Постанова

від 09.06.2021 по справі 495/6095/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1868/21

Номер справи місцевого суду: 495/6095/17

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дришлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

за участю: прокурора Бондаревського О.М.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

15 серпня 2017 року Білгород - Дністровська місцева прокуратура звернулась до суду із позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 23 березня 2006 року між Затоківською селищною радою та ТОВ Харрісонс-Транс-Сервіс було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1.304 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 терміном на 25 років для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, який був зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис №04.06.506.00045 від 27 березня 2006 року.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відділом Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському 20 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0, 0484 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:013:0031) із земель, наданих раніше у користування ТОВ Харрісонс-Транс-Сервіс .

Рішенням Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року №3272 передано відповідачу ОСОБА_1 у власність вказану земельну ділянку.

На підставі вказаного рішення Реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо зазначеної земельної ділянки, яке зареєстроване згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позивач вважає, що рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 №3272 має бути визнано незаконним, а свідоцтво про право власності - недійсним.

Підставою для формування земельної ділянки стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого із земельної ділянки загальною площею 1.304 га, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ Харрісонс-Транс-Сервіс , сформовано ряд окремих земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка відповідача.

Згідно з витягом із державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 08 серпня 2017 року, вид використання земельної ділянки визначено для будівництва та експлуатації закладу відпочинку.

Натомість, виходячи з того, що вид використання земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ТОВ Харрісонс-Транс-Сервіс , зазначено як будівництво та експлуатація закладу відпочинку, то після поділу цієї земельної ділянки Затоківська селищна рада мала розпорядитись відповідно до цього ж виду використання, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва.

У зв`язку з цим, має місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), що в свою чергу вимагає виготовлення такого виду документації із землеустрою як проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, на момент прийняття Затоківською селищною радою рішення від 20 серпня 2015 року №3272 спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ТОВ Харрісонс-Транс-Сервіс .

Посилаючись на вище викладене, позивач вважає, що право власності на вказану земельну ділянку набуто відповідачем з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей ч. 6 ст. 79-1, ст. 118, Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в зв`язку з чим він і звернувся до суду із вказаним позовом.

Відповідачем надано заперечення на позов, відповідно до якого він просить відмовити у задоволенні позову, вказуючи, що формування земельної ділянки відбулось з дотриманням статті 79-1 ЗК України.

Виготовлення технічної документації було проведено на підставі рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року №1932 Про надання дозволу фірмі Харрісон-Транс-Сервіс у вигляді ТОВ на складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, при поділі земельних ділянок .

19 грудня 2015 року між Затоківською селищною радою та зазначеною юридичною особою був підписаний та нотаріально посвідчений договір про розірвання договору оренди від 23 березня 2006 року.

При цьому посилання позивача на те, що оскаржуване рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року було прийнято в той час, коли спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ТОВ Харрісонс-Транс-Сервіс не є підставою для задоволення позову та жодним чином не порушує прав територіальної громади смт. Затока.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 жовтня 2018 року позовні вимоги позивача задоволено.

07 лютого 2019 року відповідачем ОСОБА_1 було подано заяву про перегляд заочного рішення суду першої інстанції (т.1, а.с. 227- 237).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 22 лютого 2019 року заяву представника відповідача було задоволено та заочне рішення від 22 жовтня 2018 року було скасовано, справа призначена до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступник прокурора Одеської області Заперченко В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У останнє судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались неодноразово належним чином та завчасно.

Від відповідача ОСОБА_1 поштове повідомлення про вручення судової повістки до суду не повернулось. Трекінгом за номером рекомендованого поштового відправлення за допомогою онлайн-сервісу офіційного вебсайту АТ Укрпошта, що за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що поштове відправлення вручено особисто одержувачу 13 квітня 2021 року.

Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області надійшла заява про розгляд справи за відсутністю їх представника.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що доводи позивача щодо незаконності та недобросовісності набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_1 є недоведеними. Станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Затоківською селищною радою, земельна ділянка вже існувала як окремий об`єкт, перебувала в наявності відповідна технічна документація, кадастровий номер, адреса розташування. Крім того, обставини справи мали місце до формування правової позиції Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а. ОСОБА_1 діяв згідно з листом Державного комітету України по земельних ресурсах від 27 грудня 2006 року №14-17-7/9942, в якому зазначено, якщо земельна ділянка була надана для розміщення об`єкта чи для використання у межах будь-якої категорії відповідно до статті 19 ЗК України, але через якийсь час там розташовано інший об`єкт чи вона використовується по-іншому, але в межах тієї категорії, що була першочергово надана, то використання земельної ділянки не за цільовим призначенням у цьому випадку відсутнє.

Однак, судова колегія не погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Статтею 19 ЗК України (тут і далі по тексту у редакції від 01 липня 2015 року) закріплено такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Відмова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31 , 33-37 цього Кодексу.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони .

Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, об`єктів, пов`язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення. Віднесення особливо цінних земель державної чи комунальної власності, визначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій здійснюється за погодженням з Верховною Радою України. Погодження матеріалів місця розташування об`єкта, що передбачається розмістити на земельній ділянці особливо цінних земель державної чи комунальної власності із зміною її цільового призначення, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України в порядку, визначеному статтею 151 цього Кодексу.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Стаття 1 Закону України Про землеустрій містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів для ведення фермерського господарства.

Згідно із частиною третьою статті 20 ЗК України зміна цільовогопризначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2008 року № 502 та за ініціативою власників.

Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК України ).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни.

ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів для ведення фермерського господарства. Згідно з частиною третьою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня № 502 та за ініціативою власників.

Обов`язковою умовоюдотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку. Порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (не дотримання процедури) має наслідком скасування розпоряджень, ухвалених без його дотримання (стаття 21 ЗК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а та від 30 травня 2018 року у справі №308/7923/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі №701/473/17, від 26 червня 2019 року у справі №701/902/17-ц, від 27 червня 2018 року у справі №362/3134/14-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є земельна ділянка рекреаційного призначення, розташована на узбережжі Чорного моря, яка призначена для організації відпочинку необмеженого кола громадян.

Матеріалами справи підтверджено, що цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ТОВ Харрісонс-Транс-Сервіс надавалась в оренду для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, не повинно було змінюватись Затоківською селищною радою під час поділу земельної ділянки. Виходячи з поділу земельної ділянки, що перебувала у оренді ТОВ Харрісонс-Транс-Сервіс , Затоківська селищна рада мала розпорядитись спірною земельною ділянкою відповідно до цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 ..

Отже, установивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення (Розділ секція Е07 відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), проте передана ОСОБА_1 у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03), тобто мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора.

Фактично рішенням Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року №3272 про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0484 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0031 (код 07.03 згідно з Класифікації видів цільового призначення земель) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ", допущено незаконну зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки. При цьому, жодного рішення уповноваженим органом, щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки, не ухвалювалось та відповідна землевпорядна документація не розроблялась.

Таким чином, у даному випадку має місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), що в свою чергу вимагає виготовлення такого виду документації із землеустрою як проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, відведені у користування на умовах оренди землі рекреаційного призначення з цільовим призначенням: для будівництва та експлуатації закладу відпочинку передано відповідачу у власність для індивідуального дачного будівництва без розробки нових проектів відведення земельних ділянок, тобто у порушення встановленого земельним законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином є підстави для визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року №3272 про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0484 га, оскільки мала місце зміна цільового виду використання землі з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає із моменту державної реєстрації цих прав.

Оскільки свідоцтво про право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідач ОСОБА_1 отримав право власності на спірну земельну ділянку.

Щодо висновків суду про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів звертає увагу на наступне.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду .

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява №43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується виключно відповідно до закону.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК України ), а тому звернення прокурора в інтересах держави із цим позовом відповідає критерію законності, з урахуванням також того, що відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства і міг передбачити негативні для нього наслідки у зв`язку із його порушенням.

Отже, за обставинами цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати невиправданим втручання держави у право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, оскільки таке втручання відповідає легітимній меті щодо задоволення суспільного та публічного інтересу та є відповідним критерієм пропорційності в демократичному суспільстві.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд позов Білгород - Дністровської місцевої прокуратури задовольнив, з ОСОБА_1 та з Затоківської селищної ради на користь прокуратури Одеської області підлягають стягненню у рівних частках судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 3200 грн., апеляційної скарги у розмірі 4 800 грн., а всього на загальну суму 8 000 грн., тобто по 4 000 грн. з кожного.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року №3272 Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0484 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0031 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати недійним свідоцтво про право власності на нерухоме майно за № НОМЕР_1 , видане 04 вересня 2015 року ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки площею 0,0484 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:013:0031).

Стягнути у рівних частках із Затоківської селищної ради та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Одеської області (ЄДРПОУ 03528552) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 200 грн., апеляційної скарги у розмірі 4 800 грн., а всього стягнути 8 000 грн., тобто по 4 000 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено: 17 червня 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д.Громік