Постанова

від 15.07.2021 по справі 473/4520/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.07.21

22-ц/812/1356/21

Провадження № 22-ц/812/1356/21 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року м. Миколаїв

справа № 473/4520/18

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

переглянувши в апеляційному порядку без повідомлення сторін у письмовому провадженні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2

треті особи: ТОВ ЕКО-ГАЗ , ТОВ Дінар , фізична особа-підприємець ОСОБА_3

про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ

за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 22 червня 2020 року суддею Лузан Л.В. в приміщенні цього ж суду (повне судове рішення складено 2 липня 2020 року),

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ Дінар , ТОВ Еко-газ , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, права власності на частку в спільно набутому майні, права на отримання частки вартості внесків до статутних капіталів товариств, стягнення коштів, виділення майна в натурі.

Позивачка зазначала, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 з 23 червня 1988 року до дня його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період з 26 липня 2002 року по 2 липня 2013 року перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання, як у шлюбі, так і у фактичних шлюбних відносинах, за спільні кошти подружжя набуло нерухоме майно, грошові кошти, валютні цінності, медичне обладнання, а також ними зроблені грошові внески до статутного фонду ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ . Спадкоємицею майнових прав ОСОБА_5 є його донька ОСОБА_2 .

Вважаючи спірне майно спільною сумісною власністю, ОСОБА_1 , поряд з іншими вимогами, просила визнати за нею право на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_5 до статутних капіталів ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ , визначених станом на 29 червня 2018 року.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала. У відзиві зазначала, що поділ спільного майна, придбаного її батьком та позивачкою у шлюбі, було поділене при розлучені, ОСОБА_6 отримала грошову компенсацію. До того ж вимога про визнання права на частку вартості грошових внесків до статутних фондів товариств не ґрунтується на законі.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилалась на невірну оцінку судом зібраних доказів, неповне з`ясування обставин справи, помилкове застосування норм сімейного законодавства та незастосування судової практики Верховного Суду щодо встановлення юридичного факту та визначення обсягу спільного майна. При цьому вона вважала суперечливими та помилковими висновки суду щодо обрання неналежного способу захисту, зокрема, щодо вимог про визнання права на частку статутного капіталу товариств, та наголошувала, що її права залежать від вартості частки її колишнього чоловіка у статутних капіталах, яка має визначатись товариствами на час його смерті.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 , посилаючись на повне з`ясування судом обставин справи в межах заявленого позову та обраного позивачкою способу захисту своїх прав, просила судове рішення залишити без змін.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 9 червня 2021 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_5 до статутного фонду ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ скасовано. Справу в цій частині позовних вимог передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . В іншій частині судові рішення залишені без змін.

Отже, предметом апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи ТОВ Дінар , ТОВ Еко-Газ ) про визнання права на частку вартості грошового внеску до статутного капіталу товариств.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи.

Переглянувши справу в межах предмету апеляційного оскарження за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права на Ѕ частку вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_5 до статутних капіталів ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ , суд першої інстанції виходив з того, що кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску або половини отриманого від діяльності підприємства. При цьому такий спосіб захисту права іншого подружжя, як визначення права на отримання частки вартості грошового внеску, законом не передбачено. Отже, позивачкою ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту права на отримання частини внеску.

Проте не з усіма висновками суду в цій частині вимог можна погодитись.

Так, спірні відносини регулюються нормами сімейного та цивільного, в тому числі й спадкового законодавства.

Згідно зі статтею 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК).

Статтею 63 CК України встановлено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статями 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статті 113 ЦК та статті 1 Закону Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств, які можуть набувати майнові права.

Статутний капітал товариства складається із внесків усіх учасників, а його розмір дорівнює сумі вартості таких внесків ( стаття 144 ЦК в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Господарські товариства є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (стаття 115 ЦК, стаття 12 Закону Про господарські товариства ).

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Такий правовий висновок містить постанова Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15.

Верховний Суд при розгляді аналогічних правових питань, не відступаючи від правової позиції Верховного Суду України, зазначав, що вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства (постанова від 8 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц, від 9 лютого 2021 року у справі № 607/6271/17 також зазначено, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Проте, не зважаючи на деякі відмінності у підході до вирішення спорів щодо вкладів у статутні фонди товариств, подружжя, який не є учасником товариства, у будь-якому разі, має право вимоги на виплату частини вартості внесеного до статутного фонду спільного майнового/грошового внеску.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 липня 2002 року по 2 липня 2013 року (а.с.74,75 том 1).

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2013 року у справі по поділ майна подружжя затверджено мирову угоду між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , за умовами якої остання отримала грошову компенсацію своєї частки в об`єктах спільної власності (квартира, автомобіль) в розмірі 200 000 грн. (а.с.80 том 1).

19 серпня 2002 року у державному реєстрі зареєстровано ТОВ Дінар (а.с.102 том 6)

За Статутом ТОВ Дінар статутний фонд товариства складав 16500 грн., частка ОСОБА_5 50%, з грошовим внеском у статутний фонд 8 250 грн. (а.с.103-115 том 6).

29 листопада 2007 року ОСОБА_5 вийшов із складу товариства, а його частка була перерозподілена між учасниками ТОВ Дінар (а.с.123-130 том 6).

ОСОБА_1 , як дружина ОСОБА_5 , вимог щодо повернення їй частини внеску не пред`являла.

13 квітня 2011 року ОСОБА_5 знову прийняли в склад учасників ТОВ Дінар . Внесок ОСОБА_5 до статутного капіталу товариства - 5 445 грн., що складає 33% статутного капіталу (а.с.132-139 том 6), та 28 липня 2015 року був збільшений на 968 грн., внаслідок чого загальний розмір вкладу у статутний капітал склав 6 413 грн. Розмір статутного капіталу збільшено до 320 650 грн. (а.с.141, 143-155 том 6).

2 вересня 2015 року у зв`язку з виходом із складу ТОВ Дінар одного з учасників (ТОВ Еко-Газ ) без повернення йому його частки, остання була перерозподілена між іншими учасниками товариства ТОВ Дінар , і за такого частка ОСОБА_5 склала 34% в сумі 109 021 грн.(а.с.156, 157-168 том 6).

На час звернення до суду за даними державного реєстру розмір внеску ОСОБА_5 до статутного фонду товариства складає 109 021 грн. (а.с.64-67 том 1).

Отже, частка ОСОБА_5 у статутному капіталі (фонді) ТОВ Дінар в загальному розмірі 109 021 грн. утворилась внаслідок грошового внеску, зробленого у період шлюбу з позивачкою в сумі 5 445 грн ., і інші кошти внесені ним після розірвання шлюбу (968 грн.) та набуті внаслідок перерозподілу частки учасника, який вибув (102 608 грн.), тобто не за рахунок спільних коштів подружжя.

Крім того, 22 квітня 2006 року зареєстроване ТОВ ЕКО-ГАЗ .

За Статутом ТОВ ЕКО-ГАЗ статутний фонд товариства складав 29 000грн., частка ОСОБА_5 33,4% з грошовим внеском у статутний фонд -9 686 грн (а.с.20-27 том 6).

22 березня 2014 року у зв`язку з виходом із складу ТОВ ЕКО-ГАЗ одного з учасників, його частка розподілена між іншими учасниками товариства. Внаслідок перерозподілу частка ОСОБА_5 складала 33,4% в сумі 109 686 грн (а.с. 44, 46-57 том 6).

28 липня 2015 року у зв`язку з включенням до складу ТОВ ЕКО-ГАЗ нового учасника (ТОВ Дінар ) статутний капітал збільшився до 630 544 грн., та перерозподілені учасників, у зв`язку з чим ОСОБА_5 належало 17,4% статутного капіталу, що складає 109 716 грн. (а.с.59,61-71 том 6).

2 вересня 2015 року у зв`язку із зміною складу учасників перерозподілені частки між учасниками товариства ТОВ ЕКО-ГАЗ . Частка ОСОБА_5 склала 34% в розмірі 214 384,96 грн. (а.с.74, 75-86 том 6).

Частка такого розміру визначена і станом на 18 серпня 2017 року (а.с.88, 90-100 том 6).

На час звернення з позовом за даними державного реєстру розмір внеску ОСОБА_5 до статутного фонду товариства складає 214 384,96 грн. ( а.с.68-71, 209 том 1).

Отже, частка ОСОБА_5 у статутному капіталі (фонді) ТОВ ЕКО-ГАЗ в загальному розмірі 214 384,96 грн. утворилась внаслідок грошового внеску, зробленого ОСОБА_5 у період шлюбу з позивачкою в сумі 9 686 грн., збільшення внеску відбулось внаслідок перерозподілу часток інших учасників тобто не за рахунок спільних коштів подружжя.

Згідно повідомленнями ТОВ Дінар і ТОВ Еко-Газ дивіденди ОСОБА_5 не нараховувалися і не виплачувалися ( а.с.4, 200 том 3).

Відповідно до пункту 7.5 статутів ТОВ ЕКО ГАЗ та ТОВ Дінар передбачено, що при реорганізації Товариства, виході учасника Товариства, або у зв`язку із смертю учасника товариства правонаступники (спадкоємці) мають право на вступ до Товариства за згодою інших учасників Товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до Товариства або відмові у прийнятті до Товариства правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка майна, що належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкоємцю), вартість її визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. Право вибору способу повернення частки належить Загальним зборам Учасників Товариства (а.с.98-103 том 4).

Отже, правовідносин між товариствами та позивачкою ОСОБА_1 щодо реалізації її прав, як подружжя, на отримання частки вартості внеску ОСОБА_5 до статутних фондів (капіталів) цих підприємств не виникає. Учасниками таких правовідносин є або колишнє подружжя (за їх життя) при поділі спільного майна, або один з подружжя та спадкоємці іншого, як його правонаступники.

На підставі викладеного, апеляційний суд, виходячи з положень цивільного та сімейного законодавства та враховуючи правові позиції вищого судового органу, вважає, що ОСОБА_1 набула право на отримання Ѕ частки грошових внесків ОСОБА_5 до статутних капіталів ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ , які були зроблені за спільні кошти у період перебування подружжя у зареєстрованому шлюбі.

Такою часткою є 2 722,5 грн. ( Ѕ частка від 5 445 грн.) та 4 828,50 грн. (1/2 частка від 9 657 грн.).

При цьому апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що розмір частки ОСОБА_1 в межах заявлених нею вимог має визначатись вартістю частки ОСОБА_5 у майні товариств, як то має визначатись у випадку виходу учасника товариства з його складу, але на час його смерті.

В межах заявлених позовних вимог ОСОБА_1 за пунктами 5 та 6 позовної заяви (а.с.11 том 1) ці обставини (вартість частки на час смерті) судами не досліджувались.

Не можна вважати переконливими і твердження відповідачки ОСОБА_2 щодо поділу спільного майна подружжя, який у добровільному порядку проведено у липні 2013 року, оскільки поділ частки спільного майна не перешкоджає подальшому поділу іншого майна.

При цьому мирова угода про поділ майна від 17 липня 2013 року не містить зауважень про відсутність у сторін будь-яких претензій щодо іншого майна, що залишилось кожному з них.

Щодо обраного ОСОБА_1 способу захисту порушеного права.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог щодо визнання права на частку внесків у статутні капітали товариств, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту.

Разом з тим, стаття 55 Конституції України проголошує право кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Відповідно цій доктрині вирішено питання про можливість застосування способів захисту права, прямо не передбачених законом, стаття 16 ЦК передбачає захист цивільного права або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Такий підхід відповідає й ідеям, закріпленим статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( Право на ефективний засіб юридичного захисту ) (далі - Конвенція), яка проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

У розвиток цих положень Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Верховний Суд України неодноразово наголошував, що порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (постанова Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13). Така ж судова практика підтримується і Верховним Судом.

Висновки щодо необхідності забезпечення ефективного поновлення прав містить і рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року (справа № 3-рп/2003).

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 та заперечень ОСОБА_2 вбачається, що спір стосується права позивачки на поділ майна, титульним власником якого на час смерті був ОСОБА_5 , порядку і часу його набуття, та обсягу спільного майна. Відповідчка заперечувала право ОСОБА_1 на поділ будь-якого майна. Наголошуючи на його поділі у добровільному порядку у 2013 році.

Отже, змісту права ОСОБА_1 на поділ майна, в тому числі і внесків до господарських товариств, яке не визнається та заперечується відповідачкою ОСОБА_2 , відповідає вимога позивачки про визнання за нею цих прав, в тому числі і права на отримання Ѕ частки вартості грошового внеску ОСОБА_5 до статутних капіталів ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ .

Тому обраний позивачкою спосіб захисту не може вважатись таким, що не відповідає змісту порушеного права та характеру його порушень.

Ті обставини, що у такий спосіб не буде завершено спір між сторонами і спірні правовідносини не набудуть характеру безспірних, не може бути достатньою підставою для відмови в задоволенні цих вимог.

Верховний Суд також вважав помилковою відмову у позові з цих підстав, про що зазначено у постанові від 9 червня 2021 року (а.с. 159-182 том 8).

Відповідно до статті 417 ЦПК вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_5 до статутних капіталів ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ підлягають частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні цих вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_5 до статутних капіталів ТОВ Дінар та ТОВ Еко-Газ скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 в цій частині вимог задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_5 до статутного капіталу (фонду) ТОВ Дінар у період шлюбу в розмірі 2 722,50 грн.

Визнати за ОСОБА_1 право на отримання Ѕ частки вартості грошового/майнового внеску ОСОБА_5 до статутного капіталу (фонду) ТОВ Еко-Газ у період шлюбу в розмірі 4 828,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

--------------------------------

повну постанову складено 15 липня 2021 року.