Постанова

від 15.06.2021 по справі 910/14575/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2021 р. Справа№ 910/14575/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

без повідомлення учасників апеляційного провадження

розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Променерго ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 08.12.2020

у справі №910/14575/20 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський завод "Трібо"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Променерго ЛТД"

про стягнення 142 010, 62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський завод "Трібо" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Променерго ЛТД" про стягнення 142 010, 62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 31/060-19 в частині повної оплати поставки товару, що складає 115 785, 00грн. Внаслідок чого відповідачу було нараховано відповідно до п.6.2 договору пеню у розмірі 14 647, 12 грн. та штраф відповідно до п.6.3 договору у розмірі 11 578, 50 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі № 910/14575/20 провадження в частині стягнення 35 000 грн. 00 коп. закрито. В іншій частині позовні вимоги задоволено.

На підставі рішення суду з Товариства підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський завод "Трібо" основний борг у розмірі 80 785 грн. 00 коп., 14 647 грн. 12 коп. пені, 11 578 грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 2 130, 16 коп.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що, оскільки відповідач свої зобов`язання за договором № 31/060-19 від 11.04.2019 виконав частково та сплатив позивачеві заборгованість у розмірі 35 000,00 грн., провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Враховуючи, що відповідач за поставлений товар розрахувався частково та з порушенням строку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 14 647, 12 грн. та штрафу у розмірі 11 578, 00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Променерго ЛТД" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 в частині стягнення пені у розмірі 14 647, 12 грн. та штрафу у розмірі 11 578, 00 грн.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи в частині стягнення штрафних санкцій, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що заборгованість за договором поставки № 31/060-19 виникла не з вини відповідача, а внаслідок невиконання зобов`язань перед відповідачем третіми особами та умовами карантину, у яких вимушений працювати відповідач.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що ним здійснювалося часткове погашення заборгованості, що не було враховано судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до пп.7.1-7.2 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків за Договором у випадку настання обставин непереборної сили. Загальновідомим фактом є введення карантинних заходів різного ступеню обмежень функціонування підприємств в Україні у період з 12.03.2020 і дотепер.

Також апелянт вважає, що позивачем не надано доказів понесення ним збитків у зв`язку із порушенням строків розрахунку за договором, що є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

11.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський завод "Трібо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Променерго ЛТД" укладено договір поставки № 31/060-19.

Відповідно до п. 1.1- 1.2 укладеного договору позивач прийняв на себе зобов`язання щодо постачання базальтової сітки (далі - товар), а відповідач зобов`язався приймати та оплачувати товар згідно по встановлених договором умовах та відповідно до видаткових накладних. У видаткових накладних на відповідну партію товару погоджуються найменування (номенклатура), кількість, ціна товару, а також відомості про стандарти, технічні умови та інші нормативні документи, відповідно до яких виготовлений товар.

На виконання вказаного вище договору постачальником поставлено покупцю товар, а саме: сітка базальтова на суму 363 698,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №1190 від 10.05.2019 та сітка базальтова на суму 180 393,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №3173 від 27.11.2019, яка була прийнята відповідачем за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 27.11.2019 року.

Згідно з п.5.2. договору відвантаження товару здійснюється після 100% оплати його повної вартості або за інших умов оплати за згодою сторін. Покупець здійснює оплату виключно на підставі рахунку постачальника, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

04.07.2020 між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду №1 до договору, якою змінено порядок оплати за поставлений товар(п. 5.2 договору), а саме: "Оплата партії товару здійснюється покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки партії товару, якщо інші строки оплати не погоджено сторонами додатково".

Відповідно до п.4.2 договору поставка партій товару покупцю відбувається на умовах FCA, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 95, згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту погодження замовлення покупця.

Згідно видаткової накладної № 3173 від 27.11.2019 року поставка товару відбулась 27.11.2019, що підтверджується товарно-транспортною накладною №Р3173 та здійснювалась автомобільним транспортом перевізника ТОВ "Сантранс Київ" на замовлення покупця.

Згідно видаткової накладної № 1190 від 10.05.2019 року поставка товару відбулась 10.05.2019 та здійснювалась власним транспортом покупця, що підтверджується службовою запискою про в`їзд транспорту на територію позивача від 10.05.2019 року і видатковим ордером на товари №998 від 10.05.2019.

Відповідно до умов договору поставки № 31/060-19 від 11.04.2019 постачальником виставлено покупцю два рахунки для оплати поставленого товару, а саме: рахунок № 1314 від 10.05.2019 та рахунок №3244 від 26.11.2019, які були частково сплачені відповідачем.

Позивач зазначає, що відповідачем в повному обсязі не сплачено грошові кошти на загальну суму 115 785, 00 грн., а саме 29 000,00 грн. згідно видаткової накладної №1190 від 10.05.2019 та 86 785, 00 грн. згідно видаткової накладної №3173 від 27.11.2019 року, чим порушено умови договору поставки щодо оплати за товар, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача боргу у розмірі 115 785, 00 грн.

Відповідно до п.6.2. укладеного договору при простроченні оплати поставленого товару постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від вартості товару, по оплаті якого допущено прострочення, за кожен день прострочення.

У зв`язку із тим, що станом на 16.09.2020 року у відповідача перед позивачем існує прострочена заборгованість з оплати за поставлений товар на загальну суму 115 785,00 грн., термін прострочення виконання зобов`язання з оплати товару за видатковою накладною №3173 від 27.11.2019 року складає 295 календарних дні, а за видатковою -накладною №1190 від 10.05.2019 року календарних 464 дні, позивачем відповідно до п.6.2. договору нараховано пеню за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань по платі поставленого товару згідно договору поставки №31/060-19 від 11.04.2019 року у розмірі 14 647,12 грн.

Згідно з п. 6.3. укладеного договору в разі прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф в розмірі 10% від вартості поставленого товару, за яким допущено прострочення оплати більше ніж на 30 календарних днів.

Враховуючи, що кінцевою датою оплати поставленого товару від вартості поставленого товару по видатковій накладній №3173 є 27.01.2020 року, а по видатковій накладній №1190 є 11.07.2019 року, позивачем на відпвоідно до п.6.3 договору нараховано штраф за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань по оплаті поставленого товару у розмірі 11 578,50 грн.

Позивач у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної оплати вартості товару нарахував та просить стягнути відповідно до умов п.6.2. та 6.3 договору 14 647, 12 грн. пені та 11 578, 50грн. штрафу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач свої зобов`язання за договором 31/060-19 від 11.04.2019 не виконав неналежним чином, за поставлений товар не розрахуався, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення основної заборгованості у розмірі 115 785,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 40,41) відповідачем було надано докази сплати заборгованості за договором 31060-19 від 11.04.2019 на суму 25 000 грн.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач 06.11.2020 подав відповідь на відзив та просив суд, у зв`язку із частковою оплатою відповідачем основоної заборгованості стягнути з останнього 109 140, 82 грн., з яких 80 785, 00 грн. основної заборгованості, 14 647, 12 грн. пені, 11 578, 50 грн. штрафу, 2 130, 25 судового збору, що на 35 000 грн. менше, ніж було заявлено позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, суд не має права вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму основного боргу, яку позивач не просить.

Закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору відбувається, зокрема, у випадку сплати суми боргу боржником.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, оскільки відповідачем частково сплачено позивачеві суму заборгованості, яка відповідно до заяви позивача складає 35 000, 00 грн., провадження у справі в частині стягнення 35 000, 00 грн. заборгованості на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України підлягає закриттю.

Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 80 785, 00 грн. підлягають задоволенню.

Оскільки відповідач неналежно виконав свої зобов`язання та допустив прострочення зобов`язання з оплати поставленого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 14 647, 12 грн.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 статті 216 ГК України ).

Відповідно до ч. 2 статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 ЦК України ).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, у пункті 6.5 договору сторони погодили збільшений строк позовної давності, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення штрафних санкцій за договором протягом трьох років.

Відповідно до п.6.2. договору при простроченні оплати поставленого товару постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від вартості товару, по оплаті якого допущено прострочення, за кожен день прострочення.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок пені по заборгованості за договором поставки № 31/060-19 від 11.04.2019, колегія погоджується з висновком Господарського суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 647, 12 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 11 578, 50грн.

Пунктом 6.3. договору сторони догвору погодили, що в разі прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф в розмірі 10% від вартості поставленого товару, за яким допущено прострочення оплати більше ніж на 30 календарних днів.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок штрафу по заборгованості за договором поставки № 31/060-19 від 11.04.2019 встановив, що даний розрахунок є арифметично вірним та здійснений у відповідності до умов договору, отже вимоги позивача про стягнення 11 578, 50 грн. штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на п.п.7.1-7.2 дговору, яким передбачено звільнення сторін від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків за договором у випадку настання обставин непереборної сили. Такими обставинами договір визначає надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання сторонами зобов`язань, передбачених умовами договору, а саме, серед іншого, епідемія, тривалі перерви у роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актів органів держаної влади тощо, які виникли незалежно від волі сторін після укладення договору і перешкоджають повному чи частковому виконанню договору, і виникнення чи дію яких, а також їх наслідки неможливо було передбачити заздалегідь та відвернути розумними заходами.

Також апелянт посилається на те, що загальновідомим фактом є введення карантинних заходів різного ступеню обмежень функціонування підприємств в Україні у період з 12.03.2020 і дотепер.

Відповідно до п. 7.4 уклдаденого договору обставини непереборної сили, на які посилається зацікавлена сторона, а також причинний зв`язок зазначених обставин із невиконанням відповідною стороною зобов`язань по договору, мають бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України або її регіональним відділенням (далі - сертифікат). Про настання обставин непереборної сили відповідна сторона договору повинна повідомити іншу сторону в 30-денний строк, шляхом надсилання оригіналу Сертифікату та відповідного повідомлення.

Пунктом 7.5. догвору сторони погодили, що у разі виконання вимог п.7.4 цього договору, сторони звільнються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, якщо це сталося внаслідок дії обставин непереборної сили. Якщо обставини непереборної сили продовжуються більше, ніж шість місяців, кожна із сторін має право розірвати цей договір.

Як вбачєаться з матеріалів справи, відповідачем на виконання п.7.4 догвору не надано висновок Торгово-промислової палати України щодо визнання форс-мажорними обставинами введення карантинних заходів різного ступеню обмежень функціонування підприємств в Україні у період з 12.03.2020 і дотепер, на які останній посилається у своєму відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі.

Крім того, відповідно до п.7.7. укладеного договору виникнення обставин непереборної сили не може бути підставою для відмови від оплати за поставлений товар, який мав бути поставлений до їх виникнення, а також підставою для відмови від повернення грошових коштів за непоставлений товар.

Як правильно встановлено господарським судом, поставка товару за видатковою накадною № 3173 від 27.11.2019 відбулась 27.11.2019, а за видатковою накладною № 1190 від 10.05.2019 відбулась 10.05.2019.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем виникла ще до 12 березня 2020 року, відповідач не отримував висновок Торгово-промислової палати України щодо визнання форс-мажорними обставин введення карантиниих заходів, отже здоводи апелянта не приймаються колегією до уваги, оскільки є необгрунтованими та не підтверджуются матералами справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі № 910/14575/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України , витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270 пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Променерго ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі №910/14575/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі №910/14575/20 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/14575/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова