Рішення

від 10.06.2021 по справі 278/1248/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 278/1248/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Грубіяна Є.О. за участю секретаря Петровської Ю.Р., розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, -

В С Т А Н О В И В :

Направленою заявою позивач просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Царіциною І.С., зареєстроване в реєстрі за №449.

У судове засідання сторони не з`явились. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, заяву підтримав та просив її задовольнити.

Відповідач подала до суду заяву, якою позовні вимоги визнала в повному обсязі, просила задовольнити позов у підготовчому судовому засіданні.

Проаналізувавши такі заяви, суд, на підставі положень ч. 3 ст. 200 ЦПК України, вважає необхідним позов задовольнити у підготовчому засіданні.

Судовий розгляд цієї справи здійснено на підставі наявних у суду матеріалів, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає правилам, встановленим реченням другим ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні її фактичні обставини та відповідно ним правовідносини.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 21.11.2012 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрованим в реєстрі за №14167, ОСОБА_3 продала позивачу земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,1567 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в с. Оліївка Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1822085600:08:001:0964 (а.с. 11-12).

Такий договір купівлі-продажу земельної ділянки зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 21.11.2012 року за №5325463 (а.с. 13).

29.11.2012 року був складений акт прийомки-передачі межових знаків короткострокового зберігання, які встановлені в натурі (на місцевості) (а.с. 15).

На оригіналі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №342221, виданого 19.03.2012 року Управлінням Держкомзему у Житомирського району Житомирської області, приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. проставлено відмітку про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу від 21.11.2012 року та про перехід права власності на таку земельну ділянку до ОСОБА_1 (а.с. 15).

У квітні 2021 року позивач дізнався про проведення підготовчих будівельних робіт на належній йому земельній ділянці.

24.04.2021 року з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав позивачу стало відомо, що 2.02.2021 року вказана земельна ділянка була продана ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Силіним С.В., зареєстрованим в реєстрі за №101 (а.с. 17-18).

Продавцем земельної ділянки за таким договором купівлі-продажу була відповідач ОСОБА_2 , якій земельна ділянка належала на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Царіциною І.С., зареєстрованим в реєстрі за №449 (а.с. 19).

В свою чергу, ОСОБА_2 , відповідно до вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, є спадкоємицею (дочкою) після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а спадщина належала померлій на підставі копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №342221.

Відповідно до договору про розірвання договору купівлі-продажу від 25.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №410, договір купівлі-продажу, посвідчений цим же нотаріусом 2.02.2021 року і зареєстрований в реєстрі за №101, розірвано.

Відповідно до інформаційної довідки №258598156 від 27.05.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,1567 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована в с. Оліївка Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1822085600:08:001:0964, належить ОСОБА_2 .

Правовідносини, що склались між сторонами в даній справі, врегульовані наступними положеннями норм матеріального закону.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78, ст. 81 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України).

Стаття 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказує лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

До зазначеного правового висновку прийшов Верховний суд у свої постанові від 14.11.2018 у справі № 2-1316/2227/11.

У законі міститься перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 р. № 7).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010).

Аналіз встановлених судом фактичних обставин справи та норм закону, що їх регулюють, у своїй сукупності дають підстави суду для задоволення позову, адже як встановлено, спірне свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Царіциною І.С., зареєстроване в реєстрі за №449, видавалось на ім`я відповідача на підставі копії державного акта та в той час, як сама земельна ділянка задовго до видачі такого свідоцтва була продана позивачу спадкодавцем.

Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, на підставі приписів ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати за розгляд даної цивільної справи, які складаються із судового збору в сумі 908, 00 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23.10.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Царіциною Іриною Сергіївною, зареєстроване в реєстрі за №449 та видане на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнути з відповідача на користь позивача 908, 00 гривень судового збору.

Повне рішення виготовлене 10 червня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.О. Грубіян