Постанова
від 15.06.2021 по справі 915/185/20
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/185/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Бондаревський О.М. за посвідченням від 22.10.2020 року № 057613;

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ - в.о. директора Анохін А.Р. за наказом від 31.05.2021 року № 11;

від Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін Олени Вадимівни, м. Миколаїв - не з`явився;

від Департаменту з надання адміністративних послуг, м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року, м. Миколаїв, суддя Ткаченко О.В., повний текст рішення складено та підписано 22.02.2021 року

у справі № 915/185/20

за позовом Заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ

до відповідача-2 Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін Олени Вадимівни, м. Миколаїв

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департаменту з надання адміністративних послуг, м. Миколаїв

про визнання дій державного реєстратора незаконними та скасування запису про внесення змін,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У лютому 2020 року Заступник прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ та Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін Олени Вадимівни, м. Миколаїв, в якій просив суд визнати незаконними дії державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін Олени Вадимівни щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису від 21.12.2018 року про реєстрацію змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 21.12.2018 року про реєстрацію відповідних змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 про право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ права власності на земельну ділянку площею 447 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:09:073:0002 по вул. Потьомкінській, 114/1 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру ; відшкодувати прокуратурі сплачений судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до чинного законодавства зміна цільового призначення земельних ділянкою здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення, разом з тим рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 447 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:09:073:0002 по вул. Потьомкінській, 114/1 Миколаївською міською радою не приймалось, з огляду на що для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині цільового використання вищезазначеної земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ здійснено безпідставно, а тому відповідні дії державного реєстратора мають бути визнані незаконними, а запис скасований.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.2.2020 року за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі № 915/185/20 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент з надання адміністративних послуг, м. Миколаїв.

14.09.2020 року від прокурора до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява про зміну предмету позову, в якій прокурор просив суд розглядати другу позовну вимогу у наступній редакції: скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 про право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Буцефал права власності на земельну ділянку площею 447 кв.м з кадастровим номером 4810137200:09:073:0002 по вул. Потьомкінській, 114/1 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру .

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року у справі №915/185/20 (суддя Ткаченко О.В.) позовні вимоги задоволено; визнано незаконними дії державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін Олени Вадимівни щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису від 21.12.2018 року про реєстрацію змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру ; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 про право власності на земельну ділянку площею 447 кв.м з кадастровим номером 4810137200:09:073:0002 по вул. Потьомкінській, 114/1 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру ; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Буцефал на користь прокуратури Миколаївської області 2 101,00 грн.; стягнуто з Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін Олени Вадимівни на користь прокуратури Миколаївської області 2 101,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано прямою невідповідністю прийнятого державним реєстратором рішення про реєстрацію зміни цільового призначення земельної ділянки, належної відповідачу-1 та змісту рішення Миколаївської міської ради № 9/84 від 31.10.2016 року, яким не було прийнято рішення щодо затвердження такої зміни, з огляду на що суд дійшов висновку, що дії державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації зміни цільового призначення земельної ділянки відповідача-2 підлягають визнанню незаконними, а відповідна державна реєстрація таких змін скасуванню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року у справі № 915/185/20 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Миколаївської області, м.Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на різні категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови. Згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306 до категорії землі житлової та громадської забудови відносяться: землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) ,

Частиною 1 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, як зауважує скаржник, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником (користувачем) самостійно. Єдина умова, яку встановлює ч.5 ст. 20 Земельного кодексу України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Так, як зауважує скаржник, після отримання у власність земельної ділянки по вул. Потьомкінській, 114/1 у м. Миколаєві, Товариством з обмеженою відповідальністю Буцефал було отримано містобудівні умови та обмежень для проектування об`єкта будівництва № 155/17-5514 від 19.12.2018 року, розроблено проектну документацію з будівництва офісного центру, яка була затверджена у встановленому законом порядку, про що свідчить експертний звіт щодо розгляду проектної документації № 15-0065-19 від 25.06.2019 року, затверджений ДП Укрдержбудекспертиза у Миколаївській області, копія яких додається. Згодом, Товариством з обмеженою відповідальністю Буцефал було отримано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва офісного центру по вул. Потьомкінській, 114/1 у м. Миколаєві № МК 112192491104 від 06.09.2019 року. Тобто, скаржник вважає, що ним було дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо використання земель, які входять до складу однієї категорії земель та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою земельної ділянки площею 447 кв.м. з кадастровим номером - 4810137200:09:073:0002 по вул. Потьомкінській, 114/1 у м. Миколаєві.

Щодо порушення вимог законодавства при реєстрації зміни цільового призначення земельної ділянки, скаржник зауважив, що він звернувся до Миколаївської міської ради із заявою щодо затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Буцефал загальною площею 447 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 114/1. За результатами розгляду вказаного звернення, Миколаївською міською радою було прийнято рішення № 9/84 від 31.10.2016 року Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва , ч. 6 та п. 1.1. якого затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 447 кв.м. по вул. Потьомкінській, 114/1 у м. Миколаєві.

Після отримання копії вищезазначеного рішення скаржник звернувся до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради - Альбертін О.В. для реєстрації зміни цільового призначення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 114/1. 21.12.2018 року до реєстру внесено зміни щодо цільового призначення даної земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру .

При цьому, відповідач-1 звертає увагу на те, що рішення № 9/84 від 31.10.2016 року сформульоване таким чином, що може сприйматися неоднозначно, оскільки якщо рішення міської ради передбачало перенести розгляд питання у даному пленарному засіданні, що відбулося 31.10.2016 року, логічно писалося б не 6. Затвердити проекти землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки або її частини та змінити цільове призначення земельної ділянки, внести зміни до рішень виконкому міської ради та міської ради: Пункт l+(опис проекту рішення) + за результатами голосування перенесено на пленарному засіданні міської ради 31.10.2016 , а 6. Затвердження проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки або її частини та зміна цільового призначення земельної ділянки, внесення змін до рішень виконкому, міської ради та міської ради: + Пункт l+(опис проекту рішення) + за результатами голосування перенесено на пленарному засіданні міської ради 31.10.2016 , а також не вказано, на який термін перенесено.

Щодо порушення інтересів держави та представництва інтересів держави прокурором скаржник зазначає, що в якості обґрунтування порушень інтересів держави заступник прокурора - Миколаївської області С. Божило у своїй позовній заяві зазначає, що правовідносини, пов`язані з внесенням недостовірних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині цільового призначення земельної ділянки становлять суспільний інтерес, публічний інтерес, оскільки порушують інтереси держави у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, земельного, екологічного та містобудівного законодавства, дотримання якого знаходиться під особливою увагою держави, а також права членів територіальної громадина безпечне для життя і здоров`я довкілля. Проте слід зауважити, що функції здійснення державного контролю за додержанням законодавства у сфері земельних відносин та екологічної безпеки у прокуратури відсутні, а належать Держгеокадастру та Держекоінспекції. З огляду на що скаржник вважає, що у позовній заяві, поданій заступником прокурора Миколаївської області, взагалі відсутнє будь-яке вмотивоване обґрунтування обставин, що свідчили б про порушення інтересів держави внаслідок державної реєстрації зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:096073:0002, що знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул. Потьомкінська, 114/1.

Стосовно позовної вимоги щодо скасування запису про внесення змін до запису про право власності, скаржник вказує, що з 16.01.2020 року, тобто на час відкриття провадження по справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому Господарський суд Миколаївської області помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення нібито порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року у справі № 915/185/20, справу призначено до судового розгляду.

12.05.20201 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор зазначив, що позовна заява прокурора є законною та обґрунтованою, а підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року у справі № 915/185/20 відсутні. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві прокурор зазначає, що згідно з ч. 1, 5 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Змін цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектам землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності розташованих у межах населеного пункту провадиться сільською, селищною, міською радою. Згідно зі ст. 15 Закону У країни Про державний земельний кадастр цільове призначення земельної ділянки - це категорія земель та ви використання земельної ділянки в межах певної категорії земель. З аналізу цих норм вбачається, що зміна виду використання в межах певної категорії земель також є зміною цільового призначення.

Разом з тим, оскільки законодавець не містить порядку зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, виходячи зі встановленого Земельного Кодексу України принципу раціонального використання та охорон земель, зміна виду використання землі у межах її цільового призначення має провадитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення землі, тобто за розробленим та затвердженим міською радою проектом землеустрою. Вказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 12.12.2019 року справі №924/817/16, від 04.02.2020 року у справі №915/47/17, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, Касаційний адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 27.02.2020 року № 824/264/17-а.

При цьому, відповідно до наявної у матеріалах справи інформації виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.12.2019 року рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймались, а тому зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесені державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Альбертін О.В. на підставі рішення Миколаївської міської ради від 31.10.2016 року № 9/84, котре містило відомості про його перенесення на пленарному засіданні міської ради, є незаконними.

Безпідставними, на думку прокурора, є твердження скаржника про відсутність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Миколаївської міської ради, оскільки питання затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не вирішено Миколаївською міською радою на сесії, яка відбулася 31.10.2016 року, а державний реєстратор Альбертін О.В. 21.12.2018 року вніс зміни до запису № 824602 від 25.12.2014 року саме на підставі рішення ради. Вказане свідчить про наявність порушень вимог законодавства при вчиненні реєстраційних дій щодо зміни цільового призначення спірної земельне ділянки.

Незаконне внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суперечить вимогам законодавства, загальним засадам державне реєстрації прав щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності т повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та порядку, визначених законодавством, створює передумови до незаконного використання земель на території міста Миколаєва та їх забудови комерційним об`єктами усупереч їх цільового та функціонального використання.

З огляду на викладене прокурор вважає, що правовідносини, пов`язані з внесенням відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині цільового призначення земельної ділянки за відсутності належних документів (рішенні органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення відповідно землі), становлять суспільний, публічний інтерес, оскільки порушують інтересі держави у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно земельного, екологічного та містобудівного законодавства, дотримання якого знаходиться під особливою увагою держави (ст. 14, 16 Конституції України), також права членів територіальної громади на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ст. 50 Конституції України).

Також, на думку прокурора, не можна погодитися з думкою скаржника про те, що у спірних правовідносинах, згідно зі ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , потрібно звертатися до суду з позовної вимогою про скасування рішення державного реєстратора, а не державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, оскільки державним реєстратором Альбертін О.В. 21.12.2018 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав (реєстрації змін розділу). Опис змін: цільове призначення для будівництва і обслуговуванні житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): змінено на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництв: та обслуговування торговельноофісного центру . Вказане підтверджується наявною у матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, зазначена інформаційна довідка не містить відомостей про прийняття державним реєстратором рішення щодо зміни цільового призначення землі.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представники скаржника та прокуратури підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені шляхом направлення копії ухвали суду про призначення справи до розгляду на електронну адресу таких осіб.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Так, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України Про доступ до судових рішень , у відповідності до ст. 2, 4 якого скаржник (інші учасники справи), проявивши належну обачність, оскільки є апелянтом по даній справі, міг дізнатись з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, про рух справи, ініціатором перегляду якої в апеляційному порядку він є.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року у справі № 915/185/20 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

25.12.2014 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ, як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1374, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв земельну ділянку площею 0,0447 га (у тому числі за земельними угіддями під житловою забудовою одно та двоповерховою), розташовану за адресою м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 114/1, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та сплатив за неї обговорену грошову суму - 232566 грн.

Того ж дня право власності на вищевказану земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

31.10.2016 року Миколаївською міською радою було прийнято рішення № 9/84 Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовженням строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва .

Пунктом 6 вказаного рішення Миколаївська міська рада вирішила:

Затвердити проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки або її частини та змінити цільове призначення земельної ділянки, внести зміни до рішень виконкому міської ради та міської ради:

Пункт 1 1. Затвердити проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Буцефал загальною площею 447 кв.м., яка була відведена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, для будівництва та обслуговування торговельно-офісного центру по вул. Потьомкінській, 114/1.

1.1. Змінити цільове призначення земельної ділянки площею 447 кв.м, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю Буцефал на праві власності згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер 539737548101).

1.2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Буцефал надати відомості про зміну цільового використання земельної ділянки до відповідного органу державної фіскальної служби.

Пункт 1 розглянуто на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології 21.03.2016 року, протокол № 7, на якому рекомендовано погодити та винести це питання на розгляд міської ради. за результатами голосування перенесено на пленарному засіданні міської ради 31.10.2016 року .

На підставі вказаного рішення за зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ 21.12.2018 року державним реєстратором речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін О.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни щодо цільового призначення земельної ділянки по вул. Потьомкінській, 114/1 з для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру .

Прокурор, не погодившись з такою зміною, звернувся до господарського суду з даним позовом та просить суд визнати незаконними дії державного реєстратора щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису від 21.12.2018 року про реєстрацію змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 щодо зазначеної зміни цільового призначення земельної ділянки та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 про право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Буцефал права власності на земельну ділянку площею 447 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:09:073:0002 по вул. Потьомкінській, 114/1 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру , зазначаючи, що вказані зміни цільового призначення були зареєстровані на підставі рішення Миколаївської міської ради від 31.10.2016 року № 9/84, яким фактично не було вирішено питання щодо такої зміни, натомість вказане питання за результатами голосування перенесено на пленарному засіданні міської ради 31.10.2016 року.

На підтвердження вказаного твердження прокуратурою надано лист Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29.12.2019 року № 7187/02.02.01-40/14/19, в якому повідомлено, що рішення Миколаївської міської ради щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, зареєстрованої за Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м.Київ площею 447 кв.м. (кадастровий номер 4810137200:09:073:0002) не приймалось (а.с. 21 т.1).

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Оскільки в даному випадку апеляційна скарга ґрунтується на доводах щодо повноважень прокурора в частині здійснення представництва інтересів держави в суді, перш ніж здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 1311, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії ).

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу .

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтерес держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 рjre, заява №61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна постанова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, судова колегія звертає увагу, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

В даному випадку скаржник стверджує, що при зверненні з даним позовом до господарського суду прокурор не навів належного обґрунтування необхідності захисту інтересів держави в особі визначеного прокурором позивача.

Разом з тим з таким твердженням скаржника погодитись неможливо, з огляду на таке.

Так, звертаючись до суду із відповідним позовом, прокурор необхідність такого звернення обґрунтував тим, що незаконне внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суперечить вимогам законодавства, загальним засадам державної реєстрації прав щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених законодавством, створює передумови до незаконного використання земель на території міста Миколаєва та їх забудови комерційними об`єктами всупереч їх цільового та функціонального використання.

При цьому, в якості позивача у справі прокурором самостійно визначено Миколаївську міську раду, м. Миколаїв.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань регулювання земельних відносин.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок (п. 7, 9 ч. 1 ст. 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Згідно з пп. 9 п. б ч.1 ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Крім того, згідно з ч. 1, 5 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Таким чином, саме до повноважень міської ради, в даному випадку - Миколаївської міської ради, належить вирішення питання щодо організації і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою, в тому числі з питань виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель з огляду на містобудівні умови і обмежень забудови земельних ділянок.

З огляду на вказане, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що в даному випадку прокурором було вірно визначено позивача у справі.

Що стосується визначення у позові прокурором інтересів держави судова колегія вважає, що правовідносини, пов`язані із загальними засадами державної реєстрації прав щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених законодавством, становлять суспільний , публічний інтерес, з огляду на що мають бути захищені компетентними органами.

Стосовно дотримання прокурором порядку, визначеного ст. 23 Закону України Про прокуратуру , а також надання доказів бездіяльності відповідного органу, що виступає в якості позивача у справі, судова колегія зазначає таке.

Так, матеріалами справи підтверджено, що Прокуратурою Миколаївської області направлено лист від 29.10.2019 року № 05/2-1077вих-19 до Миколаївської міської ради, м.Миколаїв, в якому повідомлено про виявлені порушення законодавства при внесенні відомостей в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на підставі відповідного рішення Миколаївської міської ради.

При цьому, у відповідь на зазначений лист Миколаївська міська рада, м. Миколаїв листом від 27.12.2019 року № 7187/02.02.01.-40/101/19 прокуратуру повідомила, що рішення Миколаївської міської ради щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, зареєстрованої за Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ площею 447 кв.м. (кадастровий номер 4810137200:09:073:0002) не приймалось.

Тобто, починаючи з грудня 2019 року Миколаївська міська рада, м. Миколаїв, знаючи про зазначені прокуратурою порушення законодавства, будь-яких дій, спрямованих на їх усунення, не вчиняла, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку органу, який уповноважений державою на здійснення контролю за організацією та здійсненням землеустрою на території міської ради, що, на думку суду , є достатньо обґрунтованою підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави у вказаній особі .

До того ж прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів (постанова Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №910/3486/18), як і не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу(-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Крім того, як вже зазначалось раніше, матеріали справи також містять повідомлення в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру , яким прокурором Миколаївську міську раду, м. Миколаїв було повідомлено про подальше звернення до суду із відповідним позовом.

З урахуванням викладеного, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зауважує, що прокурором при пред`явленні позову доведено належними доказами необхідність здійснення захисту інтересів держави саме прокурором і дотримано передбачений ст. 23 Закону України Про прокуратуру порядок реалізації такого захисту, з огляду на що доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими та судовою колегією відхиляються.

Що стосується вирішення спору по суті, судова колегія зазначає таке.

Предметом позову у цій справі є заявлені прокурором вимоги про визнання незаконними дій державного реєстратора речових прав на нерухоме майно щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису від 21.12.2018 року про державну реєстрацію змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 про право власності на земельну ділянку площею 447 кв.м з кадастровим номером 4810137200:09:073:0002 по вул. Потьомкінській, 114/1 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру .

Позовні вимоги мотивовані тим, що державний реєстратор неправомірно вніс вказані зміни на підставі рішення Миколаївської міської ради, яким не було вирішено, відповідно, затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки відповідача-1. Отже, відбулась зміна цільового використання земельної ділянки, розташованої в межах міста, при цьому така зміна відбулась поза волею органу місцевого самоврядування даного міста, яка в таких випадках є обов`язковою.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Повноваження державного реєстратора та порядок їх реалізації у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок № 1127).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень надано визначення поняттю реєстраційної дії та встановлені засади вказаної діяльності. Так, реєстраційна дія - реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Частиною 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на 21.12.2018 року - дату прийняття оспорюваних дій Відповідача-2) передбачено, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України Про виконавче провадження , інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Отже, як вірно зауважено судом першої інстанції, одним із обов`язків державного реєстратора є встановлення відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також перевірка документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій або відмові в державній реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку 21.12.2018 року державним реєстратором речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін О.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни щодо цільового призначення земельної ділянки по вул. Потьомкінській, 114/1 з для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру , при цьому такі зімни були внесені на підставі рішення Миколаївської міської ради, м. Миколаїв від 31.10.2016 року № 9/84 Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовженням строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва .

Дослідивши текст вказаного рішення, витяг з якого містять матеріали справи, з урахуванням підстав позову, судова колегія зазначає, що зі змісту витягу вказаного рішення вбачається, що пункт 1, який містив відомості щодо затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Буцефал , м. Київ загальною площею 447 кв.м по вул. Потьомкінській, 114/1, за результатами голосування перенесено на пленарному засіданні міської ради 31.10.2016 року, тобто фактично рішення щодо вказаного питання міською радою прийнято не було.

Про відсутність прийняття відповідного рішення свідчить також лист Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.12.2019 року № 7178/02.02.01-40/14/19 (а.с. 21 т.1).

З вказаного вбачається, що державним реєстратором було проведено державну реєстрацію змін цільового призначення земельної ділянки фактично на підставі рішення міської ради, яким питання щодо зміни такого цільового призначення не вирішувалось.

Тобто, всупереч вимогам ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на 21.12.2018 року - дату прийняття оспорюваних дій Відповідача-2) державним реєстратором не було належним чином перевірено надані відповідачем-1 документи на наявність підстав для проведення відповідних реєстраційних дій, чим було порушено вищезазначені вимоги законодавства, з огляду на що суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідні дії державного реєстратора мають бути визнані незаконними.

Посилання скаржника на те, що рішення № 9/84 від 31.10.2016 року сформульоване таким чином, що може сприйматися неоднозначно, судовою колегією відхиляються, оскільки по-перше, якщо скаржник вважав, що таке рішення сформулювало неоднозначно, він мав змогу звернутись до міської ради із проханням або внести зміни до вказаного рішення або виправити наявні в такому рішенні неоднозначності, описки тощо, або ж оскаржити відповідне рішення в судовому порядку.

При цьому, протягом майже двох років з моменту прийняття такого рішення та до моменту звернення скаржника до державного реєстратора із вказаним рішенням відповідач-1 вищевказаних дій не вчинив, заходів щодо належного підтвердження прийняття відповідного рішення про зміну цільового призначення своєї земельної ділянки не здійснив, та не дивлячись на існуючі в нього сумніви щодо формулювання відповідного рішення міської ради, подав таке рішення як документ для відповідної реєстрації змін щодо свого речового права. До того ж, апелянт не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів існування нібито затвердженого радою проекту землеустрою, а доданий ним експертний звіт не може бути прийнятий судом в даному випадку як такий доказ, оскільки сама документація відсутня в матеріалах справи.

Також колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду відхиляються доводи скаржника про те, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником (користувачем) самостійно, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 15 Закону У країни Про державний земельний кадастр цільове призначення земельної ділянки - це категорія земель та ви використання земельної ділянки в межах певної категорії земель.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 року у справі № 915/47/17 зазначив, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Згідно ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

З урахуванням наведеного та положень ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлено. Виходячи із встановленого Земельним кодексом України принципу раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі у межах її цільового призначення має проводитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення землі, тобто за проектом землеустрою, затвердженим рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.02.2020 року у справі № 824/264/17-а.

Щодо позовної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 про право власності на земельну ділянку площею 447 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:09:073:0002 по вул. Потьомкінській, 114/1 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру судова колегія зазначає таке.

У ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній до 16.01.2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020 року, ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній із 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови у цій справі), на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, №922/2589/19, від 30.06.2020 року у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 року у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 року у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 року у справі №10963/19, від 11.02.2021 року у справі № 911/1530/19, від 03.03.2021 року у справі №913/175/20.

Таким чином, оскільки дії державного реєстратора державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації Новобузької міської ради Альбертін Олени Вадимівни щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису від 21.12.2018 року про реєстрацію змін до запису від 25.12.2014 року № 8246027 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для будівництва та обслуговування торговельноофісного центру є незаконними, наразі існує потреба привести відомості в державному реєстрі до попереднього стану.

Тобто, як вірно зауважив суд першої інстанції, обраний прокурором спосіб захисту порушених прав територіальної громади у вигляді визнання незаконними дій державного реєстратора щодо проведення реєстрації зміни цільового призначення земельної ділянки та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації таких змін матиме наслідком вилучення державним реєстратором незаконних змін та відновлення запису про право власності на земельну ділянку із зазначенням попереднього її цільового призначення, яке залишилось незмінним.

Вказаним спростовуються також твердження скаржника щодо невірності обраного прокурором способу захисту порушеного права.

З урахуванням викладеного , судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прокурора в повному обсязі, при цьому вимоги скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на що судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м.Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року у справі № 915/185/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» , м. Київ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року у справі №915/185/20залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 року у справі № 915/185/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 15.06.2021 року.

Повний текст постанови складено 16.06.2021 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош

Дата ухвалення рішення15.06.2021
Оприлюднено16.06.2021
Номер документу97688808
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —915/185/20

Постанова від 15.06.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Ухвала від 31.05.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Ухвала від 19.04.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Ухвала від 29.03.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Ухвала від 16.03.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Ухвала від 04.03.2021

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ткаченко О.В.

Рішення від 10.02.2021

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ткаченко О.В.

Ухвала від 20.01.2021

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ткаченко О.В.

Ухвала від 22.12.2020

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ткаченко О.В.

Ухвала від 16.12.2020

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ткаченко О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні