Ухвала

від 10.06.2021 по справі 297/1431/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 297/1431/19

провадження № 61-8635ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Берегівська міська рада,

третя особа - Берегівський міський голова Бабяк Золтан Адальбертович,

розглянув касаційну скаргу Берегівської міської ради на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2020 року у складі судді Гецко Ю. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Фазикош Г. В., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Берегівської міської ради, третя особа - Берегівський міський голова Бабяк З. А., про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що 16 червня 2015 року між Берегівською міською радою Закарпатської області і ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3451, згідно з умовами якого відповідач надав, а позивач прийняв у строкове платне користування строком на п`ять років земельні ділянки: за кадастровим номером: 2110200000:01:052:0001 площею 0,3285 га, земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:052:0014 площею 0,0500 га, земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:052:0015 площею 0,0376 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені земельні ділянки є комунальною власністю територіальної громади міста Берегове Закарпатської області.

Вищевказаний договір оренди позивач вважав недійсним з моменту його укладення, з наступних підстав. Як убачається з оспорюваного договору оренди, такий укладено між ОСОБА_1 і Берегівською міською радою Закарпатської області, в особі міського голови Бабяка З. А., який діє на підставі рішення двадцять четвертої сесії Берегівської міської ради Закарпатської області VI скликання від 10 червня 2013 року № 1399 та статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Згідно з пунктом 1 оспорюваного договору оренди орендодавець надає орендарю у строкове платне користування (оренду) спірні земельні ділянки відповідно до рішення сорокової сесії Берегівської міської ради Закарпатської області VI скликання від 27 лютого 2015 року № 2167.

Таким чином, Берегівська міська рада Закарпатської області, в особі міського голови Бабяка З. А., уклала з ОСОБА_1 оспорюваний договір оренди на підставі рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2015 року № 2167.

Однак, з вищевказаного рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2015 року № 2167 вбачається, що таким чином відповідач вирішив поновити із ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 18 березня 2008 року реєстровий № 4161 шляхом укладення додаткової угоди до відповідного договору оренди земельної ділянки, а не укласти із ОСОБА_1 новий договір оренди спірних земельних ділянок.

А тому ОСОБА_1 вважав, що Берегівський міський голова не мав повноважень на укладення від імені Берегівської міської ради Закарпатської області з ним оспорюваного договору оренди. Такий рішенням Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2015 року № 2167 був уповноважений на укладення від імені Берегівської міської ради Закарпатської області з ОСОБА_1 додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 18 березня 2008 року реєстровий № 4161.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладений між Берегівською міською радою Закарпатської області і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Берегівського нотаріального округу Закарпатської області Мирончук О. В. і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3451. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладення оспорюваного договору оренди, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки такий не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, укладений особою, яка не мала на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, при відсутності волевиявлення власника спірних земельних ділянок на укладення вказаного договору, є порушенням частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу Берегівської міської ради залишено без задоволення, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2020 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

У травні 2021 року Берегівська міська рада засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року , у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що договір від 16 червня 2015 року вже був предметом оцінки на встановлення його недійсності. Зокрема, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2019 року у справі № 297/612/16-ц за позовом Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 та Берегівської міської ради про визнання недійсними рішення міської ради та договору оренди землі від 16 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Берегівського районного суду від 24 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову прокуратури. Рішення апеляційного суду набрало законної сили. На думку заявника зазначене судове рішення має преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

Зауважує, що пунктом 2 рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 27 лютого 2015 року № 2167 уповноважено міського голову на укладення спірного договору.

Крім того, посилається на постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, в якій зроблено висновок про те, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку, що свідчить про обґрунтування заявником касаційної скарги у відповідності до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Звертає увагу, що після підписання сторонами оспорюваного договору, ОСОБА_1 продовжував користуватися виділеними земельними ділянками та сплачувати орендну плату, що підтверджує бажання позивача настання реальних правових наслідків, тому за відсутності письмової відмови у поновленні договору, міською радою було дотримано процедуру пролонгації договору оренди, передбачену частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 лютого 2015 року у справі № 6-10цс15.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 березня 2008 року між Берегівською міською радою Закарпатської області і ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Мирончук О. В. і зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2-1044, згідно з умовами якого відповідач надав, а позивач прийняв у строкове платне користування строком на п`ять років земельні ділянки для комерційної діяльності, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:052:0001 площею 0,3285 га, земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:052:0014 площею 0,0500 га, земельну ділянку за кадастровим номером: 2110200000:01:052:0015 площею 0,0376 га.

Строк дії вищевказаного договору оренди земельної ділянки закінчився ще 18 березня 2013 року.

27 лютого 2015 року Берегівською міською радою прийнято рішення за № 2167, яким вирішено поновити із ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 18 березня 2008 року реєстровий № 4161 шляхом укладення додаткової угоди до відповідного договору оренди земельної ділянки. При цьому, Берегівська міська рада Закарпатської області не укладала із ОСОБА_1 додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 18 березня 2008 року реєстровий № 4161.

16 червня 2015 року Берегівський міський голова, діючи від імені Берегівської міської ради Закарпатської області, уклав із ОСОБА_1 новий договір оренди земельної ділянки за реєстровим № 3451, на укладення якого Берегівська міська рада Закарпатської області не уповноважувала міського голову.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

За нормою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За нормою статті 2 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону).

Відповідно до статті 6 Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право на поновлення (пролонгацію) договору оренди землі - це визначене законом переважне право орендаря укласти договір оренди землі на новий строк, що виникає у разі належного виконання ним обов`язків за умовами договору та після закінчення строку договору оренди землі, або коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутності заперечень орендодавця. Це право закріплене і в приписах статей 764, 777 Цивільного кодексу України та деталізоване у статті 33 Закону України Про оренду землі .

Законодавством передбачено два випадки поновлення (пролонгації) договору оренди землі: 1) у разі належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором, строк якого закінчується, орендар отримує переважне право перед іншими особами на укладання договору оренди землі на новий строк (ч. 1 ст. 33 Закону України Про оренду землі ); 2) орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутності протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі (частина шоста статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Тож, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Відповідно до останнього абзацу статті 33 Закону України Про оренду землі у разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Відповідно до частини сьомої статті 33 Закону України Про оренду землі (в редакції від 05 квітня 2015 року, яка діяла на час укладення оспорюваного договору оренди) керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Судами встановлено, що спірні земельні ділянки належать на праві власності територіальній громаді міста Берегове Закарпатської області і такими, відповідно до пункту а частини першої статті 12 ЗК України, має право розпоряджатися виключно Берегівська міська рада Закарпатської області.

На підставі зазначеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Берегівський міський голова, діючи від імені Берегівської міської ради Закарпатської області, уклав із ОСОБА_1 новий договір оренди земельної ділянки від 16 червня 2015 року реєстровий № 3451 без відповідного рішення Берегівської міської ради Закарпатської області про надання спірних земельних ділянок у користування (оренду) ОСОБА_1 , тобто з перевищенням своїх службових повноважень.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та виніс законну й обґрунтовану постанову, яка відповідає вимогам статті 382 ЦПК України.

Верховний Суд вважає, що висновки судів є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналіз змісту положення частини першої статті 203 ЦК України вказує на те, що зміст правочину не повинен порушувати положень як законів, так і інших нормативно-правових актів, прийнятих на основі Конституції України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).

У даному випадку суди встановили, що оспорюваний договір оренди не відповідає вищевказаним вимогам законодавства, оскільки такий укладено з порушенням вимог пункту 16 частини четвертої статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , частини другої статті 16 Закону України Про оренду землі , частини першої статті 116 ЗК України від імені Берегівської міської ради Закарпатської області, яка не висловлювала своє волевиявлення на укладення вказаного договору, Берегівським міським головою, який не мав на це відповідних повноважень, що свідчить про відсутність внутрішньої волі власника спірних земельних ділянок на укладення вказаного правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (частина перша статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Органи юридичної особи діють у межах повноважень, наданих їм установчими документами та законом. Орган юридичної особи як її частина представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб`єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають, а тому дії її органу визнаються діями самої юридичної особи.

У відносинах з третіми особами слід виходити з презумпції наявності достатнього обсягу повноважень на здійснення дієздатності юридичної особи як у одноособового органу юридичної особи, так і керівника її колегіального органу.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення у відповідності з актуальними висновками Верховного Суду щодо питань застосування права у спірних правовідносинах, зокрема щодо положень статті 215 ЦК України, які викладені у постановах Верховного Суду: від 24 квітня 2018 року у справі № 916/2617/16, від 20 березня 2018 року в справі № 910/8794/16.

Доводи касаційної скарги Берегівської міської ради про те, що судами не враховано судове рішення у справі, яке заявник вважає преюдиційним, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Як убачається зі змісту рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2019 року у справі № 297/612/16-ц за позовом Берегівської місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 та Берегівської міської ради про визнання недійсними рішення міської ради та договору оренди землі від 16 червня 2015 року прокурор обґрунтовував свої вимоги тим, що при прийнятті рішення та укладання нової редакції договору оренди землі Берегівською міською радою фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки, Крім того, при прийнятті оспорюваного рішення та при укладенні договору оренди землі, міською радою порушено суб`єктний склад осіб, оскільки поновлено договір оренди землі та укладено 16.06.2015 року договір оренди землі з фізичною особою ОСОБА_1 , тоді як первісним рішенням таку надано в оренду підприємцю ОСОБА_1 . Також посилався на те, що ОСОБА_1 до спливу строку дії договору оренди землі від 10 березня 2008 року було подано до Берегівської міської ради лише повідомлення про поновлення договору без проекту додаткової угоди. Крім того посилався, що рішення Берегівської міської ради від 30 вересня 2005 року № 841, яким вперше було передано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вказану вище земельну ділянку, прийнято також з порушенням вимог земельного законодавства України.

Таким чином, у справі № 297/612/16-ц у рамках встановлення обставин, що входили до кола доказування предмета спору, що розглядався не досліджувалось питання наявності повноважень міського голови під час підписання спірного договору оренди з ОСОБА_1 .

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14.

Доводи Берегівської міської ради у касаційній скарзі щодо неврахування судами того факту, що позивач користувався земельною ділянкою та продовжував сплачувати орендну плату, а відтак бажав настання реальних правових наслідків вчинення цього договору, колегією суддів відхиляються, як такі, що не мають правового значення для розгляду цієї справи, оскільки позивачем ставилось питання щодо відсутності волевиявлення на укладення спірного договору саме у відповідача.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули судові рішення відповідно до такого висновку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції , пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії ).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Берегівської міської ради, третя особа - Берегівський міський голова Бабяк Золтан Адальбертович про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою Берегівської міської ради на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик