Постанова

від 14.06.2021 по справі 910/12861/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2021 р. Справа№ 910/12861/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей-Гмбх"

на рішення Господарського суду Києва від 24.02.2021 р. (повне рішення складено 11.03.2021 р.)

у справі № 910/12861/20 (суддя - Зеленіна Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Моноліт"

до Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей-Гмбх"

про стягнення 75677,51 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Моноліт" звернулося з позовом до Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей-Гмбх" про стягнення заборгованості у розмірі 75677,51 грн за неналежне виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу, укладеного у спрощеній формі.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач свої зобов`язання щодо поставки оплаченого товару не виконав, внаслідок чого повинен повернути сплачені позивачем кошти за неотриманий товар.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.02.2021 р. у справі № 910/12861/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Моноліт" задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Українсько-німецьке спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей-Гмбх" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

У поданій апеляційній скарзі відповідач надає підписані обома сторонами видаткові накладні на загальну суму 75677,51 грн та вказує, що товар було поставлено ним ще у жовтні 2018 році у повному обсязі, тому відсутні правові підстави для стягнення з нього попередньої оплати.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 910/12861/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/12861/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

05.05.2021 р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також позивач вказав, що відповідачем було порушено порядок подачі нових доказів, тому такі докази не можуть прийняті судом.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Моноліт" та Українсько-німецьким спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей-ГМБХ" було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем виставлено позивачу для оплати рахунок-фактуру № АП-0000824 від 13.07.2018 р. на суму 62863,77 грн та рахунок-фактуру № АП-0001239 від 28.09.2018 р. на суму 12813,74 грн.

Вказані рахунки були оплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 474 від 25.07.2018 р. на суму 32863,77 грн, № 528 від 14.09.2018 р. на суму 30000,00 грн, № 537 від 28.09.2018 р. на суму 12813,74 грн.

22.04.2019 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 22-04/19, відповідно до якої просив відповідача повернути кошти в сумі 75677,51 грн.

23.09.2019 р. позивач повторно направив на адресу відповідача претензію з вимогою терміново повернути грошові кошти у розмірі 75677,51 грн.

30.09.2019 р. позивач знову направив на адресу відповідача претензію з вимогою поставити оплачений товар або повернути сплачені грошові кошти у суму 75677,51 грн.

Відповіді на вказані претензії відповідач не надав, поставку товару не здійснив та грошові кошти не повернув.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, не зважаючи на повну попередню оплату товару, не здійснив його поставку, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 75677,51 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як передбачено ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір поставки товару у спрощений спосіб.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до норм ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Оскільки між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб, тому за умовами ст. 530 ЦК України позивач має право вимагати його виконання у будь-який час.

Як було встановлено вище, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів або повернення товару.

Однак відповідач поставку товару не здійснив, грошові кошти у розмірі 75677,51 грн позивачу не повернув.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 75677,51 грн вартості непоставленого товару (попередньої оплати) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про те, що ним було здійснено поставку товару у повному обсязі ще у жовтні 2018 році на загальну суму 75677,51 грн, що підтверджується видатковою накладної від 03.10.2018 р. № АП-0000223 на суму 12813,74 грн та видатковою накладною від 03.10.2018 р. № АП-0000371 на суму 62863,77 грн, колегія зазначає наступне.

Вбачається, що видаткові накладні, на які посилається скаржник, були відсутні у матеріалах справи під час її розгляду в суді першої інстанції та долучені ним лише до апеляційної скарги.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За ч. ч. 1 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно з ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції 25.11.2020 р., 08.12.2020 р., 12.01.2021 р., 03.02.2021 р., 24.02.2021 р., проте в судові засідання не з`являвся без поважних причин. На численні досудові претензії позивача відповіді не надавав, не інформував позивача та суд про здійснену поставку товару.

Крім цього, позивач вважає подані відповідачем докази недостовірними, суду не було надано оригіналів зазначених вище видаткових накладних, що викликає у позивача сумніви у їх існуванні.

Враховуючи вищенаведені положення процесуального законодавства, апеляційний суд зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості у порядку ч. 4 ст. 80 ГПК України письмово та завчасно повідомити суд першої інстанції про неможливість подання у встановлений законом строк доказів, та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у встановлений строк.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2021 р. у справі № 910/12861/20 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей-Гмбх" задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей-Гмбх" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2021 р. у справі № 910/12861/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Українсько-німецьке спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей-Гмбх".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В.Андрієнко