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 76-80, 89, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259, ст.ст. 263, 264, 265, 268, ч. 2 ст. 272, ст. 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата складення повного судового рішення 10 червня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку д Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї