Постанова

від 10.06.2021 по справі 367/6391/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/8715/2021

справа №367/6391/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 березня 2021 року, постановлену під головуванням судді Линика В.Я.

у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-

встановив:

В серпні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0002, вартістю 60000 грн.

Вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року №2038/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, на підставі чого йому видано Державний акт серії ЯЖ №921538 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:040:0002.

В подальшому земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2010 року відчужена на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2013 року визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради та державний акт серії ЯЖ №921538.

Також вказує, що до прийняття рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення і перебувала у державній власності. На теперішній час земельна ділянка знаходиться на землях природно-заповітного фонду - національного природного парку "Голосіївський", фактично є розміщеною на землях лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності і відповідно не могла передаватись у приватну власність.

Посилаючись на викладені обставини, просить на підставі статті 388 ЦК України витребувати земельну ділянку.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва, посилається на те, що Кабінет Міністрів України відповідно до Закону є розпорядником земельної ділянки, що перебуває у державній власності, відтак прокуратура звертається до суду в інтересах держави в особі зазначеного державного органу.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 15 березня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду.

Не погодившись з постановленою ухвалою, Київською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі посилається на невірне тлумачення судом постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18; наявність обґрунтування у позовній заяві підстав здійснення представництва прокуратурою, які фактично враховано судом під час відкриття провадження у справі; тривалий час розгляду справи, протягом якого у суду не виникало питань щодо участь прокуратури; наявність інших аналогічних судових проваджень, у яких ухвалені рішення по суті спору; неврахування судом висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №903/129/18; відсутність заперечень Кабінету Міністрів України проти представництва прокуратурою; неврахування суспільного інтересу з огляду на об`єкт спору.

В судовому засіданні представник прокуратури Набок Ю.В. доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої виходив з того, що прокуратурою при подачі позову не наведено належного обґрунтування для звернення до суду в інтересах Кабінету Міністрів України і при цьому з пояснень представника останнього з`ясовано, що про порушення прав держави Кабінету Міністрів України стало відомо з листа прокуратури вже після подачі цього позову.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно статті 45 ЦПК України (в редакції станом на час звернення з позовом до суду) визначено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, унормовано, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до даних письмових пояснень Головного територіального управління юстиції у Київській області (том 1 а.с.109) убачається, що Кабінету Міністрів України про розпорядження щодо передачі земельної ділянки у власність стало відомо з обставин цього позову. Зазначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та немає повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно користувачів земельних ділянок. Зазначається, що земельна ділянка вибула з власності поза волею Кабінету Міністрів України. Просить позов задовольнити.

Із наведених вище приписів законодавства слід дійти висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року №912/2385/18 наведено висновки про те, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу(пункти 39, 40).

В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин (пункт 67).

З матеріалів цієї справи убачається, що позов пред`явлено в серпні 2016 року в інтересах держави, при цьому вимоги ґрунтуються, зокрема, з посиланням на обставини, установлені судовим рішенням, ухваленим в серпні 2013 року. Вказане свідчить про те, що компетентний орган, а саме Кабінет Міністрів, повинен був знати про порушення інтересів держави. Проте доказів, які свідчили б про вчинення відповідним державним органом захисту інтересів держави матеріали справи не містять, натомість останній підтримує заявлені позовні вимоги.

Сам факт незвернення до суду відповідного державного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що цей державний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Аналогічний за змістом висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18.

Апеляційний суд зазначає, що в контексті цієї справи сам факт відсутності попереднього повідомлення прокуратурою комплектного органу не може бути підставою для залишення позову без розгляду, оскільки відсутність звернення компетентного органу до суду з відповідним позовом протягом тривалого часу свідчить про бездіяльність цього органу, відтак у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в суді.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду.

Відповідно до статті 379 ЦПК України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи є підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 березня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 червня 2021 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді А.М. Андрієнко

В.В. Соколова