Постанова

від 07.06.2021 по справі 922/3899/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2021 р. Справа №922/3899/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Беккер Т.М.,

за участю представників:

позивача за первісним позовом - Радигін Є.С., довіреність б/н від 02.01.2020 року, посвідчення №970 від 27.05.2011 року;

відповідача за первісним позовом - Озерний К.-В.О., ордер серія ХВ№822 від 28.12.2020 року, посвідчення №935 від 24.07.2018 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом - Кочетоцького виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, смт. Кочеток, Харківська область, (вх.№1206Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2021 року у справі №922/3899/20,

за позовом Комунального підприємства Обласний інформаційно-технічний центр , м.Харків,

до Кочетоцького виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, смт. Кочеток, Харківська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кочетоцька селищна рада Чугуївського району Харківської області, смт. Кочеток, Харківська область,

про стягнення 633737,63 грн.,-

та за зустрічним позовом Кочетоцького виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, смт. Кочеток, Харківська область,

до Комунального підприємства Обласний інформаційно-технічний центр , м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кочетоцька селищна рада Чугуївського району Харківської області, смт. Кочеток, Харківська область,

про визнання право чинів недійсними,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2020 року Комунальне підприємство Обласний інформаційно-технічний центр звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Кочетоцького виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення 633737,63 грн., з яких: 610407,15 грн. основного боргу, 13769,56 грн. 3% річних, 9560,92 грн. інфляційних витрат.

На підтвердження позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо відшкодування витрат позивача, зроблених ним у зв`язку із поліпшенням майна, згідно з умовами додаткової угоди №7 від 01.12.2019 року до договору №10.09.17 від 10.09.2017 року про закріплення майна на праві господарського відання, що перебуває у комунальній власності територіальної громади смт. Кочеток Чугуївського району Харківської області, а також договору про реструктуризацію заборгованості №01/12 від 01.12.2019 року.

У свою чергу, Кочетоцьке виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства звернулося до Господарського суду Харківської області з зустрічною позовною заявою, в якій просило суд визнати недійсним договір про реструктуризацію заборгованості №01/12 від 01.12.2019 року, додаткову угоду №7 від 01.12.2019 року до договору №10.09.17 від 10.09.2017 року про закріплення майна на праві господарського відання, що перебуває у комунальній власності територіальної громади смт. Кочеток Чугуївського району Харківської області та акт приймання-передачі від 11.12.2019 року згідно договору №10.09.17 від 10.09.2017 року про приймання Кочетоцьким виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства витрат на суму 630407,15грн.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що при складанні вище вказаних угод були порушені частина 1 і 3 ст. 203, ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, тому такі угоди не відповідають терміну господарське зобов`язання , волевиявлення відповідача при підписанні вище вказаних угод не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а такі угоди не відповідають вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.03.2021 року у справі №922/3899/20 (суддя Калантай М.В., повний текст складено 29.03.2021 року) первісний позов задоволено.

Стягнуто з Кочетоцького виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на користь Комунального підприємства Обласний інформаційно-технічний центр 610407,15 грн. основного боргу, 13769,56 грн. 3% річних, 9560,92грн. інфляційних витрат, а також 9506,06 грн. судового збору та 12000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

Відповідач за первісним позовом з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2021 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічні позовні вимоги. Крім того апелянт просить суд стягнути на свою користь судові витрати.

Колегія суддів також зазначає, що апелянтом подано заяву (клопотання) про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача за первісним позовом на рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2021 року у справі №922/3899/20; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права на участь у судовому засіданні.

13.05.2021 року від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5453), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на 07.06.2021 року була направлена учасникам справи рекомендованими листами 13.05.2021 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про причини не з`явлення суд не повідомив.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2021 року, у зв`язку із знаходженням у відпустці судді Россолова В.В., проведено повторний автоматизований розподіл справи №922/3899/20 та сформовано новий склад колегії суддів для розгляду справи, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Слободін М.М.

У судовому засіданні 07.06.2021 року представник відповідача за первісним позовом підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник позивача за первісним позовом проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.09.2017 року між Кочетоцькою селищною радою та Комунальним підприємством Обласний інформаційно-технічний центр (далі - КП ОІТЦ ) укладено договір №10.09.17 про закріплення майна на праві господарського відання, що перебуває у комунальній власності територіальної громади смт.Кочеток Чугуївського району Харківської області.

У відповідності до пункту 2.1. даного договору майно передається і закріплюється з метою впровадження господарської діяльності на території смт.Кочеток у сфері надання якісних послуг з централізованого теплопостачання. У відповідності до п. 9.1. договору договір діє до 31.12.2022 року.

Згідно п. 6.6. договору Кочетоцька селищна рада зобов`язана у разі дострокового розірвання цього договору відшкодувати КП ОІТЦ витрати, зроблені ним у зв`язку із поліпшенням майна.

На підставі додаткової угоди №7 до договору від 01.12.2019 року сторони прийшли до згоди про дострокове розірвання договору та у відповідності до п. 3 цієї додаткової угоди та на виконання п. 6.6 договору сторони прийшли згоди щодо передачі витрат позивача, понесених у зв`язку із поліпшенням майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади смт.Кочеток Чугуївського району Харківської області на баланс Кочетоцького виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства згідно акту приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цієї угоди.

Зазначені правовідносини були оформлені на підставі укладених між КП Обласний інформаційно-технічний центр , Кочетоцькою селищною радою та Кочетоцьким виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства, акту №1 приймання-передачі згідно договору від 01.12.2019 року та додатків до нього за №1 та №2, а також договору про реструктуризацію заборгованості №01/12 від 01.12.2019 року.

Акт №1 приймання-передачі згідно договору №10.09.17 від 30.09.2017 року, який було укладено вищевказаними сторонами 01.12.2019 року, за своєю правовою природою фактично є договором про переведення боргу.

Так, згідно зі ст.520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

У даному випадку за умовами акту №1 приймання-передачі від 01.12.2019 року Кочетоцьке виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства прийняло витрати, які понесло КП Обласний інформаційно-технічний центр у зв`язку із поліпшенням майна на загальну суму 630407,15грн.

Згідно з пунктом 4 договору №01/12 про реструктуризацію від 01.12.2019 року відповідач за первісним позовом зобов`язується виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 3 договору (630407,15 грн.), шляхом перерахування щомісяця коштів з поточного рахунку боржника на поточний рахунок кредитора рівними частинами починаючи з першого числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка погашення заборгованості згідно додатком №1, який є його невід`ємною частиною, не пізніше останнього числа відповідного місяця.

Кочетоцьке виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства свої зобов`язання виконало частково та у відповідності до платіжних доручень №1357 та №1358 від 18.03.2020 року оплатило суму у розмірі 20000,00 грн. Несплачена заборгованість склала суму у розмірі 610407,15 грн.

Враховуючи невиконання Кочетоцьким виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства своїх договірних зобов`язань, КП Обласний інформаційно-технічний центр звернулося до Господарського суду Харківської області з первісним позовом у даній справі.

Разом з тим, Кочетоцьке виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства подало зустрічний позов, в якому просило визнати недійсним договір про реструктуризацію заборгованості №01/12 від 01.12.2019 року, а також визнати недійсними додаткову угоду №7 від 01.12.2019 року до договору №10.09.17 від 10.09.2017 року про закріплення майна на праві господарського відання, що перебуває у комунальній власності територіальної громади смт.Кочеток Чугуївського району Харківської області та акт приймання-передачі від 11.12.2019 року згідно договору №10.09.17 від 10.09.2017 року про приймання Кочетоцьким виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства витрат на суму 630407,15 грн.

Позивач за зустрічним позовом вказував, що оспорюванні угоди не відповідають частинам 1 і 3 ст.203, ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки при укладені таких угод сторони вийшли за межі діючого законодавства та порушили порядок, на підставі якого без згоди територіальної громади зробили певні поліпшення майна, що фактично унеможливлює укладання таких угод. Отже, вказані угоди суперечать нормам права, які діяли на момент їх укладення, а саме ч. 3 ст. 773, ч. 1 і 5 ст. 778 Цивільного кодексу України, абзац 4 ч. 3 і ч. 4 ст. 23 Закону України Про оренду державного та комунального майна . Крім того такі угоди не відповідають терміну господарське зобов`язання , волевиявлення відповідача при підписанні вище вказаних угод не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а такі угоди не відповідають вимогам закону, або вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази проведених поліпшень, їх погодження та відсутні докази які б підтверджували те, що такі поліпшення необхідно було проводити і заявлений розмір є належним.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань. Також статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або їх вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи підтверджують, що Кочетоцьке виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства неналежним чином виконало зобов`язання за договором №01/12 про реструктуризацію від 01.12.2019 року, у зв`язку з чим у нього існує заборгованість в розмірі 610407,15 грн.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості за договором №01/12 про реструктуризацію від 01.12.2019 року.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги за первісним позовом про стягнення 610407,15 грн. основного боргу є законними та обґрунтованими, а відповідачем за первісним позовом не спростовано наявність такої заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем за первісним позовом зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 13769,56 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9560,92 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача за первісним позовом, дійшов висновку про стягнення заявлених 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.

Кочетоцьке виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства заперечуючи проти позову вказувало, що йому не було надано документів у підтвердження здійснення Комунальним підприємством Обласний інформаційно-технічний центр витрат, які у відповідності до договору про реструктуризацію заборгованості №01/12 від 01.12.2019 року він повинен був оплатити.

Проте, слід відмітити, що така обставина за своїм змістом не є підставою для звільнення відповідача від виконання прийнятих зобов`язань. До того ж, відповідач за первісним позовом не був позбавлений можливості отримати відповідні документи ще до моменту прийняття на себе зобов`язання щодо компенсації витрат позивачу, однак цим правом не скористався.

Матеріали справи свідчать, що до моменту звернення позивача з первісним позовом до суду у відповідача не було жодних претензій до позивача відносно таких документів, він був згоден з умовами договору №01/12 про реструктуризацію від 01.12.2019 року, а також здійснив часткову оплату заборгованості в розмірі 20000,00 грн.

Також, слід зазначити, що позивачем за первісним позовом до суду та, відповідно, відповідачу були надані документи в підтвердження розміру понесених витрат у розмірі 630407,15 грн. Зокрема, з вказаних документів вбачається, що всі вимоги передбачені розділом 6 договору №10.09.17 від 30.09.2017 року були виконанні належним чином, про що свідчать надані до суду документи: акт обстеження (або дефектний акт); висновки експертиз з питань охорони праці за результатами технічного діагностування; докази щодо виконання технічного переоснащення, заміну обладнання за результатами акту обстеження та висновків експертиз з питань охорони праці за результатами технічного діагностування; розшифровка витрат, що ввійшли до додатків №1 та №2 до акту приймання-передачі до договору №10.09.17 від 30.09.2017 року.

Вказані документи, обставини та відомості, що в них відображені з боку відповідача за первісним позовом не спростовані.

Помилковою є позиція відповідача за первісним позовом щодо неможливості закріплення розміру поліпшень майна переданого у господарське відання за договором №10.09.17 від 30.09.2017 року та його передачі відповідачу, оскільки не було окремої письмової згоди Кочетоцької селищної ради на виконання позивачем поліпшень майна у відповідності до вимог ч. 3 ст. 773, ч. 1 і 5 ст. 778 Цивільного кодексу України, абзацу 4 ч. 3 і ч. 4 ст. 23 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Правовідносини за договором №10.09.17 про закріплення майна на праві господарського відання, що перебуває у комунальній власності територіальної громади смт.Кочеток Чугуївського району Харківської області від 30.09.2017 року не тотожні правовідносинам за договором оренди, оскільки чинне законодавство в силу вимог ч. 1 ст. 24 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 78 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 219 Господарського кодексу України передбачає окремий вид правовідносин з використанням комунального майна, а саме господарське відання або оперативне управління, які суттєво відрізняються від орендних.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України аналогія застосовується, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Однак у даному випадку спірні правовідносини були урегульовані відповідним договором № 10.09.17 від 30.09.2017 року, а тому підстави для застосування норм законодавства щодо договорів оренди до спірних правовідносин відсутні.

Сторони при укладанні вище вказаних угод правомірно керувалися вимогами передбаченими розділом 6 договору №10.09.17 від 30.09.2017 року, щодо відшкодування витрат, які були зроблені у зв`язку із поліпшенням майна переданого у господарське відання. Зазначене насамперед відповідає вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Кочетоцьке виробниче комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства у зустрічній позовній заяві вказувало на те, що правовідносини за угодами, які він вважає недійсними не відповідають частинам 1 і 3 ст. 203, ч. 1 ст.207 Цивільного кодексу України, оскільки підстав для укладення цих угод в частині відшкодування зроблених поліпшень майна отриманого на підставі права господарського відання не було, враховуючи відсутність письмової згоди територіальної громади на зроблені певні поліпшення майна, що фактично унеможливлює укладання таких угод, тому як вони суперечать нормам права, які діяли на момент їх укладення, а саме ч. 3 ст. 773, ч. 1 і 5 ст. 778 Цивільного кодексу України, абзац 4 ч. 3 і ч. 4 ст. 23 Закону України Про оренду державного та комунального майна . Крім того такі угоди не відповідають терміну господарське зобов`язання , волевиявлення відповідача при підписанні вище вказаних угод не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а такі угоди не відповідають вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Однак відповідач в обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог не вказує яка саме норма права була порушена при укладанні угод, які він вважає недійсними.

Посилання на норми права, які регулюють орендні правовідносини, не можуть бути застосовані для даних правовідносин, оскільки, як вже зазначалося, договір №10.09.17 про закріплення майна на праві господарського відання, що перебуває у комунальній власності територіальної громади смт.Кочеток Чугуївського району Харківської області від 30.09.2017 року не є договором оренди, а тому правовідносини за цим договором не можуть регулюватися нормами законодавства про оренду.

Так, відповідно до частини 1 ст. 24 Господарського кодексу України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Частиною 3 ст. 78 Господарського кодексу України передбачено, що майно комунального унітарного підприємства, що перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до частини 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 статті 219 Господарського кодексу України передбачено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

У свою чергу, главою 58 Цивільного кодексу України регулюються правовідносини щодо договору найму. У відповідності до частини 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) - ч. 2 ст. 759 Цивільного кодексу України.

Згідно до ч.1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції на момент укладення договору - вересень 2017 року) під орендою за цим Законом вважалося засноване на договорі строкове платне користування майном необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Цим же законом на підставі п. 6 ст. 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції на момент укладення договору - вересень 2017 року) було передбачено, що відносини оренди об`єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України Про особливості передачі в оренду чи концесію об`єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності (у редакції на момент укладення договору).

Положеннями Закону України Про особливості передачі в оренду чи концесію об`єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності (у редакції на момент укладення договору - вересень 2017 року) було передбачено проведення конкурсу (ст. 6, 7 Закону), також договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 9 Закону).

Тобто договір господарського відання не тотожній договору оренди та має певні відмінності, а саме не передбачає платності, може бути укладений тільки з комунальним підприємством, перед його укладанням не потрібно проведення конкурсу та при його укладенні нотаріальне посвідчення договору є не обов`язковим. До того ж, у разі відповідальності перед третіми особами на майно отримане на підставі господарського відання можливе стягнення так саме як і на власне майно.

Враховуючи викладене, неможливо ототожнювати договір господарського відання з договором оренди, а тому посилання відповідача за первісним позовом та Чугуївської міської ради Харківської області на норми права, що регулюють правовідносини з оренди, у тому числі оренди державного та комунального майна є безпідставним, оскільки не відповідає тим правовідносинам сторін, що склалися на підставі договору про закріплені майна на праві господарського відання.

У даному випадку, потрібно керуватися вимогами передбаченими розділом 6 договору № 10.09.17 від 30.09.2017 року щодо відшкодування витрат, які були зроблені у зв`язку із поліпшенням майна переданого у господарське відання. Зазначене, фактично, і було виконане та відображено у низці вище наведених угод, що були укладені між сторонами у справі.

Відповідачем за первісним позовом також не надано доказів, які б вказували на той факт, що він підписав оспорюванні угоди під впливом обставин, які виникли з вини позивача та позбавили його внутрішньої волі.

Скаржник вказує, що додаткова угода №7, акт №1 приймання-передачі згідно договору №10.09.17 від 30.09.2017 року й додатки до нього під назвою №1 та №2, договір №01/12 про реструктуризацію заборгованості від 01.12.2019 року були прийняти в порушення вимог рішення LVІІІ сесії Кочетоцької селищної ради VII скликання від 20.11.2019 року про надання згоди на дострокове розірвання договору Про закріплення майна на праві господарського відання за КП ОІТЦ від 30.09.2017 року №10/09-17 та про погодження умов договору про закріплення майна на праві господарського відання за Кочетоцьким ВКП ВКГ .

Проте, як зазначив позивач за первісним позовом усі вищевказані угоди обговорювалися Кочетоцькою селищною радою та відповідно до п. 1-2 рішення LVІІІ сесії Кочетоцької селищної ради VII скликання від 20.11.2019 року була надана згода на дострокове розірвання договору №10.09.17 від 30.09.2017 року і доручено селищному голові підписати додаткову угоду про розірвання вказаного договору. Крім того, Кочетоцька селищна рада до звернення до суду з позовом не заявляла будь-яких заперечень з приводу повноважень голови селищної ради при підписання вищевказаних документів, а в матеріалах справи відсутні відомості, що голова селищної ради діяв всупереч вимог законодавства.

Посилання позивача за зустрічним позовом на порушення вимог ст. 207 Господарського кодексу України при укладанні оспорюваних угод, а саме: додаткової угоди №7 від 01.12.2019 року до договору №10.09.17, акту приймання-передачі від 01.12.2019 року, який фактично слід вважати угодою про переведення боргу в розумінні ст.520 Цивільного кодексу України, а також договору про реструктуризацію заборгованості №01/12 від 01.12.2019 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки така стаття з Господарського кодексу України була виключена ще 06.02.2018 року, тобто ще до моменту укладення вказаних угод.

У апеляційній скарзі апелянт посилається на ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України, і вказує про недійсність угод оскільки вони були вчинені відповідачем за первісним позовом під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, а саме, що всі угоди були складені у грудні 2019 року, підписувалися сторонами в умовах, коли КП ОІТЦ було відмовлено у виділенні ліміту газопостачання для забезпечення роботи котелень смт. Кочеток.

Однак колегія суддів зазначає, що вищевказані обставини не заявлялись позивачем за зустрічним позовом і про таку підставу не зазначалося у суді першої інстанції. Таким чином, така підстава не може бути розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянт у скарзі зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази проведених поліпшень, їх погодження та відсутні докази які б підтверджували те, що такі поліпшення необхідно було проводити і заявлений розмір є належним.

Однак, як вже зазначалося в матеріалах справи наявні відповідні документи в підтвердження проведення робіт (поліпшень) акт обстеження (або дефектний акт); висновки експертиз з питань охорони праці за результатами технічного діагностування; докази щодо виконання технічного переоснащення, заміну обладнання за результатами акту обстеження та висновків експертиз з питань охорони праці за результатами технічного діагностування; розшифровка витрат, що ввійшли до додатків №1 та №2 до акту приймання-передачі до договору №10.09.17 від 30.09.2017 року.

Апелянтом одночасно з апеляційною скаргою надано до суду клопотання, в якому просить призначити судову будівельно-технічну експертизу на вирішення якої поставити наступне питання: за наявності технічної можливості визначити належність кожної з тринадцяти сум витрат КП ОІТЦ до поточного ремонту, який не підлягає відшкодуванню, або до капітального ремонту та реконструкції, які підлягають відшкодуванню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як визначено у ст. 1 Закону України Про судову експертизу , судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Отже, судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Як зазначає скаржник, предметом спору по даній справі є віднесення кожної з тринадцяти сум витрат КП ОІТЦ до поточного ремонту, який не підлягає відшкодуванню, або до капітального ремонту та реконструкції, які підлягають відшкодуванню. Також предметом спору по даній справі є підтвердження наявності/відсутності доказів поліпшення майна, що перебувало у господарському віданні, які є умовою для відшкодування понесених витрат.

Однак, колегія суддів не погоджується з позицією апелянта і вважає, що ним помилково визначені обставини, які підлягають з`ясуванню у даній справі та предмет спору. Крім того, визначене скаржником питання, яке слід поставити судовому експерту на вирішення є некоректним.

З огляду на предмет позовних вимог та підстави позову, то висновок експерта на питання, яке на думку апелянта слід вирішити експерту, не впливає на розгляд спору у даній справі. Так, встановлення обставин віднесення витрат до поточного ремонту або до капітального ремонту на впливають на факт невиконання відповідачем за первісним позовом свого зобов`язання, яке виникає з угод, як і не впливає на дійсність таких угод.

Отже, у заявленому апелянтом клопотанні про призначення судової будівельно-технічної експертизи слід відмовити, як такому, що є необґрунтованим та не стосується суті спору у даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача за первісним позовом, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин та норм права і зводяться до необхідності надання оцінки судом обставинам, які не входять до предмету доказування у даній справі з огляду на підстави та предмет позову.

Враховуючи що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2021 року у справі №922/3899/20 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Кочетоцького виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 18.03.2021 року у справі №922/3899/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11 червня 2021 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя М.М. Слободін