Рішення

від 09.06.2021 по справі 203/4828/20

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/4828/20

2/0203/436/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

за участю представників позивачів - ОСОБА_1 , Башкєєвої А.О.

відповідачки - ОСОБА_2

представника відповідачки - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу №310 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов вищезазначений позов, в обґрунтування якого позивачем зазначено, що відповідачка ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . За ініціативою власників квартир та нежитлових приміщень в будинку створений Житлово-будівельний кооператив № НОМЕР_1 , що здійснює утримання та обслуговування будинку. В межах покладених на кооператив обов`язків, для належного утримання будинку та прибудинкової території загальними зборами було затверджено розмір внесків на утримання будинку, обов`язкових до сплати всіма власниками квартир та нежитлових приміщень. Кооператив перебуває в договірних відносинах з комунальними підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги, необхідні для функціонування житлового будинку та його утримання. Посилаючись на те, що відповідачка, як власниця квартири АДРЕСА_1 , не виконує свої обов`язки щодо оплати послуг з утримання будинку та придомової території, дахової котельні, послуг централізованого опалення та водопостачання, внаслідок чого в період з 2014 року по 23.12.2020 року виникла заборгованість в сумі 23519 грн. 12 коп., позивач просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість, у відповідності до ст.625 ЦК України інфляційні витрати та три відсотки річних, всього стягнувши з урахуванням останніх 45298 грн. 08 коп., а також судові витрати по справі.

Під час розгляду справи позивач подав уточнену заяву, в якому посилаючись на ті саме підстави, просив стягнути з відповідачки заборгованість в межах трирічного строку позовної давності, за період з грудня 2017 року по 23.12.2020 року в сумі 15874 грн. 15 коп., інфляційні витрати в сумі 1172 грн. 41 коп., три відсотки річних в сумі 584 грн. 10 коп., а всього 17630 грн. 66 коп. та судові витрати в сумі 9722 грн.

Ухвалою від 03.02.2021 року було прийнято позовну заяву без розгляду, відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просили задовольнити позовні вимоги, заявлені в уточненому позові, в повному обсязі.

Відповідачка та її представник проти позову заперечували. В обґрунтування заперечень в наданому відзиві та поясненнях посилались на те, що вона не є членом Житлово-будівельного кооперативу №310, договір про участь у витратах на утримання будинку з нею не укладався. У нарахуваннях заборгованості відсутній перелік та обсяг послуг, за які здійснювались нарахування, значно завищений розмір інфляційних витрат та трьох відсотків річних. Позовні вимоги заявлені з пропуском строку позовної давності. Уточнена позовна заява подана з пропуском строку, встановленого ст.49 ЦПК України. Крім того, в прохальній частині уточненого позову вказаний період стягнення з грудня 2017 року по 23.12.2020 року, проте наведений розрахунок за період з грудня 2017 року по лютий 2021 року. При цьому, сума заборгованості за період з грудня 2017 року по 23.12.2020 року становить 14035 грн. 23 коп., а позивач заявляє суму 15874 грн. 15 коп. Також з порушенням процесуальних строків позивачем було надано додаткові докази. Оскільки вона не є членом кооперативу, у позивача відсутнє право вимоги до неї в частині сплати членських внесків. Виконавчий комітет Дніпровської міської ради рішенням №256 від 02.04.2018 року та №297 від 24.04.2018 року достроково розірвав договір із Днепрокоммунтранс та виконавцем послуг з вивезення ТПВ з 01.06.2018 року було призначено КП Жилсервіс-2 , а з 08.05.2020 року ТОВ Екологія-Д . Таким чином, договір кооперативу із Днепрокоммунтранс з 01.06.2018 року припинив свою дію в силу ст.607 ЦК України та кооператив не міг обирати собі останнього в якості виконавця. Також відповідачка посилалась, що відповідно до п.6.1.6 статуту кооперативу платежі повинні розраховуватись пропорційно житловій площі квартири у будинку. Розрахунок виходячи із загальної площі квартири, а також відповідно до кількості фактично проживаючих мешканців суперечить статуту кооперативу. Кооператив не має права встановлювати тарифи та порядок нарахувань за житлово-комунальні послуги. В частині стягнення витрат на правову допомогу відповідачка зазначила, що оплата послуг підтверджена тільки на суму 2120 грн. Всі інші витрати належними доказами не підтверджені.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідачка ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , де створено Житлово-будівельний кооператив №310.

Згідно п.1.1 статуту Житлово-будівельного кооперативу №310, останній створено з метою задоволення потреб членів кооперативу та їх сімей щодо надання послуг з експлуатації та управління будинком на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва. Тип кооперативу - обслуговуючий, напрямок діяльності - житлово-будівельний.

Пунктом 1.3 статуту визначено, що кооператив має власне майно, має самостійний баланс і здійснює свою діяльність згідно з даним статутом та чинним законодавством.

Відповідно до п.2.2 статуту одним із основних завдань кооперативу визначено виконання комплексу послуг із забезпечення функціонування житлового та нежитлового нерухомого майна, а видами діяльність, окрім іншого, експлуатація та ремонт належного йому будинку та утримання прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу на засадах самооплатності.

Згідно п.3.1. статуту кооператив має право передавати жилі будинку на технічне обслуговування державній житловій експлуатаційній організації, іншим організаціям, які можуть здійснювати технічне обслуговування жилих будинків; укладати договори, пов`язані з будівництвом, експлуатацією та ремонтом жилого будинку і надвірних будівель, їх добровільним страхуванням та утриманням прибудинкової території, а також інші договори відповідно до цілей його діяльності; надавати послуги за цінами та тарифами, які затверджуються на загальних зборах згідно діючого законодавства.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Згідно термінів, визначених в ст.1 Закону України від 24 червня 2004 року №1875-IV Про житлово-комунальні послуги , що діяв на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року №1875-IV):

-житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

-балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

-виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

-виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

-власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;

-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Частиною першою ст.19 Закону України від 24 червня 2004 року №1875-IV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.20 Закону України від 24 червня 2004 року №1875-IV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно ст.2 Закону України №2189-VIII Про житлово-комунальні послуги , який введений в дію з 01.05.2019 року (далі Закон України №№2189-VII) визначено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Статтею 5 Закону України №2189-VIII встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч.2 ст.7 Закону України №2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний, окрім іншого: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором; надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором.

Як свідчить тлумачення ст.526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №751/3840/15-ц (провадження №14-280цс18).

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (ч.1 ст.509 ЦК України).

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу положень ст.ст.11,319,322,509,526,610 ЦК України, Закону України Про житлово-комунальні послуги в їх системному взаємозв`язку вбачається, що кожен власник квартири (нежитлового приміщення) в будівлі несе обов`язок з утримання власного майна, приміщень загального користування та прибудинкової території.

Витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна.

Відсутність договору між позивачем та відповідачкою щодо утримання житлового будинку і прибудинкової території не є підставою для звільнення останньої від сплати відповідних внесків на утримання будинку та прибудинкової території тощо за наявності підтверджених витрат на управління, утримання та збереження будівлі.

Таким чином, доводи відповідачки стосовно того, що вона не є членом кооперативу та не укладала з позивачем договору про участь у витратах на утримання будинку не є такими, що свідчать про безпідставність заявлених вимог, оскільки не звільняють відповідачку, як власника квартири у будинку, оплачувати спожиті житлово-комунальні послуги.

Згідно мети, завдань та видів діяльності Житлово-будівельного кооперативу №310, його прав та обов`язків, що закріпленні в статуті та наведені вище, останній здійснює управління будинком, утримання останнього та придомомової територію, забезпечує його функціонування, експлуатацію та ремонт, за рахунок внесків членів кооперативу та власників приміщень, що не є членами кооперативу; розраховується з постачальниками послуг на підставі укладених договорів.

При цьому, суд враховує, що позивач не є особою, яка формує та затверджує ціни/тарифи та здійснює розрахунок житлово-комунальних послуг, у т.ч. послуг з вивозу сміття, газопостачання, водопостачання та водовідведення, постачання електроенергії та інш., на підставі відповідних договорів з постачальниками/виконавцями послуг на підставі засобів обліку, договірних цін та фактично понесених витрат, які щомісячно розподіляються між власниками квартир у будинку пропорційно загальної площі квартир.

Суд вважає безпідставними доводи відповідачки, що розрахунок вартості послуг виходячи із загальної площі квартири протирічить положенням п.6.1.6 статуту кооперативу, яким передбачено розрахунок внесків виходячи із житлової площі квартири, оскільки відповідно до вказаного п.6.1.6 визначено розрахунок внесків виходячи із жилої площі будинку, а не квартир.

Згідно виставлених щомісячних рахунків на оплату вбачається, що до сплати виставлялись рахунки за оплату послуг з постачання холодної води згідно показань лічильників, за вивіз сміття, за обслуговування місць загального користування (чергове світло, ліфт, ліфтову електроенергію), заробітну плату та амортизаційні відрахування.

На підтвердження надання послуг позивачем було надано копії відповідних договорів з виконавцями та виробниками послуг; акти щодо виконання послуг; щомісячні рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, в яких відображено перелік наданих послуг, їх вартість, площа квартири, виходячи із якої розраховано відповідні суми.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідачка у відповідності до ст.ст.12,81 ЦПК України не надала доказів на їх спростування та на підтвердження своїх заперечень щодо ненадання відповідного виду послуг, а також неправильності розрахунку, завищення виставлених для оплати сум.

З урахуванням наведених вище обставин та положень законодавства, досліджених судом доказів, що надані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог та розрахунку заборгованості, правильність якого відповідачкою не спростовано, суд приходить до висновку про обґрунтованість, доведеність та необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до поданої в порядку ст.49 ЦПК України позовної заяви вбачається, що позивачем фактично просив стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 15874 грн. 15 коп., яка утворилась за період з грудня 2017 року по лютий 2021 року включно, про що свідчить другий аркуш позову, в якому наведений помісячний розрахунок заборгованості на заявлену до стягнення суму за період з грудня 2017 року по лютий 2021 року.

Проте, в прохальній частині уточненого позову зазначено про стягнення заборгованості в сумі 15874 грн. 15 коп., за період з грудня 2017 року по 23.12.2021 року, що фактично свідчить про допущення описки в частині зазначення кінцевої дати періоду, за який стягується заборгованість.

Тому, задовольняючи позовні вимоги, суд стягує заборгованість в сумі 15874 грн. 15 коп., яка утворилась за період з грудня 2017 року по 28.02.2021 року, виходячи із фактичного змісту позовної заяви та заявлених вимог.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням цього, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на підставі ст.625 ЦПК України інфляційних витрат в сумі 1172 грн. 41 коп., трьох відсотків річних в сумі 584 грн. 10 коп., всього таким чином стягнувши з відповідачки на користь позивача 17630 грн. 66 коп.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до уточненого позову, позивач просив стягнути з відповідачки судові витрати в сумі 9722 грн., що складаються із сплаченого при подачі позову судового збору в сумі 2102 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 7620 грн.

Поряд з цим, суд погоджується із запереченнями відповідачки щодо підтвердження факту понесення відповідного виду витрат належними доказами лише на суму 2120 грн., згідно наданих до первісного позову договору про надання правничої допомоги №141/2020 від 17.12.2020 року, акту надання послуг №1 від 30.12.2020 року, рахунку фактури № СФ-0000141 від 17.12.2020 року та платіжного доручення №466 від 18.12.2020 року на підтвердження перерахування коштів в сумі 2120 грн. за надану послугу із складання позовної заяви.

Доказів фактичної оплати решти послуг згідно наданого акту №41 від 29.03.2021 року під час розгляду справи позивачем не надано та заяв про надання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення не заявлялось.

В зв`язку з цим, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на правову допомогу в сумі 2120 грн., судовий збір в сумі 2102 грн., а всього судові витрати в сумі 4222 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11,319,322,509,526,610,625 ЦК України, ст.ст.1,19,20 Закону України від 24 червня 2004 року №1875-IV Про житлово-комунальні послуги , ст.ст.2,5,7 Закону України Про житлово-комунальні послуги в діючий редакції, ст.ст.2,4,5,10-13,43,44,76-81,141,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Житлово-будівельного кооперативу №310 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу №310 (49000, м.Дніпро, вул.Менахем-Мендл Шнеєрсона,13, код ЄДРПОУ 23066579) заборгованість по внескам та платежам, що виникла за період з грудня 2017 року та станом на 23 грудня 2020 року в сумі 15874 грн. 14 коп., інфляційні витрати в сумі 1172 грн. 41 коп., три відсотки річних в сумі 584 грн. 10 коп., а всього стягнути 17630 грн. 66 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу №310 (49000, м.Дніпро, вул.Менахем-Мендл Шнеєрсона,13, код ЄДРПОУ 23066579) судовий збір в сумі 2102 грн., витрати на правову допомогу в сумі 2120 грн., а всього стягнути 4222 грн. судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 червня 2021 року.

Суддя С.Ю.Казак