Ухвала

від 15.06.2021 по справі 320/6017/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 червня 2021 року № 320/6017/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в письмовому провадженні заяву про самовідвід в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії ,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Регіонального сервісного центру МВС Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

15.06.2021 головуючий суддя Лиска І.Г. подав заяву про самовідвід. В обґрунтування вказаної заяви суддя зазначив про те, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 залишено позовну заяву без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивача. Не погодившись з ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 скасовано, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.06.2021 головуючим суддею визначено Лиска І.Г..

Крім того, також було зазначено, що в лютому місяці 2021 року ОСОБА_1 подано до Вищої ради правосуддя скаргу щодо дисциплінарного проступку судді у даній справі.

На думку судді Лиска І.Г. його правова позиція щодо даної справи, викладена в ухвалі про залишення позовної заяви без розгляду від 22 лютого 2021 року може стати підставою для виникнення сумнівів у його неупередженості при розгляді справи №320/6017/20.

Згідно пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до статті 37 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції.

Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої і апеляційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду касаційної інстанції.

Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення, крім випадку, коли проведення врегулювання спору за участю судді було ініційовано суддею, але до закінчення встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі строку сторона заперечила проти його проведення.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасоване судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, винесеного за результатами нового розгляду цієї справи.

Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами у цій адміністративній справі. Положення цієї частини не застосовуються у випадку розгляду заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстав, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

Частиною першою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ) є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також ЄСПЛ ) є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - Конвенція ) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium , Grieves vs UK ). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium , суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі П`єрсак проти Бельгії ( Piersac vs Belgium ) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.

У даному контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об`єктивної перевірки.

Стосовно об`єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі Ветштайн проти Швейцарії ( Wettstein v. Switzerland ), п. 44; та рішення у справі Ферантелі та Сантанжело проти Італії ( Ferrantelli and Santangelo v. Italy ), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться (рішення у справі Де Куббер проти Бельгії ( De Cubber v. Belgium ), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі Ветштайн проти Швейцарії ( Wettstein v. Switzerland ) та рішення у справі Кастілло Альгар проти Іспанії ( Castillo Algar v. Spain ), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Такі саме висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі Білуха проти України (заява № 33949/02).

В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Приписами пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (Схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23) визначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи також в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Крім того, суддю можна підозрювати в упередженності, якщо він уже слухав справу, хоч і в іншій юрисдикції. У ході підвищення судді повинні пам`ятати про об`єктивність. Так, законник має довести свою неупередженність або взяти самовідвід, якщо працює в суді, до якого оскаржується рішення у справі, обставини якої вже були предметом його розгляду. Тому ЄСПЛ констатував, побоювання заявника, що суддя вже сформувала свою думку по суті розгляду справи, є цілком виправданими. Склад колегії ВС не відповідав міжнародному стандарту об`єктивності. Подібні порушення ст. 6 Конвенції ЄСПЛ уже встановлював у рішенні від 01.02.2005 у справі "Indra v. Slovakia" та в рішенні від 25.03.2021 у справі "Stoimenovikj and Miloshevikj v. North Macedonia".

Отже, з метою забезпечення повного, об`єктивного, неупередженого розгляду і вирішення справи № 320/6017/20 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісу центру ГСЦ МВС в Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії та з метою недопущення у будь-кого сумнівів щодо об`єктивності, неупередженості судді Лиска І.Г. під час розгляду справи № 320/6017/20, суд дійшов висновку, що заява судді про самовідвід є вмотивованою, а відтак підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 цього Кодексу. Ухвала датована 15.06.2021, оскільки справи передана судді 09.06.2021. Керуючись ст.ст. 39, 40, 41, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Заяву про самовідвід судді Лиска І.Г., - задовольнити.

2. Матеріали адміністративної справи №320/6017/20 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісу центру ГСЦ МВС в Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - передати для визначення іншого складу суду Київського окружного адміністративного суду згідно з вимогами статей 31 та 18 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду справи.

Суддя Лиска І.Г.