Рішення

від 14.06.2021 по справі 490/569/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/716/2021 Справа № 490/569/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 Центральний районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого - судді Гуденко О.А., за участю секретаря судового засідання - Дудник Г.С., прокурора Жимилінської С.С., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Власенка С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської міської ради , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування зхаписів про реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Савицька М. звернулася до суду з позовом в інтересах держави, в якому просить визнати незаконним та скасувати пункти 40,42 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 43/40 від 16 вересня 2014 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010 та в оренду терміном на 25 років земельну ділянку площею 330 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:005:0011 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 21827570 від 09.08.2017 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 22577087 від 28.09.2017 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 , повернути на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010, вартістю 309 552,46 грн по АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.

Свої вимоги мотивувала виявленням порушення вимог законодавства при прийнятті ММР рішень з питань землі, а саме оскаржуванимипунктами рішення затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1000 кв.м з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку та в подальшому відчужена на корсить ОСОБА_1 .

Проте вказана зеемльа ділянка згідно Генерального плану місста вівднесена до зони зелених насаджень загального користування , а отже будуквання житлових будинків в межах вказаної території заборонено. Отже, як зазначає позивач, вищевказані пункти оскаржуваного рішення є незаконними через невідповідність місця розташування житлового будинку вимогам генерального плану та Правилам використання та забудови території м. Миколаєва, ігноруванням ММР розташування земельної ділянки на території водоохоронної зони річки Інгул - тобто земельні ділянки водного фонду передано у власність та в оренду фізичній особі для будівництва житлового будинку з порушенням вимог Земельного та Водного Кодексу України.

За такого, діючи від імені територіальної громади м.Миколаєва Миколаївська міська рада не мала права передавати ці земльні ділянки бу власність ат оренду ОСОБА_2 , як наслідок останній не мав прваа розпоряджатися цими ділянками та відчужувати їх на користь третьої оосби.

При цьому позивач зазначає, що подаючи позовну заяву до суду й оскаржуючи, зокрема, рішення Миколаївської міської ради, на підставі якого відповідачі набули у власність спірну земельну ділянку, прокурор самостійно обґрунтувує необхідність захисту інтересів держави у збереженні зеленої зони загального користування, яку не можна передавати у власність громадян для будівництва, та у збереженні прибережної захисної смуги річки Інгул, тим, що орган, який уповноважений на розпорядження спірною земельною ділянкою діяв всупереч закону при реалізації своїх повноважень , отже захисть інтересів держави виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, яка є власником спірної земельної ділянки.

В травні 2020 року представником відповідача ММР надано відзив на позов, в якому зазначають, що до Миколаївської міської ради надійшов погоджений у встановленому законодавством порядку із матеріалами погодження проекту земелеустрою , що не містив відомостей про будь-які недоліки проекту ( в тому числі висновок Управління містобудування та архітектури ММР) , у зв`язку з чим за вісутності імперативних підстав для відмови у затвердженні проекту земелеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки - в звязку з чим було прийнято оспорюване рішення ММР, яке на той час було ухвалено з дотриманням норм діючого законодавства та у межах наданих повноважень. Надані позивачем докази не є належними, оскільки спростовуються висновком Управління містобудування та архітектури ММР від 31.01.2014 року.

19.05.2020 року позивачем надано відповідь на відзив на позов. Ззаначають, що при прийнятті оспорюваних рішень ММр безпідставно не взято до уваги місце розташування спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель прибрежної захисної смуги відповідно до положень ст. 88 ВК України, ст. 60 ЗК України, яка може надаватися лише в користування для спеціально визначених цілей та може перебувати виключно у державній чи комунальній власності. Спірна земельна ділянка розташована саме в межах прибрежної захисної смуги річки Інгул, що підтверджується ситуаційним планом на земельну ділянку № ТД-5660 від 04.12.2006, вихідною земельно-кадастровою документацією, пояснювальною запискою Миколаївського міського управління земельних ресурсів від 30.03.2007 та інших контролюючих органів, що містяться у проекті земелеустрою щодо відведення в оренту ТОВ "ПівденьІнвестБуд" земельної ділянки, за архунок якої інадану цю ділянку ОСОБА_2 . Таекож проектом земелеустрою вже щодо безпосереднього відведення цієї ділянки відповідачу підтверджується, що спірна ділянка перебуває у водоохоронній зоні річки Інгул. Згідно інформації Миколаївського обласного управління водних ресурсів від 26.09.2014 року - спірні ділянки повністю входять в межі прибрежної захисної смуги річки Інгул. За аткого, оспорювані рішення ММР прийнято з перевищенням наданих повноважень та всупереч вимогам ЗК України.

В лютому 2021 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Власенко С.О. надано відзив на позов, в якому просять відмовити у задоволенні позову за його необгрунтованістю. Ззаначають, що згідно проекту земелеустрою спірні земельні ділянки знаходяться у водоохоронній зоні , а не у зоні прибрежної захисної смуги, як-то стверджує позивач. Однак позивачем не надано суду достеменних доказів, що ці ділянки перебувають саме у цій зоні, як і ненадані докази, що землі перебувають у межах земель із категорією п. "г" ст. 19 ЗК УКраїни, землі рекреаційного призначення, агрунтуються виключно на припущеннях. В цілому документи, надані як докази місця розташування спірної земельної ділянки, за їх змістом та суттю не відповідають принципу доказування. Також прокурором не надано матеріалів здійснення органом , який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель - органом Держгеокадастру перевірки дотримання вимог законодавства України про охорону земель ( акти, припис, тощо).

В березні 2021 року позивачем надано відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 . Ззаначають, що відповідно до усталеної правової позиції верховного Суду, сама по собі відсутність земелевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги. При цьому факт розташування земель у прибрежній захисній смузі може бути підтверджений невичерпним переліком доказів. Факт невідповідності місця розташування житлового будинку вимогам генерального плану підтверджується вихідною земельно-кадастровою документацією до проекту земелеустрою 2007 року та кадастрових планів 2014 року, даними Публічної кадастрової карти. Отже ММР при прийнятті спірного розпорядження перевищила надані законом повноваження та всупереч положенням земельного та водного законодавства здійснила продаж земельної ділянки державної форми власності, яка перебуває у межах прибрежної захисної смуги, у приватну власність. Також існуючою містобудівною документацією, а саме Генеральним планом та Правилами використання та забудови території м.Миколаєва, а також державними будівельними та санітарними нормами встановлено, що будівництво житлових будинків в межах зони зелених насаджень та перспективної ландшафтно-рекреаційної зони заборонено.

Ухвалою судді від 31.01.2020 провадження у зазначеній справі відкрито, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 31.01.2020 року заяву заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 Савицької М. про забезпечення позову - задоволено частково.

Накладено арешт на земельну ділянку земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010, вартістю 309 552,46 грн по АДРЕСА_1 та заборонити оранам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разу її поділу чи об`єднання з іншими ділянками).

Заборонено ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою пземельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010, вартістю 309 552,46 грн по АДРЕСА_1 , дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Ухвалою суду від 17.11.2020 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Прокурор у судовому засіданні вимоги позову підтримала, просила про їх задоволення.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, відзиву на позов не надав, повідомлявся судом неодноразово належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Представник Миколаївської міської ради у судове засідання не з`явився, просив слухати справу у їх відсутності надав відзив на просив відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Власенко С.О. в судовому засіданні просив відмовити у задволенні позову з підстав, виклдаених у відзиві. Зазначив, що прокурором не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибрежній зоні та зоні зелених насаджень , втой час як на момент виділення землі у власність та надання дозволу на розробку проекту земелеустрою, усі вимоги земельного та водного законодавства були дотримані, проект земелеустрою отрмав усі передбачені заокном узгодження.

Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності осіб, які не з`явились.

Вислухавши пояснення сторні, дослідивши наявні в справі докази та перевіривши обставини справи, суд дійшов до наступного.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час подання позову, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом (частина перша статті 36-1 Закону України Про прокуратуру у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду (далі - Закон № 1789-XII)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону № 1789-XII). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п`ятої зазначеної статті).Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою статті 36-1 Закону № 1789-XII, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема, інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту (частина шоста вказаної статті).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належала до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

З огляду на вказане, подаючи позовну заяву до суду й оскаржуючи, зокрема, рішення Миколаївської міської ради, на підставі якого ОСОБА_2 безоплатно набув у власність спірну земельну ділянку, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні зеленої зони загального користування, яку не можна передавати у власність громадян для будівництва, та у збереженні прибережної захисної смуги річки Інгул, і згідно з положеннями ч.3,4 ст. 56 ЦПК України набув статус позивача.

Як викладено у п.32, Постанови від 12 червня 2019 року по справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18) : Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності, зокрема підвищеного інтересу громадськості до збереження у м. Миколаєві зеленої зони загального користування і прибережної захисної смуги Бузького лиману (див. також пункти 108-123 цієї постанови), прокурор мав звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За такого, суд вбачає підстави для застосування висновків, викладених у вказаній Постанові Великої Палати Верховного Суду, як визначених у аналогічній справі щодо захисту прибрежної захисної смуги річок у м.Миколаєві.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївської міської ради № 36/25 (п.2) від 12.12.2013 року гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення із земель комунальної власності земельних ділянок загальною орієнтовною площею 1430 кв.м, з них, для надання у власність площею 1000 кв.м та для передачі в оренду терміном на 25 років - 430 кв. м- із комплексної житлової забудови , розташованої по АДРЕСА_1 , незавершеен будівництво придбане у ТОВ "ПівденьІнвестБуд" - для будівництва житлового будинку в межах м. Миколаєва з присвоєнням адреси : АДРЕСА_1 .

16.09.2014 року пунктами 40, 40.2, 40.3 Розділу 1 Рішення Міськради № 43/40 затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010, площею 1000 кв.м, та в оренду терміном на 25 років земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:15:005:0011, площею 303 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , господарських будівель і споруд - за рахунок земель ТОВ "ПівденьІнвестБуд", наданих рішенням Миколаївської міської ради від 04.07.2007 № 13/69 зі змінами, з віднесенням їх до земель житлової забудови .

Земельні ділянки згідно з додатком 6 до порядку ведення Державного земельного кадастру , затв. Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, мають обмеження у використанні: типу 05.01. - водоохоронна зона на земельні ділянки, площею 1000 кв.м. та 303 кв.м.

Земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010, площею 1000 кв.м, у тому числі 98 кв.м. під капітальною забудовою , 902 кв.м. під прибудинковою територією; земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:15:005:0011, площею 303 кв. м, під прибудинковою територією .

Згідно витягів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, КП "ММБТІ" 09.08.2017 року на підставі рішення ММР № 43/40 від 16.09.2014 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку , пощею 1000 кв.м. за вказаною адресою, з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010. 28.09.2017 року право власності на вказану ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського МНО Димовим О.С.

На земельну ділянку, площею 303 кв.м., договір оренди не укладався, право оренди не зареєстровано. Вказане підтверджується витягами, які наявні в матеріалах справи та листом виконкому ММР від 19.02.2019 року.

Також матеріалами справи підтверджено, що на спірній земельній ділянці ведеться будівництво.

Так, матеріалами справи підтверджується, що при затвердженні проекту земелеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 містився висновок по матеріалам проекту земелеустрою Управління містобудування та аріхтектури ( погоджено). при цьому зазначено, що обидві земельні ділянки мають обмеження за кодом 05.01. - водохоронна зона на всю площу.

Також згідно документів погодження проекту земелеустрою станом на 2007 року щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ПівденьІнвестБауд" в оренду площею 1,7532 га для будівництва комплексної житлової забудови по АДРЕСА_1 за наступних умов: без капітальної забудови в межах нормативної прибрежної захисної смуги ; дотримання вимог ст. 87-89 Водного кодексу України; максимального збереження земельних насаджень тощо.

Згідно проведених замірів відстані від урізу води річки Інгул, про що складений план кадастрової зйомки ДП "Миколаївськіий науково-дослідний та проектний інститут земелеустрою", а також даних Публічної кадастрової карти, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010 розташована на відстані 47,44 метри від урізу води річки Інгул, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:15:005:0011 розташована на відстані 32,05 метри від урізу води річки Інгул

Так, в силу ст.ст.13,14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону і гарантується державою.

Відповідно до ст.ст.78-83,116,118,125,126 ЗК України (в редакції, що діяла на час передачі земельної ділянки відповідачу), право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка як об`єкт права власності являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Громадяни є суб`єктами права власності на землі приватної власності.

Територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності. Це право вони реалізують безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки лише з підстав, передбачених законом, зокрема у разі безоплатної передачі ділянок із земель державної і комунальної власності.

До земель комунальної власності відносяться землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, зазначивши в ній бажані розміри та мету її використання.

Відповідна державна адміністрація або рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Після розробки проекту і узгодження його з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини, він подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, які і приймають рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина.

За дотримання вище виписаних процедур, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, за формою державних актів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Обмеженням цьому є пряма заборона законом передачі земель у приватну власність громадян.

Зокрема, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.

На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (пункт 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486)

За ст.ст.58, 60-61 ЗК України та ст.ст.87-88,91 Водного кодексу України, Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , затвердженим постановою КМУ від 08 травня 1996 року №486, до земель водного фонду належать землі, зайняті річками й прибережними захисними смугами вздовж них.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Вздовж річок з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюються з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Громадянам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

З системного аналізу зазначених норм слідує, що Миколаївська міська рада могла передати у власність громадян земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку лише за умови, що виділена земельна ділянка має саме таке цільове призначення; вона є вільною; надана за відповідною процедурою і щодо неї чинним законодавством чи рішенням компетентних органів, постановлених у межах їх повноважень, не встановлено обмежень, щодо можливості її використання для зазначених цілей. При цьому, орган місцевого самоврядування не може постановляти рішення щодо правової долі ділянки усупереч положенням чинного земельного, водного або іншого законодавств. Якщо таке рішення все ж таки постановлено, то воно є незаконним і на ньому не може базуватися право особи на земельну ділянку.

Згідно із висновками Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 31.01.2014 року та Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 05.06.2014 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 у власність і оренду ОСОБА_2 спірні земельні ділянки розташовані у водоохоронній зоні р. Інгул.

Відповідно до проведених Державним підприємством Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою замірів та даних Публічної кадастрової карти України обидві земельні ділянки з урахуванням крутизни схилу понад 3 градуси повністю входять в межі прибережної захисної смуги р. Інгул (50м. х2 = 100 м.).

У зв`язку з наведеним спірні земельні ділянки не могли бути виділені ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, оскільки за виписаними вище нормами у прибережних захисних смугах уздовж річок будівництво таких споруд забороняється.

Стосовно тверджень відповідачів про те, що спірна земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги земель водного фонду, то суд зауважує, що законодавець, надаючи чинності земельному та водному кодексу, сам визначив ширину прибережної захисної смуги, і орган місцевого самоврядування зменшити її на свій розсуд не може. Правомочності названого органу стосуються лише документально - технічного оформлення встановленого розміру, меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.

Згідно із п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, який затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №434 від 05.11. 2004 р., у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50 - 54 Законом України Про землеустрій .

У зв`язку із зазначеним, суд погоджується з твердженням позивача, що сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак передача у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить вимогам ст. ст. 59, 83, 84 ЗК України.

Крім того, як вже зазначалося вище, розташування спірних земельних ділянок у водоохоронній зоні підтверджено висновками Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 31.01.2014 та Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 05.06.2014, які наявні в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у власність та в оренду ОСОБА_2 .

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи містобудування" основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацем 2 статті 48 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Згідно з ч. 7 ст. 118, ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з Генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1986 року № 403, і Генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року, земельні ділянки по АДРЕСА_1 (куди віднесена і спірна земельна ділянка) належать до території спеціального призначення - території зелених насаджень загального користування , а відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, спірна земельна ділянка належить до перспективної зони ландшафтно-рекреаційної загальноміського значення. Згідно містобудівної документації , житлова забудова у вказаній зоні не передбачена та не дозволена.

Відповідно до положень ст.ст. 5,70,88 Водного кодексу України , річка Інгул відноситься до водних об`єктів загальнодержавного значення, належить до середніх річок, прибрежна захисна смуга для якої становить 50 метрів.

Згідно зі ст.ст. 16 - 19, 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності до містобудівної документації належать генеральний план населеного пункту, плани зонування та детальні плани територій.

При цьому, згідно зі Вступом до пояснювальної записки до вищезазначеного Генерального плану, він є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико - культурної спадщини. Генеральний план є обов`язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста.

Отже, судом враховує як належний доказ інформацію виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29.09.2014 року щодо входження спірної земельної ділянки до зеленої зони загального користування згідно з Генеральним планом м. Миколаєва.

Розмір і межі прибережної захисної смуги, зокрема, навколо морських лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (частини третя статті 60 ЗК України).

Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України Про основи містобудування ), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абзац четвертий статті 1 Закону України Про планування і забудову територій , який був чинним на час прийняття оскарженого рішення).

З огляду на вказані приписи , як викладено у висновках Великої Палата Верховного Суду від 12 червня 2019 року, справа № 487/10128/14-ц - законодавство, чинне на момент прийняття оскарженого рішення, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері , та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості (у цій справі - виходячи з існування фактичної забудови спірної земельної ділянки).

Судом встановлено, що Миколаївська міська рада прийняла рішення про передання в оренду ТОВ ПівденьІнвестБуд для комплексної житлової забудови земельну ділянку, частину якої 16 вересня 2014 року ця рада відповідно до пунктів 40-40.3 оскарженого рішення передала у приватну власність та оренду ОСОБА_2 як спірну земельну ділянку. Відповідно до пояснювальної записки до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ ПівденьІнвестБуд ця ділянка була вільна від забудови та вкрита незначними зеленими насадженнями.

Факт належності спірної земельної ділянки до зони зелених насаджень загального користування на той час - сторонами не спростовано.

Місцеві правила забудови - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування (абзац чотирнадцятий статті 1 Закону України Про планування і забудову територій ).

У пункті 1.4 глави 1 частини ІІ Вимоги та обмеження використання і забудови земельних ділянок на території міста Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41 і які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, ця рада передбачила реалізацію розробленого ВАТ Миколаївводпроект ще у 1997 році робочого проекту Установление водоохранной зоны и прибрежной защитной полосы рек Ингул, Ю. Буг и Бугского лимана на территории города Николаева , а також констатувала, що прибережна захисна смуга річки Інгул належить до природоохоронних планувальних обмежень, які регламентують використання відповідних територій, що не можуть змінювати свої природоохоронні функції.

Крім того, у пункті 3.4 глави 3 частини І Аналіз сучасного стану міста, існуючої містобудівної документації та виявлення основних тенденцій розвитку міста, які повинні бути покладені в основу розробки "Правил використання та забудови території міста" Правил використання та забудови території м. Миколаєва міська рада вказала на те, що обов`язковою умовою при реконструкції районів, розташованих на прибережних територіях, є дотримання положень, що стосуються організації водоохоронних зон. Тим самим Миколаївська міська рада визнала пріоритет норм щодо організації водоохоронних зон, зокрема і прибережної захисної смуги, перед вирішенням питань реконструкції районів, розташованих на прибережних територіях, у тому числі питань нової їх забудови.

Частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абзац тридцять восьмий статті 1 ВК України, абзац другий пункту 8.19, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (абзац восьмий статті 1 Закону України Про планування і забудову територій ).

Заперечуючи проти факту належності спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги річки Інгул, представник ММР не висловлює заперечень щодо належності на підставі Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1986 року № 403, і Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року, факту належності земельних ділянок за вказаною адресою (куди віднесена і спірна земельна ділянка) до території спеціального призначення - території зелених насаджень загального користування , а також факту віднесення відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, спірної земельної ділянки до ландшафтно-рекреаційної зони м. Миколаєва, де заборонене будівництво.

Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина друга стаття 52 ЗК України).

Тому передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило приписам ЗК України (аналогічний висновок викладений у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц).

При цьому наявні у матеріалах справи докази не підтверджують того, що Миколаївська міська рада відповідно до законодавства змінила цільове призначення спірної земельної ділянки на землі житлової забудови щодо віднесення земельної ділянки при виділенні її в оренду ТОВ "ПівденьІнвестБуд" до земель житлової забудови, вказавши після цього, що обмеження використання спірної земельної ділянки згідно з Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок відсутні.

За такого, суд вважає доведеним належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, що є підставою для застосування наведених положень ЗК України і ВК України щодо цільового призначення спірної земельної ділянки.

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду перебувають виключно у державній та комунальній власності, їх надання у приватну власність заборонено. Надання цих земель у користування, у тому числі в оренду, здійснюється лише для цілей визначених ст. 59 Земельного кодексу України та ст. 85 Водного кодексу України. Можливість передачі земельних ділянок прибережних захисних смуг на умовах оренди громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, цими статтями не передбачена.

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Частинами 2, 3 ст. 60 Земельного кодексу України передбачається, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах середніх річок уздовж урізу води (у меженний період) шириною 50 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадкомпередання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті ґ частини третьої статті 83 і в частині другій статті 59 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів .

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом .

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 р. 5 Державних будівельних норм 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування № 44 від 17.04.1992 (далі - ДБН 360-92**), у міських і сільських поселеннях слід передбачати безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.

Пунктами 10.1, 10.4 розділу 10 ДБН 360-92, та пунктом 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996 господарське та інше будівництво у межах ландшафтно-рекреаційних територій, розміщення житлово-громадських об`єктів та дачних поселень, а також розміщення будинків, споруд і комунікацій на землях водоохоронних зон прямо заборонено. У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст. 1 Закону України "Про будівельні норми" є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Як вбачається з висновків Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 31.01.2014 та Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 05.06.2014 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2 , у власність та в оренду ОСОБА_2 спірні земельні ділянки розташовані у водоохоронній зоні р. Інгул. Водночас, розміщення будинків на землях водоохоронних зон заборонено п. 10.4 розділу 10 ДБН 360-92**.

Таким чином, будівництво та обслуговування житлових будівель у прибережній захисній смузі р.Інгул законодавством заборонено. Отже, і надання цих земель для таких цілей суперечить вимогам вищенаведених норм земельного та водного законодавства.

Окрім того, спірні рішення міськради не відповідають вимогам законодавства щодо погодження вказаного проекту землеустрою зі структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, водного фонду - з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, які, враховуючи розташування спірних земельних ділянок у нормативно встановленій прибережній захисній смузі р. Інгул, є обов`язковими.

Враховуючи викладене, суд погоджується із твердженням прокурора про невідповідність спірного рішення Миколаївської міської ради вимогам законодавства.

З наведеного вбачається, що прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, установлених у статті 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розміру і меж водоохоронних зон. Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води, оскільки розміри прибережної захисної смуги встановлені законом.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі N 469/1393/16-ц (провадження N 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі N 504/2864/13-ц (провадження N 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі N 487/10128/14-ц (провадження N 14-473цс18) (пункт 53), від 07 квітня 2020 року у справі N 372/1684/14-ц (провадження N 14-740цс19) (пункти 39-40).

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Враховуючи наявні матеріали справи, суд доходить до висновку, що Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу у власність та в оренду ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, перевищила свої повноваження, порушила вимоги чинного законодавства щодо порядку розпорядження землями водного фонду та порушила права територіальної громади й законні інтереси держави. При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 11 вересня 2019 року у справі 487/10132/14-ц (провадження N 61-8424св20 ) , які є обов`язковими для судів усіх інстанцій. Судом достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Інгул, за 32 та 47 метрів від урізу води, що не спростовано відповідачами. При цьому посилання на висновки Управління містобудування та архітектури ММР від 31.01.2014 року не означає відсутність цієї смуги та не підтверджує правомірність передання у приватну власність спірної земельної ділянки, розташованої біля урізу води, оскільки розміри такої смуги встановлені законом.

До категорій земель за основним цільовим призначенням належать, зокрема, землі рекреаційного призначення (пункт ґ частини першої статті 19 ЗК України).

Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 17 березня 2011 року № 3159-VI Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах , який набрав чинності 13 квітня 2011 року, строком на 5 років запроваджений мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення (земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об`єктів фізичної культури і спорту) в містах та інших населених пунктах. Завданням цього Закону було запобігання масовим проявам зміни цільового призначення і забудови окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах (зелених зон, зелених насаджень, об`єктів фізичної культури і спорту), що призводить до погіршення санітарно-гігієнічних, рекреаційних та спортивно-оздоровчих умов життя громадян, а також фізичного і естетичного виховання дітей та молоді.

Той факт, що спірні земельні ділянки знаходились в зоні дії обмежень прибрежної смуги ріки Інгул та до земель перспективної рекреаційної зони загальноміського значення і на зміну їх цільового призначення поширювалася зазначена заборона - підтверджується матеріалами справи ще станом на час розроблення проекту земелеустрою щодо відведення земель ТОВ "ПівденьІнвест Буд" у 2004-2007 роках.

Також суд враховує ( схожі висновки викладені у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц), що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, розташованої за 30-50 м від урізу води, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 не могли не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність цієї ділянки, відповідачі могли і повинні були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду та знаходиться у зеленій зоні м. Миколаєва - на території зелених насаджень загального користування (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Як на час прийняття оскарженого рішення щодо ОСОБА_2 , так і на час укладення ним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , діяли, зокрема, такі акти:

1) ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджені наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, що встановлювали мінімальну ширину прибережної захисної смуги (не менше 20 м від урізу води);

2) Правила використання та забудови території м. Миколаєва, затверджені рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, які вказували на наявність прибережної захисної смуги річки Інгул як частини природоохоронних планувальних обмежень, а також передбачали, зокрема, необхідність дотримання положень стосовно організації водоохоронних зон при реконструкції районів, розташованих на прибережних територіях;

3) Генеральний план м. Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18 червня 2009 року, згідно з яким спірна земельна ділянка належала до території зелених насаджень загального користування.

4) ВК України та ЗК України, які: визначали чіткі обмеження на передання у приватну власність земельної ділянки із земель водного фонду; передбачали встановлення умежах існуючих населених пунктів прибережної захисної смуги з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склалися (зокрема існуючої забудови відповідної земельної ділянки); виключали можливість виникнення приватного власника земельних ділянок, зайнятих прибережною захисною смугою; обмежували господарську діяльність на цих природоохоронних територіях. Крім того, ЗК України забороняв на земельних ділянках зелених насаджень міст будь-яку діяльність, що може перешкодити використанню цих ділянок за призначенням;

5) Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, які: передбачали виділення уздовж морів і навколо морських заток та лиманів прибережних захисних смуг; встановлювали, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, зокрема з суворими обмеженнями щодо капітального будівництва.

Всі ці акти були доступними, чіткими та передбачуваними. Тому немає підстав вважати, що як у 2014 році, так і у 2017 році у набувачів цієї ділянки , існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо режиму спірної земельної ділянки. Тому немає жодних підстав вважати, що ці відповідачі не могли співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості.

Крім того, ОСОБА_2 , на замовлення якого був розроблений проект землеустрою щодо відведення йому у власність спірної земельної ділянки в 2014 році, міг та повинен був знати про наявність законодавчих обмежень на передання такої ділянки у приватну власність для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд і про її фактичне розташування, проте від отримання останньої не відмовився, вирішив її набути та надалі відчужити на користь ОСОБА_1 .

З урахуванням вищевикладеного, при затвердженні проекту землеустрою та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010 площею 1000 кв.м та в оренду терміном на 25 років земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0011 площею 303кв.м, розташованих по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд Миколаївська міська рада виписаних вище вимог не дотрималася, у зв`язку з чим її рішення в цій частині є незаконними і підлягають скасуванню.За такого, назване рішення Миколаївської міської ради в частині виділення земельних ділянок ОСОБА_2 підлягає скасуванню з відповідними похідними від цього правовими наслідками.

Щодо вимог позову про зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі ММР спірні земельні ділянки.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Тому суд, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності м. Миколаєва, вбачає підстави дійти висновку про задоволення позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки з огляду на положення статті 391 ЦК України та частини другої статті 52 ЗК України.

Також суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Право власника витребувати незаконно, безпідставно відчужені земельні ділянки, які належали до земель водного фонду та перспективного рекреаційного призначення , визначене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель, наслідків порушення заборони на зміну їх цільового призначення і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Крім того, у пункті 3.3 глави 3 частини І Аналіз сучасного стану міста, існуючої містобудівної документації та виявлення основних тенденцій розвитку міста, які повинні бути покладені в основу розробки "Правил використання та забудови території міста" Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, також зазначено, що основним недоліком існуючої системи озеленених територій є недостатнє озеленення прибережних територій і недостатньо високий рівень їх благоустрою.

Тому, на думку суду, надання спірної земельної ділянки за 30-40 м від урізу води річки Інгул у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд і знищення з цією метою зелених насаджень у прибережній захисній смузі не допомагає виправити зазначений недолік системи озеленених територій м. Миколаєва.

У цій справі загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, тобто загальний інтерес у збереженні водоохоронної зони річки Інгул та рекреаційної зони загальноміського значення , переважає приватний інтерес кінцевих набувачіву збереженні за ними права на спірні земельні ділянки для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на шкоду вказаному загальному інтересу. Менш обтяжливого засобу забезпечення означеного контролю за користування майном в обставинах цієї справи немає.

Щодо вимог позову про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами.

Як викладено у Постанові від 29 травня 2019 року по справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) , Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно - пункт 9 частини першої статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 340-IX від 05.12.2019 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

При цьому суд також враховує висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі N 915/127/18 (провадження N 12-184гс18) , що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина третя статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції Закону № 340-IX від 05.12.2019).

Якщо судом буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права - як встановлено за обсавинами даної справи), то це не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес позивача. Тому за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності відповідачем є не суб`єкт держаної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис.

За такого, як наслідок скасування первинної підстави вибуття спірних земельних ділянок із володіння територіальної громади м. Миколаєва - рішення ММР, яке і стало підставою для внесення відповідних записів до Державного реєстру, то ці вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення , як такі, що є ефективним способом захисту права власника.

За такого, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір, сплачений при подачі позову, в рівних частках з кожного.

Керуючись ст. ст. 2-5,12-13, 76-81, 141, 259-265, 273 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В:

Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Миколаївської міської ради , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування записів про реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункти 40 - 40.3 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 43/40 від 16 вересня 2014 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010 та в оренду терміном на 25 років земельну ділянку площею 330 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:005:0011 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 21827570 від 09.08.2017 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 22577087 від 28.09.2017 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:15:005:0010, вартістю 309 552,46 грн по АДРЕСА_1 .

Стягнути на користь Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської обласної прокуратури з Миколаївської міської ради , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 по 3649 грн 77 коп. судового збору з кожного.

Повний текст судового рішення складено 16 червня 2021 року.

Суддя Гуденко О.А.