Постанова від 08.06.2021 по справі 912/1109/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2021 року м. Дніпро Справа № 912/1109/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції

по розгляду апеляційної скарги

фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2020 р.

(суддя Глушков М.С., м. Кропивницький, повний текст рішення складено 10.12.2020 р.)

у справі

за позовом Міністерства оборони України

( м. Київ ),

Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"

( м. Київ )

до фізичної особи-підприємця Непоменка Олексія Федоровича

( м. Кропивницький )

за участю третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору на стороні Позивача:

- Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький

( м. Кропивницький ),

- Фонду Державного майна України

( м. Київ ),

- Кабінету Міністрів України

( м. Київ ),

- Філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"

"1080-Управління начальника робіт"

( м. Кропивницький ),

за участю Кропивницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері південного регіону

про визнання права власності та витребування майна

ВСТАНОВИВ :

1. Короткий зміст позовних вимог

Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" звернулись до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича про: визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: 3/50 частин будівель, що складаються з казарми (Літер С,С1), загальною площею 583,4 кв.м. сараю (літ. 3) загальною площею 78,8 кв.м., сараю (літ. К) загальною площею 23,2 кв.м., будівлі гаражу (літ. М), загальною площею 75,5 кв.м., будівлі складу, загальною площею (МІ) 42,3 кв.м., сараю (літ. Н) загальною площею 81,8 кв.м., сараю (літ. Н1) загальною площею 5,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Кропивницький, вул. Добровольського, 5-А ; витребування шляхом вилучення у Гребенюка Андрія Владиславовича - нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень 3/50 частин будівель по вул. Добро вольського, 5-А, у м. Кропивницькому , що складаються з казарми (Літер С,С1), загальною площею 583,4 кв.м. сараю (літ. 3) загальною площею 78,8 кв.м., сараю (літ. К) загальною площею 23,2 кв.м., будівлі гаражу (літ. М), загальною площею 75,5 кв.м., будівлі складу, загальною площею (МІ) 42,3 кв.м., сараю (літ. Н) загальною площею 81,8 кв.м., сараю (літ. НІ) загальною площею 5,9 кв.м., та передати їх в експлуатацію державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (вул. Вінницька, 14/39, м. Київ, 03151, код 24308300) в особі його філії (" 1080-Управління начальника робіт", вул. Добровольського, 5-А, м. Кропивницький, 25006, код 24971286).

В обґрунтування позовних вимог Міністерство оборони України зазначило, що у зв`язку із неправомірним набуттям права власності на спірне майно фізичною особою-підприємцем Непоменком Олексієм Федоровичем, яке в подальшому було відчужене за договором дарування № 728 від 06.12.2012 р. на користь фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича, позовні вимоги підлягають задоволенню.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10.12.2020 р. позов задоволено частково - визнано за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: 3/50 частин будівель, що складаються з казарми (Літер С,С1), загальною площею 584,2 кв.м., сараю (літ. З) загальною площею 78,8 кв.м., сараю (літ. К) загальною площею 23,2 кв.м., будівлі гаражу (літ. М) загальною площею 75,5 кв.м., будівлі складу загальною площею (МІ) 42,3 кв.м., сараю (літ. Н) загальною площею 81,8 кв.м., сараю (літ. Н1) загальною площею 5,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Кропивницький, вул. Добровольського, 5-А . Вирішено витребувати шляхом вилучення від Гребенюка Андрія Владиславовича , ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі його філії "1080-Управління начальника робіт" 3/50 частин будівель по вул. Добровольського, 5-А, у м. Кропивницькому , а саме: казарми (Літер С,С1) загальною площею 584,2 кв.м.

Рішення суду мотивоване тим, що відчуження майна у процедурі банкрутства, яке в судовому порядку було визнано фіктивним, безумовно свідчить про відсутність волі власника на таке відчуження і про вибуття майна із володіння держави внаслідок скоєння кримінального правопорушення. Отже, порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та п.4.4 Статуту Державного підприємства "Укрвійськбуд", що полягає у незаконному самовільному відчуженні ДП "Укрвійськбуд" державного нерухомого майна ( без згоди Міністерства оборони України та без рішення Кабінету Міністрів України ) є підставою вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися. Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 р. у кримінальній справі № 1-175/07 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 р. у справі № 24/612-б-43/234 було встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд".

При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що Відповідач набув право власності на спірне майно на підставі договору дарування від 06.12.2012 р., тобто безоплатно. Крім того, вказаний договір було укладено після скасування рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 р., яке було підставою для реєстрації права власності на спірні будівлі за Непоменком О.Ф . Укладення біржової угоди від 02.12.2005 р. № 27-05/12, яка не була посвідчена нотаріально, у процедурі фіктивного банкрутства, поза волею власника, реєстрація права власності на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, подальше дарування об`єктів нерухомості не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається Відповідачем, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 ЦК України.

З огляду на викладене, пославшись на те, що позов у цій справі, в даному конкретному випадку, правомірно заявлено на підставі ст. ст. 392, 388 ЦК України, господарський суд наголосив на тому, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а отже, звернувшись з позовом у даній справі 16.03.2020 р. позивачі не пропустили строк позовної давності, а порушене право підлягає захисту. Разом з тим, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території переважає приватний інтерес Відповідача у збереженні права на вказане нерухоме майно. Відтак, втручання у право володіння майном Відповідачем переслідує легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.

Судом також було враховано Висновок експерта № 103/20 від 25.05.2020 р. та акт обстеження 3/50 частин цілісного майнового комплексу за адресою: м. Кропивницький, вул. Добровольського, 5-а від 06.05.2020 р., відповідно до яких на даний час в наявності знаходиться тільки будівля - казарма (літера С, С1), що стало підставою для часткового задоволення позову.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Гребенюк Андрій Владиславович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про те, що біржова угода є нікчемною, в результаті чого допущено висновок про те, що Відповідач є не добросовісним набувачем. Так, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" імперативно визначено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, а тому вказана біржова угода не є нікчемною.

Водночас, на думку Скаржника, судом першої інстанції допущено невірне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, також суд допустив не повне з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами.

При цьому Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції скасував рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда виключно з процесуального питання, а саме, порушення правил підсудності розгляду справи з роз`ясненням того, що справа не підсудна судам загальної юрисдикції, виходячи з суб`єктного складу сторін по справі, без встановлення жодних обставин справи.

Спростовуючи висновки суду першої інстанції про незаконне набуття третьою особою майна на підставі біржової угоди, як такою, що укладена під час провадження справи про банкрутство № 24/612-6-43/234, провадження за якою здійснювалась начебто безпідставно, Скаржник звертає увагу на те, що у вироку від 03.03.2007 р. у кримінальній справі № 1-175-07 Подільського районного суду міста Києва, яким засуджено ОСОБА_3 , заступника генерального директора з фінансово-економічної роботи ДП МО "Укрвійськбуд" за статтею 218 Кримінального Кодексу України за завідомо неправдиву офіційну заяву службової особи суб`єкта господарської діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів - не встановлювались та не досліджувались обставини укладання правочинів щодо відчуження майна Позивача. Будь-які свідчення про те, що були укладені правочини, безпосередньо спрямовані на незаконне заволодіння державним майном, у вироку суду відсутні.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні помилково виходить з того, що спірне майно має статус військового, тому безпідставно застосував ст. 6 Закону України Про правовий режим майна в Збройних силах України , встановивши порушення процедури продажу військового майна у виниклих правовідносинах.

Скаржник наголошує на тому, що зазначені позивачами підстави - визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК України та витребування майна від добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України не є належним способом захисту. Крім того, судом першої інстанції помилково не застосовано положення ст. 267 ЦК України, згідно з якими сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, зокрема, заява Відповідача про застосування позовної давності залишена судом без задоволення.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення про задоволення позову не надав оцінку наявності боргових зобов`язань Відповідача перед Непоменком О. Ф. , які підтверджуються відповідним договором позики, який міститься в матеріалах справи; наявності іпотечних правовідносин між Відповідачем та Непоменком О. Ф. , які підтверджуються відповідним договором іпотеки, укладеним в забезпечення виконання боргових зобов`язань, який також міститься в матеріалах справи. Для забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, позичальник передав в іпотеку позикодавцю 3/50 частки комплексу, що розташовані в будинку в„– 5а по вулиці Добровольського у місті Кіровограді на підставі договору іпотеки від 28.05.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Білоусовим В. А. Станом на день винесення судом оскаржуваного рішення, грошові кошти надані Непоменком О. Ф . Гребенюку А. В. в якості позики на підставі вищевказаного договору, останнім не повернуто, таким чином, зазначений договір позики позичальником не виконано.

Проте, на день подання даної апеляційної скарги, Скаржнику стало відомо що у листопаді 2020 рокe Іпотекодержатель за вищевказаним договором іпотеки Непоменко О. Ф. , у зв`язку з невиконанням , ним боргових зобов`язань за вищевказаним договором позики задовольнив вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Таким чином, на день винесення оскаржуваного рішення власником спірного майна був не Відповідач, а Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача. Таким чином, позов пред`явлено не до тієї особи, тому відсутні підстави для його задоволення.

Відтак, на думку Скаржника, даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Відповідач звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про закриття провадження у справі, обґрунтовуючи його тим, що спірне майно належить фізичній особі - Гребенюку Андрію Владиславовичу , яке ним отримане за договором дарування від фізичної особи, також, Відповідач зазначав, що спірне майно не використовується для господарської діяльності, враховуючи зазначене, вказаний спір відноситься до цивільної юрисдикції, а тому провадження у справі мало бути закрите на підставі п. 1, ч. 1, ст. 231 ГПК України.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міністерство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, міністерство посилається на те, що рішення про відчуження державного майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністра оборони України. Належний державі на праві власності спірний комплекс будівель вибув з володіння держави за відсутності клопотання Міноборони про його відчуження та прийнятого в установленому порядку відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, без застосування тендерної процедури, унаслідок чого відповідачі придбали це майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Крім того, у відзиві міністерство посилається на те, що 05.02.2003 р. Непоменко О.Ф. придбав у Державного підприємства Міністерства оборони „Укрвійськбуд" спірне нерухоме майно, яке знаходилось у останього виключно в експлуатації, а не у господарському відання, крім того за ним зберігся статус військового майна станом по теперішній час.

Позивач також вказує на те, що біржова угода купівлі-продажу нерухомості від 05.02.2003 р. за № 12-03/12 є нікчемним правочином, який не породжує будь-яких прав та обов`язків. Вказана біржова угода є недійсною з моменту її вчинення і право власності у Непоменко Олексій Федорович на спірне майно не виникло і не могло виникнути на підставі біржової угоди, яка не тягне за собою будь-яких правових наслідків. Також, суб`єктам, які здійснюють функції власника від імені держави, законодавством не надано повноважень на прийняття рішення щодо відчуження майна, за умови існування законодавчо встановлених обмежень. Такі заборони можуть бути зняті лише за умови внесення відповідних змін до законодавчих актів.

Крім того, міністерство зазначає про те, що відчуження державного військового майна, а саме: комплексу будівель за адресою м. Кіровоград, вул. Добровольського, 5а відбувалося поза волею та без участі власника, тобто Держави Україна під час фіктивного банкрутства. Факт вибуття спірного майна з володіння Держави в особі позивачів поза її волею є встановленим належними доказами, а звідти, наявні правові підстави для його витребування. Постановою від 18.02.2020 р. у справі № 917/154/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 р. та на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.05.2018 р. у аналогічній справі, залишив без задоволення касаційну скаргу, а зазначені постанову та рішення без змін.

Від Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому підприємство також не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Державне підприємство Міністерства оборони України Укрвійськбуд вважає рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2020 р. у справі № 912/1109/20 таким, що ґрунтується на засадах верховенства права та є законним і обґрунтованим. Крім того, вказане рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі допустимих доказів.

Від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Третя особа не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Кабінет Міністрів України посилається на те, що рішення про відчуження державного майна, погоджується з Кабінетом Міністрів України центральним органом виконавчої влади. Разом з тим, як було правомірно встановлено Господарським судом Кіровоградської області Кабінет Міністрів України не приймав рішення, щодо відчуження військового майна, яке є предметом спору, а тому майно вибуло з державної власності поза волею власника.

Кабінет Міністрів України також вказує на те, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про захист права власності шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 ЦК України. Оскільки, позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі ст. 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності Позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність, як наслідок цього, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог не застосовуються.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2021 р. апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2020 р. у справі № 912/1109/20 залишено без руху, та надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3 153,00 грн.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2020 р. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 25.02.2021 р..

Від фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича електронною поштою до суду надійшло клопотання про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Адреса електронної пошти, що буде використана заявником для входу до системи "EasyCon".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2021 р., судове засідання у справі № 912/1109/20 з фізичною особою-підприємцем Гребенюком Андрієм Владиславовичем, призначене на 25.02.2021 р. вирішепно провести в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

Від уповноваженої особи Кабінету Міністрів України - Капиш В.М. до суду надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2021 р., судове засідання у справі № 912/1109/20 з Кабінетом Міністрів України вирішено провести в режимі відеоконференції 25.02.2021 р.. Забезпечити проведення відеоконференції за участю представника Кабінету Міністрів України з Центральним апеляційним господарським судом 25.02.2021р. доручено Господарському суду Кіровоградської області.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2021 р. по справі оголошено перерву в судовому засіданні до 01.04.2021 р.

Від уповноваженої особи Кабінету Міністрів України - Капиш В.М. до суду надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.03.2021 р., судове засідання у справі № 912/1109/20 з Кабінетом Міністрів України вирішено провести в режимі відеоконференції 01.04.2021 р.. Забезпечити проведення відеоконференції за участю представника Кабінету Міністрів України з Центральним апеляційним господарським судом 01.04.2021р. доручено Господарському суду Кіровоградської області.

Від фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича електронною поштою до суду надійшло клопотання про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Адреса електронної пошти, що буде використана заявником для входу до системи "EasyCon".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2021 р. судове засідання у справі № 912/1109/20 з фізичною особою-підприємцем Гребенюком Андрієм Владиславовичем, призначене на 01.04.2021 р. вирішено провести в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

В судовому засіданні 01.04.2021 р. по справі оголошено перерву до 22.04.2021 р.

Від уповноваженої особи Кабінету Міністрів України - Капиш В.М. до суду надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Розпорядженням керівника апарату суду від 08.04.2021 р., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів.

Автоматичною системою документообігу, для розгляду заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, по справі визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Кузнецової I.Л., Подобєда І.М..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2021 р., судове засідання у справі № 912/1109/20 з Кабінетом Міністрів України вирішено провести в режимі відеоконференції 22.04.2021 р.. Забезпечити проведення відеоконференції за участю представника Кабінету Міністрів України з Центральним апеляційним господарським судом 22.04.2021р. було доручено Господарському суду Кіровоградської області.

Від фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича електронною поштою до суду надійшло клопотання про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Адреса електронної пошти, що буде використана заявником для входу до системи "EasyCon".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 р., судове засідання у справі № 912/1109/20 з фізичною особою-підприємцем Гребенюком Андрієм Владиславовичем, призначене на 22.04.2021 р. було вирішено провести в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв`язку "EasyCon". У зв`язку з незапланованою відпусткою головуючого судді (доповідача) Кощеєва І.М., розгляд даної справи, призначений на 22.04.2021 р., не відбувся.

Розпорядженням керівника апарату суду № 953/21 від 26.04.2021 р., у зв`язку усуненням обставин, що зумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу, а саме, вихід на роботу судді-члена колегії Чус О. В., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 912/1109/20.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.04.2021 р., для розгляду справи № 912/1109/20 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Кощеєва І.М. (доповідач), суддів Кузнецової І.Л., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2021 р. розгляд справи призначено в судове засідання на 08.06.2021 р.

17.05.2021 р. від уповноваженої особи Кабінету Міністрів України - Капиш В.М. до суду надійшло клопотання про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2021 р., судове засідання у справі № 912/1109/20 з Кабінетом Міністрів України вирішено провести в режимі відеоконференції 08.06.2021 р.. Забезпечити проведення відеоконференції за участю представника Кабінету Міністрів України з Центральним апеляційним господарським судом 08.06.2021р. було доручено Господарському суду Кіровоградської області.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2021 р. у справі № 912/1109/19 задоволено заяву державного підприємства Міністерства оборони України Укрвійськбуд , здійснено процесуальне правонаступництво Відповідача - фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича на його правонаступника - фізичну особу-підприємця Непоменка Олексія Федоровича, виключивши фізичну особу-підприємця Непоменка Олексія Федоровича з переліку Третіх осіб.

В судовому засіданні 08.06.2021 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 21.01.2003 р. № 29, виданого на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 14.01.2003 р. № 65 - комплекс будівель за адресою м. Кіровоград, вул. Добровольського, 5а належить Державі в особі Верховної Ради на праві повного господарського відання державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".

05.02.2003 р. Непоменко О.Ф. придбав у Державного підприємства Міністерства оборони "Укрвійськбуд" 3/50 частин будівель, що складаються з казарми (Літер С,С1), загальною площею 583,4 кв.м. сараю (літ. 3) загальною площею 78,8 кв.м., сараю (літ. К) загальною площею 23,2 кв.м., будівлі гаражу (літ. М), загальною площею 75,5 кв.м., будівлі складу, загальною площею (МІ) 42,3 кв.м., сараю (літ. Н) загальною площею 81,8 кв.м., сараю (літ. НІ) загальною площею 5,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Кіровоград, вул. Добровольського, 5а .

Договір купівлі-продажу зареєстрований на Західно-Українській біржі нерухомості 05.02.2003 р. № 12-03/12 без нотаріального посвідчення (а.с. 31-32 т.1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 р. позов Непроменка О.Ф. задоволено. Визнаний дійсним договір купівлі продажу 3/50 частин будівель, що складаються з казарми (Літер С,С1), загальною площею 583,4 кв.м. сараю (літ. 3) загальною площею 78,8 кв.м., сараю (літ. К) загальною площею 23,2 кв.м., будівлі гаражу (літ. М), загальною площею 75,2 кв.м., будівлі складу, заг. площею(МІ) 42,3 кв.м., сараю (літ. Н) загальною площею 81,8 кв.м., сараю (літ. НІ) загальною площею 5,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Кіровоград, вул. Добровольського, 5а , укладений між Непоменко О.Ф. та державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" та зареєстрований в Західно-Українській біржі нерухомості 05.02.2003 № 12-03/12 без нотаріального посвідчення. Визнано право власності на вказане майно за Непроменко О.Ф .

Згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, який міститься в інвентаризаційній справі, ФОП Непроменко О.Ф. на підставі зазначеного рішення районного суду набув права власності на комплекс будівель,

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 21.02.2013 р. провадження № 22-ц/781/97/13 апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 р. скасовано, провадження у справі за позовом Непоменко О.Ф. до державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", "Західно-Української" біржі нерухомості про визнання дійсним договору купівлі-продажу, права власності - закрито.

Після скасування рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 р., спірне майно 06.12.2012 р. було безоплатно відчужене Гребенюку А.В. , на підставі договору дарування укладеного між Непоменком О.Ф. та Гребенюком А.В. , що підтверджується інформацією з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 22.01.2020 р. та Договором дарування від 06.12.2012 р..

Як встановлено судом першої інстанції, на момент укладання договору дарування Непоменко О.Ф. і Гребенюк А.В. були зареєстровані фізичними особами-підприємцями. Крім того, Непоменко О.Ф. було підтверджено, що спірне майно використовувалося у підприємницькій діяльності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 р., апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 припинено на підставі ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Вказаною постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 р. у справі № 24/612-б-43/234 встановлено наступне: "Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 р. у кримінальній справі № 1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_4 (з аступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськобуд" ) у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськобуд". Цей факт, який встановлено вироком суду у кримінальній справі є преюдиціальним для даної справи. Фіктивність (удаваність, вигаданість) означає невідповідність дійсності інформації про фінансову неплатоспроможність боржника, тому справа про його банкрутство має бути припинена. Що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов`язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов`язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору - вирішуватись у позовному порядку.

За твердженнями позивачів, оскільки спірне майно відчужене без дозволу Кабінету Міністрів України, особою, яка не уповноважена на відчуження військового майна, враховуючи нікчемність Договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Західно-Українській біржі нерухомості 05.02.2003 р. № 12-03/12, який було укладено у справі про фіктивне банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Згідно з Висновком експерта № 103/20 від 25.05.2020 р. та актом обстеження 3/50 частин цілісного майнового комплексу за адресою: м. Кропивницький, вул. Добровольського, 5-а від 06.05.2020 р., що не заперечувалося Відповідачем на час розгляду спору в суді першої інстанції в наявності знаходилася тільки будівля - казарма (літера С, С1), згідно з архівною довідкою, що міститься в інвентаризаційної справі (а. 246) площею 584,2 кв. м.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін виходячи з наступного.

Спірний комплекс будівель за адресою м. Кіровоград, вул. Добровольського, 5а , відповідно до Свідоцтва про право власності від 21.01.2003 р. № 29, виданого на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 14.01.2003 р. № 65 - належав Державі в особі Верховної Ради на праві повного господарського відання державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".

Згідно з Договором купівлі-продажу зареєстрованим на Західно-Українській біржі нерухомості 05.02.2003 р. № 12-03/12 без нотаріального посвідчення - Непоменко О.Ф. придбав у Державного підприємства Міністерства оборони "Укрвійськбуд" 3/50 частин будівель, що складаються з казарми (Літер С,С1), загальною площею 583,4 кв.м. сараю (літ. 3) загальною площею 78,8 кв.м., сараю (літ. К) загальною площею 23,2 кв.м., будівлі гаражу (літ. М), загальною площею 75,5 кв.м., будівлі складу, загальною площею (МІ) 42,3 кв.м., сараю (літ. Н) загальною площею 81,8 кв.м., сараю (літ. НІ) загальною площею 5,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Кіровоград, вул. Добровольського, 5а .

Вказаний Договір купівлі-продажу від 05.02.2003 р. № 12-03/12 укладений між Непоменко О.Ф. та державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" та зареєстрований в Західно-Українській біржі нерухомості 05.02.2003 № 12-03/12, за позовом Непроменка О.Ф. рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 р. - визнаний дійсним без нотаріального посвідчення. Визнано право власності на вказане майно за Непроменко О.Ф .

Згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, який міститься в інвентаризаційній справі, ФОП Непроменко О.Ф. на підставі зазначеного рішення набув права власності на вказаний комплекс будівель.

Ухвалою від 21.02.2013 р. № провадження 22-ц/781/97/13 Апеляційний суд Кіровоградської області апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" задовольнив частково, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 р. скасував, провадження у справі за позовом Непоменко О.Ф. до державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", "Західно -Української" біржі нерухомості про визнання дійсним договору купівлі-продажу, права власності - закрив.

Після скасування рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 р., спірне майно 06.12.2012 р. було безоплатно відчужене Гребенюку А.В. , на підставі договору дарування укладеного між Непоменком О.Ф. та Гребенюком А.В. , що підтверджується інформацією з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 22.01.2020 р. та Договором дарування від 06.12.2012 р..

На момент укладання договору дарування як Непоменко О.Ф. , так і Гребенюк А.В. були зареєстровані як фізичні особи-підприємці. Крім того, третьою особою на стороні відповідача підтверджено, що спірне майно використовується у підприємницькій діяльності.

За твердженнями позивачів, оскільки спірне майно відчужене без дозволу Кабінету Міністрів України, особою, яка не уповноважена на відчуження військового майна, враховуючи нікчемність Договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Західно-Українській біржі нерухомості 05.02.2003 № 12-03/12, який було укладено у справі про фіктивне банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб".

Повноваження Кабінету Міністрів України та порядок відчуження та списання об`єктів державної власності у сфері управління об`єктами державної власності передбачені у п.п. и) п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності". Статтею 5-1 визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності та п.п. 16) п. 1 вказує, що він погоджує відчуження, передачу в оренду (користування), заставу (іпотеку), списання майна державних підприємств, що належать до сфери його управління, передачу в оренду, заставу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що належать до сфери його управління.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції рішення про відчуження державного майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністра оборони України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 р., апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 припинено на підставі ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Вказаною постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 р. у справі № 24/612-б-43/234 встановлено наступне: "Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 р. у кримінальній справі № 1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_4 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськобуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськобуд". Цей факт, який встановлено вироком суду у кримінальній справі є преюдиціальним для даної справи. Фіктивність (удаваність, вигаданість) означає невідповідність дійсності інформації про фінансову неплатоспроможність боржника, тому справа про його банкрутство має бути припинена. Що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов`язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов`язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору - вирішуватись у позовному порядку.

Крім цього, необхідно врахувати і сплату боргу перед конкурсними кредиторами, що відповідно до ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство."

Тобто, як вбачається з вказаної постанови, провадження у справі було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

В постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 судом досліджено вирок Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 р. у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_4 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськбуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України.

Таким обставинам у справі №24/612-б-43/234 судом апеляційної інстанції було надано оцінку та встановлено надання завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника та встановлено факт фіктивного банкрутства Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, вказаний факт встановлений в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 р. у справі № 24/612-б-43/234 є преюдиціальним для справи № 912/1109/20.

Згідно з імперативними приписами ч. 2 ст. 6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України (в редакції, чинній на момент укладення біржової угоди від 05.02.2003 р. ), рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Матеріали справи не містять доказів того, що Міністерство оборони України направляло подання, а Кабінет Міністрів України приймав рішення за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та п. 4.4 Статуту Державного підприємства "Укрвійськбуд", яке полягає у самовільному відчуженні ДП "Укрвійськбуд" державного нерухомого майна ( без згоди Міністерства оборони України та без рішення Кабінету Міністрів України ) є підставою вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

Як вже було зазначено, вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 було встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд". Відчуження майна у процедурі банкрутства, яке в судовому порядку було визнано фіктивним, безумовно свідчить про відсутність волі власника на таке відчуження і про вибуття майна із володіння держави внаслідок скоєння кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи Скаржника щодо обрання позивачами не належного способу захисту, з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом, встановлено визнання права.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.

Виходячи зі змісту наведених норм, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

За змістом ст. 392 Цивільного кодексу України, передбачений нею спосіб захисту спрямований не на виникнення за рішенням суду права власності позивача, а на підтвердження наявного у позивача права власності, набутого раніше на законних підставах.

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано ст. 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до системного тлумачення приписів ст. 387 Цивільного кодексу України, у поєднанні з комплексом норм, що регулюють набуття і реалізацію права власності, передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до не власника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.

Тобто, позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 397 Цивільного кодексу України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Тобто відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач).

Згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

За змістом ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що Відповідач набув право власності на спірне майно на підставі договору дарування від 06.12.2012 р., тобто безоплатно, а також те, що вказаний договір було укладено після скасування рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.05.2003 р., яке було підставою для реєстрації права власності на спірні будівлі за Непоменком О.Ф. , суд першої інстанції обгрунтовано не погодився з твердженням Відповідача та Третьої особи на стороні Відповідача про те, що ФОП Гребенюк А.В. є добросовісним набувачем.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що укладення біржової угоди від 02.12.2005 р. № 27-05/12, яка не була посвідчена нотаріально, у процедурі фіктивного банкрутства, поза волею власника, реєстрація права власності на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, подальше дарування об`єктів нерухомості не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається Відповідачем, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України.

Що стосується доводів Скаржника пов`язаних із застосуванням строку позовної давності, то як вірно зазначив суд першої інстанції, враховуючи, що позов у цій справі, в даному конкретному випадку, правомірно заявлено на підставі ст. 392, 388 Цивільного кодексу України, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, отже, звернувшись з позовом у даній справі 16.03.2020 р. позивачі не пропустили строк позовної давності, а порушене право підлягає захисту.

Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Господарським судом встановлено, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі фіктивного банкрутства, що було наслідком вчинення кримінального правопорушення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України.

У спорах стосовно майна Збройних Сил України держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги проведення в Україні Антитерористичної операції (АТО) та Операції об`єднаних сил (ООС) може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров`я людей (статті 1, 2, 3 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном Збройних Сил України (Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Заволодіння приватними особами таким майном всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу та внаслідок продажу майна під час фіктивної процедури банкрутства може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території.

В силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України.

З огляду на все викладене вище, в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території у цій справі переважає приватний інтерес Відповідача у збереженні права на вказане нерухоме майно.

Відтак, як слушно зазначив суд першої інстанції втручання у право володіння майном Відповідачем переслідує легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з господарським судом, що позивачами правомірно обрано спосіб захисту порушеного права власності держави на спірне майно шляхом визнання права власності на це майно та його витребування від Відповідача.

Стосовно доводів Скаржника, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, колегія суддів апеляційного суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Звертаючись з позовом Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" до фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича, просили визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно та витребувати його у Гребенюка Андрія Владиславовича

Основним наведеним у позовній заяві доводом зазначено ті обставини, що Відповідач у спірних правовідносинах виступає як фізична особа - підприємець, враховуючи особливості спірного майна ( частина будівель, що складаються з казарми, сараїв, гаражу, складу ).

Відповідно до статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент укладання договору дарування Непоменко О.Ф. і Гребенюк А.В. були зареєстровані фізичними особами-підприємцями, а Непоменко О.Ф. було підтверджено, що спірне майно використовувалося у підприємницькій діяльності.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття якість закону означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі C.G. та інші проти Болгарії , заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі Олександр Волков проти України , заява № 21722/11).

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 рокуу справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі Дель Ріо Прада проти Іспанії , заява № 42750/09).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи судом, встановленим законом .

Поняття суд, встановлений законом передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), і підстав для відступу не вбачається.

Таким чином, з огляду на суб`єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин суд апеляційної інстанції вважає, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, що знайшло своє відображення в оскаржуваному рішенні.

Щодо доводів Скаржника, пов`язаних з тим, що позов пред`явлено не до тієї особи, оскільки на день винесення оскаржуваного рішення власником спірного майна був не Відповідач, а Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача, при цьому Скаржник посилається на те, що вказана інформація стала йому відома лише у листопаді 2020 р., суд апеляційної інстанції зазнає, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2021 р. у справі № 912/1109/19 задоволено заяву державного підприємства Міністерства оборони України Укрвійськбуд , здійснено процесуальне правонаступництво Відповідача - фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича на його правонаступника - фізичну особу-підприємця Непоменка Олексія Федоровича, виключивши фізичну особу-підприємця Непоменка Олексія Федоровича з переліку Третіх осіб.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними позивачами у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гребенюка Андрія Владиславовича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2020 р.у справі № 912/1109/19 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 14.06.2021 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя I. Л. Кузнецова

Суддя О.В. Чус