Постанова

від 08.06.2021 по справі 910/19179/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2021 р. Справа№ 910/19179/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.11.2019 (повний текст рішення складено 09.12.2019)

у справі № 910/19179/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова

компанія Кредит Фактор

2) Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь

третя особа-1 Національний банк України

третя особа-2 Товариство з обмеженою відповідальністю

Фінансова компанія Арбо Фінанс

про визнання недійсним договору №UA-EA-2017-07-28-00017-с/42

про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 11.10.2017

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

Фінансова компанія Кредит Фактор

до Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю

Фінансова компанія Арбо Фінанс

про стягнення заборгованості за кредитними договорами

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма (далі - ТОВ Юнік Фарма , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит Фактор (далі - ТОВ ФК Кредит Фактор , відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь (далі - ПАТ Банк Київська Русь , відповідач-2) про визнання недійсним Договору №UA-EA-2017-07-28-00017-с/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 11.10.2017. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що укладений між відповідачами 1 та 2 Договір №UA-EA-2017-07-28-00017-с/42 від 11.10.2017, за умовами якого відповідач-2 відступив відповідачу-1 право вимоги до позивача за Кредитними договорами №04/2014-Ю від 12.02.2014, №13/2014-Ю від 03.07.2014, №41/2013-Ю від 12.11.2013 та №13/2013-Ю від 24.04.2013, укладено від імені ПАТ Банк Київська Русь особою, яка на час його укладення не мала необхідного обсягу дієздатності.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит Фактор (далі - позивач за зустрічним позовом, відповідач-1 за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма (далі відповідач за зустрічним позовом, позивача за первісним позовом) про стягнення заборгованості в розмірі 100 675 238,55 грн., з яких:

- заборгованість за Кредитним договором № 04/2014-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 12.02.2014 в розмірі 12 766 763,64 грн., що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 5 000 000,00 грн.; відповідальності за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 3 825 000,00 грн.; інфляційних втрат за кредитом в розмірі 4 441 570,11 грн.; інфляційних втрат за відсотками в розмірі 49 218,23 грн.; заборгованості з пені за кредитом в розмірі 4 423 049,27 грн.; заборгованості з пені за відсотками в розмірі 27 926,02 грн.;

- заборгованість за Кредитним договором № 13/2014-Ю на відкриття кредитної лінії від 03.07.2014 в розмірі 7 056 546,69 грн., що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 3 538 647,92 грн.; відповідальності за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 2 013 565,24 грн.; відповідальності за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 9 069,64 грн.; інфляційних втрат за кредитом в розмірі 1 533 298,99 грн.; інфляційних втрат за відсотками в розмірі 10 378,12 грн.; заборгованості з пені за кредитом в розмірі 3 481 817,57 грн.; заборгованості з пені за відсотками в розмірі 8 417,01 грн.;

- заборгованість за Кредитним договором № 41/2013-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 12.11.2013 в розмірі 3 437 724,46 грн., що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 1 619 000,00 грн.; заборгованості за відсотками в розмірі 2 099,49 грн.; відповідальності за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 098 315, 08 грн.; відповідальності за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 2 511,57 грн.; інфляційних втрат за кредитом в розмірі 769 044,08 грн.; інфляційних втрат за відсотками в розмірі 2 592,54 грн.; заборгованості з пені за кредитом в розмірі 1 572 272,61 грн.;

- заборгованість за Кредитним договором № 13/2013-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 24.04.2013 в розмірі 77 414 203,76 грн., що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 25 000 000,00 грн.; заборгованості за відсотками в розмірі 2 758 326,10 грн.; відповідальності за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 21 204 443,69 грн.; відповідальності за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 2 425 686, 08 грн.; інфляційних втрат за кредитом в розмірі 19 889 193,55 грн.; інфляційних втрат за відсотками в розмірі 1 818 964,19 грн.; заборгованості з пені за кредитом в розмірі 26 378 374,13 грн., заборгованості з пені за відсотками в розмірі 2 939 216,03 грн.

Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі Договору від 11.10.2017 № UA-EA-2017-07-28-00017-c/42 про відступлення права вимоги ПАТ Банк Київська Русь відступило, а ТОВ ФК Кредит Фактор набуло право вимоги за Договором № 13/2013-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 24.04.2013, Договором № 41/2013-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 12.11.2013, Договором № 13/2014-Ю на відкриття кредитної лінії від 03.07.2014, Договором № 04/2014-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 12.02.2014 до ТОВ Юнік Фарма , яке неналежним чином виконувало свої зобов`язання за Кредитними договорами, відтак у нього виникла заборгованість у заявленій до стягнення сумі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 (у складі колегії судді: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді Тарасенко К.В., Отрюх Б.В.), позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення Договір № EA-2017-07-28-00017-c/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 11.10.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит Фактор та Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит Фактор на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма судовий збір у розмірі 800, 00 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма судовий збір у розмірі 800, 00 грн. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит Фактор відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13.11.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи вказані судові рішення, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи первісний позов про визнання недійсним Договору відступлення, укладеного відповідачами, не з`ясували наявності у позивача порушеного права чи інтересу, на захист якого ним подано цей позов, та який підлягає захисту, не встановили, в чому полягає порушення прав та (або) інтересів позивача внаслідок укладення відповідачами оспорюваного Договору відступлення.

За висновками Верховного Суду, суди помилково виходили з того, що положеннями ст. 241 ЦК України передбачено, що схвалення правочину однією із сторін, від імені якої його було вчинено із перевищенням повноважень або взагалі без повноважень, має значення лише для спору про недійсність правочину, який виник між його сторонами. Внаслідок цього суди допустилися помилки вважаючи, що права позивача як боржника може бути порушено внаслідок правової невизначеності щодо кредитора у зобов`язанні, на користь якого має бути здійснене виконання.

Верховний Суд також зазначив, що суди не врахували, що схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (ст. 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естоппель), що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (ч. 3 ст. 509 ЦК України). В зв`язку з цим суди дійшли передчасних висновків щодо наявності підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову про стягнення заборгованості за Кредитними договорами, право вимоги за якими ґрунтується на оспорюваному Договорі відступлення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 в первісному позові Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма відмовлено повністю. В зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит Фактор відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ Юнік Фарма оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та задовольнити первісний позов, визнавши недійсним з моменту укладення Договір №UA-EA-2017-07-28-00017-с/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 11.10.2017. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено з незастосуванням та неправильним застосуванням приписів матеріального права, зокрема, ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України. За твердженнями апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що оспорюваний Договір про відступлення права вимоги було підписано уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка не мала права на його укладення у зв`язку з визнанням в судовому порядку протиправними та скасуванням постанови правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних та постанови правління Національного банку України від 16.07.2015 № 460 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь . Крім цього, апелянт стверджував про помилковість висновків місцевого господарського суду щодо не зазначення позивачем, яким чином укладення оспорюваного Договору порушує його право, та не доведення того, в чому полягає порушення його прав та інтересів, вказуючи на те, що під час розгляду справи позивач за первісним позовом наголошував, що він як боржник вже отримав вимоги за Кредитними договорами від декількох осіб, які вважають себе його кредиторами та заявили свої вимоги на підставі Кредитних договорів, права вимоги за якими початково набуто від не уповноваженої особи. Одночасно апелянт зазначав, що рішення адміністративного суду у справі № 826/22323/15 має преюдиційні значення для господарського суду, а встановлені ним обставини не підлягають доказуванню тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Національний банк України (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору за первісним позовом) подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено, які саме права позивача порушено відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом. За твердженнями третьої особи, предметом спору у даній справі є питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, укладеного між відповідачами 1 та 2 за первісним позовом. Однак, в даному випадку укладення Договору відступлення права вимоги та зміна кредитора за зобов`язанням, де скаржник виступає боржником, жодним чином не впливає на порушення його прав та охоронюваних інтересів, що вірно встановлено судом першої інстанції. При цьому, місцевим господарським судом також правомірно враховано висновки Верховного Суд, які наведено в постанові від 13.11.2018 у даній справі, якою скасовано рішення попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд тощо.

В наданому апеляційному суду відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ ФК Кредит Фактор (відповідач-1 за первісним позовом) також вказувало на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просило не брати їх до уваги, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, відповідач-1 за первісним зазначив, саме Біла І.В. , виконуючи повноваження керівника ПАТ Банк Київська Русь , дані про що було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, мала право на підписання спірного Договору. На переконання відповідача-1 за первісним позовом, підставою для скасування повноважень Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь може бути лише визнання незаконним та скасування відповідного рішення виконавчої дирекції Фонду, що не було предметом розгляду справи № 826/22323/15. Таким чином, відповідач-1 за первісним позовом вважав, що у даному конкретному випадку наявність судових рішень у справі № 826/22323/15 не спричиняє наслідків для третіх осіб, такі наслідки настають лише з моменту внесення відповідних відомостей про зміну уповноваженої особи або керівника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, до моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, всі здійсненні уповноваженою особою дії є такими, які вчинено повноважною особою, оскільки до цього моменту вона зобов`язана виконувати свої обов`язки як спеціальна посадова особа (спеціальний суб`єкт) та несе відповідальність за свої дії та бездіяльність. Відповідач-1 за первісним позовом також вказував, що позивач, зазначаючи про відсутність повноважень у уповноваженої особи Фонду, не зазначив особи яка відповідно до законодавства України була б повноважною,в даному випадку, на вчинення дій від імені ПАТ Банк Київська Русь . Крім цього, відповідач-1 за первісним позовом стверджував, що обізнаність ТОВ ФК Кредит Фактор про судові рішення у справі № 826/22323/15 жодним чином не впливає на наявність повноважень у Білої І.В. та на можливість застосування в даному випадку вимог ч. 2 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , оскільки саме до моменту внесення даних до реєстру Біла І.В. залишається уповноважною особою, зокрема, й на підписання спірного Договору відступлення. За твердженнями відповідача-1 за первісним позовом, чинним законодавством не передбачено зворотної сили актів правління Національного банку України та автоматичного припинення дії рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі скасування рішень правління Національного банку України про віднесення банку до категорії платоспроможних чи введення процедури ліквідації. Крім цього, відповідач-1 за первісним позовом наполягав, що позивачем за первісним позовом не надано суду жодних доказів та пояснень щодо порушення або оспорювання його прав та законних інтересів, як боржника за основними зобов`язаннями - Кредитними договорами, внаслідок укладення між відповідачами 1 та 2 Договору відступлення права вимоги тощо.

В наданих апеляційному суду клопотаннях позивач просив витребувати у Національного банку України копію повного тексту постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі № 826/22323/15 від 10.11.2020, а в подальшому приєднати копію цієї постанови до матеріалів справи, а також долучити до матеріалів справи копію листа Національного банку України № 18-0005/16164 від 16.12.2020, отриманого у відповідь на запит позивача, та копію ухвали Верховного Суду у справі № 826/171/17 від 22.03.2021.

В судове засідання апеляційної інстанції 08.06.2021 з`явились представники позивача, відповідача-1, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ Банк Київська Русь з ринку та Національного банку України (третьої особи-1 за первісним позовом), представники відповідача-2 та третьої особи-2 за первісним позовом не з`явились не зважаючи на їх повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про відкладення розгляду справи, яку за наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення 26.05.2021 отримано уповноваженим представником третьої особи-2 за первісним позовом, направлена на адресу відповідача-2 за первісним позовом ухвала повернулась до Північного апеляційного господарського суду з відміткою не значиться .

За приписами ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень встановлено ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Положеннями ч. 11 цієх норми ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В Перехідних положеннях ГПК України, а саме, в п. 17 та пп. 17.1 визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначено Правилми надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою Вручити особисто , рекомендовані листи з позначкою Судова повістка приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п.11, 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, в тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

При цьому, апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду в постановах від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз положень ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень щодо наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, факт неотримання відповідачем-2 за первісним позовом поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повідомленою позивачем (апелянтом) суду) та яка повернулася до суду в зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які наведено в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене та те, що апеляційним судом здійснено необхідні заходи щодо повідомлення відповідача-2 за первісним позовом про дату, час та місце цього засідання шляхом направлення йому відповідної ухвали суду за зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також враховуючи, що матеріали даної справи не містять доказів наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач-2 за первісним позовом вважається належним чином повідомленим про наявність судового розгляду даної справи апеляційним господарським судом.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 08.06.2021 представники відповідача-2 та третьої особи-2, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи, що відповідач-2 перебуває в стані припинення, а від його імені виступає Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ Банк Київська Русь з ринку, представник якого з`явився в дане судове засідання, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та наявні в матеріалах справи докази, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи-1 за первісним позовом за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників з`явившихся учасників справи, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 12.02.2014 між ПАТ Банк Київська Русь (відповідач-2 за первісним позовом, банк за договором) та ТОВ Юнік Фарма (позивач за первісним позовом, позичальник за договором) укладено Кредитний договір №04/2014-Ю, за умовами п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювану відкличну кредитну лінію та зобов`язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

03.07.2014 між ПАТ Банк Київська Русь (відповідач-2 за первісним позовом, банк за договором) та ТОВ Юнік Фарма (позивач за первісним позовом, позичальник за договором) укладено Кредитний договір №13/2014-Ю, відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювану відкличну кредитну лінію та зобов`язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

12.11.2013 між ПАТ Банк Київська Русь (відповідач-2 за первісним позовом, банк за договором) та ТОВ Юнік Фарма (позивач за первісним позовом, позичальник за договором) укладено Кредитний договір №41/2013-Ю, за умовами п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювану відкличну кредитну лінію та зобов`язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

24.04.2013 між ПАТ Банк Київська Русь (відповідач-2 за первісним позовом, банк за договором) та ТОВ Юнік Фарма (позивач за первісним позовом, позичальник за договором) укладено Кредитний договір №13/2013-Ю від 24.04.2013, за умовами п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювану відкличну кредитну лінію та зобов`язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

11.10.2017 між ПАТ Банк Київська Русь (відповідач-2 за первісним позовом, банк за договором) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білої Ірини Володимирівни та ТОВ ФК Кредит Фактор (відповідач-1 за первісним позовом, новий кредитор за договором) укладено Договір №UA-EA-2017-07-28-000017-с/42 про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги (далі - Договір відступлення), за умовами п. 2.1 якого банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку права вимоги, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальника та заставодавців, поручителів за кредитними договорами №04/2014-Ю від 12.02.2014, №13/2014-Ю від 03.07.2014, №41/2013-Ю від 12.11.2013 та №13/2013-Ю від 24.04.2013, а новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти.

За приписами п. 1 ч. 1 с. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 с. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними (далі - постанова Пленуму № 9) відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правочином на підставі ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положеннями п. 3 ч.1 ст. 3, ст. 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Правочин в силу ч. 2 ст. 207 ЦК України вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.

Положеннями ст. 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

За змістом ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Вищим органом управління банку є загальні збори учасників банку, що вирішують будь-які питання діяльності банку. Виконавчим органом банку, що здійснює поточне управління, є правління банку (ч.1, 2 ст.37 Закону України Про банки і банківську діяльність ).

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 Закону України Про банки і банківську діяльність Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Виконавча дирекція Фонду відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (ч. 5 ст. 34 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Положеннями ст. 37 згаданого Закону визначено, що уповноважена особа Фонду має право, в тому числі, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду, зокрема, діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.

Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

Відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Наслідки початку процедури ліквідації банку визначено ст. 46 вказаного Закону, зокрема, ч. 1, п. 1 ч. 2 якої встановлено, що уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов`язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 47 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.

Таким чином, з системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що після прийняття правлінням Національного банку України постанов про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, особою, уповноваженою, зокрема, підписувати від імені банку договори, є уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка призначається виконавчою дирекцією Фонду.

Наведені законодавчі норми також вказують, що рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації, про початок процедури ліквідації банку, про призначення відповідних уповноважених осіб Фонду чи їх зміну приймаються на підставі відповідних рішень Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку та реалізовуються у межах процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Як встановлено матеріалами справи, 05.03.2015 Правлінням Національного банку України було прийнято постанову №165/БТ Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії проблемних .

19.03.2015 Правлінням Національного банку України було прийнято постанову №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних .

На підставі постанови Правління Національного банку України 19.03.2015 №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19.03.2015 №61 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Банк Київська Русь , відповідно до якого з 20.03.2015 березня 2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Банк Київська Русь .

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 №460 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 14.07.2015 №138 Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк Київська Русь та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку .

23.06.2016 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №1085, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ Банк Київська Русь на два роки до 16.07.2018 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №1706 від 01.09.2016 всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Київська Русь , визначені Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , зокрема, ст.ст. 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, делеговано Білій І.В. з 05.09.2016.

Разом з цим, матеріалами справи встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 у справі №826/22323/15 визнано протиправними та скасовано вищезазначені постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних та від 16.07.2015 №460 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь .

Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 у справі №826/22323/15 в цій частині залишена без змін постановою Вищого адміністративного суду України №К/800/35885/16 від 08.06.2017.

Постановою Верховного Суду від 02.11.2018 скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 та постанову Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017 (провадження № К/800/35885/16), справу № 826/22323/15 передано на розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 визнано протиправними та скасовано вищезазначені постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних та від 16.07.2015 №460 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь .

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.11.2020, прийнятою під час апеляційного розгляду даної справи, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі № 826/22323/15 в частині визнання протиправними та скасування вищезгаданих постанов залишено без змін.

При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі № 826/171/17 в задоволенні адміністративного позову, зокрема, про визнання протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.09.2016 вересня 2016 року №1706, яким змінено уповноважену особу Фонду та делеговано повноваження ліквідатора ПАТ Банк Київська Русь Білій Ірині Володимирівні з 05.09.2016, відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 у справі № 826/171/17, яка була прийнята під час апеляційного розгляду даної справи, провадження у справі № 826/171/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь Білої Ірини Володимирівни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь Волкова Олександра Юрійовича, Національного банку України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - закрито.

Положеннями ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , якщо документи та відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

За змістом ст. 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

З огляду на наведене та те, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату укладення оспорюваного Договору керівником відповідача-2 була уповноважена особа Фонду Біла І.В., апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що станом на момент укладання спірного правочину уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь Біла І.В. мала повноваження від імені відповідача-2 підписувати оспорюваний Договір відступлення права вимоги.

Разом з цим, скасування постанов Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних та від 16.07.2015 №460 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь не скасовує повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білої І.В., адже їх надано окремими рішеннями виконавчої дирекції Фонду, які, як вище згадувалось, наразі є чинними та не скасовані.

Положеннями чинного законодавства не передбачено зворотної сили актів правління Національного банку України та автоматичного припинення дії рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі скасування рішень правління Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних чи введення процедури ліквідації.

Оскільки рішення Фонду, прийняті на підставі Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , є актами, які потребують окремого правового аналізу із встановленням підстав їх протиправності, а скасування постанов Правління НБУ в судовому порядку не може призводити до автоматичного скасування рішень Фонду, відповідні доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані відхиляються апеляційним судом.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/5516/16.

При цьому, за приписами ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен в ході розгляду відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, наступне схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (ст. 241 ЦК України) має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естоппель), що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Дії обох сторін оспорюваного правочину відповідача-1 та відповідача-2 (такі як сплата грошей за відступлення прав вимоги, передача по акту приймання передачі оригіналів документів тощо) вказують на наступне схвалення правочину його сторонами, а відзиви відповідачів за первісним позовом підтверджують їх волю зберегти дійсність оспорюваного правочину.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Під охоронюваними законом інтересами згідно рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлене загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз вищезгаданих положень закону дає підстави вважати, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

При цьому, обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод (їх частин) недійсними.

Вирішуючи такий спір, суд має перевірити наявність у особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з`ясувати в чому полягає порушення цих прав та інтересів. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, становлять підставу позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просив прийняти судове рішення.

Положеннями ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

З огляду на наведене, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем за первісним позовом взагалі не зазначено яким чином укладенням між відповідачами за первісним позовом оспорюваного договору порушено його право, не зрозуміло яке право підлягає захисту, не доведено, у чому полягає порушення прав та (або) інтересів позивача за первісним позовом внаслідок укладення відповідачами за первісним позовом оспорюваного договору відступлення.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача за первісним позовом про визнання недійсним Договору №UA-EA-2017-07-28-00017-с/42 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 11.10.2017, відтак законно відмовлено в задоволенні позовних вимог з вищенаведених підстав.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції здійснено лише в частині первісного позову, рішення щодо зустрічного позову не переглядалось.

З огляду на положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юнік Фарма залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі № 910/19179/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/19179/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.06.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко