Постанова

від 02.06.2021 по справі 351/1317/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 351/1317/18

провадження № 61-16345св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року перший заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - Івано-Франківська ОДА), Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради, про відшкодування шкоди, завданої злочином, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у ході досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесеного 19 березня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014090230000009 встановлено, що унаслідок зловживання службовим становищем колишньою сільською головою Потічківської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області (далі - Потічківська сільська рада) ОСОБА_2 , жителю села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області

ОСОБА_1 неправомірно передано у приватну власність земельну ділянку площею 2,00 га, загальною вартістю 4 359 570,00 грн, частина якої площею 0,6189 га знаходиться у прибережній захисній смузі річки Потічок.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 02 квітня 2018 року підтверджено факт вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та звільнено її від відбування покарання на підставі статті 49 КК України, тобто за нереабілітуючих обставин.

Проведеною Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області перевіркою дотримання вимог природоохоронного законодавства (акт

від 07 серпня 2013 року) встановлено, що частина земельної ділянки власником якої є ОСОБА_1 , входить до прибережної захисної смуги безіменної малої річки, що є порушенням частини четвертої статті 59, пунктом ґ частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Крім того, перевіркою Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області (акт від 19 серпня 2013 року № 04-01/3081) встановлено, що ОСОБА_1 в урочищі Ядзвини за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області використовує частину земельної ділянки із загальної площі 2,00 га, а саме - 0,07 га, не за цільовим призначенням - для формування ставка, що є порушенням земельного законодавства, за що передбачена адміністративна відповідальність за статтею 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

У подальшому, згідно з інформацією Снятинського районного відділу Івано-Франківської регіональної філії ДЗК № 01-06/21 від 28 жовтня 2013 року, уточнено площу земельної ділянки водного фонду, яка на підставі розпорядження Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 26 грудня 2012 року № 573 Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 незаконно вибула з власності держави, та визначено, що її площа становить 0,6189 га. Вказаний факт підтверджено ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2018 року.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка водного фонду вибула з державної власності незаконно, усупереч волі держави, тоді як розпорядником земельної ділянки водного фонду (площею 0,6189 га) - Івано-Франківською ОДА та розпорядником земельної ділянки сільськогосподарського призначення (площею 1,3811 га), що розташована за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області - ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області не вжито заходів щодо повернення незаконно відчуженої земельної ділянки, прокурор просив: поновити строк позовної давності, оскільки про підстави звернення до суду за захистом порушеного права стало відомо після набрання чинності ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2018 року; скасувати рішення від 13 червня 2013 року № 31143131 про державну реєстрацію земельної ділянки площею

2,00 га, кадастровий номер 2625284300:05:003:0064; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01 червня 2013 року

№ НОМЕР_1 , видане на ім'я ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Івано-Франківської ОДА земельну ділянку водного фонду площею 0,6189 га, що розташована за межами cела Потічок Снятинського району Івано-Франківської області; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,3811 га, що розташована за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2020 року позов першого заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, задоволено.

Поновлено заступнику керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано- Франківської області строк позовної давності.

Скасовано рішення від 13 червня 2013 року № 31143131 про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 2625284300:05:003:0064.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно

від 01 червня 2013 року № НОМЕР_1 , видане на ім`я ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку водного фонду площею 0,6189 га, що розташована за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області , державі в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,3811 га, що розташована за межами села Потічок Снятинського районуІвано-Франківської області, державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вона обліковувалася як землі водного фонду та знаходилася у межах прибережної захисної смуги безіменної малої річки, а тому Снятинська районна державна адміністрація Івано-Франківської області не мала правових підстав передавати зазначену земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області . Сама по собі відсутність землевпорядної документації на час затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі Ядзвини за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області та видачі на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 червня 2013 року

№ НОМЕР_1 , не змінювала правовий режим прибережної захисної смуги, а тому при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно було ураховувати нормативи прибережних захисних смуг, визначених статтею 88 Водним кодексом України (далі - ВК України), та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року №434.

Суд вважав обґрунтованим клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності, оскільки про підстави звернення із зазначеним позовом до суду прокурору стало відомо після набрання чинності ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2018 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову першого заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна земельнаділянка знаходиться в межах двадцятип`ятиметрової прибережної захисної смуги, а тому не могла передаватися у приватну власність , що свідчить прообґрунтованість заявленого прокурором позову .

Разом з тим, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції щодо поновлення позовної давності, оскільки її перебіг розпочався з дати передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , тобто з 09 жовтня 2012 року, а тому у задоволенні позову прокурора слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої ОСОБА_1 заявив у суді першої інстанції.

При вирішенні зазначеного спору апеляційний суд вважав за необхідне урахувати принцип належного урядування , закріплений у рішеннях Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України , від 01 червня 2006 року у справі Федоренко проти України , від 16 лютого 2017 року у справі Кривенький проти України , який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, у якій заявник просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 15 жовтня 2020 року та залишити в силі рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 257, 261, 267 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада

2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц,

від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Касаційна скаргазаступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір, апеляційний суд погодився з правомірністю заявлених прокурором вимог, однак дійшов помилково висновку про застосування позовної давності до таких вимог, не урахував правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), відповідно до якого заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Аналогічний правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц. Суд апеляційної інстанції зазначеного не урахував, а тому помилково застосовував до спірних правовідносин положення статей 257, 261, 267 ЦК України.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1 , у якому він просив залишити касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що те, суд апеляційної інстанції правильно застосував позовну давність до вимог прокурора про повернення земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 330, 388 ЦК України, оскільки зазначений позов є віндикаційним, а не негаторним, на який позовна давність не розповсюджується.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківський області, у якому ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківський області вказувало на обґрунтованість доводів касаційної скарги прокурора в частині щодо непоширення на спірні правовідносини позовної давності, оскільки, згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц та від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення власності держави чи відповідної територіальної громади, а вимогу про зобов`язання повернути таку земельну ділянку - як негаторний позов. Апеляційний суд застосував статті 257, 261, 267 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що є підставою для його скасування відповідно до статті 412 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням шостого демократичного скликання чотирнадцятої сесії Потічківської сільської ради

від 09 жовтня 2012 року № 207-14/2012 Про погодження затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки погоджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00га у власність для ведення особистого селянського господарства поза межами села Потічок; передано йому у власність земельну ділянку площею 2,00га для ведення особистого селянського господарства поза межами селаПотічок та надано дозвіл на виготовлення державного актана право власності на земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у встановленому законом порядку.

Розпорядженням Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 26 грудня 2012 року № 573 Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами села Потічок в урочищі Ядзвини загальною площею 2,00 га та передано дану земельну ділянку у власність.

На підставі зазначеного рішення, 13 червня 2013 року Реєстраційною службою Снятинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно

№ НОМЕР_2 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

13 червня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Снятинського районного управління юстиції Івано-Франківської області

Лосєвою Н. А. прийнято рішення № 3143131 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянкуплощею 2 га для ведення особистого селянського господарства,кадастровий номер 2625284300:05:003:0064 ,що розташована на території Потічківської сільської ради.

Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства

від 07 серпня 2013 року, складеного Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області, за результатами проведення позапланової перевірки дотримання вимог земельного та водного кодексів України в частині дотримання розміру прибережної захисної смуги водних об`єктів за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області на території Потічківської сільської ради в урочищі Ядзвини при передачі у власність ОСОБА_1 встановлено, що частина земельної ділянки, власником якої він є, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно

від 13 червня 2013 року індексний номер 4851059, об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка, входить до прибережної захисної смуги безіменної малої річки, що є порушенням частини четвертої статті 59, пункту ґ частини четвертої статті 83 ЗК України.

Перевіркою Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області (акт від 19 серпня 2013 року № 04-01/3081) встановлено, що ОСОБА_1 в урочищі Ядзвини за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області використовує частину земельної ділянки (загальною площею 2,00 га), а саме 0,07 га, не за цільовим призначенням - для формування ставка, що є порушенням земельного законодавства, за що передбачена адміністративна відповідальність за статтею 53 КУпАП.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 02 квітня 2018 року встановлено, що унаслідок зловживання службовим становищем сільським головою Потічківської сільської ради ОСОБА_2 , жителю села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області ОСОБА_1 , неправомірно передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 2,00 га, з яких 0,6189 га знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Потічок, вартістю 56 540,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України, зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, належать до земель водного фонду (пункт б частини першої статті 58 ЗК України та абзац 3 частини першої статті 4 ВК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Аналогічні норми закріплені в частинах першій-третій статті 88 ВК України.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених ЗК України та ВК України.

Згідно з пунктом ґ частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Таким чином, законодавство України обмежує безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Крім того, зайняту прибережною захисною смугою земельну ділянку можна отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

Урахувавши зазначене та встановивши, що на час прийняття Снятинською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області розпорядження від 26 грудня 2012 року № 573 Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , частина спірної земельної ділянки знаходиться в межах двадцятип`ятиметрової прибережної захисної смуги безіменної малої річки, суд першої інстанції, з висновками якого у наведеній частині погодився апеляційний суд, дійшли правильного висновку про порушення Снятинською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області вимог земельного та водного законодавства при вирішенні питання про відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі Ядзвини за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області.

Щодо належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України).

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

На відміну від віндикаційного позову, предметом якого є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду у порушення вимог ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим з огляду на визначене законодавством призначення та розташування земель водного фонду, вказує на неможливість виникнення права приватної власності на них, а отже і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Задовольняючи ту чи іншу позовну вимогу, ефективність обраного позивачем способу захисту у конкретній ситуації має визначити суд.

Погодившись з висновками суду першої інстанції про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, які не можуть передаватися у приватну власність, апеляційний суд вважав за необхідне застосувати до спірних правовідносин норми статей 257, 261, 267 ЦК України.

Щодо застосування апеляційним судом позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦКУкраїни).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у свої рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати який покликані норми про позовну давність, а тому держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

У постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада

2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц,

від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі

№ 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) не встановила підстав для відступу від зазначеного вище свого правового висновку.

Наведене свідчить, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносиннорми статей 257, 261, 267 ЦК України, не урахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах

від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц у подібних правовідносинах, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

Сама по собі помилкова, з огляду на встановлений судами фактичний характер спірних правовідносин, юридична кваліфікація заявленої прокурором вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 388 ЦК України, не спростовує того, що позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду слід розглядати як негаторний позов.

У зазначеному аспекті Верховний Суд ураховує принцип juranovitcuria ( суд знає закони ), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Крім того, як зазначив Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, одночасне подання віндикаційного та негаторного позову є неможливим, а тому у випадку, коли такі вимоги заявлені одночасно, суд має самостійно визначити, з якою вимогою по суті, а не за формою, звернувся позивач та застосувати належні норми права.

Щодо суті заявлених прокурором вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, визнання недійсним виданого йому свідоцтва про право власності на нерухоме майно та повернення земельної ділянки

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Встановивши належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, суд першої інстанції правильно урахував, що цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмежений законодавчо з огляду на приписи частин другої-четвертої статті 59, підпункту ґ частини третьої статті 83 ЗК України, а тому наявні визначені законом підстави для задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки її власнику.

Разом з тим, задовольняючи вимогу прокурора про зобов'язання

ОСОБА_1 повернути частину спірної земельної ділянки (площею 0,6189), як землі водного фонду державі в особі Івано-Франківської ОДА, а іншу її частину (площею 1,3811 га), як землі сільськогосподарського призначення державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, суд першої інстанції не звернув увагу, що як на момент передачі у приватну власність ОСОБА_1 , так і на час вирішення справи в суді, спірна земельна ділянка, як індивідуально визначений об`єкт цивільного обороту, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (витяг від 13 червня 2013 року

№ 4851139), була сформована та існувала у таких характеристиках: земельна ділянка площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2625284300:05:003:0064, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18 травня 2013 року, адреса: Потічківська сільська рада Снятинський район Івано-Франківська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 82751026252, а отже суд першої інстанції помилково розмежував зазначену земельну ділянку на дві частини, у зв`язку з чим рішення суду першої у наведеній частині підлягає зміні, із зазначенням про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Івано-Франківської ОДА земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2625284300:05:003:0064.

З огляду на встановлений судами фактичний характер спірних правовідносин та висновки Верховного Суду щодо не застосування до негаторного позову позовної давності, помилковим є також і висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску прокурором позовної давності та наявності підстав для її поновлення.

Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо такі порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Задовольняючи вимоги прокурора визнання недійсним, виданого на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на нерухоме майно

від 01 червня 2013 року № НОМЕР_1 , та рішення від 13 червня 2013 року

№ 31143131 про державну реєстрацію за ним права власності на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції правильно виходив з того, такі вимоги є обґрунтованими та є ефективним способом захисту порушеного права.

Так, відповідно до статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного свідоцтва) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається у разі виділення окремого об`єкта нерухомого майна зі складу об`єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об`єктів

Згідно зі статтею 19 наведеного Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.

Пунктом 14 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18 зазначено, що як підставно зазначили суди попередніх інстанцій, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно зі статтею 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , провадиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону. За наведених мотивів суд відхиляє посилання на неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права .

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2021 року у справі № 361/953/16-ц (провадження № 61-3847св19).

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У розумінні положень наведеної норми права у редакції чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належним способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та визнання недійсним виданого йому свідоцтва про право власності на зазначене нерухоме майно, а тому рішення суду у наведеній частині є законним та обґрунтованим.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми статей 257, 261, 267 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,

від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц,унаслідок чого дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у позові, постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року підлягає скасуванню.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив правильне по суті судове рішення, однак задовольняючи вимогу прокурора про повернення спірної земельної ділянки не звернув увагу на індивідуально визначену характеристику спірної земельної ділянки неправомірно переданої у власність ОСОБА_1 , внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для її повернення державі у вигляді двох самостійних земельних ділянок: площею 0,6189 га та 1,3811 га, які не існують як індивідуально визначені об`єкти, а також неправильно застосував норми матеріального права - статті 257, 261, 267 ЦК України до негаторного позову, рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2020 року у зазначеній частині підлягає зміні, із зазначенням про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Івано-Франківської ОДА саме земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2 625284300:05:003:0064, що розташована за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області, та виключення з мотивувальної та резолютивної частин рішення висновків суду про поважність причин пропуску прокурором позовної давності та її поновлення. У решті рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2020 року підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року скасувати.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2020 року у частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про повернення земельної ділянки, та в частині вирішення клопотання першого заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури про поновлення позовної давності змінити.

Зобов'язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2625284300:05:003:0064, що розташована за межами села Потічок Снятинського району Івано-Франківської області.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частини рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2020 року посилання суду на поважність пропуску прокурором позовної давності та її поновлення.

У решті рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області

від 17 червня 2020 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко