Постанова

від 14.06.2021 по справі 914/2350/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2021 р. Справа №914/2350/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Плотніцький Б.Д.

суддів Гриців В.М.

Зварич О.В.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б. ФРУТ" б/н від 04.01.2021 (вх. № 01-05/224/21 від 18.01.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 (суддя Стороженко О.Ф., повний текст рішення виготовлено 28.12.2020)

у справі №914/2350/20

за позовом: Державного підприємства "Новоушицьке лісове господарство", Хмельницька область, смт. Нова Ушиця,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б. ФРУТ", Львівська область, м.Городок,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", Львівська область, м.Городок,

про стягнення грошових коштів у сумі 105 347,31грн.

ВСТАНОВИВ:

До Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б. ФРУТ" б/н від 04.01.2021 (вх. № 01-05/224/21 від 18.01.2021) на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/2350/20, яким позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б. ФРУТ" на користь Державного підприємства "Новоушицьке лісове господарство" борг у сумі 105347,31 грн та витрати на судовий збір у сумі 2102,00 грн.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції виніс рішення за відсутності відповідача, чим порушив процесуальні права сторони. Окрім того, апелянт зазначає, що договір переводу боргу є недійсним, оскільки у директора було недостатньо прав на його укладення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначив, що договір є чинним, не визнавався судом недійсним.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

19.09.2018 Державним підприємством Новоушицьке лісове господарство (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Яблуневий дар (Третя особа) укладено Договір №20, згідно з умовами якого Позивач, упродовж вересня місяця 2018 року листопада місяця 2019 року, поставив Третій особі обумовлену продукцію (дрова та тріску паливні), що підтверджують відповідні Транспортні накладні.

Товариством Яблуневий Дар не виконано у повному обсязі грошові зобов`язання (з оплати вартості поставленого товару), передбачені умовами п.2.2 Договору, що зумовило виникнення боргу у сумі 105347,31грн.

20.11.2019 Підприємством Новоушицьке лісове господарство (Позивач, Кредитор), Товариством Яблуневий Дар (Третя особа, Первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Т.Б. Фрут (Відповідач, Новий боржник) укладено, згідно з нормами статей 520, 521 ЦК України, тристоронній Договір №57/М/2019, відповідно до умов якого Третьою особою здійснено переведення боргу за Договором поставки №20 (у сумі 105347,31грн) на Відповідача.

У Договорі про переведення боргу допущено описку стосовно року укладення Договору поставки №20: помилково зазначено 2019 рік, хоча фактично Договір укладено у 2018 році.

Згідно з умовами п.3.1 Договору про переведення боргу, Відповідач (Новий боржник) зобов`язався виконати взяте грошове зобов`язання на вимогу Позивача (Кредитора).

30.03.2020 Позивачем надіслано Відповідачу Вимогу (№158 від 25.03.2020) про сплату коштів до 09.04.2020, яку отримано Новим боржником 03.04.2020.

Повторну Вимогу надіслано Відповідачу 15.06.2020, яка отримана ним 18.06.2020.

Відповідачем не виконано вимог Позивача стосовно виконання грошового зобов`язання за Договором про відступлення права вимоги, що зумовлює наявність, на даний час, боргу у сумі 105347,31грн.

Оскільки Відповідачем, виходячи з норм статей 509, 520, 526, 530, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України, допущено порушення грошового зобов`язання (за Договором від 20.11.2019 про переведення боргу), тому вимога Позивача про стягнення боргу у сумі 105347,31грн правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо заперечень, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином був повідомлений про час та дату розгляду справи, жоден з листів, направлених судом відповідачу, не повертався. Окрім того, відповідач знав про розгляд такої справи та не був позбавлений можливості дізнатися про стан справи з Єдиного державного реєстру судових рішень. Також, слід зазначити, що відповідачем не направлялось жодних клопотань про відкладення розгляду справи.

Щодо заперечень апелянта, з приводу недійсності договору, то останнім не було подану суду жодних доказів визнання такого договору недійсним в судовому порядку. Також, відповідачем не надано суду доказів відкриття провадження за його позовом про визнання такого договору недійсним. Предметом розгляду у даній справі є стягнення грошової суми за договором переведення боргу №57/М/2019.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків не спростовує.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б. ФРУТ" б/н від 04.01.2021 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/2350/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Зварич О.В.