Ухвала

від 26.05.2021 по справі 910/2076/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 910/2076/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю Констебль - не з`явився,

Акціонерного товариства Українська залізниця

в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця

Акціонерного товариства Українська залізниця - Симчука І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 (у складі колегії суддів: Алданова С.О. (головуючий), Зубець Л.П., Мартюк А.І.)

у справі № 910/2076/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Констебль

до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення 2 153 396,16 грн,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Констебль (далі - ТОВ Констебль ) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - АТ Українська залізниця ) про стягнення 2 153 396,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг від 03.12.2019 № 03/НО-191397/НЮ у частині оплати наданих позивачем послуг з охорони об`єктів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця на користь ТОВ Констебль заборгованість у сумі 2 153 396,16 грн та витрати зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у січні 2021 року АТ Українська залізниця подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/2076/20 за касаційною скаргою АТ Українська залізниця з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.04.2021.

ТОВ Констебль у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2021 розгляд касаційної скарги відкладено на 26.05.2021.

29.04.2021 на адресу Верховного Суду надійшла заява АТ Українська залізниця про залишення відзиву ТОВ Констебль без розгляду, оскільки його подано поза межами строку, встановленого в ухвалі суду касаційної інстанції.

Відповідно до статей 113, 115 ГПК строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

З огляду на матеріали справи в ухвалі Верховного Суду від 17.03.2021, якою відкрито касаційне провадження у справі № 910/2076/20 за касаційною скаргою АТ Українська залізниця , встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 07.04.2021.

ТОВ Констебль відзив на касаційну скаргу АТ Українська залізниця подано 07.04.2021, про що свідчить відмітка Верховного Суду про реєстрацію документа, тобто в строк встановлений судом.

З урахуванням наведеного заява АТ Українська залізниця про залишення відзиву без розгляду є безпідставною і задоволенню не підлягає.

ТОВ Констебль у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

За встановлених у справі обставин, права і обов`язки сторін виникли на підставі договору про надання послуг від 03.12.2019 № 03/НО-191397/НЮ, за умовами якого ТОВ Констебль як виконавець зобов`язалося надати послуги з охорони території та приміщень регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Українська залізниця у Вінницькій області спеціальними організаціями відповідно до Інструкції про порядок організації, забезпечення та здійснення охорони на об`єктах регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Укрзалізниця (додаток № 3 до договору) та Дислокації розміщення постів охорони на об`єктах регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Укрзалізниця , яка є невід`ємною частиною договору (додаток № 2 до договору), а АТ Українська залізниця як замовник зобов`язалося своєчасно сплачувати вартість послуг виконавця відповідно до умов договору.

Предметом позову у цій справі є вимога ТОВ Констебль , заявлена до АТ Українська залізниця , про стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 03.12.2019 № 03/НО-191397/НЮ у частині неналежного виконання обов`язку з оплати вартості послуг з фізичної охорони об`єктів відповідача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що ТОВ Констебль , за викладених в позовній заяві обставин, відповідно до статей 78, 79 ГПК не доведено та не обґрунтовано факту порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Апеляційний суд, надавши правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами, з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, керуючись стандартом вірогідності доказів, скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У поданій касаційній скарзі АТ Українська залізниця (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) послалося, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано статтю 213 Цивільного кодексу України щодо загальних принципів тлумачення правочинів, належним чином не встановлено права та обов`язки сторін за договором про надання послуг та не надано оцінки обставинам того, що оплата наданих послуг за договором провадиться замовником не раніше реєстрації податкової накладної, чого позивачем у строки, передбачені пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, зроблено не було, тому у відповідача на час ухвалення рішення судом першої інстанції обов`язок з оплати відповідних послуг не настав; судом апеляційної інстанції не надано належної правової кваліфікації спірним відносинам сторін за результатами оцінки умов договору та належним чином не встановлено правової природи грошових вимог позивача, виходячи з тих зобов`язань, які сторони взяли на себе за договором; судом апеляційної інстанції порушено статті 2, 7, 13, 74, 76-80 ГПК щодо правил доказування в господарському процесі, оцінки доказів та не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 920/915/19, від 27.02.2020 у справі № 910/1121/19, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проте постанови Верховного Суду, висновками у яких АТ Українська залізниця обґрунтувало наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, а саме:

- у справі № 920/915/19 (про стягнення заборгованості та визнання договору поставки діючим з огляду на неправомірність дій відповідача щодо одностороннього розірвання договору) об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постановою від 02.10.2020 скасувала оскаржені судові рішення та передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки усім наявним у справі доказам та доводам сторін; при цьому наголошено, що, враховуючи особливості спору, що виник між сторонами, дослідження та надання належної оцінки обставинам виконання чи невиконання кожної із сторін своїх зобов`язань за договором є обов`язковим; також зауважено, що з огляду на передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції відсутня можливість остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку з відповідного питання;

- у справі № 910/1121/19 (про стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати та пені) Верховний Суд (постанова від 27.02.2020) погодився з висновками суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, оскільки за встановлених у справі обставин і з огляду на зміст умов договору, укладеного між сторонами, нарахування процентів за користування коштами попередньої оплати повинно відбуватися не від ціни контракту, а від суми невикористаних коштів;

- у справі № 913/317/18 (про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису з Державного реєстру іпотек) Верховний Суд постановою від 03.04.2019 скасував постанову суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки, суд апеляційної інстанції, зокрема, відхиливши посилання позивача на неможливість подання відповідних доказів суду першої інстанції та встановивши наявність у позивача об`єктивної можливості надати такі докази при зверненні з позовом у даній господарській справі, в порушення статей 80, 269 ГПК прийняв від позивача докази (у тому числі кредитний договір та додаткову угоду до нього), які не були подані суду першої інстанції; судом не було встановлено належності відповідача й обґрунтованості позову, що є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи;

- у справі № 5011-15/10488-2012 (за позовом ліквідатора про витребування майна у добросовісного набувача та визнання права власності на майно у межах справи про визнання банкрутом) Верховний Суд постановою від 22.05.2019 скасував рішення попередніх судових інстанцій та направив справу на новий розгляд для з`ясування обставин, пов`язаних з початком перебігу строку позовної давності у цих правовідносинах;

- у справі № 903/879/18 (про стягнення заборгованості за договором постачання щодо оплати поставлених товарно-матеріальних цінностей) Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, зазначивши, що відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з відсутності належних доказів, які б підтверджували факт передачі товару у певній кількості та визначеній ціні, проте такі висновки зроблено судами без належного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- у справі № 487/10128/14-ц (про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки) Велика Палата Верховного Суду навела правовий висновок, зокрема, про те, що позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога. Згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Близькі за змістом висновки щодо застосування принципу jura novit curia ( суд знає закони ) наведено у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки), від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18 (про зобов`язання виконати обов`язок в натурі, стягнення збитків, інфляційних втрат та 3 % річних), на які скаржником також здійснено посилання у касаційній скарзі на обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Натомість у справі, яка розглядається, предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем обов`язку з оплати вартості наданих позивачем послуг з фізичної охорони об`єктів. Суд апеляційної інстанції, аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, на підставі оцінки поданих сторонами доказів встановив обставини фактичного прийняття відповідачем як замовником наданих позивачем за договором послуг з фізичної охорони об`єктів. При цьому судом не було встановлено будь-яких обставин того, що замовник (відповідач) відповідно до умов договору звертався до позивача з вимогою зменшити суму наданих послуг у зв`язку з виявленими недоліками і відповідачем таких доказів не надано, як і не спростовано фактичних обставин надання ТОВ Констебль послуг з фізичної охорони об`єктів. Разом із тим судом було відхилено посилання відповідача як на неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором на відсутність у працівників позивача форменого одягу, визначеного умовами договору кольору, бейджа та інші недоліки, оскільки ці обставини не можуть бути таким істотним порушенням умов договору, які б звільняли відповідача як замовника від оплати наданих позивачем послуг з фізичної охорони об`єктів. Отже, суд апеляційної інстанції у цій справі, у тому числі, керуючись стандартом вірогідності доказів (стаття 79 ГПК), з урахуванням правових позицій Верховного Суду з відповідного питання, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі № 910/2076/20, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду у справах № 920/915/19, № 910/1121/19, № 913/317/18, № 5011-15/10488-2012, № 487/10128/14-ц, № 587/430/16-ц, № 905/2419/18, № 903/879/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 у справі № 910/2076/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко