ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
11.09.2007
Справа № 12/163
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю „Векта”, м. Київ
до приватного
підприємця ОСОБА_1, с. Заріччя Іршавського району
про
відшкодування матеріальних збитків від пошкодження вантажу в сумі 272 415,00
грн.
Суддя Тисянчин
В. М.
Представники:
Від позивача -Маркусь
М. І., (представник за довіреністю від 28.08.2006 року)
Від відповідача -не
викликався (явка на розсуд сторін)
СУТЬ СПОРУ:
заявлено позов товариства з обмеженою відповідальністю „Векта”, м. Київ до приватного підприємця ОСОБА_1, с.
Заріччя Іршавського району про відшкодування матеріальних збитків від
пошкодження вантажу в сумі 272 415,00 грн.
Представнику позивача роз'яснені права
і обов'язки передбачені ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію
судового процесу не заявлено.
Представника позивача попереджено у
судовому засідання про юридичну відповідальність за надання суду неправдивих
показів.
Представник позивача у судовому засіданні
підтримує позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на їх обгрунтованість
матеріалами справи.
Відповідач не надав суду письмовий
відзив на позов з доказами в його обгрунтування та копію свідоцтва на право
зайняття підприємницькою діяльністю, чим не виконав ухвалу суду від 23.08.2007
року, а натомість заявою від 11.09.2007
року (вх. № 8611) і телеграмою від 10.09.2007 року (вх. № 146) просить
відкласти розгляд справи на інший термін через терміновий виїзд за межі області
-проте документального підтвердження необхідності термінового від'їзду з огляду
на вручення йому 25.08.2007 року (повідомлення про вручення рекомендованого
поштового відправлення) ухвали суду від 23.08.2007 року, де зазначено про час і
місце розгляду справи - не надав.
До того ж, завчасне (за 17 днів)
інформування відповідача щодо дня судового засідання не позбавили можливості
відповідача направити у судове засідання свого уповноваженого представника
відповідно до ч.5 ст. 28 ГПК України.
Окрім того, дослідження та оцінка
наданої телеграми та заяви свідчить про те, що заява (вх. № 8611 від 11.09.2007
року) з оригіналом підпису та печаткою відповідача подана до канцелярії суду, в
день слухання справи.
Разом із зверненням відповідача про
відкладення розгляду справи -суду подано реєстраційно -номерні відомості
транспортного засобу, MAN TGA 01 (д/н
НОМЕР_1) та напівпричепа KOGEL SN
24 (д/н НОМЕР_2), яким здійснювалась перевезення вантажу позивача, копію
документу на іноземній мові складеного 09.06.2006 року.
Водночас, письмовим клопотанням (вх.
№ 8610 від 11.09.2007 року) відповідач просить залучити страхову компанію
„Універсальна”, м. Львів до участі у справі в якості третьої особи на стороні
відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору посилаючись на
те, що рішення суду може вплинути на обов'язки відповідача через страхові
обов'язки вказаної компанії перед перевізником вантажу, про те ґрунтовних
доказів в підтвердження обов'язків страхової компанії щодо страхового випадку
пов'язаного із перевезенням вантажу позивача -суду не надав.
На виконання ухвали суду від
23.08.2007 року позивач повідомив суд про те, що вантаж, який підлягав
перевезенню відповідачем не був застрахований (письмове пояснення від 11.09.2007
року) вх. № 8625), а його представник у судовому засіданні наголосив, що ДТП
відбулось не під впливом форс -мажорних обставин, а з обставин втрати керування
відповідачем (як водієм, автоперевізником вантажу), джерелом підвищеної
небезпеки.
Про наявність існування події ДТП
перевізника вантажу позивача, пошкодження транспортного засобу, причепу вантажу
його представник звернув увагу суду на наявні фототаблиці в матеріалах справи.
Суд зважує на письмове обгрунтування
позивача (вх. № 8661 та 8660 від 11.09.2007 року) про відхилення клопотань щодо
відкладення розгляду справи на пізніший термін та відмові в залученні до справи
страхової компанії „Універсальна”, м. Львів з мотивів викладених в цих
обґрунтуваннях, зокрема: непідтвердженістю їх, уникнення від доказування
визначених ст. 34 ГПК України, відсутністю фактичних перешкод для розгляду
справи та те, що копія документу надана відповідачем до суду на іноземній мові
в якості доказу страхування вантажу складена 09.06.2006 року, тобто до моменту
набуття позивачем майна на підставі накладної НОМЕР_3 від 09.08.2006 року,
пошкодженого відповідачем в ході перевезення, а тому не мало бути застрахованим
09.06.2006 року, тоді як передано для його перевезення згідно транспортної
накладної № НОМЕР_4 від 08.08.2006 року.
З огляду на викладене, беручи до
уваги попередження сторін в порядку ст. 75 ГПК України та необов'язковість їх
явки у судове засідання, що зазначено в ухвалі суду від 23.08.2007 року - судом
відхиляються клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи на інший
термін і залучення до участі у справі на стороні відповідача в якості третьої
особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору страхової компанії
„Універсальна”, м. Львів як необґрунтовані та неправомірні.
Вивчивши доводи позовної заяви та
матеріали справи, дослідивши їх,
заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
За договором
№ НОМЕР_5 від 15.03.2006 року укладеному між ТОВ „Векта” (надалі позивач) та
приватним підприємцем ОСОБА_2 Позивач придбав продукцію загальною вартістю 412
906,05 грн. Відповідно до п.1 договору позивач набув право власності на
придбану за договором продукцію в момент передачі продукції продавцем
перевізнику.
01.08.2006 року позивач уклав з
приватним підприємцем ОСОБА_1 (надалі відповідач) договір про транспортно
-експедиційне обслуговування. Згідно п.1.2 зазначеного договору кількість та
вид вантажу, маршрут, вантажовідправник та вантажоодержувач, графік подання
транспорту обумовлюється разовими заявками.
Згідно оформленої сторонами заявки
від 08.08.2006 року відповідач зобов'язався виконати перевезення вантажу від
вантажовідправника приватного підприємця ОСОБА_2 вантажоодержувачу ТОВ „Векта”
за маршрутом м. Мукачево -м. Київ.
За видатковою накладною НОМЕР_3 від
09.08.2006 року та товарно -транспортною накладною від 08.08.2006 року
відповідач прийняв до перевезення вантаж загальною вартістю 412 906,05 грн.
Відповідно до п.2 ст. 308 ГК „Відповідальність перевізника за збереження
вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення”.
При перевезенні вантажу за маршрутом
м. Мукачево -м. Київ 11.08.2006 року трапилась дорожньо -транспортна пригода
внаслідок якої вантаж було пошкоджено. Вантаж було доставлено позивачу
21.08.2006 року в пошкодженому стані, про що
складено акт огляду пошкодженого вантажу від 21.08.2006 року (а/с 146,
147). .
Асоціацією „УкрЕксПроБуд”, що є
суб'єктом оціночної діяльності, було здійснено визначення матеріального збитку
через аварійне ушкодження майна при перевезенні внаслідок ДТП, згідно якому
вартість матеріального збитку складає 272 415,00 грн.
Відповідно до п.3 ст. 314 ГК України
„за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник, у разі пошкодження
вантажу, відповідає в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість”.
Отже, об'єктом судового дослідження є
належне виконання перевізником своїх зобов'язань.
Зобов'язання є правовідношення, в
якому одна сторона (боржник) зобов'язана
вчинити на користь
другої сторони (кредитора) певну
дію (передати майно, виконати
роботу, надати послугу, сплатити
гроші тощо) або утриматися від
певної дії, а кредитор має право вимагати
від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має грунтуватися на
засадах добросовісності, розумності та справедливості (п.1, 3 ст. 509 ЦК
України).
Одностороння відмова від виконання
зобов'язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).
Відповідно до вимог п.7 ст. 193 ГК
України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання
або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися
належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п.2 ст. 193 ГК України кожна
сторона повинна вжити усіх заходів,
необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та
забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою
для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом,
іншими законами або договором.
Відтак, ст. 224 ГК України
передбачено, що учасник господарських відносин,
який порушив господарське зобов'язання
або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані
цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого
порушено. Під збитками розуміються
витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження
її майна, а також не одержані нею доходи,
які управнена сторона
одержала б у
разі належного виконання
зобов'язання або додержання
правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У відповідно ст. 226 ГК України
учасник господарських відносин, який
вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити
необхідних заходів щодо запобігання збиткам
у господарській сфері
інших учасників господарських відносин
або щодо зменшення їх
розміру, а у разі якщо збитків завдано
іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на
вимогу цих суб'єктів збитки у
добровільному порядку в повному обсязі,
якщо законом або
договором сторін не
передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Наявні у матеріалах справи докази
подані позивачем, докази вказані в додатку і приєднані до позовної заяви;
експертна оцінка завданих матеріальних збитків свідчать про розмір спричинених
збитків та витрат пов'язаних із встановленням збитків - обґрунтовують ціну
позову в повному обсязі, а тому збитки, що виникли з вини відповідача
підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Досліджуючи наявність вини
перевізника (відповідача по справі) суд бере до уваги наявність джерела
підвищеної небезпеки.
На користь обов'язкового
відшкодування збитків відповідачем свідчить Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 27.031992 року №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за
позовами про відшкодування шкоди”, де у п.2 зазначено, що шкода, заподіяна
особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає
відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла за умови, що дії
останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок
та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної
небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Під володільцем джерела підвищеної
небезпеки розуміється юридична особа
або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на
підставі права власності; повного господарського відання, оперативного
управління або інших підстав (п.4 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного
суду).
На правильність правового аналізу обставин
справи скеровує суд Ухвала Судової Колегії з Цивільних справ Верховного суду
України від 18.02.2002 року, де відповідальність за шкоду заподіяну джерелом
підвищеної небезпеки несуть організації і громадяни, діяльність яких пов'язана
з підвищеною небезпекою для оточення (БЗІЮПУ -1995-№3, ч.2, с.203).
Аналогічну позицію за результатом оцінки ваги
доказів, обставин справи, мотивації обґрунтувань позицій сторін щодо
відшкодування шкоди займає Постанова Президії Київського міського суду від
30.10.2000 року (ПВСУ-2001-с.52).
Отже, юридичним фактом на підставі
якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами є спричинені збитки майну в
результаті ДТП джерелом підвищеної небезпеки, володільцем якого є відповідач.
При постановленні судового рішення
враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа
відповідача, ступінь його вини, суспільно -державна значимість господарської
діяльності відповідача, обставини, що впливають на неможливість виконання
відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3
ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром
завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах,
безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово -майнового стану
сторони у спорі.
Вирішуючи даний спір суд намагався
дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК
України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна
сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового
процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування,
тобто коло фактів матеріально -правового значення, необхідних для вирішення
справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка
визначає права і обов'язки сторін у конкретній справі. Відповідач має
добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними
йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати
та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до
вимог ст. 43 ГПК України
судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони
та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і
заперечення поданими суду доказами.
Встановлюючи дійсні обставини
справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у
визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на
яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають
значення для правильного вирішення спору, в даному випадку -письмовими
доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а
перевіряються на достовірність.
Таким чином, позивачем доведені ті
обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому
позов підлягає задоволенню, поклавши відшкодування судових витрат за змістом
ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.
Виходячи з викладеного, оцінивши
повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі
доказові документи для вирішення спору, керуючись главою 32 ГК України;
Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджені
Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, з наступними змінами);
Статутом автомобільного транспорту УРСР (затв. Постановою Ради Міністрів УРСР
за №401 від 27.06.1969 року) -в частині, що не суперечить законодавству
України; Положеннями договору на здійснення транспортно -експедиційного
обслуговування від 01.08.2006 рок; ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону
України „Про судоустрій України”; ст.ст.
4, 33, 34; 36; 43, 44; 49;66; 67; 75; 82 - 84, 115; 116 Господарського
процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з
приватного підприємця ОСОБА_1 (сАДРЕСА_1; код НОМЕР_6) на користь
товариства з обмеженою відповідальністю „Векта” (м. Київ, вул. Лихачова, 8
оф. 4; код 24094000) суму 272 415
(двісті сімдесят дві тисячі чотириста п'ятнадцять грн.) - основного боргу
та 2 742,15 (дві тисячі сімсот сорок дві
грн. 15 коп.) - у відшкодування витрат
по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) -у відшкодування витрат на
інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
3. Дію запобіжних заходів
в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України від 11.09.2007 року залишити в силі до
повного виконання даного рішення щодо стягнення
присудженої суми.
Дане рішення набирає законної сили
в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя
Тисянчин В. М.
Суд | Господарський суд Закарпатської області |
Дата ухвалення рішення | 11.09.2007 |
Оприлюднено | 27.09.2007 |
Номер документу | 975962 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні