Постанова

від 07.06.2021 по справі 908/1053/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/1053/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача-1 Бабко Ю. О. (у порядку самопредставництва),

позивача-2 не з`явилися,

відповідача-1 не з`явилися,

відповідача-2 не з`явилися,

прокуратури Ющенко М. А. (посвідчення від 04.06.2021 № 064732),

розглянув касаційну скаргу виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2021 (головуючий Коваль Л. А., судді Мороз В. Ф., Чередко А. Є.) у справі

за позовом військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України,

2) Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" (військова частина НОМЕР_1 )

до: 1) Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін-Тур-АГ"

про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2017 року військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України (далі Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі Міноборони України, Міністерство, позивач-1) і Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" (військова частина НОМЕР_1 ) (далі ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод", Підприємство, позивач-2) до Господарського суду Запорізької області з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (далі Кирилівська селищна рада, Орендодавець, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін-Тур-АГ" (далі ТОВ "Грін-Тур-АГ", Товариство, Орендар, відповідач-2) про: 1) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.01.2007, реєстраційний № 90 (далі договір оренди від 24.01.2007, оспорюваний договір), укладеного між відповідачами щодо земельної ділянки площею 1,0 га, кадастровий номер 2320355400:01:004:0037, яка знаходиться у межах смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області по вул. Коса Пересип (далі спірна земельна ділянка); 2) зобов`язання Товариства повернути Міністерству спірну земельну ділянку зі складанням акта прийому-передачі, з посиланням на положення статей 203, 215, 216, 386 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статей 207, 208 Господарського кодексу України (далі ГК України), статей 19, 20, 21, 77, 78, 84, 90, 95, 116, 140, 152 Земельного кодексу України (далі ЗК України), статей 2, 4, 6, 15 Закону України "Про оренду землі", статей 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) Кирилівська селищна рада незаконно передала ТОВ "Грін-Тур-АГ" в оренду спірну земельну ділянку за рахунок земель державної власності, які за цільовим призначенням належать до земель оборони, що встановлено судовими рішеннями у справах № 908/2808/13 і № 908/2846/13; 2) на порушення вимог пунктів 4, 10 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040, Міноборони України та ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод" не вжили заходів представницького характеру з питань захисту інтересів держави на частину земель Підприємства, розташованих на території смт Кирилівка, у зв`язку з чим Прокурором повідомлено Міністерство як суб`єкта владних повноважень про необхідність представництва військовою прокуратурою інтересів держави у формі звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.07.2017 (суддя Азізбекян Т. А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (головуючий Дучал Н. М., судді Геза Т. Д., Мартюхін Н. О.), позов задоволено повністю.

4. Рішення та постанова аргументовані незаконністю передачі Кирилівською селищною радою в оренду ТОВ "Грін-Тур-АГ" спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, що підтверджується чинними судовими рішеннями у справах № 908/2808/13 і № 908/2846/13. При цьому суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності не сплив.

5. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 (головуючий Дроботова Т. Б., судді Пільков К. М., Чумак Ю. Я.) касаційну скаргу ТОВ "Грін-Тур-АГ" задоволено. Рішення Господарського суду Запорізької області від 31.07.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 908/1053/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

6. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що, обмежившись посиланням на незаконність передачі Кирилівською селищною радою в оренду відповідачеві спірної земельної ділянки державної форми власності, яка за категорією належить до земель оборони, господарські суди попередніх інстанцій достеменно не дослідили та не з`ясували обставин щодо дійсного місця розташування земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, визначення її фактичних меж, конфігурації, координат поворотних точок; належним чином не встановили, чи накладається/не накладається спірна земельна ділянка та чи входить/не входить вона до складу земель оборони, а саме земельної ділянки, яка згідно з державним актом на право постійного користування землею від 1981 року серії Б № 012923 раніше надавалася у постійне користування попередникові ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод", а отже достеменно не з`ясували і меж порушеного чи навпаки права позивачів оспорюваним договором, що у даному випадку має суттєве значення для вирішення цього спору з огляду на предмет і підстави заявленого позову.

7. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.03.2019 (головуючий Проскурякова К. В., судді Зінченко Н. Г., Корсун В. Л.) позов задоволено.

8. Зазначене рішення аргументоване тим, що оскільки рішення Кирилівської селищної ради від 26.12.2006 № 16 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення майнового комплексу ТОВ "ГРІН-ТУР-АГ", на підставі якого було укладено договір оренди від 24.01.2007, визнано недійсним згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.01.2015 у справі № 908/2808/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2015, то оспорюваний договір також підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить положенням частини 1 статті 317 ЦК України, частини 5 статті 20 і частини 5 статті 116 ЗК України, статті 4 Закону України "Про оренду землі" та статей 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", що зумовлює обов`язок ТОВ "Грін-Тур-АГ" повернути земельну ділянку Міністерству шляхом складання акта прийому-передачі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції також зазначив, що прокурором заявлено цей позов на захист інтересів держави в особі позивачів з огляду на відсутність жодних заходів з боку Міноборони України та ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод", як землекористувача за державним актом серії Б № 012923 від 1981 року, спрямованих на захист інтересів держави на частину земель Підприємства, розташованих на території смт Кирилівка, оскільки Міністерство є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а позивач-2 є державним підприємством, заснованим на державній власності та підпорядкованим Міноборони України в силу пункту 1.1 Статуту ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод".

9. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2021 скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 13.03.2019 та ухвалено нове рішення про залишення позову Прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

10. Постанова мотивована відсутністю обґрунтування Прокурором визначених законом підстав для представництва і захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, недотриманням ним положень частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та недоведеністю неможливості реалізації захисту інтересів держави безпосередньо органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки: 1) з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, для вирішення питання та перевірки обґрунтованості доводів наявності обставин, які перешкоджають самостійному здійсненню позивачами захисту прав та інтересів, слід враховувати необхідність дотримання Прокурором обов`язкової процедури, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень (позивача) та дотриматися розумності строку для відповідного реагування компетентним органом; 2) дійшовши висновку, що нереагування позивачем-1 на допущені відповідачами порушення вимог чинного законодавства, зокрема незвернення до суду з відповідним позовом, є нездійсненням Міністерством своїх владних повноважень, суд першої інстанції не врахував, що бездіяльність позивача-1 не можна вважати встановленою за умов відсутності будь-яких звернень Прокурора до Міноборони України до подання позову з метою надання Міністерству можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави; 3) до позовної заяви Прокурором не додано жодного доказу на підтвердження здійснення завчасного попереднього повідомлення уповноваженого органу (до подання позовної заяви) для з`ясування того, чи вчиняє зазначений орган заходи для відновлення своїх прав у спірних правовідносинах, та відповідні докази не надано і в процесі розгляду справи, що унеможливило відповідне реагування компетентного органу в розумний строк; 4) наведені Прокурором доводи про те, що позивачам було достеменно відомо про порушення інтересів держави після розгляду справ № 908/2808/13 і № 908/2846/13, не звільняють Прокурора від обов`язку дотриматися передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка (процедура) у часовому вимірі передує зверненню Прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах держави, оскільки таку обов`язкову процедуру запроваджено законодавцем з метою надання саме уповноваженому органу можливості самостійно здійснити захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції, виконувач обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі скаржник) звернувся з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційна скаргу

12. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, а саме статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 5, 11, 53, 74, 162, 226, 236, 278 ГПК України, наголошуючи, що: 1) під час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 5, 11, 53, 74, 162, 226, 278 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/261/20, від 23.02.2021 у справі № 923/496/19, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 07.10.2020 у справі № 265/10650/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18; 2) відсутність у матеріалах справи, яка перебувала на розгляді у судах різних інстанцій з травня 2017 року, повідомлення прокуратури уповноваженому органу про намір звернутися до суду з цим позовом не свідчить про відсутність такого повідомлення взагалі та про невиконання прокурором вимог, передбачених частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; 3) суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що оборонному відомству з 01.04.2015, тобто після прийняття остаточного рішення у справі № 908/2808/13 було достеменно відомо про перевищення наданих Кирилівській селищній раді повноважень під час розпорядження землями оборони, що призвело до порушення права держави в особі Міноборони України як належного землекористувача, адже Міністерство було стороною у вказаній справі; 4) Міноборони України не оскаржувало підстави для представництва Прокурором в суді інтересів держави, заперечень проти представництва Прокурором інтересів держави не висловлювало, вважало позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

13. Позивачі та відповідачі не подали відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

14. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 908/1053/17 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 08.06.2021 о 15:15.

15. Розпорядженням заступника керівника апарату керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.06.2021 № 29.3-02/1456 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 908/1053/17 у зв`язку з відпусткою судді Случа О. В.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.06.2021 для розгляду справи № 908/1053/17 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий Чумак Ю. Я., судді Багай Н. О., Дроботова Т. Б.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

16. Відповідно до державного акта на право користування землею серії В № 012923 від 1981 року 402 військовому заводу ГСП-161, правонаступником якого наразі є ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод", виконавчий комітет Якимівської районної ради депутатів трудящих у 1981 році надав у безстрокове та безоплатне користування земельні ділянки загальною площею 4 га, з яких: 3 га надано для розміщення спортивного комплексу, 1 га для бази відпочинку.

17. Розпорядженням Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області від 21.01.2004 № 20 скасовано державний акт серії В № 012923 від 1981 року, вилучено земельну ділянку площею 3 га та переведено її до земель запасу Кирилівської селищної ради, надано у постійне користування ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод" земельну ділянку площею 1,2436 га під розміщення бази відпочинку "Дельфін".

18. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.02.2014 у справі № 908/2846/13, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.03.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2014, визнано недійсним розпорядження Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області від 21.01.2004 № 20 у частині скасування державного акта Б № 01223 від 1981 року на право постійного користування землею під розміщення бази відпочинку "Дельфін", вилучення у Міноборони України земельної ділянки площею 3,0 га та переведення її до земель запасу Кирилівської селищної ради.

19. Рішенням Кирилівської селищної ради від 26.12.2006 № 16 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення майнового комплексу ТОВ "ГРІН-ТУР-АГ" затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ "Грін-Тур-АГ" 2-ох земельних ділянок площами по 1 га кожна, а всього 2 га (зі складу земель, раніше вилучених у ДП МОУ "Запорізький автомобільний ремонтний завод") для розміщення майнового комплексу з надання готельних, торгових, розважальних послуг та розміщення підприємства громадського харчування; змінено їх цільове призначення на землі житлової га громадської забудови; надано дані земельні ділянки ТОВ "Грін-Тур-АГ" у довгострокову оренду на 49 років.

20. На виконання рішення Кирилівської селищної ради від 26.12.2006 № 16 між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки від 24.01.2007, який зареєстровано у Якимівському районному відділі Державного підприємства "Центр земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах України" 23.04.2007 за № 040726400136.

21. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.01.2015 у справі № 908/2808/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2015, визнано недійсним рішення Кирилівської селищної ради від 26.12.2006 № 16 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення майнового комплексу "Грін-Тур-АГ".

Позиція Верховного Суду

22. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

23. В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного суду про те, що: 1) дійшовши висновку, що нереагування позивачем-1 на допущені відповідачами порушення вимог чинного законодавства, зокрема незвернення до суду з відповідним позовом, є нездійсненням Міністерством своїх владних повноважень, суд першої інстанції не врахував, що бездіяльність позивача-1 не можна вважати встановленою за умов відсутності будь-яких звернень Прокурора до Міноборони України до подання позову з метою надання Міністерству можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави; 2) на виконання частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор був зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це Міноборони України, яке мало розглянути таке звернення та вжити заходів щодо захисту інтересів держави, і лише подальше невжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, та дає підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави. Проте, до позовної заяви Прокурором не додано доказів здійснення відповідного завчасного (попереднього) повідомлення уповноваженого органу та відповідні докази не надано і в процесі розгляду справи; 3) наведені Прокурором доводи про те, що позивачам було достеменно відомо про порушення інтересів держави після розгляду справ № 908/2808/13 і № 908/2846/13, не звільняють Прокурора від обов`язку дотриматися передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка (процедура) у часовому вимірі передує зверненню Прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах держави, оскільки таку обов`язкову процедуру запроваджено законодавцем з метою надання саме уповноваженому органу можливості самостійно здійснити захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

24. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

25. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

26. Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

27. За змістом частин 1, 2 статті 77 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

28. Згідно з пунктом "а" частини 4 статті 83 (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності.

29. Пунктом "б" частини 3 статті 84 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

30. Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

31. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" (в первісній редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

32. Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і сторонами у справі не заперечується той факт, що спірна земельна ділянка, стосовно якої укладався оспорюваний договір оренди, належить до категорії земель оборони та перебуває у державній власності.

33. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

34. Згідно з абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

35. У пунктах 45, 47, 67, 77 81, 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформульовано такий правовий висновок:

"Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України".

36. Касаційна інстанція вважає, що, ураховуючи зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду та достеменно встановлені обставини нездійснення Прокурором попереднього повідомлення уповноваженого органу (Міноборони України) про намір звернутися з позовом в цій справі, суд апеляційної інстанції на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 і частини 4 статті 236 ГПК України дійшов обґрунтованого висновку про помилковість доводів Прокурора щодо наявності передбачених законом виключних підстав для представництва інтересів держави, та, як наслідок, залишив позов Прокурора без розгляду.

37. За таких обставин апеляційний суд в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що, дійшовши висновку про те, що нереагування позивачем-1 на допущені відповідачами порушення вимог чинного законодавства, зокрема незвернення до суду з відповідним позовом, є нездійсненням Міністерством своїх владних повноважень, суд першої інстанції не врахував, що бездіяльність позивача-1 не можна вважати встановленою за умов відсутності будь-яких звернень Прокурора до Міноборони України до подання позову з метою надання Міністерству можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави.

38. При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про обізнаність Міністерства з 01.04.2015, тобто після прийняття остаточного судового рішення у справі № 908/2808/13, з обставиною перевищення наданих Кирилівській селищній раді повноважень під час розпорядження землями оборони та зумовлене цим порушення права держави в особі Міноборони України як належного землекористувача, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сама по собі обізнаність позивачів з порушенням інтересів держави після розгляду справ № 908/2808/13 і № 908/2846/13 жодним чином не звільняє Прокурора від обов`язку дотримання передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка (процедура) у часовому вимірі передує зверненню Прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах держави, оскільки таку обов`язкову процедуру запроваджено законодавцем з метою надання саме уповноваженому органу можливості самостійно здійснити захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

39. Адже наявне ігнорування Прокурором зазначеної законної процедури фактично призвело до позбавлення компетентного органу (Міноборони України) можливості відреагувати протягом розумного строку на стверджуване прокурором порушення інтересів держави, що суперечить викладеному у пункті 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висновку про те, що, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

40. Крім того відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання зазначеної процедури унеможливлює розгляд поданого прокурором позову по суті заявлених вимог.

41. Наведеним вище спростовуються безпідставні твердження скаржника про те, що: 1) відсутність у матеріалах справи, яка перебувала на розгляді у судах різних інстанцій з травня 2017 року, повідомлення прокуратури уповноваженому органу про намір звернутися до суду з цим позовом не свідчить про відсутність такого повідомлення взагалі та про невиконання прокурором вимог, передбачених частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; 2) Міноборони України не оскаржувало підстави для представництва Прокурором в суді інтересів держави, заперечень проти представництва Прокурором інтересів держави не висловлювало, вважало позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

42. Разом з тим колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норм статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 5, 11, 53, 74, 162, 226, 278 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/261/20, від 23.02.2021 у справі № 923/496/19, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 07.10.2020 у справі № 265/10650/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, з огляду на таке.

43. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

44. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

45. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

46. Зі змісту пунктів 33, 34, 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 вбачається, що у вказаній постанові сформульовано уточнюючий висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" саме з метою врегулювання розбіжностей у правових позиціях, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

47. За таких обставин колегія суддів вважає, що під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі врахуванню при застосуванні норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" підлягає наразі остання правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а не правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, які (висновки) не є релевантними.

48. Крім того у цій справі Прокурор подав позов в інтересах держави, правомірно зазначивши Міністерство як орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, тоді як у справі № 587/430/16-ц прокурор самостійно звернувся з позовом до суду в інтересах держави без визначення компетентного органу.

49. Стосовно доводів скаржника про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/261/20, від 23.02.2021 у справі № 923/496/19, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 07.10.2020 у справі № 265/10650/18, колегія суддів зазначає наступне.

50. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

51. Так, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано ухвалу місцевого господарського суду про залишення без розгляду позовної заяви військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління про стягнення штрафних санкцій та повернення суми невикористаної попередньої оплати (авансу), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду при ухваленні постанови від 25.02.2021 у справі № 910/261/20 виходив з тих встановлених судами обставин, що Міністерство оборони України відповіді прокурору на запит від 19.12.2019 № 3-6-5594/3 вих.-19 про вжиття ним заходів щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій та повернення сплаченого авансу не надало, а Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управлінням у листі від 23.12.2019 № 516/ю/5647 про наміри самостійно звернутися з відповідним позовом до суду не заявило, у зв`язку з чим такі дії були правомірно оцінені прокурором як бездіяльність.

52. Ухвалюючи постанову від 23.02.2021 про скасування постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 923/496/19 (предметом позову є припинення права власності на нерухоме майно і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно) та передачу справи до цього ж апеляційного господарського суду для продовження розгляду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зважаючи на обставини відсутності будь-якого реагування Херсонської міської ради у період з 24.05.2019 до 13.06.2019 (дата подання позову) на лист Херсонської місцевої прокуратури від 23.05.2019 № 74/3120/вих-19, дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що Херсонською міськрадою упродовж розумного строку самостійно не вживалися заходи, спрямовані на судовий захист інтересів держави, що можна розуміти як бездіяльність компетентного органу.

53. Водночас в основу постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 927/468/20 (предмет позову визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26.05.2017 № 25-8405/14-17-сг "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою"), якою було скасовано ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2020 про залишення без розгляду позову заступника прокурора Чернігівської області та справу направлено до цього ж господарського суду для продовження розгляду, покладено такі фактичні обставини:

"Листом від 19.05.2020 № 05/1-655вих20 прокурор повідомив Кабінет Міністрів України, що в прокуратурі Чернігівської області вирішується питання щодо наявності підстав у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для вжиття заходів представницького характеру в суді в особі Кабінету Міністрів України, проінформувавши при цьому останнього про виявлені порушення законодавства при видачі Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівської області наказу від 26.05.2017 № 25-8405/14-17сг та просив у найкоротші строки надати відповідь про те, чи вживались Кабінетом Міністрів України заходи реагування стосовно усунення відповідачем таких порушень при вилученні земельних ділянок та повернення земель у розпорядження держави".

54. При цьому спірним у справі № 927/468/20 є питання дотримання прокурором "розумного строку" для надання Кабінету Міністрів України можливості самостійно звернутися з позовом з огляду на подання прокурором позову ще до отримання відповіді позивача на повідомлення прокурора, підготовленої у стислий термін, що зумовлено необхідністю прокурора звернутися з позовом до закінчення строку позовної давності.

55. У свою чергу, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 07.10.2020 про залишення без змін постанови Донецького апеляційного суд від 17.12.2019, якою було скасовано ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07.11.2019 про залишення без розгляду позову керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області у справі № 265/10650/18 (предмет позову визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію нерухомого майна та скасування запису про право власності), виходив з тих встановлених апеляційним судом обставин, що до пред`явлення позовної заяви на адресу Маріупольської міської ради було спрямовано повідомлення про заплановане Маріупольською місцевою прокуратурою № 2 звернення до суду у зв`язку з виявленими порушеннями, що свідчить про дотримання прокурором передбаченого статті 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку в частині виконання обов`язку попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це Маріупольської міської ради.

56. Таким чином, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої апеляційний суд достеменно встановив факт нездійснення Прокурором взагалі завчасного (попереднього) повідомлення уповноваженого органу (Міноборони України) про намір звернутися з позовом в цій справі, як того вимагає частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у справах №№ 910/261/20, 923/496/19, 927/468/20, 265/10650/18 Верховний Суд при ухваленні постанов виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій протилежних обставин, а саме з обставин дотримання прокурором передбаченої зазначеною нормою процедури шляхом попереднього, до звернення до суду, повідомлення компетентного органу (суб`єкта владних повноважень) про намір звернутися з позовом для захисту інтересів держави, яке (повідомлення) спрямоване на надання вказаному органу можливості відреагувати у розумний строк на стверджуване порушення інтересів держави та вжити заходів для самостійного звернення з відповідним позовом.

57. Таким чином, у цій справі та інших справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

58. Наведене вище переконливо свідчить про різні предмет і підстави позовів, а також фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справі № 908/1053/17 та у справах №№ 910/261/20, 923/496/19, 927/468/20, 265/10650/18.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

59. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що наразі виключає скасування оскаржуваної постанови саме з цієї підстави, однак разом з тим не свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у цій справі з огляду на те, що апеляційний суд переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

61. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, натомість апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

62. Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави та зумовлене цим обґрунтоване залишення без розгляду позову Прокурора у справі. Такий висновок ґрунтується на вимогах чинного законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

63. Таким чином, доводи, викладені скаржником у поданій касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження і не спростовують висновку апеляційного суду щодо залишення позову без розгляду, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

64. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

65. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для залишення без розгляду позову військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України відповідає положенням статей 226, 236 ГПК України, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанції з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Розподіл судових витрат

67. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 908/1053/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай