Постанова

від 02.06.2021 по справі 910/14524/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/14524/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Семенчук М.А.,

позивача - Подоляк Р.Ю. (самопредставництво),

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 (судді: Станік С.Р. (головуючий), Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Районної громадської організації "Клуб "Козак"

про повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Заступник прокурора міста Києва (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада, Позивач) до Районної громадської організації "Клуб "Козак" (далі - Організація, Відповідач) про зобов`язання повернути земельну ділянку (обліковий код 66:438/110) площею 1,1672 га на Трухановому острові у м. Києві шляхом приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, в тому числі будівель та споруд.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач займає спірну земельну ділянку незаконно, без належних правових підстав та без передбачених земельним законодавством документів, які надають право власності чи користування землею.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі №910/14524/19 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Відповідача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Позивача земельну ділянку (обліковий код 66:438:110) площею 1,1672 га на Трухановому острові у місті Києві шляхом приведення її в придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, у тому числі будівель та споруд. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.2. Місцевий господарський суд, з огляду на відсутність будь-яких рішень уповноваженого органу щодо передачі у власність чи у користування Відповідачу спірної земельної ділянки, а також відсутність на цій ділянці належного йому нерухомого майна, права на яке в установленому законом порядку були зареєстровані, дійшов висновку, що Відповідач займає означену земельну ділянку без відповідних правових підстав та наявності передбачених земельним законодавством документів, які підтверджують право власності чи користування наведеною ділянкою.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №910/14524/19 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

2.4. Апеляційна інстанція виходила з того, що у Відповідача наявні правові підстави для перебування на спірній земельній ділянці, що підтверджується рішенням Київської міської ради від 24.05.2001 №324/1300 "Про погодження місць розташування об`єктів", договором резервування земельної ділянки від 06.12.2001, актом здачі-приймання перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки від 25.09.2001.

2.5. Також суд дійшов висновку, що відсутність у Відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у даному випадку, не може кваліфікуватися ні як самовільне її заняття, ні як незаконне зайняття, оскільки існують об`єктивні причини, внаслідок яких Відповідач позбавлений можливості укласти договір оренди, зокрема, внаслідок прийняття під час дії строку резервування, Радою рішення від 23.05.2002 №23/23, яким зупинено розгляд справ по наданню права користування земельними ділянками та погодження місця розташування об`єктів на території Труханового острова до завершення розробки і затвердження проекту детального їх планування.

2.6. Крім того суд вказав, що Прокурором не доведена наявність певного виду майна (рухомого/нерухомого, речей, тощо), яке належить Відповідачу, з зазначенням його чітких характеристик (з метою виособлення його з-поміж іншого майна), як такого, що розміщене всупереч вимог закону.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор подав касаційну скаргу в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

3.2. За своїми ознаками у контексті підстав касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції доводи скаржника фактично ґрунтуються на підставах, правове регулювання яких визначено пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарським судом апеляційної інстанції висновків викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №910/14328/17, від 13.03.2019 справі №910/22575/17, від 20.09.2019 справі №910/19726/17, від 16.05.2018 справі №918/633/16 щодо повернення земельних ділянок, які використовуються без правовстановлюючих документів, їх власнику на підставі приписів статті 212 Земельного кодексу України шляхом звільнення від будівель і споруд та самочинного розміщеного майна.

3.4. Відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

4. Касаційне провадження

4.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/14524/19 визначено склад колегії суддів: Зуєв В.А. - (головуючий), Берднік І.С., Міщенко І.С., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.03.2021.

4.2. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2021 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою та визначено дату проведення судового засідання.

4.3. У судове засідання 02.06.2021 з`явився Прокурор та представник Позивача, які надали пояснення у справі.

4.4. Відповідач явку повноважного представника не забезпечив, хоча про час та дату судового засідання був сповіщений належним чином, що підтверджується даними сайту "Укрпошти" за штриховими ідентифікаторами поштового відправлення №0101616121112.

Таким чином, Відповідач своїм процесуальним правом щодо участі у судовому засіданні не скористався, до визначеної дати проведення судового засідання від нього не надходило заяв чи клопотань, пов`язаних з розглядом касаційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 02.06.2021.

4.5. Оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України), а явка представників сторін не була визнана обов`язковою, заслухавши думку представників інших учасників справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача.

4.6. При цьому, Суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Рішенням Ради №324/1300 від 24.05.2001 "Про погодження місця розташування об`єктів" Відповідачу було погоджено місце розташування спортивно-оздоровчого комплексу на Трухановому острові (берег р. Десенка) у Дніпровському районі міста Києва на земельній ділянці орієнтовною площею 1,17 га, відведеній відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.07.1964 №928 "Про відвод організації п/с №4 земельної ділянки для влаштування водно-спортивної бази" (лист-згода від 22.11.2000 №53/8831).

5.2. 25.09.2001 погоджено акт здачі-прийомки перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки, згідно з яким виконано роботи по закріпленню в натурі меж земельної ділянки, що резервується, в якому зазначено, що земельна ділянка має 16 кутів повороту межі, які співпадають з твердими контурами місцевості (кути повороту огорожі з металевої сітки).

5.3. 06.12.2001 між Організацією (інвестор, забудовник) та Радою в особі Київського міського управління земельних ресурсів укладений договір резервування спірної земельної ділянки площею 1,1680 га для розташування спортивно-оздоровчого комплексу на Трухановому острові (берег р. Десенка) у Дніпровському районі.

5.4. Згідно з пунктом 2 цього договору термін резервування земельної ділянки становить три роки.

5.5. Відповідно до пункту 6.3 договору інвестор (забудовник) має право переважного одержання документів, що посвідчують право власності або користування зарезервованою земельною ділянкою.

5.6. Згідно з пунктом 6.4 цієї угоди інвестор (забудовник) зобов`язаний, зокрема, замовити архітектурно-планувальне завдання, розробити проект будівництва та звернутись до Київради з клопотанням про надання (продаж) цієї земельної ділянки.

5.7. За умовами пункту 8 цього договору його дія припиняється у випадку, зокрема, закінчення терміну, на який укладено цей договір.

5.8. З 2001 року (у тому числі на час звернення Прокурора до суду з даним позовом) земельна ділянка площею 1,1672 га з обліковим кодом 66:438:110, яка знаходиться на Трухановому острові у місті Києві, використовується Відповідачем.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

6.3. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини перша, друга статті 83 Земельного кодексу України).

6.4. Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

6.5. За змістом статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

6.6. Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №918/633/16 та від 06.11.2019 у справі №910/14328/17.

6.7. Місцевим господарським судом встановлено, що Рада будь-яких рішень про передачу вищенаведеної земельної ділянки у власність чи користування Відповідачу не приймала, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.

6.8. Господарський суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про те, що правомірність використання Районною громадською організацією "Клуб "Козак" спірної земельної ділянки підтверджується належними доказами у справі (рішенням Київської міської ради від 24.05.2001 № 324/1300 "Про погодження місць розташування об`єктів", договором резервування земельної ділянки від 06.12.2001, укладеним між відповідачем та Київською міською радою, актом здачі - приймання перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки від 25.09.2001) не врахував наступне.

6.9. Правові підстави використання землі в Україні регулюються земельним законодавством основним системоутворюючим законом якого є Земельний кодекс України. При цьому саме Земельним кодексом України визначаються правові титули володіння, користування та розпорядження земельними ділянками до яких належать право власності, право постійного та строкового користування (в тому числі оренда).

6.10. При цьому Земельним Кодексом України (в редакції Закону України від 13.03.1992 зі змінами та доповненнями чинними на час здійснення відповідних дій) в статті 22 "Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою" було прямо передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

6.11. Подібні правові приписи містились і в статті 125 "Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою" Земельного кодексу України від 25.10.2001 (в редакції цієї статті до 05.03.2009) де було також наголошено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

6.12. З 05.03.2009 стаття 125 "Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою" Земельного кодексу України викладена у новій редакції: "Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав".

6.13. Отже, в контексті спірних правовідносин Суд зазначає, що за змістом наведених норм законодавець пов`язує момент виникнення права власності та користування земельною ділянкою з необхідністю отримання відповідних документів, що посвідчують право на землю та державною реєстрацію такого права.

Водночас Відповідачем не доведено, а господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у нього відповідних правовстановлюючих документів на землю та подальшої державної реєстрації права власності або користування спірною земельною ділянкою.

6.14. Однак, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що перелічені ним докази не є тими документами, які у розумінні чинного законодавства надають Відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, а договір резервування земельної ділянки не може породжувати право на користування земельною ділянкою, оскільки за своєю правовою природою не є договором, який би надавав особі будь-яких правомочностей щодо неї.

6.15. У даному випадку зазначений договір не є тим документом на підставі якого виникають права на землю, а є способом врегулювання організаційно-адміністративних відносин між його сторонами, оскільки умовами вищезазначеного договору обумовлено виключно право Відповідача на отримання часу для подальшого оформлення права власності або користування зарезервованою земельною ділянкою в установленому законодавством порядку. Проте, термін такого права (резервування) складав лише три роки та сплинув у 2004 році.

6.16. Укладення між Позивачем та Відповідачем договору резервування земельної ділянки та його умови у будь-якому разі не повинні суперечити чи підміняти вимоги законодавства щодо порядку надання у користування земельних ділянок, зокрема, щодо обов`язковості прийняття Радою відповідного рішення.

6.17. В такий спосіб висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірного перебування Відповідача на спірній земельній ділянці не базується на нормах земельного законодавства, а отже є помилковим та необґрунтованим.

6.18. За змістом статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

6.19. Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю і відшкодування завданих збитків.

6.20. Отже, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

6.21. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

6.22. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

6.23. Згідно статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

6.24. Господарським судом першої інстанції встановлено, що на спірній земельній ділянці право власності, інші речові права на нерухоме майно за Відповідачем не оформлено. Зазначене не заперечувалось самим Відповідачем під час розгляду справи.

6.25. Також колегія суддів враховує, що, як встановлено місцевим судом, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва не видавав та не реєстрував документів, які надають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва на Трухановому острові у місті Києві на земельній ділянці площею 1,1672 га.

6.26. Таким чином, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що відсутність оформлених за Відповідачем права власності чи інших речових прав на нерухоме майно, розміщене на спірній земельній ділянці додатково свідчить про безпідставність користування ним спірною земельною ділянкою.

6.27. Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновок місцевого господарського суду про те, що спірна земельна ділянка відповідно до приписів статті 212 Земельного кодексу України підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення земельної ділянки від розміщеного на ній майна, у тому числі будівель та споруд, відповідає обставинам спору та законодавству, що регулює дані правовідносини.

6.28. З огляду на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України отримала підтвердження під час касаційного провадження в частині неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо повернення земельних ділянок, які використовуються без правовстановлюючих документів, їх власнику на підставі приписів статті 212 Земельного кодексу України шляхом звільнення від будівель і споруд та самочинного розміщеного майна.

6.29. Твердження апеляційної інстанції про відсутність у позові відомостей про те, які саме будівлі та споруди розмішені на спірній земельній ділянці спростовуються змістом позовної заяви в якій було наведено перелік, склад будівель та споруд і їх площу, доводами учасників справи та встановленими судами обставинами справи.

6.30. При цьому, в ході розгляду справи Прокурор неодноразово зазначав про намагання Відповідача вирішити питання щодо оформлення права власності на вказані будівлі у судовому порядку, зокрема, у справі №757/30320/14 за заявою Організації про встановлення юридичного факту набуття ним права власності на спортивно-оздоровчий комплекс на Трухановому острові, яка з посиланням на статтю 344 Цивільного кодексу України була обґрунтована добросовісним заволодінням таким майном і відкритим його використанням протягом понад десять років.

6.31. В такий спосіб Відповідач не тільки не заперечував наявність на спірній земельній ділянці будівель та інших об`єктів, відсутність їх державної реєстрації, а й підтверджував їх використання, зокрема здійснення їх поточного ремонту та модернізації.

6.32. Отже, за наявності таких встановлених обставин справи, позиції сторін, а також фактичних дій учасників справи спрямованих на легалізацію об`єктів на спірній земельній ділянці, підтвердження їх використання саме Відповідачем спростовуються висновки апеляційної інстанції про безпідставність посилання Прокурора щодо використання Відповідачем, як особою, яка вважає себе власником будівель і споруд розміщених на спірній земельній ділянці, вказаним нерухомим майном.

6.33. Колегія суддів також критично сприймає висновки апеляційного господарського суду про те, що у Відповідача внаслідок укладення відповідного договору резервування з органом місцевого самоврядування, існують правомірні очікування щодо спірної земельної ділянки, право користування якою він не може оформити з незалежних від нього причин, зокрема внаслідок прийняття Київською міською радою рішення від 23.05.2002 №23/23 (з відповідними змінами і доповненнями) та відсутністю затвердженого Генерального плану забудови Труханового острова з посиланням на те, що недотримання обумовлених законом процедур суб`єктом владних повноважень порушує законні очікування відповідача, порушує принципи правової визначеності, викликає у особи сумніви щодо прийняття за їх наслідками безстороннього, законного рішення.

6.34. Як вже було зазначено раніше Відповідач не довів належними та допустимими доказами, а суди на їх підставі не встановили наявності правових підстав щодо використання земельної ділянки.

6.35. При цьому, законодавство в цій сфері, як на момент прийняття відповідних рішень, так і протягом всього існування спірних правовідносин було чітким та зрозумілим в частині правового регулювання, як правових підстав виникнення права на землю, так і моменту його виникнення.

6.36. Отже, використовуючи спірну земельну ділянку без належних правових підстав, здійснюючи експлуатацію об`єктів, які побудовані на земельній ділянці, звертаючись до суду щодо визнання права власності на такі об`єкти використання земельної ділянки Відповідачем є прямим порушенням вимог законодавства та не може розглядатись в якості правомірного очікування.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало ("Pistorova v. the Czech Republic"; "Des Fours Walderode v. the Czech Republic"; "Zhigalev v. Russia")

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ за певних обставин правомірні очікування можуть входити до категорії "майно" (див., наприклад рішення у справах "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium", "Kopecky v. Slovakia", "Belane Nagy v. Hungary " тощо).

Разом з тим, в такому випадку вони повинні бути законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин.

Водночас у справі, що розглядається використання Відповідачем земельної ділянки біля 20 років без отримання передбачених законодавством документів на землю та оформлення належним чином права власності або користування земельною ділянкою, відсутність спору між ним та уповноваженими суб`єктами щодо порядку набуття права на таку ділянку виключає можливість посилання ним на наявність правомірних очікувань в контексті застосування Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та спростовує відповідні висновки господарського суду апеляційної інстанції.

6.37. Додатково Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

6.38. Як вбачається з рішення суду першої інстанції він, фактично оцінивши наявність таких складових, як законність втручання у право власності, легітимність мети такого втручання та справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами, дійшов висновку про те, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню, оскільки забезпечать відновлення прав та законних інтересів територіальної громади міста Києва як власника спірної земельної ділянки.

6.39. При цьому, Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження правомірності зайняття спірної земельної ділянки та нелегітимності або непропорційності втручання, яке відбувається внаслідок задоволення позовних вимог.

6.40. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об`єктивно встановив істотні обставини справи в їх сукупності і прийняв законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

7.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).

7.3. З огляду на викладене колегія суддів вважає наведені у касаційній скарзі доводи обґрунтованими, що є підставою для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду із залишенням у силі рішення місцевого господарського суду.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №910/14524/19 скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі №910/14524/19 залишити в силі.

3. Стягнути з Районної громадської організації "Клуб "Козак" на користь Київської міської прокуратури витрати із сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп.

4. Видачу судового наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко