Постанова

від 10.06.2021 по справі 592/3033/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 202 1 року

м. Київ

справа № 592/3033/20

провадження № 61-10566св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Громадська організація Сумське міське об`єднання громадян ПОДІЯ-2011 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації Сумське міське об`єднання громадян ПОДІЯ-2011 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 травня 2020 року в складі судді Литовченка О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 22 червня 2020 року в складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І. , Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації Сумське міське об`єднання громадян ПОДІЯ-2011 (далі - ГО СМОГ ПОДІЯ-2011 ) про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до рішення установчих зборів мешканців гуртожитку на АДРЕСА_1 від 01 серпня 2011 року, протокол № 1, та рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 06 вересня 2011 року № 549 було створено та зареєстровано Сумське міське об`єднання громадян-мешканців гуртожитку на АДРЕСА_1 ПОДІЯ-2011 і він є його учасником.

Відповідно до рішення загальних зборів мешканців гуртожитку від 26 вересня 2019 року, протокол № 6, відповідача перейменовано в ГО СМОГ ПОДІЯ-2011 .

Відповідно до договору купівлі-продажу гуртожитку від 20 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Канівець Л.О., за номером 2966, відповідач придбав у власність від Управління майна комунальної власності Сумської міської ради гуртожиток площею 3405,2 кв. м, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .

18 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Канівець Л. О. видано дублікат вказаного вище договору за реєстровим номером 1500.

Відповідно до рішення загальних зборів ГО СМОГ ПОДІЯ-2011 від 17 жовтня 2017 року, протокол № 2, позивачу надано право на укладення договору купівлі-продажу частки у спільному майні, а саме, кімнати № 59 у гуртожитку за ціною 1 грн.

У зв`язку із створенням йому перешкод у користуванні кімнатою в„– 59 , рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 11 серпня 2017 року у справі № 592/2099/17, яке набрало законної сили, позивача було вселено до житлової кімнати № 59 у гуртожитку.

Згідно з рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 25 вересня 2018 року у справі № 2/592/909/17 було знято арешт з кімнати № 59 в гуртожитку.

26 листопада 2018 року між сторонами в простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу кімнати № 59 у гуртожитку, відповідно до якого позивач купив у відповідача зазначену кімнату за 1 грн. На виконання умов договору, позивач сплатив відповідачу визначену ціну майна. Кімната № 59 передана позивачу відповідачем за актом приймання-передачі від 26 листопада 2018 року.

27 листопада 2018 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Канівець Л. О. за нотаріальним посвідченням укладеного договору купівлі-продажу.

Постановою від 29 листопада 2018 року приватний нотаріус Канівець Л. О. відмовила йому у вчинені нотаріальної дії на підставі статей 46-1, 49 Закону України Про нотаріат , у зв`язку з наявністю у відношенні відповідача шести виконавчих проваджень про стягнення коштів.

З метою вирішення питання в позасудовому порядку, він звертався із відповідними заявами до Головного управління юстиції у Сумській області, проте, відповіді не отримав. Оскільки укласти нотаріально посвідчений договір відповідно до вимог статей 182, 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), немає можливості з причин, що не залежать від позивача, посилаючись на статті 220 ЦК України та статтю 47 Конституції України, просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу кімнати № 59 у гуртожитку, укладений між ним та ГО СМГО ПОДІЯ-2011 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 травня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави, передбачені частинами другою статті 220 ЦК України, для визнання дійсним договору купівлі-продажу кімнати № 59 у гуртожитку від 26 листопада 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ГО СМОГ ПОДІЯ-2011 , оскільки позивачем не надано доказів, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена. Натомість визнання відповідачем позову свідчить про відсутність спору про право.

Постановою Сумського апеляційного суду від 22 червня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 травня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину і, що можливість його нотаріального посвідчення втрачена, що є обов`язковою умовою для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Відмова нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу ґрунтується на вимогах статей 49 Закону України Про нотаріат . Після усунення підстав, за яких відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, сторони договору мають право повторно звернутись за його посвідченням.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2020року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просив скасувати рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 червня 2020 року і передати справу на новий розгляд до Ковпаківського районного суду міста Суми.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права помилково відніс дану справу до категорії малозначних та розглянув у порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційний суд завдань цивільного судочинства не виконав, оцінки дійсним обставинам справи, що безумовно вказують на остаточну безповоротну втрату можливості нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу кімнати з причин, що не залежать від позивача та об`єктивно не можуть бути усунуті відповідачем, не надав, формально підійшов до розгляду апеляційної скарги, так як рішення місцевого суду є суперечливим як щодо оцінки наявних у справі доказів, так і щодо можливості застосування до спірних відносин частини другої статті 220 ЦК України.

Також зазначає, що до звернення до суду з позовом позивач вжив усіх можливих заходів для укладення відповідного договору в нотаріальній формі, проте, з незалежних від нього причин, здійснити нотаріальне посвідчення вказаного договору не може. Тобто, неможливість нотаріального посвідчення договору обумовлена саме ухиленням від його посвідчення зі сторони відповідача, і вказані обставини усунути неможливо ні через місяць, ні через рік, ні через 10 років. Борги відповідач погасити не може.

Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 520/4205/15-ц (провадження № 61-7705св18).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області .

Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 листопада 2018 між ОСОБА_1 та Сумським міським об`єднанням громадян - мешканців гуртожитку на АДРЕСА_1 ПОДІЯ - 2011 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу кімнати АДРЕСА_2 , площею 16,9 квадратних метри (а. с. 27).

Згідно з пунктами 8, 11-12 договору, договірна ціна квартири складає 1 грн. Перехід права власності на квартиру від продавця до покупця відбувається з моменту державної реєстрації цього договору. Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації у порядку, що визначений чинним законодавством України.

27 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Канівець Л. О. з заявою про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу житлового приміщення № 59 (а. с. 23).

29 листопада 2018 року приватний нотаріус Канівець Л. О. винесла постанову, якою відмовила позивачу в посвідченні договору купівлі-продажу кімнати № 59, власником та продавцем якого є Сумське міське об`єднання громадян мешканців гуртожитку по АДРЕСА_1 Подія-2011 , посилаючись на положення статті 49 Закону України Про нотаріат та на те, що особа, яка бажає відчужити належне їй майно, внесена до Єдиного реєстру боржників (а. с. 24).

Рішенням загальних зборів від 26 вересня 2019 року Сумське міське об`єднання громадян-мешканців гуртожитку на АДРЕСА_1 Подія-2011 перейменовано у ГО Сумське міське об`єднання громадян ПОДІЯ-2011 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанційвідповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що після укладення з відповідачем договору купівлі-продажу в простій письмовій формі, він не зміг його нотаріально посвідчити через відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з тим, що відповідач внесений до Єдиного реєстру боржників. При цьому, посилаючись на те, що він не має можливості посвідчити договір, просив визнати такий договір дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, не встановлено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

При цьому судами вірно враховано, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач визнав позов, що може свідчити про відсутність спору між сторонами, а відтак відсутність підстав для визнання правочину дійсним і визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відмова нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу ґрунтується на вимогах статті 49 Закону України Про нотаріат .

Доводи касаційної скарги про те, що позивач втратив можливість нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу кімнати з причин, що не залежать від нього не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки після усунення підстав, за яких відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, сторони договору мають право повторно звернутись за його посвідченням. А посилання позивача на неможливість відповідачем усунути обставини, що стали підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії не можуть бути підставою для визнання договору купівлі-продажу дійсним судом, оскільки така підстава не передбачена частиною другою статті 220 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних та розглянув у порядку спрощеного позовного провадження, є необґрунтованими, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог пункту 1 частини 6 статті 19 та пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання позову, оскільки ціна позову у цій справі складає 1 грн, що вбачається з договору купівлі-продажу кімнати, а отже, на момент звернення позивачки із цим позовом до суду справа могла бути розглянута в порядку спрощеного провадження.

Посилання позивача в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 520/4205/15-ц (провадження № 61-7705св18), не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги на судове рішення

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 05 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 червня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук