Ухвала

від 04.06.2021 по справі 308/3818/21

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/3818/21

УХ ВА ЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2021 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , слідчої ОСОБА_3 , представників ТзОВ «Поділля-Транс» - адвокатів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУ НП в Закарпатській області підполковника поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором, про накладення арешту на майно земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230

ВСТАНОВИВ:

Слідча звернулася до суду з вказаним клопотанням, погодженим прокурором, згідно якого просить накласти арешт у вигляді заборони на відчуження та користування земельними ділянками, що є речовими доказами у кримінальному провадженні, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:26:001:0276 загальною площею 0,1137 га., для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури зареєстрована на праві приватної власності за ТзОВ «Поділля-Транс» (32481952) та земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:26:001:0230 загальною площею 0,1412 га., для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови є власністю Ужгородської міської ради ( 33868924) та передана в строкове платне користування ТзОВ «Поділля-Транс» ( 32481952).

Внесене клопотання мотивує тим, що СУ ГУ НП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021070000000103 від 26.03.2021 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що посадовими особами Ужгородської міської ради та Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області підготовлено та погоджено ряд висновків та інших документів, внаслідок чого земельні ділянки з кадастровими номерами були 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230 передані у власність та користування з порушеннями норм земельного законодавства. Так, відповідно до генерального плану м. Ужгорода, до зелених насаджень загального користування належить територія, якій на даний час присвоєно кадастрові номера 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230. Крім цього, встановлено, що відповідно до рішення Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:26:001:0230 передано в оренду юридичній особі за рахунок земель зелених насаджень загального користування та без проведення аукціону, ймовірно, на підставі поданої недостовірної інформації про належність нерухомого майна на праві приватної власності. Проведеним оглядом місця події 20.04.2021, зафіксовано, що сам котлован будівництва вийшов за межі земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230 на 0,0385 га., парканом огороджено та фактично здійснюються підготовчі роботи на землях ДВНЗ Ужгородський національний університет кадастровий номер 2110100000:26:001:0248 загальною площею 0,0893 га. та на землях Ужгородської міської ради загальною площею 0,1549 га., тобто загальна площа самовільно захопленої земельної ділянки складає 0,2442 га. Таким чином, достовірно встановлено, що в порушення вимог Генерального плану та Детального плану території затвердженого 04.06.2018 рішенням сесії №1051, всупереч містобудівним умовам та обмеженням, згідно яких відсоток забудови земельної ділянки повинен складати не більше 35 %, ТзОВ «Поділля-Транс» фактично здійснює підготовчі та будівельні роботи на всій території земельних ділянок, а також на земельних ділянках сусідніх землекористувачів.

Слідча зазначає, що 26.05.2021 у кримінальному провадженні прийнято постанову про визнання речовими доказами земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 загальною площею 0,1137 га., для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури та 2110100000:26:001:0230 загальною площею 0,1412 га., для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, на тій підставі, що по своїй суті земельна ділянка є матеріальним об`єктом, який буде використано як доказ обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також є предметом, що є об`єктом кримінально протиправних дій. Згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:26:001:0276 зареєстрована на праві приватної власності за ТзОВ «Поділля-Транс» (32481952). Згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:26:001:0230 є власністю Ужгородської міської ради ( 33868924) та передана в строкове платне користування ТзОВ «Поділля-Транс» ( 32481952).

Вказує, що метою накладення арешту згідно процесуальних норм п. п. 1,4 ч. 2 ст. 170 КПК України є забезпечення кримінального провадження у частині збереження речових доказів в незмінному стані, як за зовнішнім виглядом, так і в незмінному правовому та фізичному стані, як землі вільні від забудови.

Підставою для застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження є той факт, що органом досудового розслідування встановлено правовий статус земельної ділянки, а саме здійснення самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, оскільки з огляду на масштаби початку здійснення будівельних робіт ТзОВ «Поділля-Транс» не має наміру виконувати вимоги містобудівної документації та фактично почав забудову всієї площу земельних ділянок з виходом на землі комунальної та державної власності.

Ставлячи питання перед слідчим суддею про накладення арешту на майно в частині користування та розпорядження майном, орган досудового розслідування жодним чином не втручається у право власності в частині володіння майном.

Накладення арешту на майно ТзОВ «Поділля транс» зумовлено обов`язком власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

А тому на підставі вищенаведеного просить клопотання задовольнити.

В судовому засіданні слідча клопотання підтримала та просила суд задовольнити клопотання, з підстав, зазначених у ньому.

Представник ТзОВ «Поділля Транс» - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання про арешт майна, з мотивів, викладених у письмових запереченнях, поданих суду.

Представник ТзОВ «Поділля Транс» - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання про арешт майна. Зазначив , що клопотання слідчої про арешт майна незаконне, необгрунтоване та не відповідає вимогам передбаченим ст.171 КПК України. Слідчою , ні в клопотанні ні в судовому засіданні не доведено обставин визначених ч.3 ст.132 КПУ України. Додав, що слідча у клопотанні та поясненнях у судовому засіданні не довела, що зазначені в клопотанні земельні ділянки відповідають критеріям ст.98 КПК України та є речовими доказами у кримінальному провадженні №12021070000000103 від 26.03.2021 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.

Слідчим суддею встановлено, що СУ ГУНП у Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12021070000000103 відомості про яке внесено до ЄРДР 26.03.2021 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, з тих підстав, що посадовими особами Ужгородської міської ради та ГУ Держгеокадастру виготовлено та погоджено ряд висновків та погоджень, внаслідок чого земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230 передані у власність з порушенням норм земельного законодавства. Крім цього, посадові особи ТзОВ «Поділля Транс» умисно здійснюють забудову земельних ділянок з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230 з порушенням містобудівної документації та додатково до наявної у них площі використовують не належні їм земельні ділянки ДВНЗ «Ужгородський національний університет кадастровий номер 2110100000:26:001:0248 площею 0,0893 га Ужгородської міської ради загальною площею 0,1549 га.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно доч.2ст.170КПК Україниарешт майнадопускається зметою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Слідчий зазначає, що метою накладення арешту є забезпечення кримінального провадження у частині збереження речових доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України з метою забезпечення збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Однак, слідчою в судовому засіданні при розгляді клопотання не надано будь-яких доказів, які б доводили, що зазначені в клопотанні земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230 відповідають критеріям, зазначеним устатті 98 КПК України, зокрема, що вони є знаряддям вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 КК України, зберігають на собі сліди злочину, передбаченого ст. 364 КК України або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час даного кримінального провадження.

Таким чином, слідча, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не наводить у ньому достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно.

Відповідно до ч.2 ст. 171 КПК України, до клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Проте, слідчим не надано доказів, які б підтверджували доводи клопотання щодо необхідності накладення арешту, зокрема, у клопотанні слідча зазначає, що відповідно до рішення Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:26:001:0230 передано в оренду юридичній особі за рахунок земель зелених насаджень загального користування та без проведення аукціону, ймовірно на підставі поданої недостовірної інформації, про належність нерухомого майна на праві приватної власності, однак не надає доказів у підтвердження зазначеного.

Як встановлено слідчим суддею в ході розгляду клопотання, земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:26:001:0276 зареєстрована на праві приватної власності за ТзОВ «Поділля-Транс» (32481952). Земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:26:001:0230 є власністю Ужгородської міської ради ( 33868924) та передана в строкове платне користування ТзОВ «Поділля-Транс».

Таким чином незрозумілим є твердження органу досудового розслідування про надання недостовірної інформації про належність даної земельної ділянки на праві приватної власності та яким чином це вплинуло на прийняття Ужгородською міською радою рішення про передачу такої земельної ділянки строкове платне користування (оренду).

Також не доведено органом досудового розслідування і існування ризиків, визначених у абзаці другому ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце.

Так, слідчий посилається на те, що ТзОВ «Поділля Транс» не має наміру виконувати вимоги містобудівної документації та фактично почав забудову всієї площі земельних ділянок з виходом на земельні ділянки сусідніх землекористувачів.

Водночас, у підтвердження зазначеного слідчим не надано жодних доказів, зокрема висновку контролюючого органу щодо порушення порядку підготовчих робіт на вказаних земельних ділянках, заяв суміжних зелекористувачів про порушення їхніх прав, тощо.

Як встановлено згідно пояснень представників ТзОВ «Поділля Транс», та не спростовано слідчою , на земельних ділянках з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230 відповідно до повідомлення про початок виконання підготовчих робіт № ЗК020201009393 від 09.10.2020 року здійснюються саме підготовчі роботи.

Такі здійснюються у відповідності до Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єктів будівництва № ЄДЕССБ МU01:1004-4814-7177-6165 від 02.10.2020 року, згідно п. 3 яких передбачено, що такі виконуються на земельних ділянках з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230, а обмеження згідно яких відсоток забудови земельної ділянки повинен складати не більше 35% земельних ділянок стосуються саме виконання будівельних робіт.

Отже, твердження слідчої про порушення містобудівних умов та здійснення будівельних робіт на всій території земельних ділянок не відповідає дійсності.

Що стосується твердження слідчої про самовільне захоплення земельної ділянки та порушення прав суміжних землекористувачів слідчий суддя констатує, що слідчою в судовому засіданні не надано доказів внесення до ЄРДР відомостей щодо вчинення кримінально караних дій передбачених ст. 197-1 КК України, натомість представниками ТОВ «Поділля-Транс» надано копію листа ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 28.12.2018 року № 4128/01-12, адресованого ОСОБА_6 у якому зазначено, що ДВНЗ «Ужгородський національний університет» погоджує схему благоустрою прилеглої до проектованого багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 за умови виготовлення проектно-кошторисної документації з благоустрою частини території, щ перебуває у постійному користуванні Університету та наступною передачею матеріальних цінностей, отриманих в результаті виконання робіт з благоустрою, на баланс Університету.

Відповідно до ч.2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно зч.3ст.132КПК України,застосування заходівзабезпечення кримінальногопровадження недопускається,якщо слідчий,дізнавач,прокурор недоведе,що: 1)існує обґрунтованапідозра щодовчинення кримінальногоправопорушення такогоступеня тяжкості,що можебути підставоюдля застосуваннязаходів забезпеченнякримінального провадження; 2)потреби досудовогорозслідування виправдовуютьтакий ступіньвтручання управа ісвободи особи,про якийідеться вклопотанні слідчого,дізнавача,прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Однак, матеріали клопотання не містять будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчої, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого слідча звернулася до суду з клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.

Також, слідчий суддя звертає увагу на те, що до клопотання про арешти майна слідча не долучила жодних доказів та не навела в судовому засіданні жодних доводів, що дозволяли б слідчому судді встановити розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

У відповідності до п. 1 ч. 3ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Отже при вирішення питання про накладення арешту слідчий суддя повинен переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був упевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Слідчою у клопотанні не доведені підстави вважати, що майну, на яке просить накласти арешт, загрожує знищення, чи воно підлягає спеціальній конфіскації, або конфіскації, як виду покарання, або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, або відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Надані слідчою матеріали до клопотання, не підтверджують підстави, мету та не містять відповідного обґрунтування необхідності арешту зазначеного у клопотанні майна, а також розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, тому, слідчий суддя вважає, що клопотання про накладення арешту на зазначене вище майно, є безпідставним.

Також, з тексту клопотання вбачається, що воно складається з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування та численних посилань на положення КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону з фактичними обставинами даного кримінального провадження.

При цьому, обов`язок доведення необхідності арешту покладається на слідчого, який звернувся з клопотанням про арешт майна.

Слідчий суддя враховує, що на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:26:001:0230 згідно ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 10.03.2017 року уже накладався арешт під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017071030000029 від 09.03.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

За результатами апеляційного перегляду Апеляційний суд Закарпатської області скасував ухвалу слідчого судді та відмовив у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вказану земельну ділянку, констатувавши, що прокурором не доведено що земельна ділянка є речовим доказом, а також підстави і мету з урахуванням необхідності її арешту. Апеляційний суд зазначив, що земельна ділянка, яка передана в оренду ОСОБА_6 відповідає тому призначенню, на підставі якого надано дозвіл на розробку проектної документації по її забудові відповідно до Плану зонування території м. Ужгорода та що вказана земельна ділянка не є речовим доказом, в тому числі предметом кримінального правопорушення за ч.1 ст. 366 КК України, вчиненого службовою особою, до якої ОСОБА_6 жодного відношення не має.

Також в судовому засіданні не було надано жодних відомостей стосовно того, що рішення Ужгородської міської ради щодо передачі у власність та користування зазначених земельних ділянок були визнанні нечинними або скасовані.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

В силуст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Статтями7,16 КПК Українивстановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ст.29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.

Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з`ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.

Згідно з положеннямич.1 ст. 173 КПК Українислідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 цього Кодексу.

На теперішній час слідчим не доведено, що в застосуванні цього заходу є необхідність, і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують на теперішній час такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт зазначеного у клопотанні нерухомого майна.

Беручи до уваги вищевикладене,оцінюючирозумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб, обґрунтованість необхідності обмеження у праві власності нерухомим майном, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчої є необґрунтованим, а тому у задоволенні внесеного клопотання слідчого про арешт майна слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 132, 98, 170-173КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУ НП в Закарпатській області підполковника поліції ОСОБА_3 , погодженого прокурором, про накладення арешту на майно земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:26:001:0276 та 2110100000:26:001:0230 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1