Постанова

від 15.06.2021 по справі 753/13538/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/13538/19 Головуючий 1 інстанція - Каліушка Ф.А.

Провадження № 22-ц/824/3238/2021 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 червня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Гуля В.В., Сержанюка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчо-виробниче мале підприємство Путна до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2019 року ТОВ СВМП Путна звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги по обслуговуванню гаража в розмірі 30 790,00 грн.

В обґрунтування позову ТОВ СВМП Путна зазначило, що товариство надавало відповідачу послуги по обслуговуванню гаражного боксу. Проте, незважаючи на взяті на себе зобов`язання компенсувати експлуатаційні витрати, ОСОБА_1 їх належним чином не виконує, що і стало підставою для звернення до суду. Починаючи з дати прийняття гаражного боксу у своє володіння і до дня звернення до суду із даним позовомвідповідачем не було компенсовано позивачу жодних коштів на витрати експлуатаційних та комунальних послуг, як наслідок за період з 01.12.2006 року по 30.05.2019 року утворилась заборгованість у розмірі 30 790,00 грн., яка складається з: оплати за електроенергію; оплати водопостачання; господарські витрати (вивіз сміття); поточні ремонтні роботи; податок на землю; заробітна плата обслуговуючого персоналу згідно штатного розпису. Між сторонами склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідач користувався наданими послугами по обслуговуванню гаражного боксу, а позивач нараховував плату по тарифу на послуги з утримання гаражного боксу у багатоповерховому гаражному комплексі, які відповідачем не оплачувались. З урахування вказаних обставин, ТОВ СВМП Путна просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги по обслуговуванню гаража у розмірі 30790,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчо-виробниче мале підприємство Путна до ОСОБА_1 про стягнення боргузадоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СВМП Путна заборгованість за послуги по обслуговуванню гаража у розмірі 30 790,00 грн.

Стягнуто з Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СВМП Путна витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказав на те, що між позивачем та відповідачем не було підписано жодних угод на експлуатацію гаража, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за експлуатацію гаражного боксу, оскільки відсутній підписаний договір на експлуатацію гаража.

У поясненнях, наданих представником позивача ОСОБА_2 , Товариствоз обмеженою відповідальністю СВМП Путна просить апеляційний суд залишити рішення судуд першої інстанції без змін як законне та обгрнутоване, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, вважаючи її безпідставною.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Так, задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Споживчо-виробниче мале підприємство Путна суд першої інстанції вважав їх доведеними та обґрунтованими. Суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими ОСОБА_1 користувався наданими послугами по обслуговуванню гаража, а позивач нараховував плату по тарифу на послуги з утримання гаражного боксу у багатоповерховому гаражному комплексі, які відповідачем не оплачувались.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, з огляду на наступне.

Судом встановлено, 29.11.2002 року між Споживчо-виробничим малим підприємством Путна , яке нині перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю Споживчо-виробниче мале підприємство Путна , та ОСОБА_1 було укладено угоду на будівництво №335/2002, відповідно до умов якої позивач взяв на себе зобов`язання за рахунок залучених коштів побудувати та передати відповідачу бокс в гаражі в термін до 30.12.2003 згідно контракту на будівництво за адресою: АДРЕСА_1 .

Умовами п 1.2. Угоди сторони обумовили, що позивач зобов`язався виділити бокс № НОМЕР_1 за умови повного інвестування його вартості відповідачем.

По завершенню будівництва, відповідач зобов`язався у двотижневий строк прийняти бокс у своє володіння та підписати індивідуальну та/або колективну угоду на експлуатацію гаража. У випадку невиконання цього пункту, після двотижневого терміну Відповідач взяв на себе зобов`язання покривати Позивачу експлуатаційні витрати (абз. г , д п. 1.4 Угоди).

Гаражний комплекс був введений в експлуатацію та присвоєно останньому поштову адресу: АДРЕСА_1 на підставі Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 22.12.2008, затвердженого розпорядження виконавчого органу Дарницької районної в місті Києві ради № 79 від 30.01.2009. Після чого, позивачем було передано усі необхідні документи на індивідуальні бокси для інвесторів, які інвестували повну їхню вартість, з метою подальшої реєстрації права власності на вказані об`єкти інвестицій та запропоновано укласти типовий договір про надання послуг з експлуатації з кожним із інвесторів.

ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний гаражний бокс не є відокремленим, а знаходиться у багатоповерховому гаражному комплексі, де 420 гаражних бокси, який має місця загального користування та на утримання якого (охорона, прибирання, водопостачання, електропостачання, тощо) позивачем сплачуються кошти суб`єктам господарювання, які ці послуги надають. Прийнявши гаражний бокс № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач відмовився підписувати з ТОВ СВМП Путна договір про надання послуг з експлуатації даного гаража. Незважаючи на те, що відповідач користується наданими йому позивачем послугами, проте жодних витрат, пов`язаних з експлуатацією гаража не несе .

Балансоутримувачем гаражного комплексу та земельної ділянки, що знаходиться під ним виступає ТОВ СВМП Путна (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20-1-00021, додаток № 5), саме позивач оплачує податок на землю та сплачує комунальні послуги за обслуговування всього гаражного комплексу.

Судом встановлено що відповідач ОСОБА_1 відмовляється укласти з ТОВ СВМП Путна договір про надання послуг з експлуатації та здійснювати будь-які компенсаційні виплати за комунальні послуги, умов абз. г,д п. 1.4 укладеної між сторонами Угоди не виконує, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, що за період з 01.12.2006 року по 30.05.2019 року становить 30 790,00 грн., яка складається з: оплати за електроенергію; оплати водопостачання; господарські витрати (вивіз сміття); поточні ремонтні роботи; податок на землю; заробітна плата обслуговуючого персоналу згідно штатного розпису. На підтвердження наданих послуг в матеріалах є докази, що підтверджують розмір заробітної плати працівників, які обслуговують гаражний комплекс, договори на користування електричною енергією, на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 14.11.2007 року, на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів 03.11.2011 року та докази сплати земельного податку.

Частиною першою статті 509 ЦК Українивизначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК Українизобов`язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Положеннями статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Витрати з утримання гаражного боксу розраховуються виходячи із фактичних витрат на утримання за попередній період та діляться на загальну кількість гаражних боксів.

Статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.При цьому, розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про житлово-комунальні послуги управитель зобов`язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, обов`язок оплачувати отримані послуги з утримання та забезпечення експлуатації гаража, передбачені умовами укладеного між сторонами угодою №335/2002від 29.11.2002 року , чітко передбачено п. 1.4. д що у 2-тижневий термін після прийняття боксу підписати індивідуальну та колективну угоди на експлуатацію гаража. У випадку невиконання цього пункту, після двотижневого терміну замовник зобов`язується покривати експлуатаційні витрати.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами договору, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України , створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України , мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає доведеним та обгрнутованим виснвок судуд першої інстанції у тому, що між позивачем та підповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідач користувався наданими послугами по обслуговуванню гаража, а позивач нараховував плату по тарифу на послуги з утримання гаражного боксу у багатоповерховому гаражному комплексі, які відповідачем не оплачувались. Отже, споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем та відповідачем не було підписано жодних угод на експлуатацію гаража колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на вищевикладене.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. А згідно з частиною 4 цієї статті у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.Як вбачається із матеріалів справи, у судді першої інстанції інтереси відповідача представляв його представник - адвокат Лисак Ярослав Андрійовича, щодіяв на підстав ордеру на надання правовох допомоги серія КВ №423814 із відміткою без омжень (а.с.177).

У матеріалах справи наявна заява представника ОСОБА_1 - адвокатат Лисака Я.А.про визнання позовув частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ СВМП Путна боргу за послуги по обслуговуванню гаража у розмірі 30 790,00 грн. (а.с. 17 6).

Суд першої інстанції, оцінюючи в сукупності надані до суду докази та те, що дії відповідача стосовно визнання позову не суперечать закону та не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб, дійшов висновку, що така заява не суперечить вимогам ст. 260 ЦПК України.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення першої інстанції повністю відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Доводів щодо розміру нарахованої позивачем заборгованості відповідач у апеляційній скарзі не наводить, а тому колегія суддів не перевіряє законність та обгрнутваність рішення суду першої інстанції в цій частині.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви з яких прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, дав вірну оцінку запереченням відповідача.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Керуючись ст.ст.7, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді: В.В. Гуль

А.С. Сержанюк