Постанова

від 09.06.2021 по справі 383/936/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 червня 2021 року м. Кропивницький

справа № 383/936/20

провадження № 22-ц/4809/790/21

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Чельник О. І., Черненка В. В.,

секретар судового засідання Кравченко Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Швець Роман Юрійович,

відповідачі - Веселівська сільська рада, Кетрисанівська сільська рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Швець Роман Юрійович, на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2021 року у складі головуючого судді Бондаренко В. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

29.09.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Веселівської сільської ради, Кетрисанівської сільської ради , в якому просила поновити її на посаді директора Веселівського будинку культури, стягнути з Веселівської сільської ради середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим , що з 21.03.2016 працювала на посаді директора Веселівського будинку культури Веселівської сільської ради. В період роботи з головою сільської ради ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки на ґрунті того, що останній змушував робити не притаманну та не передбачену посадовими обов`язками роботу. Такі стосунки призвели до того, що під тиском голови сільської ради, 05.12.2019 написала заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, але 16.12.2019 вказану заяву відкликала, а 19.12.2019 після чергової сварки із головою сільської ради ОСОБА_2 , останній повідомив її про звільнення із займаної посади.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04.09.2020 позивача позов до Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області задоволено повністю, поновлено її на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Розпорядженням Веселівської сільської ради №24 від 10.09.2020 її поновлено на роботі на посаді директора сільського будинку культури з 19.12.2019, а 11.09.2020 розпорядженням Веселівської сільської ради № 26 знову звільнено з вказаної посади відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернулась із вказаним позовом.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що хоча останнє звільнення позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України відбулось з порушенням трудового законодавства, оскільки відповідачем не доведено наявність обстави, зазначених у розпорядженні голови Веселівської сільської ради № 26 від 11.09.2020, проте не може бути задоволено позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку зі скасуванням рішення Бобрнецького районного суду Кіровоградської області від 04.09.2020 по справі № 383/262/20, на підставі якого її поновлено на посаді в силу негайного виконання рішення.

Суд дійшов висновку, що у зв`язку тим, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 08.12.2020 (справа №383/262/20) рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04.09.2020 скасоване та ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено, відсутні підстави для її поновлення на посаді за цим позовом та стягнення середнього заробітку за час неіснуючого вимушеного прогулу, а також на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Позивач подала апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначила, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Судом не враховано, що після поновлення на роботі відбулися нові трудові правовідносини, починаючи з 11.09.2020.

Вказує, що як попереднє своє звільнення, так і оспорюване в цій справі, вважає незаконним, що є підставою для поновлення її на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її трудових прав.

Відзиви на апеляційну скаргу не подані.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача та її представника адвоката Швеця Р. В., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника відповідача адвоката Пономарьова О. В. та голову Веселівської сільської ради Секрета К. Л., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди .

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Розпорядженням голови Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області Про зарахування на посаду директора СБК № 6 від 21.03.2016 ОСОБА_1 зараховано на 0,5 вакантної ставки посади директора Веселівського СБК з 21.03.2016 року, що підтверджується його копією (а.с.27).

Розпорядженням голови Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про звільнення з посади директора СБК №21 від 19.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора сільського будинку культури згідно ст.38 КЗпП, з двотижневим відпрацюванням по 18 грудня 2019 року включно, згідно поданої заяви від 04.12.2019 року. Вважати 19.12.2019 року днем звільнення, що підтверджується його копією (а.с.33).

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04.09.2020 у справі №383/262/20 позов ОСОБА_1 до Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора сільського будинку культури з 19 грудня 2019 року, та стягнуто з Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 35992 гривень 95 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2019 року по 04 вересня 2020 року, яка визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання (а.с.23-26).

Розпорядженням голови Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області Про поновлення на роботі ОСОБА_1 №24 від 10.09.2020 ОСОБА_1 , на підставі рішення Бобрнецького районного суду Кіровоградської області від 04.09.2020 по справі №383/262/20, поновлено на посаді директора сільського будинку культури з 19 грудня 2019 року (а.с.6).

13.12.2019 та 20.12.2019 комісією Веселівського будинку за участі директора Лук`яненко О. В. складено акти про проведення контрольної перевірки інвентаризації цінностей, за результатами яких не встановлено нестачі матеріальних цінностей (а.с.31-32).

Розпорядженням голови Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області Про звільнення з посади ОСОБА_1 № 26 від 11.09.2020 ОСОБА_1 , відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, звільнено з посади директора сільського будинку культури з 11.09.2020 на підставі пояснень громадян територіальної громади, акту інвентаризації, розпорядження, що підтверджується його копією (а.с.7).

Як вбачається з копії дублікату трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , секретарем сільської ради 11.09.2020 внесено запис про звільнення в зв`язку з втратою довіри (п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України) на підставі розпорядження №26 від 11.09.2020 року (а.с.28).

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08.12.2020 (справа №383/262/20) рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04.09.2020 скасоване та ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено (а.с.76-84).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав і обов`язків цивільного характеру.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 було незаконність її звільнення з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України , що вірно дослідив і вирішив міськрайонний суд.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством (стаття 3 КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Тобто, розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Представник Веселівської сільської ради пояснив, що відповідно до розпорядження голови Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області №26 від 11.09.2020 підставами для звільнення позивача за втратою довір`я стали пояснення громадян територіальної громади та акт інвентаризації.

Разом з цим, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами існування обставин, які наведені в наказі про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Доказів того, що ОСОБА_1 займаючи посаду директора сільського будинку культури безпосередньо обслуговувала грошові, товарні або культурні цінності згідно її посадовими обов`язками, а також укладення з нею письмового договору про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих для зберігання або для інших цілей, матеріали справи не містять.

Оскільки відповідачем не доведено, що позивач відноситься до кола осіб, які безпосередньо обслуговують грошові та матеріальні цінності, що нею вчинено протиправні дії умисно чи з необережності, відсутні підстави для висновку про законність звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довіри.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюване у цій справі звільнення ОСОБА_1 з посади директора сільського будинку культури відбулось з порушенням вимог трудового законодавства.

Висновки суду в цій частині сторонами у справі не оскаржуються.

При цьому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04.09.2020, на підставі якого відбулося її поновлення на посаді директора сільського будинку культури з 19.12.2019 було скасоване постановою Кропивницького апеляційного суду від 08.12.2020 з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в тому числі щодо поновлення на роботі.

Проте не можна погодитися з висновком районного суду у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України оплата вимушеного прогулу має місце, зокрема у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.

При цьому, причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України Про оплату праці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно наданої відповідачем апеляційному суду довідки про доходи ОСОБА_1 (а.ч.37 т.2), дохід останньої за вересень 2020 складає 303,28 грн за 2 робочих дня, середня заробітна плата складає 151,91 грн.

Враховуючи, що ОСОБА_1 було поновлено на роботі 10.09.2020, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04.09.2020, яке стало підставою для поновлення позивача на посаді, було скасоване з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо поновлення постаноою Кропивницького апеляційного суду від 08.12.2020, саме з цієї дати відсутні підстави для продовження спірних трудових правовідносин між сторонами.

У зв`язку з тим, що звільнення позивача на підставі розпорядження № 26 від 11.09.2020 за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України відбулося з порушенням трудового законодавства, за період з 10.09.2020 по 08.12.2020 з Веселівської сільської ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9266,51 грн, з розрахунку 151,91 грн * 61 день = 9266,51.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17.

Встановивши наявність порушення трудових прав позивача внаслідок незаконного звільнення відповідачем, що призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3000 грн у відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення суду в частині в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкодипідлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позов ОСОБА_1 до Веселівської сільської ради про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з Веселівської сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9266,51 грн, та моральну шкоду в сумі 3000 грн

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 859,30 грн (2102*16,66%) сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Швець Роман Юрійович, задовольнити частково.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2021 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Веселівської сільської ради, Кетрисанівської сільської ради про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Веселівської сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9266,51 грн, та у відшкодування моральної шкоди 3000 грн.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Веселівської сільської ради на користь ОСОБА_1 859,30 грн сплаченого судового збору.

В іншій частині рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. І. Чельник

В. В. Черненко