Постанова

від 15.06.2021 по справі 927/749/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2021 р. Справа№ 927/749/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Майданевича А.Г.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Реуцькій Т.О.

За участю представників:

від прокуратури: Ханчич Г.О., посвідчення від 01.12.2020 року №058200

від позивача: не з`явився

від відповідача: Тихоновський Д.М., дов. від 11.09.2020 року №11/09-2

розглянувши апеляційну скаргу Ріпкинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ріпкирайагролісгосп

на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020

у справі №927/749/20 (суддя Федоренко Ю.В.)

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,

до Ріпкинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ріпкирайагролісгосп

про стягнення 450 726, 52 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Позов заявлено про стягнення шкоди в сумі 450 726,52 грн. заподіяної навколишньому природному середовищу шляхом незаконної рубки 233 дерев породи акація та 29 дерев породи сосна, шляхом перерахування її одержувачам: 135 217,96 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України, 90 145,30 грн. до спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету, 225 363,26 грн. на користь фонду охорони навколишнього природного середовища Смолигівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

Позовні вимоги мотивовані незабезпеченням відповідачем як постійним землекористувачем охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущенням самовільної вирубки лісу, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на:

- відсутність у заступника прокурора Чернігівської області законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави в особі позивача;

- те, що, всупереч Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , вказаний у позовній заяві захід державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства проводився з порушенням вимог чинного законодавства (без відома та участі відповідача та його повноважних представників, внаслідок цього відповідач був позбавлений права брати участь в проведенні даного заходу, можливості направити своїх представників для участі в його проведенні, надати відповідні документи та пояснення, зокрема взяти участь у здійснюваному позивачем огляді лісових масивів та у проведенні замірів), а відтак, складені за його наслідками документи, зокрема, акт про результати такого заходу та розрахунок шкоди, заподіяної лісу, не можуть вважатися належними і допустимими доказами по справі, оскільки в силу приписів ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а в силу приписів ч. 2 ст. 77 ГПК України докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;

- відсутність його безпосередньої вини у незаконній вирубці дерев, оскільки з матеріалів справи слідує, що виявлені на місці події громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не є працівниками відповідача, а виявлений на місці події автомобіль також відповідачу не належить. Отже, якщо незаконна порубка дерев на земельних ділянках лісового фонду, які перебувають в користуванні відповідача мала місце, то відшкодовувати завдану в наслідок такої порубки майнову шкоду мають саме особи, які цю порубку здійснили;

- те, що вимог чинного законодавства України щодо охорони та захисту лісів від незаконних рубок він не порушував, звернувши особливу увагу суду на ту обставину, що в акті про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства № 37/06 від 19.05.2020 про порушення відповідачем приписів ст.ст. 19, 64, 86 Лісового кодексу України, про які йде мова у позовній заяві, нічого не йдеться, а отже таких порушень виявлено не було та на те, що з вказаного акту вбачається, що дотримання відповідачем вимог законодавства про охорону та захист лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, в ході проведення вказаного у позовній заяві заходу державного нагляду (контролю) позивач не перевіряв.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020 , повний текст якого складений 30.12.2020, у справі №927/749/20 позовні вимоги задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт незабезпечення відповідачем як постійним землекористувачем охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допущення самовільної вирубки лісу.

Щодо заперечень відповідача проти позову, суд першої інстанції зазначив про те, що:

- за змістом положень чинного законодавства однією з підстав підстави для представництва прокурора в суді є бездіяльність компетентного органу яка полягає у тому, що відповідний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк, яка фактично наявні у цій справі доказом чого є лист-повідомлення № 05/1-866 вих20 від 23.06.2020 прокурора та листи позивача від 13.07.2020 № 15/2100 та №15/2096;

- зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. В свою чергу організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Вказане свідчить про те, що саме на відповідача покладений обов`язок з проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок та спростовує посилання відповідача на відсутність його вини у спірному порушенні вимог природоохоронного законодавства;

- перевірку проведено та Акт Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства № 37/06 від 19.05.2020, складено уповноваженим представником позивача на підставі наказу від 18.05.2020 №321 та направлення на перевірку №321, за участю оперуповноваженого 4 відділу УСР в Чернігівській області ДСР НПУ, а тому вказаний акт та польова перелікова відомість пнів є належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Ріпкинське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство Ріпкирайагролісгосп звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020 року у справі №927/749/20 скасувати у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки при його ухваленні судом першої інстанції не враховано всі факти, що є предметом доказування, обставини (факти) якими мотивовано рішення суду, не підтверджено належними та допустимими доказами, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також зробив висновки, що не відповідають обставинам справи та не повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зазначивши про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу адже суд не врахував те, що за змістом вказаної постанови при обчисленні суми збитків, встановлені у цій постанові такси мають множитися на індекси інфляції, яка мала місце в Україні починаючи з 01.01.2009, проте з виконаних позивачем розрахунків слідує, що індексація суми збитків проводилась ним за період з 2008 року, що прямо суперечить наведеній нормі чинного законодавства України та свідчить про її неправильне застосування.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2021 року справа №927/749/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий), судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2021 апеляційну скаргу Ріпкинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ріпкирайагролісгосп на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020 у справі №927/749/20 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків.

18.02.2021 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подано клопотання про усунення недоліків, а саме документи, що підтверджують сплату судового збору.

З огляду на вказані обставини, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою апеляційну скаргу Ріпкинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ріпкирайагролісгосп на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020 у справі №927/749/20, справу призначено до розгляду на 30.03.2021 об 11 год. 30 хв.

09.03.2021 до суду від Чернігівської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури, з посиланням на те, що

- доводи відповідача про те, що Акт Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства № 37/06 від 19.05.2020 є неналежним доказом у справі є безпідставними та не спростовують факту порушення ним вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної вирубки;

- посилання відповідача на недотримання позивачем приписів Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з наказу від 18.05.2020 №321 та направлення №321, позивачем не здійснювались заходи державного нагляду (контролю) відносно господарської діяльності конкретного суб`єкта господарювання (в даному випадку відповідача у справі), як це передбачено зазначеним нормативно-правовим актом, а, на виконання затвердженого Плану роботи на 2020 рік, проводились заходи контролю за дотриманням природоохоронного законодавства на території Чернігівської області, в ході проведення яких позивачем, у законний спосіб виявлено незаконну порубку дерев на підвідомчій відповідачу території, що і зафіксовано спірним актом;

- необґрунтованими є твердження відповідача про не наведення прокурором переліку заходів проти незаконних рубок та нормативно-правових актів, що, на його думку, є підставою для звільнення від відповідальності відповідача за фактами незаконних порубок як такі, що суперечать положенням ст. ст. 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України;

- не заслуговують на увагу доводи відповідача про відсутність його вини у вчиненні самовільної порубки дерев невстановленими особами та не доведення факту неналежного виконання посадовими особами підприємства обов`язків по захисту і охороні лісових насаджень від незаконних рубок оскільки, з урахуванням системного аналізу змісту положень чинного законодавства України (п. 1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ст. 64, ч.ч. 1, 5 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України), обов`язки забезпечення охорони, захисту, відтворення лісових насаджень покладено на постійних лісокористувачів, які, у разі їх порушень, повинні нести цивільно-правову відповідальність;

- нездійснення або неналежне здійснення відповідними органами повноважень щодо захисту інтересів держави є підставою для представництва в суді її інтересів відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру . Оскільки, у спірному випадку позивачем, за наявності факту порушення інтересів держави та відповідних повноваження для їх захисту, не вжито належних заходів щодо стягнення шкоди, завданої незаконною рубкою дерев, вказане, відповідно до ст.131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду цього позову,

просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

16.03.2021 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що

- позивач не здійснював контроль у сфері господарської діяльності відповідача, але в ході здійснення заходів контролю за дотриманням природоохоронного законодавства на території Чернігівської області в законний спосіб встановив факт порушення вимог природоохоронного законодавства та визначив суму шкоди у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 Про затвердження такс для обчислення шкоди, завданої лісу ;

- організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу,

просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В подальшому розгляд справи було відкладено.

07.06.2021 року через канцелярію суду від представника прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 року враховуючи перебування судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею, у відпустці, справу №927/749/20 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справ від 14.06.2021 року, справу №927/749/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А. (головуюча суддя), судді Майданевич А.Г., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.221 року прийнято апеляційну скаргу Ріпкинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Ріпкирайагролісгосп" на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020 року у справі №927/749/20 у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуюча суддя), судді Майданевич А.Г., Пономаренко Є.Ю. до свого провадження.

У судовому засіданні, 15.06.2021 року представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник прокуратури заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач представників в судове засідання не направив, про причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги (а.с.107,108,120 т.2), а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

За статтею 5 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

За приписами статті 20-2 цього Закону до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення в межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про природно-заповідний фонд.

Відповідно до статті 35 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, відповідно до якого Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Основними завданнями Держекоінспекції є: здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони, захисту, використання і відтворення лісів.

Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування); пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами; вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах (п.п. 3, 8, 9 п.4 Положення № 275).

Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (п.7 Положення № 275).

Позивачем 18.05.2020, на виконання Плану роботи щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища та контролю за використанням природних ресурсів на території Чернігівської області на 2020 рік, затвердженого наказом позивача № 74 від 20.12.2019, видано наказ №321 та направлення №321 якими, для проведення у термін з 18 по 22 травня 2020 заходів державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства серед інших, направлено державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області Юркова A.C.

При проведенні заходів державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області Юрковим A.C. спільно з представником 4-го відділу УСР в Чернігівській області ДСР НПУ Корнійчуком І.Г. виявлені факти незаконної рубки дерев невстановленими особами в кв. 208 вид. 9 та кв. 208 вид. 7 ЛГД №4 ДП Ріпкирайагролісгосп на землях Смолигівського старостинського округу Любецької ОТГ Ріпкинського району Чернігівської області, про що складено Акт про результати заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства №37/06 від 19.05.2020 (далі Акт).(а.с.11 т.1)

У Акті встановлено що

- в кв. 208 вид. 9 проводиться прохідна рубка 2020 року на підставі лісорубного квитка серії ЧН ПPK №005058 від 21.04.2020 на площі 27 га, яка призначена матеріалами лісовпорядкування; в матеріалах відводу даної прохідної рубки дерева породи акація, які були зрубані, не зазначені, тобто, рубка дерев породи акація являється незаконною, що є порушенням ст. 69 Лісового кодексу України;

- в кв. 208 вид. 7 на рубку дерев породи сосна дозвільні документи (лісорубний квиток) відсутні, що також є порушенням ст.69 Лісового кодексу України та являється незаконною рубкою;

- комісійно зроблено заміри пнів зрубаних дерев металевою стрічкою Р5УЗК ДСТУ 4179-2003 (ГОСТ 7502-98) та складено польові перелікові відомості по двом ділянкам.

Належним чином засвідчені копії відповідних польових перелікових відомостей, у яких зазначено їх кількість, породи, стан та діаметри пнів залучені до матеріалів справи.(а.с.12-15 т.1)

За наслідками виявлених порушень природоохоронного законодавства позивачем до Ріпкинського відділення поліції Чернігівського ВП ГУНП у Чернігівській області подано заяви про вчинення злочинів проти довкілля від 20.05.2020.

Позивачем з`ясовано прізвища і посади працівників відповідача, відповідальних за ділянки на яких виявлені спірні порушення, притягнуто їх до адміністративної відповідальності та накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафу в розмірі 272,00 грн. на кожного, що підтверджується постановами про накладення адміністративного стягнення № 65/06 та № 66/06 від 17.06.2020 в яких зазначено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 станом на 18.05.2020 як посадові особи здійснили порушення порядку заготівлі і вивезення деревини та Положення Про державну лісову охорону , а саме - не забезпечили охорону закріплених за ними земель лісового фонду ДП Ріпкирайагролісгосп , що призвело до незаконної рубки дерев породи сосна категорії сухостійні в кв. 208 вид.7 та дерев породи акація різних категорій в кв. вид. 9 ДП Ріпкирайагролісгосп .

Зі змісту письмових пояснень, наданих працівниками відповідача позивачу при розгляді вказаних вище справ про адміністративні правопорушення, слідує, що проти факту незаконної рубки дерев ці особи не заперечили.

Також слід зазначити і про те, що, накладені на працівників відповідача постановами про накладення адміністративного стягнення № 65/06 (а.с.118 т.1)та № 66/06 (а.с.122 т.1) від 17.06.2020 штрафи, останні сплатили що підтверджується відповідними копіями квитанцій від 17.06.2020.(а.с.120,124 т.1)

З огляду на виявлені порушення позивачем на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, 20.05.2020 здійснено розрахунки розміру шкоди згідно з якими:

- загальна сума шкоди становить 450 726,52 грн.;

- сума шкоди (233 дерева породи акація) з урахуванням індексації за попередні роки становить 335 941,47 грн.

(81573,00*1,223*1,123*1,091*1,046*1,005*1,249*1,433*1,124*1,137*1,098*1,041);

- сума шкоди (29 дерев породи сосна) з урахуванням індексації за попередні роки становить 114 785,05 грн.

(27872,00*1,223*1,123*1,091*1,046*1,005*1,249*1,433*1,124*1,137*1,098*1,041).

Позивачем на адресу відповідача направлено претензії від 12.06.2020 про відшкодування шкоди на суми 335 941,47 грн. та 114 785,05 грн., які відповідачем оплачено не було.(а.с.18-21 т.1)

За таких обставин Заступник прокурора Чернігівської області звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до про стягнення шкоди в сумі 450 726,52 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що:

- ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище;

- ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах;

- усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Частиною 1 ст. 16 Лісового кодексу України встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі, серед іншого, зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Статтею 63 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

За змістом п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, серед іншого, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частина 1 ст. 86 Лісового кодексу України встановлює, що організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, а також в постановах від 15.02.2019 у справі, № 927/1096/16, від 23.08.2019 у справі № 917/1261/17, від 09.08.2018 у справ №909/976/17, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ - ЧН № 002514, Ріпкинському дочірньому районному спеціалізованому агролісогосподарському підприємству Ріпкинський райагролісгосп , на підставі розпорядження Ріпкинської райдержадміністрації від 13.09.2002 № 287, надано у постійне користування 15988,9 га землі для ведення лісового господарства (а.с. 125).

За змістом пунктів 2.1, 3.8 Статуту Ріпкинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ріпкирайагролісгосп (нова редакція), затвердженого наказом генерального директора КП Чернігівоблагроліс Чернігівської обласної ради № 9 від 19.02.2018, підприємство створене з метою охорони та відновлення задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у лісових ресурсах на основі раціонального використання і отримання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у лісопродукції та послугах на підставі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу та з врахуванням обмежень передбачених цим Статутом.

Підприємство є лісокористувачем, згідно рішення обласної ради від березня 2001 року Про надання у постійне користування земель лісового фонду та здійснює діяльність згідно з положеннями Лісового кодексу України та інших нормативних актів.

Предметом діяльності підприємства є спеціалізоване ведення лісового господарства, що включає в себе охорону і захист лісів від самовільних рубок та лісових пожеж (п. 2.2 Статуту).(а.с.22 т.1)

Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, серед іншого, покладений обов`язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

Вказаним спростовуються твердження відповідача про відсутність підстав для стягнення шкоди саме з відповідача.

При цьому, як встановлено вище, Актом та польовими переліковими відомостями пнів фактично підтверджено, що відповідач як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, допустив, на підпорядкованій йому території, самовільну порубку, що є порушенням вимог чинного законодавства України.

Щодо посилань відповідача на те, що, всупереч Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , вказаний у позовній заяві захід державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства проводився з порушенням вимог чинного законодавства (без відома та участі відповідача та його повноважних представників, внаслідок чого відповідач був позбавлений права брати участь в проведенні даного заходу, можливості направити своїх представників для участі в його проведенні, надати відповідні документи та пояснення, зокрема взяти участь у здійснюваному позивачем огляді лісових масивів та у проведенні замірів), а відтак, складені за його наслідками документи, зокрема, акт про результати такого заходу та розрахунок шкоди, заподіяної лісу, не можуть вважатися належними і допустимими доказами по справі, колегія суддів зазначає про те, що, як слідує з матеріалів справи, вказаний акт був складений не за результатами перевірки діяльності конкретного суб`єкта господарювання (відповідача), а як наслідок проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства при вирубці лісових насаджень, а відтак, вірним висновок суду першої інстанції про те, що Акт та польова перелікова відомість пнів є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами на підтвердження заявлених позовних вимог.

Слід зазначити і про те, що факт спірної незаконної вирубки дерев підтверджується й іншими наявними у матеріалах справи доказами, зокрема постановами про накладення адміністративного стягнення № 65/06 та № 66/06 від 17.06.2020 (а.с.118-122 т.1), письмовими поясненнями, наданими працівниками відповідача позивачу при розгляді справ про адміністративні правопорушення (а.с.119 т.1), а також наданими самим відповідачем копіями рапортів від 18.05.2020 (а.с.70,71 т.1), витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19.05.2020 щодо кримінального провадження №12020270220000214 (а.с.72 т.1), клопотання про арешт майна від 19.05.2020 (а.с.73 т.1), ухвали слідчої судді Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21.05.2020 у справі №743/634/20.(а.с.74 т.1)

Отже, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи відповідача про те, що Акт є неналежним доказом у справі та не доводить наявності встановленого судами в діях відповідача складу правопорушення, оскільки, по-перше, відповідач не заперечує встановлений факт виявлення незаконної вирубки на підконтрольних йому лісових ділянках, а по-друге, такі доводи не спростовують факту порушення ним вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної вирубки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 41 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статей 68 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 ст. 69 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища шкода передбачено, що заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 ЦК України яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов`язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Як встановлено вище відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим було заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.

Щодо розміру шкоди колегія суддів зазначає про наступне.

Позивачем розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконної вирубки дерев, здійснено у відповідності до постанови КМУ від 23.07.2008 № 665 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу (далі Постанова № 665).

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що розмір шкоди позивачем визначений з порушенням вимог Постанови № 665 так як позивачем безпідставно проіндексовано такси для обчислення розміру шкоди за 2008 рік, оскільки:

- п. 2 Постанови № 665 установлено, що починаючи з 01.01.2009 проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами;

- відповідно до пункту 1 Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, затвердженого Постановою № 665 індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться починаючи з 01.01.2009. Разом з тим, у пункті 3 вказаного Порядку вказано, що під час проведення індексації базовим вважається значення такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, що утворилося станом на 31.12.2008;

- отже, при розрахунку розміру збитків позивачем правомірно застосовано індекс інфляції за 2008 рік, оскільки саме за 2008 рік індекс брався базовим, що передбачено Порядком проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов`язків щодо охорони та захисту лісу та об`єкту природно-заповідного фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених Постановою № 665; безпосередній причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.

Щодо посилань відповідача на відсутність у заступника прокурора Чернігівської області законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави в особі позивача колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України Про прокуратуру :

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Позивач, з урахуванням ст.20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища та Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, є уповноваженим державою органом який здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах, в тому числі наділений правом звернення до суду з позовом про стягнення шкоди.

На підтвердження повідомлення позивача у порядку ч. 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру про звернення до суду з цим позовом до позовної заяви додано копію листа-повідомлення від 23.06.2020 № 05/1-866 вих20.

У відповідь на звернення прокурора позивач листами від 13.07.2020 № 15/2100 та №15/2096 повідомив про те, що ним заходи щодо примусового стягнення спірної шкоди не вживались, заява про злочин направлена до Ріпкинського РВП Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області, позивач не заперечує щодо здійснення представництва інтересів держави в особі Інспекції в суді за фактом спірної незаконної вирубки дерев.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача шкоди в сумі 450 726,52 грн. заподіяної навколишньому природному середовищу шляхом незаконної рубки 233 дерев породи акація та 29 дерев породи сосна, що свідчить про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в особі позивача.

Виходячи з положень Бюджетного кодексу України:

- джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності (п. 7 ч. 3 ст. 29);

- до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків (п. 4 ч. 1 ст. 69-1).

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно стягнув з відповідача 30% із заявленої до стягнення суми, а саме 135 217,96 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України, 50 % із заявленої до стягнення суми, а саме 225 363,26 грн. до фонду охорони навколишнього природного середовища Смолигівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, та 20% із заявленої до стягнення суми, а саме 90 145,30 грн. до спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020 у справі №927/749/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Ріпкинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства Ріпкирайагролісгосп на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020 у справі №927/749/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2020 у справі №927/749/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №927/749/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 17.06.2021.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді А.Г. Майданевич

Є.Ю. Пономаренко