Рішення

від 14.06.2021 по справі 120/2704/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 червня 2021 р. Справа № 120/2704/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу відповідача від 16.03.2021 №2-163/15-21-СГ про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Ухвалою від 12.04.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що відповідно до інформації відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.03.2021 НВ-0521506282021 зазначена позивачем земельна ділянка розташована в санітарно - захисній зоні, а саме виробничій зоні В-5 до якої відносяться зони підприємств V класу шкідливості. Вказане також підтверджується планом зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області.

Крім того відповідач зазначив, що відповідно до п. 5.10 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173, яким затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів передбачено, що у санітарно - захисних зонах не можна допускати розміщення, зокрема спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств.

Тобто, на думку відповідача, передача земельної ділянки у власність позивачу суперечитиме чинному законодавству, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні її клопотання.

Заперечує відповідач й проти задоволення позовних вимог в частині зобов`язання безальтернативно прийняти рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, вказуючи на дискреційність його повноважень та неможливість суду підміняти державний орган, рішення якого оскаржується.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 01.05.2020 ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, що знаходиться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Проте, наказом від 09 червня 2020 року №2-11817/15-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою у зв`язку із тим, що на момент звернення нею не досягнуто повноліття. Крім того, зазначено, що відповідно до приписів Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач оскаржив її до Вінницького окружного адміністративного суду.

Встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2020 по справі №120/2788/20-а адміністративний позов задоволено частково та, окрім іншого, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , що подане інтересах малолітньої ОСОБА_2 , про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2020 у справі № 120/2788/20-а відповідачем повторно розглянуто клопотання ОСОБА_2 та за його наслідками прийнято наказ №2-14368/15-20-СГ від 28.09.2020 "Про відмову надання дозволу на розробку документації", яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1200 га із земель Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, на підставі частини 7 статті 118 ЗК України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, оскільки згідно інформації наданої відділом у Вінницькому районі Головного управління, було встановлено, що земельна ділянка відноситься до санітарно-захисної зони.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2020 по справі №120/5696/20-а адміністративний позов задоволено частково та, окрім іншого, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , що подане інтересах малолітньої ОСОБА_2 , про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Разом із тим, за наслідками повторного розгляду відповідного клопотання, відповідач, наказом від 16.03.2021 №2-163/15-21-СГ відмовив у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, з огляду на те, що бажана земельна ділянка відноситься до санітарно-захисної зони, а саме виробничої зони В-5 до якої відносяться зони підприємств V класу шкідливості.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначеними Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі, острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, положеннями ст. 79-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV, відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Судом встановлено, що за наслідками повторного розгляду заяви про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, здійсненого на виконання рішення суду від 08.12.2020 по справі №120/5696/20-а, відповідач прийняв наказ від 16.03.2021 №2-163/15-21-СГ, яким відмовив у наданні відповідного дозволу у зв`язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, оскільки згідно інформації наданої відділом у Вінницькому районі Головного управління, земельна ділянка відноситься до санітарно - захисної зони, а саме: виробничої зони В-5 до якої відносяться зони підприємств V класу шкідливості.

Надаючи оцінку наведеним відповідачем підстав для відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Статтею 17 Закону України "Про основи містобудування" від 16.11.1992 № 2780-XII (далі - Закон № 2780-XIІ) визначено, що містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

До компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій (ч. 1 ст. 12 Закону № 2780-XIІ).

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно положень ст. 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 3038-VI визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону № 3038-VI план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

За визначенням, наведеним у п. 2, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Судом встановлено, що генеральний план с. Агрономічне, був затверджений рішенням 42 сесії 6 скликання Агрономічної сільської ради "Про затвердження генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області" від 21.08.2015.

Також встановлено, що план зонування с. Агрономічне був затверджений рішенням 8 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради "Про затвердження плану зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області " від 18.05.2016.

Із розміщеного на офіційному веб-сайті Агрономічної сільської ради плану зонування встановлено, що земельна ділянка, щодо якої позивач намагається отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою та яка помічена останнім на викопіюванні, долученому до клопотання (межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:010:0031), відноситься до санітарно-захисної зони.

При цьому, на плані зонування відповідна земельна ділянка, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:010:0031, входить до зони із умовним позначенням В-5, що відповідає зоні підприємств V класу шкідливості.

Положеннями ст. 114 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Отже, санітарно-захисна зона - це земельна ділянка, яка оточує об`єкти, що є джерелами виділення шкідливих речовин та щодо якої існують законодавчо встановлені обмеження на розташування на ній інших об`єктів та провадження в ній певної діяльності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.96 за № 173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.07.96 за № 379/1404 затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (далі - Правила № 173).

Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення.

Відповідно до пункту 1.2. цих Правил вони є обов`язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав.

Абзацом 8 пункту 5.4. Правил № 173 визначено, що територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єктів підприємства та розширення сельбищної території.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

Не допускається використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини та ін.).

Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно визначати відповідно до законодавства (п. 5.10. Правил № 173).

Додатком № 4 до Правил № 173 встановлено, що для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення санітарно-захисні зони слід встановлювати в залежності від їх санітарної класифікації та потужності. Так, для об`єктів І класу ширина санітарно-захисної зони повинна бути не менше 1000 м, II - 500 м, III - 300 м, IV - 100 м, V - 50 м.

Із плану зонування с. Агрономічне, що затверджений рішенням 8 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради "Про затвердження плану зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області " від 18.05.2016, судом встановлено, що бажана позивачем ділянка відноситься до зони В-5, що відповідає зоні підприємств V класу шкідливості, а тому відноситься до санітарно - захисної зони.

Отже, з доданих позивачем до клопотання графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки, дослідженого судом Генерального плану та плану зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області встановлено, що бажана для позивача земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, на якій встановлено санітарно-захисну зону.

Відповідно до пункту 4.11 Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" (далі - ДБН № 3602-92) у санітарно-захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, установи охорони здоров`я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівницькі товариства й городи.

Суд зазначає, що ДБН № 3602-92 поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про невідповідність функціонального призначення спірної земельної ділянки для ведення садівництва вимогам містобудівної документації.

Таким чином, місце розташування бажаної для позивача земельної ділянки не відповідає вимогам зазначених вище нормативно - правових актів, генеральному плану населеного пункту та плану зонування території, що в силу ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 по справі № 754/16083/17.

Крім того, як зазначалося судом, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України, до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

В силу ч. 7 ст. 118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз норм частин 6 та 7 ст. 118 ЗК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що на етапі розгляду клопотання про надання дозволу, місце розташування земельної ділянки в цілях його перевірки вимогам нормативно-правових актів, генеральному плану населених пунктів, іншої містобудівної документації встановлюється виключно на підставі графічного матеріалу долученого до клопотання, оскільки саме з цією метою графічний матеріал надається заявником і такий графічний матеріал при вирішенні питання про надання дозволу є єдиним джерелом інформації про розташування земельної ділянки.

Тому, встановивши на підставі графічного матеріалу факт розташування земельної ділянки щодо якої подано клопотання у санітарно - захисній зоні, відповідач правомірно відмовив позивачу у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу від 16.03.2021 №2-163/15-21-СГ, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, сплачена позивачем при зверненні до суду сума судового збору відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 14.06.2021.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна