Постанова

від 08.06.2021 по справі 902/1089/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року Справа № 902/1089/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Дика А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі №902/1089/19

за позовом Заступника керівника Немирівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області, Вінницької обласної державної адміністрації

до відповідача Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Гранівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області та Краснопільська сільська рада Гайсинського району Вінницької області

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки водного фонду

за участю представників сторін:

прокурора - Гарбарук В.А.

позивача 1- не з"явився

позивача 2 - Вельгус І.М.

відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

третіх осіб - не з"явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі №902/1089/19 в задоволенні позову заступника керівника Немирівської місцевої прокуратури відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі №902/1089/19, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі № 902/1089/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Немирівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації, Гайсинської районної державної адміністрації до Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" про розірвання договору оренди від 10.09.2012 та повернення земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 0520880900:01:004:0059 загальною площею 20,1941 га, що розташована на території Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, задовольнити. Стягнути з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909909) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Вважає, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства на підставі якого суб`єкт владних повноважень приймає відповідне рішення. Акт обстеження земельної ділянки та акт дотримання вимог земельного законодавства від 30.08.2019 надавалися суду, як доказ невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Не погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не змінює її цільового призначення.

Не погоджується із твердженням суду, що довідки Гранівської сільської ради від 30.08.2019 за №213 та від 10.12.2015 за №115 не є належними доказами невиконання відповідачем вимог щодо використання земель за цільовим призначенням та порушенням вимог природоохоронного законодавства.

Судом при винесенні рішення про відмову у задоволені позовних вимог прокурора порушено норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі №902/1089/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі №902/1089/19; розгляд апеляційної скарги призначено на "18" травня 2021 року об 16:00 год.

Матеріалами справи стверджується, що ухвала суду від 30.03.2021 у справі №902/1089/19 була отримана прокуратурою, Гайсинською районною державною адміністрацією, Вінницькою обласною державною адміністрацією і Приватним підприємством "Гранівський цегельний завод", що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень /а.с. 33-38 у т.2/.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 12.05.2021 було задоволено клопотання Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/1089/19; доручено забезпечення проведення відеоконференції судового засідання "18" травня 2021 року об 16:00 год. Гайсинському районному суду Вінницької області.

12.05.2021 на електронну адресу та 18.05.2021 на поштову адресу Північно-західного апеляційного суду від Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" надійшов відзив, в якому з підстав викладених у ньому, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції - без змін.

18.05.2021 Вінницька обласна державна адміністрація подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти вказану відповідь на відзив, розгляд справи здійснювати без участі повноважного представника.

За результатом судового засідання 18.05.2021, яке проводилось в режимі відеоконференції, було відкладено розгляд справи на 08.06.2021.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 21.05.2021 було задоволено клопотання Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/1089/19; доручено забезпечення проведення відеоконференції судового засідання 08.06.2021 Північному апеляційному господарському суду.

08.06.2021 на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Краснопільської сільської ради, в якій зазначено, що третя особа підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі і просить судовий розгляд здійснювати без участі представника.

08.06.2021 на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" про повернення апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України.

В судове засідання 08.06.2021 з`явились прокурор, представники Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" та Вінницької обласної державної адміністрації.

Гайсинська районна державна адміністрація Вінницької області, Гранівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області та Краснопільська сільська рада Гайсинського району Вінницької області в судове засідання 08.06.2021 повноважних представників в судове засідання не направили; повідомленні судом про розгляд справи в установленому порядку.

Колегія суддів розглянувши клопотання відповідача про повернення апеляційної скарги дійшла висновку про відмову у його задоволенні враховуючи наступне.

Відповідно до норми п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України, на яку посилається відповідач, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Колегією суддів на стадії вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження у даній справі встановлено відповідність поданої апеляційної скарги Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі №902/1089/19 вимогам ст. 258, ст. 260, ст. 261 ГПК України та відсутність підстав для повернення апеляційної скарги апелянту, зокрема з підстави визначеної п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України. При цьому, колегія суддів зазначає, що після відкриття апеляційного провадження, у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження для повернення апеляційної скарги за п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України.

Прокурор та представник Вінницької обласної державної адміністрації в судовому засіданні 08.06.2021 підтримали доводи апеляційної скарги. Представники Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" заперечили доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши в судових засіданнях 18.05.2021 та 08.06.2021 пояснення прокурора і представників позивача-2 та відповідача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

21.05.2010 Державним управлінням охорони навколишнього середовища у Вінницькій області видано дозвіл №4160 Приватному підприємству "Гранівський цегельний завод" на спеціальне водокористування строком до 19.05.2015 /а.с. 34-35 у т.1/.

09.04.2012 Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області прийнято розпорядження №119, згідно якого затверджено Приватному підприємству "Гранівський цегельний завод" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для експлуатації та догляду за водним об`єктом загальною площею 20,1941 га, в тому числі під водою 16,8223 га, під болотом 3,0223 га, під гідроспорудою 0,3495 га на території Гранівської сільської ради. Також, Приватному підприємству "Гранівський цегельний завод" надано в оренду терміном на 25 років земельну ділянку із земель водного фонду загальною площею 20,1941 га, в тому числі під водою 16,8223 га, під болотом 3,0223 га, під гідроспорудою 0,3495 га на території Гранівської сільської ради для експлуатації та догляду за водним об`єктом /а.с. 32-33 у т.1/.

10.09.2012 між Гайсинською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Приватним підприємством "Гранівський цегельний завод" (Орендар) укладено Договір оренди землі (Договір), за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель водного фонду (став "Ліщинський") на підставі розпорядження Гайсинської районної державної адміністрації №456 від 12.11.2008 року, яка знаходиться на території Гранівської сільської ради, за межами с.Гранів.

Відповідно до п. 2 Договору сторони визначили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 20,1941 га в тому числі: водне дзеркало води 16,8223 га, під гідроспорудами - 0,3495 га та під болотом 3,0223 га.

Згідно з п. 8 Договір укладено на 25 років до 09.04.2037.

Відповідно до п.9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у формі та розмірі: у грошовому вигляді 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 19619,15 грн в рік. Оренда плата вноситься на рахунок Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Сторони пунктом 15 Договору узгодили, що земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та догляду за водним об`єктом.

За п. 16 Договору цільове призначення земельної ділянки: землі водного фонду.

Згідно з п.17 Договору умови збереження стану об`єкта оренди: орендар зобов`язується не погіршувати стану об`єкта оренди, дотримуватися вимог екологічного та земельного законодавства.

Пунктами 38 і 39 Договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації відповідно до п. 43.

Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток /а.с. 36-37 у т.1/.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.07.2019 №910-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" вирішено, зокрема, здійснити державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки стосовно земельної ділянки, як об`єкта перевірки, площею 20,1941 га з кадастровим номером 0520880900:01:004:0059 на території Гранівської сільської ради /а.с. 25 у т.1/.

30.08.2019 старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України та охороною земель на території Вінницької області Цибком В.В. та державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Ковалем А.В. проведено обстеження вказаної вище земельної ділянки, про що складений відповідний Акт №910-ДК/364/АО/10/01/-18.

Так, в Акті зафіксовано, що дозвіл на спеціальне водокористування від 21.05.2010 №4160 виданий ПП "Гранівський цегельний завод" для виробничих потреб, однак в ході перевірки встановлено, що дана земельна ділянка фактично використовується приватним підприємством "Гранівський цегельний завод" в особі директора Коваля Михайла Олексійовича для риборозведення (довідка Гранівської сільської ради від 30.08.2019 №213). Даний факт та дії ПП "Гранівський цегельний завод" Коваля М.О. згідно ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" кваліфікуються як не виконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням /а.с. 26 у т.1/.

30.08.2019 державними інспекторами складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №910-ДК/991/АП/09/01/-18. Під час перевірки державні інспектори Цибко В.В. та ОСОБА_3 дійшли висновку, що Гайсинською районною державною адміністрацією, з порушенням чинного на той час законодавства, прийнято розпорядження від 09.04.2012. Згідно даного розпорядження затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Гранівський цегельний завод" із земель водного фонду (став "Ліщинський") для експлуатації та догляду за водними об`єктами на території Гранівської сільської ради Гайсинського району та надано приватному підприємству "Гранівський цегельний завод" в оренду терміном на 25 років земельну ділянку із земель водного фонду загальною площею 20,1941 га, в тому числі під водою 16,8223 га, під болотом 3,0223 га, під гідроспорудою 0,3495 га на території Гранівської сільської ради для експлуатації та догляду за водним об`єктом."

При цьому, як зазначено в Акті перевірки, Дозвіл на спеціальне водокористування наданий ПП "Гранівський цегельний завод" мав термін дії до 19.05.2015. Таким чином, за твердженням інспекторів, Гайсинська районна державна адміністрація не мала права передавати земельну ділянку в оренду на термін, більший ніж дія дозволу на спеціальне водокористування, а саме на 25 років, на неконкурентних засадах, без проведення земельних торгів /а.с. 27-28 у т.1/.

Матеріали справи містять довідку Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області №213 від 30.08.2019 зі змісту якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520880900:01:004:0059 площею 20,1941 га (став "Ліщинський") на території Гранівської сільської ради перебуває в оренді ПП "Гранівський цегельний завод" згідно договору оренди землі від 10.09.2012 з цільовим призначенням - для виробничих потреб. ПП "Гранівський цегельний завод" не займалось та не займається виробництвом цегли та іншої продукції, а існує виключно як юридичних осіб. Дана земельна ділянка з кадастровим номером 0520880900:01:004:0059 площею 20,1941 га (став "Ліщинський") фактично використовується для риборозведення /а.с. 40 у т.1/ .

Також матеріали справи містять лист №115 від 10.12.2019 Гранівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, адресований начальнику Гайсинського відділу Немирівської місцевої прокуратури з якого слідує, що з 2016-2019 р.р. став ОСОБА_4 випускався тричі, останній раз в 2019 році. На даний час вода із ставу випущена. За ставом доглядає ОСОБА_5 , гідроспоруда знаходиться в занедбаному стані. Були випадки обмеження купання та водопій тварин. Також мав факт випуску води в літній період, що викликало справедливі скарги жителів села. Також мало місце захаращення прибережної смуги сміттям та забиттям дерев`яних кілків де традиційно купалися діти /а.с. 41 у т.1/.

Листом №10-2-0.441-10095/2-19 від 03.09.2019 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернулось до Прокуратури Вінницької області, в якому довело до відома виявлені порушення під час проведення перевірки стосовно земельної ділянки, як об`єкта перевірки, площею 20,1941 га, кадастровий номер 0520880900:01:004:0059 на території Гранівської сільської ради Гайсинського району та яка передана в користування приватному підприємству "Гранівський цегельний завод". Одночасно адресант просить прокурора розглянути питання щодо здійснення представництва в суді з метою недопущення порушень інтересів держави в сфері земельних відносин /а.с. 48-49 у т.1/.

В подальшому Немирівська місцева прокуратура в листах від 12.12.2019 за №№ 36/1-5753 та 36/1-5752вих19 повідомила Гайсинській районній державній адміністрації та Вінницькій обласній державній адміністрації про намір пред`явити позов в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації та Гайсинської районної державної адміністрації до Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" про розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду та її повернення на користь держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації /а.с. 46-47 т.1/.

13.12.2019 Гайсинська районна державна адміністрація листом №02-15-3973 повідомила Немирівську місцеву прокуратуру, що у зв`язку із змінами законодавства з 01.01.2013 повноваження щодо укладення чи розірвання договорів оренди водного фонду належать обласним державним адміністраціям /а.с. 45 у т.1/.

Матеріалами справи підтверджено, що Департамент екології та природніх ресурсів 29.04.2015 видало дозвіл Приватному підприємству "Гранівський цегельний завод" №001440 на спеціальне водокористування строком дії до 29.04.2020 /а.с. 124126 у т.1/.

18.03.2020 Державне агентство водних ресурсів України видало Приватному підприємству "Гранівський цегельний завод" дозвіл №67/ВН/49д-20 на спеціальне водокористування строком дії до 18.03.2025 /а.с.122-123 у т.1/.

Крім того, матеріали справи містять довідку Гранівської сільської ради №230 від 20.10.2020 відповідно до якої Приватне підприємство "Гранівський цегельний завод" не займається розведенням риби і не використовує водний об`єкт для іншого цільового використання, ніж зазначено в договорі оренди /а.с. 127 у т.1/.

Обґрунтовуючи звернення 21.12.2019 з позовом в інтересах держави, прокурор зазначив, що Орендар використовує водний об`єкт з порушенням законодавства та умов договору, оскільки не мав дозволу на спеціальне водокористування та згоду Орендодавця на риборозведення (в межах категорії земельної ділянки "землі водного фонду"). Зазначає, що Вінницька обласна державна адміністрація та Гайсинська районна державна адміністрація незважаючи на порушення законодавства з боку Орендаря, не вживали жодних заходів на припинення його права користування земельною ділянкою водного фонду.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно ч.2 ст.2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 №914/882/17, від 22.10.2019 № 926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 та від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону, застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах №923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурором визначені органи, уповноважені державою здійснювати функції у спірних правовідносинах- Вінницьку обласну державну адміністрацію та Гайсинську районну державну адміністрацію.

Матеріалами справи підтверджено, що Немирівська місцева прокуратура в листах від 12.12.2019 за №№ 36/1-5753 та 36/1-5752вих19 повідомила Гайсинській районній державній адміністрації та Вінницькій обласній державній адміністрації про намір пред`явити позов в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації та Гайсинської районної державної адміністрації до Приватного підприємства "Гранівський цегельний завод" про розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду та її повернення на користь держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації /а.с. 46-47 т.1/.

Таким чином, після отримання повідомлення прокурора про встановлення підстав та намір здійснювати представництво, уповноважені органи не оскаржили наявність підстав для представництва, як це визначено у ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та самостійно не звернулись до суду, що вказує про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі зазначених органів.

Відповідно до ст.3 Водного кодексу України (в редакції від 19.01.2012) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належить: поверхневі води, природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Згідно з пунктом "а" частини першої статті 58 Земельного кодексу України (далі по тексту також - ЗК України) та статті 4 Водного Кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами. До земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду. До таких земель відносяться землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ч.7 ст.51 Водного Кодексу України, в редакції Закону від 19.01.2012, право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Згідно з ст.85 Водного Кодексу України в редакції від 19.01.2012 порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за межами та в межах населеного пункту, а саме: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до ч.4 ст.59 Земельного Кодексу України (в редакції від 05.09.2012) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.09.2012 між Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області та Приватним підприємством "Гранівський цегельний завод" укладено Договір оренди землі, за умовами якого об`єктом оренди є земельна ділянка - цільове призначення земельної ділянки: землі водного фонду; загальною площею 20,1941 га в тому числі водне дзеркало води 16,8223 га, під гідроспорудами - 0,3495 га та під болотом 3,0223 га та передається в оренду для експлуатації і догляду за водним об`єктом.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, доводить що Приватне підприємство "Гранівський цегельний завод" використовує земельну ділянку водного фонду не за цільовим призначенням.

Так, підстави для розірвання договору визначені Цивільним Кодексом України, Земельним Кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Таким чином, дострокове розірвання договору оренди можливе виключно за згодою або на вимогу однієї зі сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором.

Відповідно до статті 19 Земельного Кодексу до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду.

Згідно з частиною 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до ч.2 ст.48 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Як вбачається із договору оренди від 10.09.2012 укладеного між Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області та Приватним підприємством "Гранівський цегельний завод", сторони передбачили, що земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та догляду за водним об`єктом. Цільове призначення земельної ділянки: землі водного фонду.

Прокурор доводить, що відповідач використовує орендовану земельну ділянку для риборозведення, тобто не за цільовим призначенням. Прокурор посилається при цьому на Акт Головного управління Держгеокадастру від 30.08.2019 за №910-ДК/364/АО/10/01/-18 обстеження земельної ділянки та Акт від 30.08.2019 за №910-ДК/911/АП/09/01/-18 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки, зі змісту яких вбачається, що державними інспекторами, з посиланням на довідку Гранівської сільської ради №213 від 30.08.2019, встановленні обставини фактичного використання приватним підприємством "Гранівський кар`єр" в особі директора Коваля Михайла Олексійовича орендованої земельної ділянки для риборозведення.

Тобто, висновок контролюючого органу про невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням ґрунтується на довідці Гранівської сільської ради від 30.08.2019 за №213, підписаної сільським головою Боднюком В.М., про використання орендованої земельної ділянки ПП "Гранівський цегельний завод" для риборозведення /а.с. 40 у т.1/.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. ґ ч. 1 ст. 141 Земельного Кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно з ст. 143 Земельного Кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

У разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі". Підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням (порушення земельного законодавства).

Статтею 144 Земельного Кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства.

Так, у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища складає протокол про адміністративне правопорушення, накладає на особу, яка допустила правопорушення, адміністративне стягнення та видає цій особі припис про його усунення у 30-денний строк.

У разі якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку припис державного інспектора щодо припинення правопорушення, державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища накладає на таку особу адміністративне стягнення відповідно до закону та повторно видає припис про припинення правопорушення та усунення його наслідків у 30-денний строк.

У разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про: розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту; припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять доказів, а саме протоколу про адміністративне правопорушення, постанови про адміністративне стягнення, припису про усунення адміністративного правопорушення у 30-ти денний строк, припису державного інспектора щодо припинення правопорушення, постанови державного інспектора з контролю за використанням та охороною земель чи державного інспектора з охорони навколишнього середовища про адміністративне стягнення за невиконання припису, повторного припису про припинення правопорушення та усунення його наслідків у 30-ти денний строк.

Колегія суддів констатує недотримання прокурором в інтересах позивачів унормованого земельним законодавством порядку звернення з позовом до суду про припинення права оренди з підстави визначеною абз. а) ч. 1 ст. 143 Земельного Кодексу України.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Актів обстеження земельної ділянки та перевірки дотримання вимог земельного законодавства недостатньо для звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Таким чином колегія суддів погоджується з тим, що Акти не є належними доказами відповідно до ст. 76-77 ГПК України, порушення відповідачем умов Договору оренди землі від 10.09.2012 в частині мети та цільового призначення її використання.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі №902/1089/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "11" червня 2021 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Василишин А.Р.