Рішення

від 04.06.2021 по справі 191/106/20

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/106/20

Провадження № 2/191/30/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гречко Ю.В.

за участю секретаря - Омельченко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до Фермерського господарства Агронива , представник ОСОБА_3 , про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона є власником земельної ділянки, розташованої на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, загальною площею 5,11 га, кадастровий номер: 1224856200:01:001:0356. 29 листопада 2014 року між нею і відповідачем було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. Відповідач звітував про наступні доходи позивача з двох договорів оренди №2351 і №2352 (земельної ділянки площею 5,11 га, кадастровий номер: 1224856200:01:001:0356, та земельної ділянки площею 6,22 га, кадастровий номер: 1224856200:01:005:0189): у 2014 році - 12000,00 грн.; у 2015 році - 21556,90 грн.; у 2016 році - 24844,72 грн.; у 2017 році - 29813,66 грн.; у 2018 році - 14906,84 грн.; разом 103122,22 грн. Проте відповідач нарахував позивачу орендну плату за 2018 і 2019 роки у заниженому розмірі, оскільки за цей час ціни не знижувалися і позивач повинна була отримати по 29813,66 грн. за два договори оренди у 2018 і 2019 роках, або 14906,83 грн. за кожним договором, що вбачається з аналогічних договорів і підтверджується відомостями з державного реєстру фізичних осіб платників податку. Оскільки вищезазначені договори оренди вказаних земельних ділянок мають однакові умови, відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату за договором оренди земельної ділянки №2352 у наступному розмірі: у 2014 році - 6000,00 грн.; у 2015 році - 10778,45 грн.; у 2016 році - 12422,36 грн.; у 2017 році - 14906,83 грн.; у 2018 році - 14906,83 грн.; у 2019 році - 14906,83 грн.

Таким чином, відповідачем не доплачено позивачу орендну плату за договором оренди земельної ділянки №2352 у наступному розмірі: у 2014 році - 6000,00 грн.; у 2015 році - 10778,45 грн.; у 2016 році 12422,36 грн.; у 2017 році - 2484,47 грн.; у 2018 році - 7453,41 грн.; у 2019 році - 2484,47 грн. Разом 41623,16 грн.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день.

Таким чином, у зв`язку з несвоєчасним внесенням орендної плати розмір пені складає: за 2015 рік - 2190,00 грн.; за 2016 рік - 6124,13 грн.; за 2017 рік - 10658,30 грн.; за 2018 рік - 11565,13 грн.; за 2019 рік - 14285,62 грн.

Загальний розмір пені складає 44823,18 грн.

Положеннями ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми за періоди:

з 1 січня 2015 року по 01 січня 2016 року в сумі 180 грн. (розрахунок: сума боргу 6000 грн., 6000 х 3,00 % = 180 грн.),

з 1 січня 2016 року по 01 січня 2017 року в сумі 503 грн. 35 коп. (розрахунок: сума боргу 16 778,45 грн., 16 778,45 х 3,00 % = 503,35 грн.),

з 1 січня 2017 року по 01 січня 2018 року в сумі 876 грн. 02 коп. (розрахунок: сума боргу 29 200, 81 грн., 29 200, 81 х 3,00 % = 876,02 грн.),

з 1 січня 2018 року по 01 січня 2019 року в сумі 1023 грн. 23 коп (розрахунок: сума боргу 31 685,28 грн., 31 685,28 х 3,00 % = 950,56 грн.),

з 1 січня 2019 року по 01 січня 2019 року в сумі 1215 грн. 90 коп. (розрахунок: сума боргу 39 138,69 грн., 39 138,69 х 3,00 = 1 174 грн. 16 коп.),

Разом, за період з 01.01.2015 р. по 01.01.2020 р. три проценти річних від простроченої суми становлять 3684,09 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь вищезазначений розмір заборгованості по орендній платі, пеню, три проценти річних.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду заяву, де зазначив, що пунктом 4.2 Договору також передбачено, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту:

зміни умов господарювання, передбачених договором;

зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документально;

в інших випадках, передбачених законодавством.

У даному Договорі не передбачений перегляд розміру орендної плати у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Тобто як у разі збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, так і у випадку її зменшення, сума орендної плати залишається незмінною - шість тисяч гривень на рік, що є справедливою умовою і у тому числі додатково захищає права орендодавця на отримання саме такої фіксованої суми орендної плати навіть у випадку знецінення або суттєвого зниження вартості земельної ділянки.

Крім того, документально підтверджено видатковими касовими ордерами, що за договором оренди земельної ділянки № 2352 від 29.11.2014 року позивачу виплачені наступні суми: за 2017 рік - 10000,00 грн.; за 2018 рік - 6000,00 грн.; за 2019 рік - 10000,00 грн.

Щодо доказів виплати позивачу орендної плати за період з 2014 по 2016 роки, то для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством, діють строки зберігання, передбачені пунктами 44.3 і 44.4 ст. 44 Податкового кодексу.

Так, відповідно до вимог зазначених пунктів первинні документи, за якими подавалася податкова звітність, мають зберігатися не менше 1095 днів з дня подання такої звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Таким чином первинні бухгалтерські документи, якими є видаткові касові ордери по виплаті ОСОБА_4 орендної плати за період з 2014 по 2016 роки на підприємстві не збереглися, що не суперечить вищевказаним нормам Закону і наразі можуть бути підтверджені лише копіями звітів форми 1 ДФ, що подавались Фермерським господарством Агронива, як податковим агентом, відносно доходів позивача з 2014 року по 2019 рік, які є у матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 5 ст.288 ПК України, визначено лише максимальний та мінімальний розміри орендної плати за землю. Натомість питання щодо розміру орендної плати регулюються виключно договором оренди. Аналогічне положення міститься також в ст. 21 Закону Про оренду землі .

Отже оскільки сторони у Договорі не передбачили, що розмір орендної плати змінюється щорічно у разі зміни вартості земельної ділянки, сплата орендної плати позивачу повинна проводитись у фіксованій сумі - 6000,00 грн., сплата суми більшої ніж 6000,00 грн. може мати місце виключно за бажанням і доброю волею орендаря, що і було зроблено у 2017 та 2019 роках, тоді як за всі інші роки орендна плата сплачувалась у розмірі 6000,00 грн.

Також зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі за 2014, 2015 і 2016 роки, оскільки позивач звернулася до суду з позовом 11 січня 2020 року, а момент виникнення права у позивача на одержання орендної плати, порушення строків сплати орендної плати буде у разі її невнесення орендарем до 31 грудня поточного року.

Враховуючи вищевикладене просить суд у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача надав суду письмове клопотання про визнання поважними причин пропущення строку позовної давності щодо частини позовних вимог, посилаючись на те, що в період з 08 січня 2014 року до 30 вересня 2014 року позивач працювала у Донецькому навчально-виховному комплексі №16 за адресою: м.Донецьк, вул.Цусімська,18, на посаді помічника вихователя. У цей час на території міста Донецька почалася антитерористична операція і 30 вересня 2014 року позивач була вимушена покинути окуповану територію, що позбавило її постійного заробітку, порушило нормальний уклад життя, істотно погіршило моральне і фінансове становище. Також 18 липня 2015 року позивач разом з чоловіком потрапила у дорожньо-транспортну пригоду, вона отримала легкі тілесні ушкодження, а її чоловік отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої ключиці та інші травми, що змусило позивача доглядати чоловіка. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилася донька - ОСОБА_5 і до досягнення дитиною трирічного віку позивач перебувала у декретній відпустці по догляду дитиною.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав обставини, викладені у письмовій заяві і просив у задоволенні позову відмовити.

Під час судового розгляду справи по суті судом були оглянуті письмові докази у справі.

Таким чином, суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Копією договору оренди земельної ділянки №2352 від 29 листопада 2014 року підтверджується факт того, що позивач є власником земельної ділянки, розташованої на території Славгородської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, загальною площею 5,11 га, кадастровий номер: 1224856200:01:001:0356.

29 листопада 2014 року між сторонами був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки.

Згідно копії Акту приймання-передачі земельної ділянки по договору оренди №2352 від 29 листопада 2014 року вказана земельні ділянка була передана в оренду ФГ Агронива .

Зі змісту позовних вимог вбачається, що з урахуванням того, що відповідач звітував про доходи позивача у вигляді сплати орендної плати у більшому розмірі, ніж фактично сплачував, тобто у позові не йдеться про приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог Указу Президента України.

Щодо доказів виплати позивачу орендної плати за період з 2014 по 2016 роки, то для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством, діють строки зберігання, передбачені пунктами 44.3 і 44.4 ст. 44 Податкового кодексу.

Таким чином первинні бухгалтерські документи, якими є видаткові касові ордери по виплаті ОСОБА_4 орендної плати за період з 2014 по 2016 роки на підприємстві не збереглися і належних доказів вказаним обставинах немає.

В той же час суд вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі за 2014, 2015 і 2016 роки.

Так, згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, яка обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України.

Відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У ч.5 ст.267 ЦК України зазначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки позивач звернулася до суду з позовом 11 січня 2020 року, а момент виникнення права у позивача на одержання орендної плати, порушення строків сплати орендної плати буде у разі її невнесення орендарем до 31 грудня поточного року, то відповідно строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі за 2014, 2015 і 2016 роки пропущений.

Посилання представника відповідача на неможливість своєчасного звернення до суду у зв`язку з роботою позивача в іншому місці суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач залишила окуповану територію ще у вересні 2014 році і мала можливість звернутися до суду.

Суд не вважає поважною причиною пропущення строку позовної давності і те, що 18 липня 2015 року позивач разом з чоловіком потрапила у дорожньо-транспортну пригоду, оскільки вона отримала легкі тілесні ушкодження і наявність перешкод звернутися до суду з позовом аж до січня 2020 року не доведена.

Те, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину і перебувала у декретній відпустці по її догляду також не доводить неможливість звернення до суду.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення орендної плати за період з 2014 по 2016 роки задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про стягнення орендної плати за 2017 - 2019 роки, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків відповідач дійсно звітував про нарахування позивачу орендної плати у більшому розмірі, що не було оспорено сторонами у справі.

Видатковими касовими ордерами, що за договором оренди земельної ділянки № 2352 позивачу виплачені наступні суми: за 2017 рік - 10000,00 грн.; за 2018 рік - 6000,00 грн.; за 2019 рік - 10000,00 грн.

В п.4.1 Договору оренди земельної ділянки зазначено, що орендна плата вноситься орендарем в розмірі 6000,00 грн. і обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексації. Періодичність винесення орендної плати до 31 грудня поточного року.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У даному випадку сторони узгодили розмір орендної плати 6000,00 грн. і відповідачем за період з 2017 по 2019 роки вказана умова договору виконувалася належним чином.

Жодних доказів тому, що позивач зверталася до відповідача з вимогами щодо перегляду розміру орендної плати суду не надано.

Отже, суд вважає, що сам по собі факт звітування відповідача про інші розміри нарахованої позивачу орендної плати при умові належного виконання ним умов договору оренди земельної ділянки не свідчить про наявність підстав для стягнення з нього збільшеного розміру орендної плати.

Таким чином, суд не вважає наявність фактів, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, встановленою.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати по справі стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.257, 267, 626, 627, 628 ЦК України, ст.ст.13, 15 Закону України Про оренду землі , ст.ст.11, 12, 13, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до Фермерського господарства Агронива , представник ОСОБА_3 , про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою відмовити.

На рішення протягом 30 (тридцяти) днів з дня його повного складення може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення виготовлене у повному обсязі 15 червня 2021 року.

Суддя: Ю. В. Гречко