Постанова

від 09.06.2021 по справі 473/4520/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 473/4520/18

провадження № 61-16526св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Дінар , товариство з обмеженою відповідальністю Еко-газ , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року в складі судді: Лузан Л. В., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Дінар , товариство з обмеженою відповідальністю Еко-газ , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, права власності на частку в спільно набутому майні, права на отримання частки вартості внесків до статутних капіталів товариств, стягнення коштів, виділення майна в натурі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 23 червня 1988 року до дня реєстрації офіційного шлюбу 26 липня 2002 року ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 , з яким спільно проживала у шлюбі до 02 липня 2013 року. У подальшому сторони шлюб розірвали на підставі рішення суду, але продовжили спільне проживання як чоловік з жінкою без реєстрації шлюбу, дітей не мали. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яку за законом прийняла ОСОБА_2 (дочка ОСОБА_5 ), подавши заяву щодо прийняття спадщини. У той же час Ѕ частина майна не може бути успадкована та підлягає виключенню зі спадкової маси, так як на нього має право позивач, як особа, що спільно проживала з ОСОБА_5 , як жінка з чоловіком без реєстрації шлюбу і таке її право оспорюється спадкоємцем.

Позивач вказувала, що під час спільного проживання позивача з батьком відповідача ОСОБА_5 у період з 1988 року і до липня 2002 року, вони спільними фізичними зусиллями та працею возили до Росії та оптом реалізовували горіхи, фрукти та різну сільськогосподарську продукцію, проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, несли витрати на навчання дітей кожного з них, турбувалися одне про одного та підтримували відносини з родичами.

За час такого проживання, 29 жовтня 1993 року вони набули у власність за спільні кошти їх сімейного бюджету квартиру АДРЕСА_1 , яку перепланували та об`єднали у 2003 році з набутою у власність у період шлюбу квартирою в„– 14 за цією ж адресою, внаслідок чого квартира в„– 13 збільшила загальну площу з 55,8 кв. м до 103,6 кв. м та за змістом статті 23 КпШС і відповідно статті 62 СК України набула режим спільного майна подружжя.

Починаючи з 1988 року по 2018 рік позивач спільно з ОСОБА_5 постійно обробляла та насаджувала земельну ділянку, яку ОСОБА_5 приватизував у 1995 році та на якій за сумісні кошти сімейного бюджету в період зареєстрованого шлюбу збудовано садовий будинок з господарськими спорудами до нього та тамбуром, будівництво якого закінчено у 2006 році.

Влітку 1998 року за спільні кошти сімейного бюджету було розпочато будівництво гаражу, площею 32,9 кв. м, за НОМЕР_7 в ГБК Віраж , який закінчено будівництвом у 1999 році.

За рахунок спільних сімейних коштів ОСОБА_5 зроблені грошові внески до статутних фондів ТОВ Дінар 19 серпня 2002 року і ТОВ Еко-Газ 25 квітня 2005 року, право на які в розмірі Ѕ частки має позивач, як дружина ОСОБА_5 . У період 2010-2011 років, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, подружжям придбано комплекти медичного обладнання, частина якого передана у тимчасове користування ФОП ОСОБА_6 , а частина - рентгенівський апарат, у користування ФОП ОСОБА_3 . Отримані за рахунок спільної праці подружжя грошові кошти та валютні цінності ОСОБА_5 розміщені у банківських установах, права на частку яких має позивач.

ОСОБА_1 просила:

1) встановити факт проживання позивача однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 02 липня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1;

2) визнати, що набуте в цей час на ім`я ОСОБА_5 майно, належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме:

садовий будинок в СТ Роднічок , село Бузьке Вознесенського району Миколаївської області;

гараж в ГБК Віраж , що розташований по АДРЕСА_5 ;

квартиру АДРЕСА_1 ;

грошові кошти разом з відсотками, які зберігаються на депозитних рахунках ПАТ Державний ощадний банк України , АТ ПриватБанк ;

валютні цінності за договорами відповідального зберігання цінностей (документів) на ім`я ОСОБА_5 ;

вартість грошових внесків ОСОБА_5 до статутного капіталу ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ ;

медичне обладнання, загальною вартістю 320 000 грн, що складається з: комплексу діагностичного автоматизованого Кардио+ , ультразвукового діагностичного апарату SSD-5500SV, рентгенівського апарату Planmeca Intra із трубкою Д 0711 SВ №48378;

3) провести поділ цього майна шляхом визнання за позивачем права власності на Ѕ частину садового будинку, гаражу та квартири в„– 13 , Ѕ частку сум грошових коштів разом з відсотками, валютних цінностей, а також права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_5 до статутного фонду ТОВ Дінар і ТОВ Еко-Газ , та виділити у її власність в натурі рентгенівський апарат Planmeca Intra із трубкою Д 0711 SВ №48378, який знаходиться у тимчасовому користуванні ФОП ОСОБА_3 .

У лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про зміну позову в частині поділу майна у виді садового будинку та гаражу, та просила замість визнання за нею права власності на Ѕ частку цього майна, стягнути з відповідача ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем, після смерті свого батька ОСОБА_5 , Ѕ частку вартості будівельних матеріалів та робіт, які використані при будівництві садового будинку та гаражу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що спірне майно за час до реєстрації шлюбу набуто особисто ОСОБА_5 і підстав для визнання його набутим за спільні кошти особами під час їх спільної праці немає. Фактів, які б беззаперечно доводили спільне проживання однією сім`єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу, відразу після розірвання шлюбу і до смерті ОСОБА_5 суду не надано, а надані на підтвердження позивачем своїх доводів докази не підтверджують сталих відносин, притаманних подружжю, та участі позивача у набутті спірного майна. Підстав для виділу у власність позивачки медичного обладнання не доведено за допомогою належних доказів щодо його належності одному із подружжя. Відсутні і підстави для визнання за позивачем права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску до статутного фонду товариства внаслідок невірного обрання нею способу захисту порушеного права.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 звернулася із цим позовом, у якому обґрунтовувала підстави набуття нею права у спільній сумісній власності разом з ОСОБА_5 до реєстрації ними шлюбу, наявністю між ними сімейних відносин та спільної праці з продажу товарів. В обґрунтування позову позивач посилалася, в тому числі, на показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , з якими вони товаришували родинами, та які були допитані судом. Інших письмових доказів, які б свідчили про конкретні спільні або індивідуальні трудові зусилля ОСОБА_5 разом з ОСОБА_1 , внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету, суду не надала. Встановивши, що позивачем не доведено факт набуття разом з ОСОБА_5 спірного майна до реєстрації їх шлюбу (садового будинку, гаражу та квартири в„– 13 площею 55,8 кв. м) внаслідок спільної праці та спільних зусиль, суди зробили висновок про те, що відсутні підстави для застосування до вказаного майна положень частини першої статті 17 Закону України Про власність . Залишаючи без змін рішення суду у цій частині апеляційний суд застосував висновок Верховного Суду України, зроблений у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-66цс13 та у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-23цс13. Апеляційним судом зазначив, що позивач вказувала про факт спільного проживання разом з ОСОБА_5 з червня 1988 року, що на її думку, є підставою для подальшого поділу майна, набутого у цей період, але не вказувала на факт розірвання нею ОСОБА_1 попереднього шлюбу лише 31 жовтня 1988 року, з отриманням свідоцтва про розірвання шлюбу 24 січня 1989 року.

Стосовно поділу садового будинку та гаражу апеляційний суд зазначив, що вимоги про визнання права на компенсацію частини будівельних матеріалів може бути пред`явлено лише щодо незавершеного будівництва, а стосовно завершеного будівництвом садового будинку, який експлуатується за своїм функціональним призначенням та може бути введений до експлуатації у спрощеному порядку, вимоги про визнання права власності на відповідну його частину при поділі цього виду майна повинні пред`являтися, лише у випадку розповсюдження на нього режиму спільної сумісної власності. Однак, такий факт судами не встановлено, як і не встановлено таких фактів і стосовно спірного гаражу. За відсутністю факту реєстрації шлюбу між особами, судом повинна встановлюватися участь кожного з подружжя у внесені коштів як пайового внеску для створення такого майна, як гараж, або безпосередня участь особи у спільній праці при його будівництві. Така участь позивача не встановлена. Апеляційний суд відхилив аргументи апеляційної скарги на факт роботи позивача та отримання нею як заробітної плати, так і інших доходів, як підстави для набуття нею права власності на майно, яке зареєстровано за ОСОБА_5 на праві особистої власності, як такий, що не має правового значення у розумінні застосування частини першої статті 17 Закону України Про власність , оскільки особа не лише повинна підтвердити наявність у неї доходів, а ще і укладення письмового договору з іншою особою, або домовленості та факту її особистої участі в об`єднанні зусиль та доходів, для набуттями цими особами майна на праві спільної власності.

Щодо позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_1 , апеляційний суд зробив висновок про те, що правила статті 25 КпШС УРСР і статті 62 СК України не підлягають до застосування до спірних правовідносин, оскільки вказана квартира набута ОСОБА_5 на праві особистої власності у жовтні 1993 року, і участь позивача у спільних зусиллях для її набуття у спільну сумісну власність судом не встановлена. Згідно рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області № 139 від 23 вересня 2005 року ОСОБА_5 оформлено документи на з`єднання та перепланування двох квартир в„–13 та АДРЕСА_6 в одну під одним № 13. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2013 року за наявності у матеріалах цивільної справи витягу з прав власності на переобладнану квартиру в„– 13 з двох квартир в„– 13 і 14, лише квартира АДРЕСА_6 визнана об`єктом права спільної сумісної власності та поділена між подружжям шляхом залишення її у власності ОСОБА_5 з виплатою грошової компенсації на користь колишньої дружини ОСОБА_1 . Тому та частина об`єднаної квартири в„– 13 , що складала квартиру в„– 14 , та була об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділена, а інша частина, що була набута особисто, до реєстрації шлюбу суттєво не змінилася, оскільки загальна площа об`єднаної квартири є на 7 кв. м більшою (103,6 кв. м), ніж площі двох окремих квартир (55,8 кв. м і 40,8 кв. м), і лише за рахунок приєднання площі місця загального користування будинком. Суд зазначив, що реєстрація ОСОБА_1 26 вересня 2002 року у спірній квартирі в„– 13 ще до її об`єднання з квартирою в„– 14 , не породжує наслідків у вигляді можливості трансформації режиму особистої приватної власності у режим спільної сумісної власності подружжя.

При відмові у задоволенні позовних вимог щодо медичного обладнання, суди зробили висновок про те, що відсутні письмові докази щодо належності комплексу діагностичного автоматизованого Кардио+ , ультразвукового діагностичного апарату SSD-5500SV, рентгенівського апарату Planmeca Intra із трубкою Д 0711 SВ №48378 на праві власності померлому ОСОБА_5 , яке набуто ним за спільні кошти подружжя.

Також суди зробили висновок про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права у виді визнання за нею права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску до статутного фонду ТОВ Дінар і ТОВ Еко-Газ та вважали, що згідно статуту як ТОВ ЕКО ГАЗ , так і статуту ТОВ Дінар при реорганізації товариства, виході учасника товариства, або у зв`язку із смертю учасника товариства правонаступники (спадкоємці) мають право на вступ до товариства за згодою інших учасників товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства або відмові у прийнятті до товариства правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка майна, що належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкоємцю), вартість її визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. Право вибору способу повернення частки належить загальним зборам учасників товариства. Тобто лише у відповідача, як спадкоємця ОСОБА_5 є право на подачу заяви про вступ до товариства на правах учасника з долею у відповідності до його частки, або при відмові від реалізації такого права, право вибору способу повернення частки залежить виключно від зборів товариств.

Доказів на підтвердження обставин, характерних для сімейних правовідносин, якими вважаються усталене спільне проживання в одному жилому приміщенні (окрім проживання за місцем реєстрації), спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування, позивачем не надано, а усі інші надані докази, у тому числі щодо епізодичності їх відносин, після розірвання шлюбу не доводять факт перебування позивача та ОСОБА_5 з 02 липня 2013 року виключно у подружніх (сімейних) стосунках. Апеляційний суд зазначив, що на обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилалася на показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , а також ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , які за висновком суду першої інстанції загалом носять узагальнюючий характер, лише за деяким посиланням вказують на конкретні факти та обставини. Апеляційний суд зазначив, що показання свідків ним перепровірені судом апеляційної інстанції, і на переконання колегії суддів, з урахуванням тривалого особистого знайомства свідків з позивачкою та ОСОБА_5 , як до реєстрації шлюбу, так і у період його реєстрації, ґрунтуються, передусім, на особистих висновках свідків, зроблених ними, виходячи з обставин їх попереднього спілкування з ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , коли вони товаришували або стали родиною. При дослідженні матеріалів цивільної справи № 473/2856/13ц про поділ майна подружжя та показання інших свідків, апеляційний суд зазначив, що усі дії за життя ОСОБА_5 в період з початку 2013 року і до кінця 2014 року свідчать про його реальні наміри розлучитися з позивачем, поділити сумісно нажите майно, що ним зроблено у судовому порядку, незважаючи на проживання та реєстрацією разом з позивачем у однієї квартирі в„– 13 , наслідком чого, за показаннями свідків, його поведінка стала свідчити про нього, як чоловіка, який є вільним від подружніх стосунків. Суди також не встановили доказів щодо усталеного проживання однією родиною ОСОБА_5 разом з позивачем та ведення спільного бюджету, утримання спільного майна у період, починаючи з 2015 року і по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд відхилив посилання сторони позивача на те, що реєстрація позивача після розірвання шлюбу у спірний квартирі не скасована ОСОБА_5 , що може свідчити про наявність між ними фактичних шлюбних відносин. Оскільки припинення шлюбних відносин не є тотожнім припиненню права користування жилим приміщенням колишнім членом сім`ї власника, у тому числі і підставою для скасування реєстрації у спірній квартирі (висновок Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №61-1906св18). Судом також відхилено посилання позивача щодо формальності розірвання шлюбу, що було необхідно за життя ОСОБА_5 для отримання кредиту та оформлення іпотеки на квартиру в„– 13 , оскільки судом не встановлено, що квартира в„–13 після розірвання шлюбу не стала предметом будь-якої іпотеки, а дані про отримання ОСОБА_5 у цей час кредиту або наявності у нього кредитної заборгованості матеріали справи не містять. Навпаки, ОСОБА_5 за життя ініційовано питання про розірвання шлюбу ні у відділенні РАЦС, а шляхом подання позову, який пред`явлено до ОСОБА_1 , що передусім, за обставинами справи свідчить про наявність між ними спору, припинення шлюбних відносин, та спілкування ОСОБА_5 з іншими жінками, а також проживання самої позивачки ОСОБА_1 деякий час у іншій квартирі, що належить їй на праві власності. Спільне майно, яке нажито ними у шлюбі поділено та на користь позивачки ОСОБА_1 виплачена реальна грошова компенсація за її частку у спільному майні.

Окрім цього, проаналізувавши усі докази щодо відсутності усталених подружніх відносин між позивачем і ОСОБА_5 , після розірвання шлюбу, та на момент відкриття ним банківських рахунків з внесенням відповідних грошових та валютних вкладів, та за відсутністю будь-яких доказів щодо набуття ОСОБА_5 права власності на гроші та валютні цінності за рахунок спільної праці та доходів разом з ОСОБА_1 , суди зробили висновок про відсутність підстав для визнання цього майна спільним.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить; скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог; стягнути із відповідача на корить позивача понесені судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі провадження № 6-135цс13 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 757/41827/15-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц;

після розірвання шлюбу сторони продовжували жити разом, не маючи наміру припинення сімейних відносин. Оскільки у 2005 році подружжя брало кредит під заставу квартири в„– 13 і позивач заперечувала проти цього, внаслідок чого чоловіком було подано позов про розірвання шлюбу та поділу майна подружжя. Також доказом фактичних шлюбних відносин після розірвання шлюбу є факт реєстрації позивача у квартирі протягом всього періоду після розірвання шлюбу і до смерті ОСОБА_5 . Указані доводи були підтверджені показаннями свідків, які підтвердили індивідуальні та трудові зусилля подружжя з метою отримання доходу в інтересах сім`ї та реальний факт наявності придбаного майна під час шлюбних відносин. Рішенням Вознесенського міськрайсуду Миколаївської області від 18 жовтня 1988 року у справі № 2-229/1988 про розірвання позивачем попереднього шлюбу встановлено, що сторони проживали окремо з грудня 1986 року, що судами ураховано не було;

щодо поділу квартири в„– 13 позивач зазначає, що інша квартира в„– 14 , яка є її частиною, визнавалась судами спільною сумісною власністю подружжя, виходячи зі змісту мирової угоди. Тому незрозумілою є позиція судів щодо того, що частина квартири суттєво не змінилась. Щодо визнання спільною сумісною власністю гаражу та садового будинку, то позивачем підтверджено факт сумісного бюджету, де лише позивач отримувала доходи: від оптової реалізації сільськогосподарської продукції за період з 1988 року по 1994 рік, що підтверджено показаннями свідків, оскільки указане неможливо підтвердити документально; заробітну плату з 20 грудня 1985 року по 29 вересня 1999 року; з жовтня 1999 року пенсію; з 1997 дохід від різних видів підприємницької діяльності; орендна плата протягом 2016-2018 років від здачі успадкованих земельних ділянок; індивідуальна трудова діяльність. Зазначене підтверджено показаннями свідків в суді першої інстанції, які підтвердили індивідуальні та трудові зусилля подружжя з метою отримання доходу в інтересах сім`ї, а також факт наявності придбаного майна під час шлюбних відносин;

ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ були створені під час шлюбу позивача з ОСОБА_5 , тому позивач має право на свою частку в статутних капіталах цих товариств. Розмір грошового внеску ОСОБА_5 до цих товариств здійснювався за рахунок спільних коштів сімейного бюджету в період зареєстрованого шлюбу в інтересах сім`ї;

з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц позивач зазначає, що оскільки позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 02 липня 2013 року та ІНФОРМАЦІЯ_1 доведені, то і доходи, зокрема валютні цінності на рахунках в банку, є спільним сумісним майном;

щодо визнання спільним сумісним майном медичного обладнання, у касаційній скарзі указується, що документи на указане обладнання наявні у позивача, тому ФОП ОСОБА_3 не є власником цього майна. Свідок ОСОБА_6 підтвердив суду про існуючі домовленості з ОСОБА_5 про поділ прибутку від медичної практики з 2011 року по 2017 рік, про придбання цього обладнання.

У січні 2021 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_17 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що судами застосовані висновки, наведені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-66цс13, у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-23цс13, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 61-1906св18. Висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц не є подібним до спірних правовідносин. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з 02 липня 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_1. Квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_5 29 жовтня 1993 року до шлюбу. Оскільки позивачем не доведено факти набуття разом з ОСОБА_5 квартири в„–13 внаслідок спільної праці та спільних зусиль, суди правильно не застосували до вказаного майна частину першу статті 17 3акону України Про власність . Садовий будинок в садовому товаристві Роднічок с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області до експлуатації не прийнятий, право власності на нерухоме майно не зареєстровано, технічний паспорт складено 15 листопада 2006 року. Гараж в ГБК Віраж , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 до експлуатації не прийнятий, право власності на нерухоме майно не зареєстровано, технічний паспорт складено 19 лютого 1999 року. Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі провадження № 6-135цс13 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 757/41827/15-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц; від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 26 липня 2002 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , який розірвано рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2013 року. Рішення суду ухвалено на підставі поданого ОСОБА_5 позову, з посиланням на припинення сімейних відносин, починаючи з лютого 2013 року. Зазначена обставина встановлена рішенням суду, що набрало законної сили 02 липня 2013 року.

На підставі поданого ОСОБА_5 позову про поділ майна, ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2013 року затверджено мирову угоду між колишнім подружжям, за умовами якої об`єктами спільної сумісної власності подружжя визначено квартиру АДРЕСА_6 , вартістю 200 000 грн, та автомобіль Toyota Camry 2.4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 200 000 грн, які належали подружжю в рівних частках по Ѕ, та за припинення права власності на які, колишнім чоловіком ОСОБА_5 компенсовано колишньої дружині ОСОБА_1 вартість її частки в розмірі 200 000 грн в день підписання та визнання цієї мирової угоди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер та на час смерті у зареєстрованому шлюбі не перебував. Після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняла його рідна дочка - ОСОБА_2 , у порядку спадкування за законом як спадкоємець першої черги.

ОСОБА_1 , вважаючи, що має право ще на частку іншого майна, яке набуто нею спільно з ОСОБА_5 за час до моменту реєстрації ними шлюбу, під час зареєстрованого шлюбу, яке між ними не було поділено, та за період спільного проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, після його розірвання, та до смерті спадкодавця, подала нотаріусу також заяву про прийняття спадщини.

03 листопада 1993 року ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю за рішенням виконкому Бузької сільської ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області № 90 надана у власність земельна ділянка, площею 0,058 га, розташована на території села Бузьке, Бузької сільської ради Садового товариства Роднічок № НОМЕР_8. На цій ділянці побудовано садовий (дачний) будинок літ. А з господарським будівлями та спорудами, площею 81,3 кв. м. Будинок не введено в експлуатацію, але у листопаді 2006 року на нього виготовлено технічний паспорт, у якому відсутня вказівка на рік побудови, але зазначено коефіцієнт зносу споруд від 11 до 15.

Суди на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи № 19-485/486/487/488 разом з поясненнями судового експерта МВ ОНДІСЕ встановили, що дата виготовлення технічного паспорту не є тотожною року будівництва садового будинку та його вартості або вартості будівельних матеріалів на час будівництва. В той же час вартість будівельних матеріалів на час проведення експертизи без врахування зносу та року будівництва становить 1 686 970 грн, незважаючи на те, що садовий будинок є побудованим на 100%.

За життя ОСОБА_5 включено до членів ГБК Віраж згідно наданої копії рішення Виконавчого комітету Вознесенської міської ради в„–170 від 01 грудня 1998 року Про організацію гаражно-будівельного кооперативу Віраж та доданого до нього списку. За технічним паспортом, виданим 19 лютого 1999 року, ОСОБА_5 , як член кооперативу, використовував побудований ним гараж, площею 32,9 кв. м. Відомості внесення пайового внеску або про заборгованість за пайовими внесками відсутня, як відсутні і відомості про приватизацію ним гаражу.

Незважаючи на те, що гараж побудовано ще до 1999 року (за технічним паспортом), за висновком судової будівельно-технічної експертизи № 19-485/486/487/488 вартість будівельних матеріалів при будівництві вказаного гаражу на час проведення експертизи визначено як 88 363 грн.

ОСОБА_5 29 жовтня 1993 року на підставі договору купівлі-продажу № 2168, у Вознесенського підприємства автотранспорту та механізації придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 55,8 кв. м за 39 980 карбованців та 08 грудня 1993 року за ним зареєстровано право власності на цю квартиру за Р.№ 8141.

Таким чином до реєстрації шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 за життя набуто у особисте користування та на праві особистої приватної власності: садовий будинок, розташований на земельній ділянці, гараж у кооперативі та квартира в„– 13 , загальною площею 55,8 кв. м.

За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 40,8 кв. м, яке він набув відповідно до договору купівлі-продажу №1781 від 26 липня 2002 року, в день реєстрації шлюбу з позивачем. За рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області №139 від 23 вересня 2005 року ОСОБА_5 оформлено документи на споруди побудовані з порушенням встановленого порядку будівництва, а саме на з`єднання та перепланування двох квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_6 в одну під одним № 13, житловою площею 59,1 кв. м та загальною площею 103,6 кв. м.

Частка у статутному фонді ТОВ Дінар ОСОБА_5 на час його смерті складала 109 021 грн.

Частка ОСОБА_5 у статутному фонді ТОВ ЕКО-ГАЗ становила 214 384,96 грн.

Згідно повідомлень ТОВ Дінар і ТОВ Еко-Газ дивіденди ОСОБА_5 не нараховувалися і не виплачувалися.

Відповідно до пункту 7.5 статуту ТОВ Еко Газ та статуту ТОВ Дінар при реорганізації товариства, виході учасника товариства, або у зв`язку із смертю учасника товариства правонаступники (спадкоємці) мають право на вступ до товариства за згодою інших учасників товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства або відмові у прийнятті до товариства правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка майна, що належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкоємцю), вартість її визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. Право вибору способу повернення частки належить загальним зборам учасників товариства.

ОСОБА_5 було укладено з АТ Ощадбанк договори № 34638914 від 05 січня 2016 року про вклад Класичний строком на 1 місяць на суму 3 500 доларів США, №35579314 від 21 березня 2016 року на вклад Пенсійний строком на 3 місяці на суму 20 100 доларів США, № 39808014 від 22 грудня 2016 року на вклад Мій прогресивний депозит строком на 1 місяць на суму 9 000 доларів США. Також, між ОСОБА_5 та АТ Ощадбанк 21 жовтня 2015 року укладено договір № 18 відповідального зберігання цінностей (документів) на строк 92 дні до 21 січня 2016 року, який не містить адреси клієнта та переліку цінностей, що передаються на відповідальне зберігання, договір №27 від 22 березня 2016 року відповідального зберігання на строк 62 дні до 23 травня 2016 року 100 000 доларів США, та 21 жовтня 2015 року договір № 1 на перевезення валютних цінностей клієнтів (фізичних осіб) службою інкасації АТ Ощадбанк коштів в розмірі 2 625 000,00 грн та 53 500 доларів США до АДРЕСА_8 . Також ОСОБА_5 пролонговано, шляхом укладення 21 січня 2016 року додаткової угоди №1 договір відповідального зберігання цінностей № 23 від 22 грудня 2015 року, строком до 21 березня 2016 року. Додатково між ОСОБА_5 та ПАТ Ощадбанк 14 червня 2016 року укладено типовий договір №1 відповідального зберігання цінностей (документів) на строк 60 днів до 15 серпня 2016 року 65 000 доларів США.

Усі грошові та валютні цінності, які були розміщені ОСОБА_5 на перелічених рахунках (розрахункових та вкладних) у банківської установі за спливом короткотривалого строку повернуті вкладнику.

Згідно відповіді АТ Державний ощадний банк України встановили, що у відділенні ТВБВ №10014/0174 філії МОУ АТ Ощадбанк на ім`я ОСОБА_5 залишився у подальшому відкритий 19 червня 2018 року депозитний рахунок № НОМЕР_2 із залишком 100 000 доларів США та нарахованими відсотками 86,02 доларів США. Окрім цього, в указаному банку зберігаються кошти, що залишилися на відкритому 23 грудня 2014 року рахунку № НОМЕР_3 із залишком 14,96 грн та картковому рахунку № НОМЕР_4 , який відкрито 03 листопада 2015 року із залишком 31 200,93 доларів США. Заповідальні розпорядження по вказаним рахункам не складено.

На підставі відповідей акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк ) №№ 20.1.0.0.0/7-180815/2382 від 28 серпня 2018 року та 20.1.0.0.0/7-180713/1197 від 17 липня 2018 року суди встановили, що на ім`я ОСОБА_5 в банку відкриті наступні депозитні рахунки: № НОМЕР_5 відкрито 15 червня 2015 року із залишком 1 401,00 грн; № НОМЕР_6 відкрито 12 серпня 2009 року із залишком 0,00 грн, а залишок на оформленій картці становить -40,78 грн ; № НОМЕР_5 відкрито 15 червня 2015 року із залишком 1 393,32 грн; № НОМЕР_6 відкрито 12 серпня 2009 року із залишком 0,00 грн, а залишок на оформленій картці становить - 37,99 грн .

Згідно повідомлень АТ КБ Приватбанк №20.1.0.0.0/7-20190301/6821 від 07 березня 2019 року з доданою випискою баланс рахунку № НОМЕР_6 на кінець періоду становить 1 385,07 грн та № 20.1.0.0.0/7-20190222/2152 від 01 березня 2019 року щодо наявності на рахунку НОМЕР_5 коштів в розмірі 700,95 грн, на які накладений арешт.

Згідно відповідей АТ Ощадбанк індивідуальних сейфів, відкритих за договорами обслуговування та зберігання на ім`я ОСОБА_5 у банківської установі не має.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 вказано, що:

майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України Про власність вважається правильно застосованим .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що:

вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18) вказано, що:

за змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України Про власність , стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України Про власність ).

Згідно зі статтею 17 Закону України Про власність , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Тільки в разі встановлення судом таких обставин положення частини першої статті 17 Закону України Про власність будуть правильно застосовуватися.

На правовідносини, які виникли між сторонами з приводу набуття спільного майна й продовжили існувати після 01 січня 2004 року, поширюється дія СК України.

Абзацом першим частини другої статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За змістом наведеної норми правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно .

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

у матеріалах справи відсутні докази проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як дружини та чоловіка з в період з 02 липня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1;

до реєстрації шлюбу між ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , за життя, набуто у особисте користування та на праві особистої приватної власності: садовий будинок, розташований на земельній ділянці, гараж у кооперативі та квартира в„– 13 , загальною площею 55,8 кв. м. і позивачем не доведено факт набуття разом з ОСОБА_5 спірного майна до реєстрації їх шлюбу (садового будинку, гаражу та квартири в„– 13 , площею 55,8 кв. м) внаслідок спільної праці та спільних зусиль;

між позивачем та ОСОБА_5 були відсутні усталені подружні відносини після розірвання шлюбу та на момент відкриття ним банківських рахунків з внесенням відповідних грошових та валютних вкладів, і відсутні будь-які докази щодо набуття ОСОБА_5 права власності на гроші та валютні цінності за рахунок спільної праці та доходів разом з ОСОБА_1 ;

письмові докази щодо належності медичного обладнання на праві власності ОСОБА_5 , яке набуто ним за спільні кошти подружжя, відсутні. Ідентифікувати рентгенівський апарат Planmeca Intra із трубкою Д 0711 SВ № 48378, як набутий подружжям в період шлюбу, з апаратом, який використовувався третьою особою у 2010 році не є можливим. Також неможливо встановити наявність такого обладнання у натурі на момент пред`явлення позивачкою вимог про його поділ, та за відсутністю такого виду майна при поділу майна подружжя у 2013 року, після розірванні шлюбу.

За таких обставин суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу; визнання набутого на ім`я ОСОБА_5 майна, таким, що належить їм на праві спільної сумісної власності, та його поділу.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року у справі № 607/6271/17 (провадження № 61-9507св19) зазначено, що:

кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання. Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц (провадження № 61-30034св18) вказано, що:

вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

У цій справі ОСОБА_1 порушує питання про поділ майна подружжя з проведенням відповідної компенсації за частину внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ Трейдавтотранс та ТОВ Інтернаціоналіст грошових коштів, набутих сторонами під час перебування у шлюбі. При цьому порядок внесення грошових коштів до товариств та питання правового режиму їх власності сторонами не оспорюються.

З огляду на викладене та з урахуванням пред`явлених позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 має право вимоги щодо виплати половини суми грошових коштів, внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ Трейдавтотранс та ТОВ Інтернаціоналіст .

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При залишення рішення суду першої інстанції без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_5 до статутного фонду ТОВ Дінар і ТОВ Еко-Газ , апеляційний суд вказав про обрання позивачем неналежного способу захисту та про те, що лише у відповідачки, як спадкоємця ОСОБА_5 є право на подачу заяви про вступ до товариства на правах учасника з долею у відповідності до його частки, або при відмові від реалізації такого права, право вибору способу повернення частки залежить виключно від зборів товариств. При цьому апеляційний суд не врахував, що у разі, коли один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу грошові кошти подружжя чи майно, набуте за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя виникає право вимоги, сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства. За таких обставин, апеляційний суд по суті рішення суду першої інстанції не переглянув та зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в цій частині .

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року у справі № 607/6271/17 (провадження № 61-9507св19), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання за позивачем права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_5 до статутного капіталу ТОВ Дінар і ТОВ Еко-Газ скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині оскаржені рішення належить залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат .

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Дінар , товариство з обмеженою відповідальністю Еко-газ , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про визнання за позивачем права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_5 до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю Дінар і товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Газ , скасувати.

Передати справу № 473/4520/18 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Дінар , товариство з обмеженою відповідальністю Еко-газ , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про визнання за позивачем права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_5 до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю Дінар і товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Газ , на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов