Постанова

від 18.06.2021 по справі 910/19356/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2021 р. Справа№ 910/19356/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Попікової О.В.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021

у справі №910/19356/20 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Комунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп"

про стягнення 201 921,25 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2020 року Комунальне підприємство "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" (надалі - відповідач) про стягнення 201 921,25 грн.

Позов мотивовано тим, що у відповідача наявна заборгованість з оплати поставленої Комунальним підприємством "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області" на підставі Договору №75 на постачання теплової енергії від 12.11.2019 та спожитої Товариством з обмеженою "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" у періоди з листопада 2019 року по квітень 2020 року та з червня по вересень 2020 року теплової енергії у розмірі 187 010,83 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 682,71 грн та пеню у розмірі 12 227,71 грн, нараховані за прострочення виконання ТОВ "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" своїх грошових зобов`язань у період з 11.02.2020 по 25.11.2020.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/19356/20 позов Комунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" на користь Комунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області" борг у розмірі 187 010 (сто вісімдесят сім тисяч десять) грн. 83 коп., пеню у розмірі 2 357 (дві тисячі триста п`ятдесят сім) грн. 28 коп., 3% річних у розмірі 2 682 (дві тисячі шістсот вісімдесят дві) грн. 71 коп., відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 560 (вісім тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 06 коп. та судовий збір у розмірі 2 880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн. 76 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог у задоволеній частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/19356/20 скасувати частково та ухвалити нове судове рішення яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" на користь Комунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області" борг у розмірі 93 303,55 грн. В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач у доводах апеляційного оскарження частково не погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову. При цьому скаржник визнає борг та просить стягнути на користь позивача суму у розмірі 93 303,55 грн, який на його думку правомірно нараховано за період з січня 2020 по березень 2020 року згідно з показниками лічильника на об`єкті.

Однак, відповідач заперечує отримання послуг в період квітень - вересень 2020 року.

Також відповідач зазначає про неправильне застосування cудом положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки що нараховування штрафних санкцій за прострочення викоання зобов`язання у даному випадку припиняється через щість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконане.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19356/20 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, відкладено до надходження матеріалів справи №910/19356/20.

07.04.2021 судом апеляційної інстанції скеровано до суду першої інстанції запит про направлення матеріалів справи та копію ухвали суду від 07.04.2021.

19.04.2021 матеріали справи №910/19356/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/19356/20. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/19356/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 26.05.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 26.05.2021.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також те, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 201 921,25 грн, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

12.11.2019 між Комунальним підприємством "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області" (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" (споживач) укладено Договір на постачання теплової енергії №74 (надалі - Договір).

За цим Договором теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію у вигляді гарячої води в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором (розділ 1 Договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води згідно температурного графіка 95-70°С на такі потреби: а) на опалення 0,431 Гкал/рік; б) на гаряче водопостачання __-__ мі/рік. Теплові витрати на теплових мережах, що належать споживачу від межі розділу_ згідно схеми до приладів вимірювання становлять 9 Гкал/рік. Кількість теплової енергії, що відпускається споживачу для опалення встановлюється в залежності від температури зовнішнього повітря, а для технологічних цілей та гарячого водопостачання по добовому графіку.

Пунктом 3.2.3 Договору передбачено, що в разі зміни тарифів у період дії цього Договору, теплопостачальна організація доводить споживачу нові тарифи через засоби масової інформації та в платіжних документах без внесення додаткових змін до цього Договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Згідно з п. 5.1 Договору облік споживання опалення в приміщенні другого корпусу ДНЗ "Яблунька" по вул. Освіти, буд. 11, м. Вишневе проводиться за показаннями теплолічильника Sharky VMT №028968.

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться за тарифами, які встановлюються уповноваженими органами згідно чинного законодавства та не підлягають узгодженню сторонами. На момент заключення договору тариф на опалення для категорії "інші споживачі" становить 1 885,64 грн. з ПДВ за 1 Гкал. (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 6.4 Договору оплата за теплову енергію проводиться грошовими коштами до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки теплової енергії, який запланований для поставки на наступний місяць. В разі внесення споживачем суми, що перевищує фактично використані обсяги, різниця зараховується на наступний період. В разі використання споживачем обсягів теплової енергії, що перевищують попередньо оплачені, кінцевий розрахунок здійснюється 10 числа наступного місяця. Підставою для проведення кінцевого розрахунку є рахунок та акт наданих послуг за фактично спожиту теплову енергію за місяць. Споживач, протягом 15 днів з моменту отримання акту наданих послуг, зобов`язаний повернути теплопостачальній організації один примірник підписаного та скріпленого печаткою акту.

Згідно з п. 6.5 Договору у разі неотримання теплопостачальною організацією підписаного акту або вмотивованої відмови від підписання акту в терміни, зазначений у п. 6.4 Договору, послуги вважаються прийнятими споживачем за обсягом, вартістю та якістю.

Пунктом 8.2 Договору сторони погодили, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати за теплову енергію у строки, зазначені у п. 6.4 даного Договору, споживач сплачує на користь теплопостачальної організації, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла в період, за який сплачується пеня, а також відшкодовує понесені теплопостачальною організацією збитки.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 12.11.2020 (п. 10.1 Договору).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати поставленої теплової енергії позивачем згідно Договору від 12.11.2019 у розмірі 187 010,83 грн, а також 3% річних у розмірі 2 682,71 грн та пені у розмірі 12 227,71 грн.

Суд зазначає, що укладений між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором енергопостачання, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 13, ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" одним з видів житлово-комунальних послуг є комунальні послуги, до яких відносяться централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів тощо. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплений обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

01.06.2011 постановою Кабінету Міністрів України №869 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води (далі - Порядок).

Згідно з п. 1 Порядку він визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води.

Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів (п.2).

Відповідно до п. 5 Порядку двоставковий тариф на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води - грошовий вираз двох окремих частин тарифу (умовно-змінної та умовно-постійної).

Умовно-змінна частина двоставкового тарифу на теплову енергію - вартість одиниці теплової енергії (1 Гкал) як грошовий вираз змінної частини планованих економічно обґрунтованих прямих витрат на її виробництво та транспортування, що змінюються прямо (майже прямо) пропорційно зміні обсягу постачання теплової енергії.

Умовно-змінна частина двоставкового тарифу на послуги з постачання гарячої води - вартість одиниці послуги (1 куб. метр) як грошовий вираз відповідної умовно-змінної частини вартості планованого обсягу теплової енергії, необхідної для надання послуги з постачання гарячої води, витрат на електроенергію та холодну воду для потреб гарячого водопостачання.

Умовно-постійна частина двоставкового тарифу на послуги з постачання теплової енергії - абонентська плата за одиницю теплового навантаження об`єктів теплоспоживання на опалення (1 Гкал/год) як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат, крім тих, що віднесені до умовно-змінних витрат, що включаються до повної собівартості теплової енергії, є постійними і не змінюються прямо (майже прямо) пропорційно зміні обсягу теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії.

Умовно-постійна частина двоставкового тарифу на теплову енергію - абонентська плата за одиницю (1 Гкал/год) теплового навантаження об`єктів теплоспоживання як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат, крім тих, що віднесені до умовно- змінних витрат, що включаються до повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, є постійними і не змінюються прямо (майже прямо) пропорційно зміні обсягу постачання теплової енергії з урахуванням планованого прибутку.

Отже, чинним законодавством передбачено можливість формування двоставкового тарифу, який фактично складається з двох складових, а саме:

- вартості спожитої теплової енергії, яка є платою за одиницю фактично спожитої теплової енергії (грн/Гкал) та вираховується в залежності від обсягу спожитої теплової енергії (умовно-змінна частина - вартість одиниці (1 Гкал) спожитої теплової енергії);

- вартості приєднаного теплового навантаження, яка становить абонентську плату за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження об`єктів теплоспоживання споживачів та вираховується виходячи з розміру опалювальної площі (умовно-постійна частина - абонентська плати за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження).

Зі змісту Порядку слідує, що абонентська плата за приєднане теплове навантаження є складовою ціни, яку споживач зобов`язаний сплатити теплопостачальній організації за надані йому послуги теплопостачання.

Згідно п. 14 Порядку калькулювання собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з розрахунку на планований період.

Відповідно до п. 15 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється ліцензіатами відповідно до річних планів її виробництва, транспортування та постачання, що складаються у розрізі територіальних громад, у межах яких ліцензіат провадить (має намір провадити) відповідний вид ліцензованої діяльності, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, з урахуванням ставок податків і зборів, цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді.

Пунктом 48 Порядку встановлено, що формування двоставкового тарифу на теплову енергію здійснюється шляхом визначення грошового виразу умовно-змінної (вартість ГГкал спожитої теплової енергії) та умовно-постійної (абонентська плата за 1 Гкал/год. теплового навантаження) частин тарифу, застосування яких забезпечує планований річний дохід, що дорівнює сумі планованої річної повної собівартості, витрат на відшкодування втрат та відповідного річного планованого прибутку, які отримуються за умови застосування одноставкового тарифу, розрахованого відповідно до вимог цього Порядку.

Згідно п. 48 Порядку умовно-постійна частина двоставкового тарифу визначається як абонентська плата за 1 Гкал/год. теплового навантаження об`єктів теплоспоживання та грошовий вираз решти планованих витрат повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, що є постійними і не змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії, з урахуванням відповідного планованого прибутку, що розраховуються згідно з вимогами цього Порядку.

Під час формування двоставкових тарифів на теплову енергію визначаються планована повна собівартість, витрати на відшкодування втрат і планований прибуток від ліцензованої діяльності відповідно до вимог цього Порядку та здійснюється їх розподіл на умовно-змінну та умовно-постійну частини (п. 49 Порядку)

Рішенням Виконавчого комітету Вишневої міської ради №16/7 від 29.05.2020 для позивача встановлено з 01.06.2020 умовно-постійну частину двоставкового тарифу - абонентську плату, яка нараховується щомісячно в залежності від приєднаного теплового навантаження.

Водночас, опалювальний сезон триває не увесь рік (12 місяців), а в середньому 6 місяців (жовтень-квітень включно).

Таким чином, витрати позивача на надання послуг з опалення є сезонними. Проте, як зазначає позивач, для зручності як споживачів (для зменшення фінансового навантаження в опалювальний період), так і виробників теплової енергії (можливість стабільного фінансування поточних витрат протягом календарного року) плата за теплове навантаження (умовно-постійна частина тарифу) розраховується відповідно до планових річних показників та розподіляється рівними щомісячними платежами протягом року.

Враховуючи наведене вище, суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що рішенням Виконавчого комітету Вишневої міської ради №16/7 від 29.05.2020 не було встановлено іншого, відмінного від договору поярдку оплати послуг псотання теплової енергії. Відповідачем, як в ході розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи, не спростовано погодження умовно-постійної частини двоставкового тарифу - абонентської плати, яка нараховується щомісячно в залежності від приєднаного теплового навантаження.

Таким чином, з наведеного випливає, що в даному випадку, плата, яка мала бути внесена протягом місяців опалювального періоду, розділяється на рівні частини і підлягає до сплати також протягом місяців неопалювального сезону.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року було поставлено теплову енергію на загальну суму 261 682,33 грн. відповідно до рахунків:

- №1911075 від 29.11.2019 на суму 15 085,15 грн. з ПДВ;

- №1912075 від 28.12.2019 на суму 59 586,35 грн. з ПДВ;

- №2001075 від 24.01.2020 на суму 24 829,40 грн. з ПДВ;

- №2002075 від 28.02.2020 на суму 50 232,05 грн. з ПДВ;

- №2003075 від 31.03.2020 на суму 15 075,35 грн. з ПДВ;

- №2004075 від 30.04.2020 на суму 3 166,75 грн. з ПДВ;

- №2006075 від 26.06.2020 на суму 23 426,82 грн. з ПДВ;

- №2007075 від 29.07.2020 на суму 23 426,82 грн. з ПДВ;

- №2008075 від 27.08.2020 на суму 23 426,82 грн. з ПДВ;

- №2009075 від 30.09.2020 на суму 23 426,82 грн. з ПДВ.

На підтвердження поставки теплової енергії у листопаді та грудні 2019 року позивачем надано копії Актів надання послуг за листопад 2019 року на суму 15 085,15 грн. з ПДВ (відповідно до рахунку №1911075 від 29.11.2019) та за грудень 2019 року на суму 59 586,35 грн. з ПДВ (відповідно до рахунку №1912075 від 28.12.2019).

Судом з`ясовано, вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Поряд з цим, як стверджує позивач, Акти надання послуг за періоди з січня по квітень 2020 року та з червня по вересень 2020 року разом із рахунками №2001075 від 24.01.2020, №2002075 від 28.02.2020, №2003075 від 31.03.2020, №2004075 від 30.04.2020, №2006075 від 26.06.2020, №2007075 від 29.07.2020, №2008075 від 27.08.2020, №2009075 від 30.09.2020 були направлені відповідачу 09.11.2020, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 09.11.2020, фіскальним чеком від 09.11.2020 та накладною №0813202680004 від 09.11.2020.

Згідно з п. 6.5 Договору у разі неотримання теплопостачальною організацією підписаного акту або вмотивованої відмови від підписання акту в терміни, зазначений у п. 6.4 Договору, послуги вважаються прийнятими споживачем за обсягом, вартістю та якістю.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів надання відповідачем позивачу мотивованої відмови від підписання надісланих актів надання послуг за січень-вересень 2020 року, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що послуги є прийнятими відповідачем на загальну суму 261 682,33 грн та останній зобов`язаний їх оплатити.

Між тим, судом також взято до уваги ту обставину, що відповідачем не надано суду будь-яких заперечень, як щодо факту отримання від позивача вказаних послуг, так і щодо їх якості та вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.4 Договору оплата за теплову енергію проводиться грошовими коштами до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки теплової енергії, який запланований для поставки на наступний місяць.

Таким чином, відповідач повинен був оплачувати поставлену позивачем теплову енергію не пізніше 25 числа місяця, що передує місяцю поставки теплової енергії.

З наданого позивачем розрахунку суми боргу вбачається, що відповідачем було оплачено поставлену позивачем теплову енергію в розмірі 74 671,50 грн (за листопад-грудень 2019 року), у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 187 010,83 грн (261 682,33 грн - 74 671,50 грн).

Беручи до уваги приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 6.4 Договору, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що станом на дату звернення позивача до суду відповідач взятих на себе зобов`язань за Договором в повному обсязі не виконав, вартість поставленої теплової енергії у визначений Договором строк не сплатив.

Доказів сплати коштів у загальному розмірі 187 010,83 грн в рахунок оплати іншої частини заборгованості відповідачем суду не надано. Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп" за Договором (з оплати поставленої теплової енергії у періоди з січня по квітень 2020 року та з червня 2020 року по вересень 2020 року) у розмірі 187 010,83 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 187 010,83 грн.

Колегія суддів, зважаючи на встановлені вище обставини не приймає до уваги доводи відповідача про те, що в період квітень - вересень 2020 року послуги не надавались позивачем та не споживались відповідачем. Цим висновкам в сукупності надана правова оцінка вище, належних аргументів які б доводили протилежне скаржник не навів.

Відповідач у доводах апеляційного оскарження частково не погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову. При цьому скаржник визнає борг та просить стягнути на користь позивача суму у розмірі 93 303,55 грн, який на його думку правомірно нараховано за період з січня 2020 по березень 2020 року згідно з показниками лічильника на об`єкті.

Крім того, скаржник стверджує, що відповідач не є балансоутримувачем будівлі, а договірні відносини з позивачем встановлювались лише на період реконструкції приміщення другого корпусу ДНЗ Яблунька , розташованого в м. Вишневе по вул. Освіти 11. Відповідно завершення робіт з реконструкції та введення об`єкту в експлуатацію тягнуть за собою зміну споживача послуг по теплопостачанню. В підтвердження цих обставин, відповідач посилається на те, що 21.08.2020 приміщення другого корпусу ДНЗ Яблунька було введено в експлуатацію, що засвідчується сертифікатом про готовінсть до експлуатації об`єкта серія КС № 122200821722, 03.09.2020 було підписано акт приймання-передачі фактичних витрат понесених на об`єкт. Посилаючси на вказане, відповідач стверджує, що на початок опалювального сезону безпосередній власник (балансоутримувач) приміщення фактично споживав теплову енергію для власних цілей, тому нарахування у цей період, на його думку безпідтсавні.

На підтвердження цих доводів, позивач долучив до скарги Акт звірки взаєморозрахунків за період листопад 2019 року по березень 2021 рік, сертифікат серія № 122200821722 від 21.08.2020, акт приймання-передачі №91-20 фактичних витрат понесених на об`єкт.

З приводу цих доказів колегія суддів вважає необхідним зазначити про наступне.

Дослідивши зазначені докази, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 2 ст. 164 ГПК України при поданні позовної заяви позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3 ст. 164 ГПК України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Відповідно до пожень ст. 165 ГПК Україн відзив серед іншого містить, у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання; заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті.

Матеріали справи не містять доказів подання відзиву, так і інших доказів. Також матеріали справи не містять заяв відповідача про посилання на докази, які не можуть бути подані разом із відзивом (за наявності).

У відповідності до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції прийняв судове рішення, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги матеріали дослідження (у даному випадку рецензію), який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції. Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не повідомляв суд про неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

Таким чином, відповідачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції вищеназваних доказів, які він просить долучити до справи на стадії апеляційного перегляду, як не надано і доказів неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

Посилання скаржника на те, що його не було повідомлено про розгляд справи, не отримував матеріали позову і вияви інформацію щодо цієї справи тільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані. Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 про відкриття провадження у справі, була направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Проект-Груп", вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 13) та згідно інформації з пошукової системи Акціонерного товариства "Укрпошта" в мережі Інтернет поштове відправлення №0105476221800 вручено відповідачу 24.12.2020.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, 26.02.2020 представник відповідача ознайомлювався з матеріалами даної справи про що свідчить його підпис на клопотанні, а відтак останній не був позбавлений права подати відзив на позовну заяву та всі необхідні документи по справі за наявності. (а.с. 77) Названі посилання відповідача, а також аргументи про те, що 05.08.2020 слідчим було нібито вилучено документи, що стосуються спірних правовідносин, за відсутності належних доказів, не звільняють обов`язку відповідача дотримання процесуальних процедур.

Отже, враховуючи ч. 3 ст. 269 ГПК України колегією суддів зазначені докази до розгляду не приймаються, правова оцінка їм не надається.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 12 227,71 грн, нарахованої у період з 11.02.2020 по 25.11.2020.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.2 Договору сторони погодили, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати за теплову енергію у строки, зазначені у п. 6.4 даного Договору, споживач сплачує на користь теплопостачальної організації, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла в період, за який сплачується пеня, а також відшкодовує понесені теплопостачальною організацією збитки.

З пункту 8.2 Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір (подвійна облікова ставка НБУ), порядок (за кожний день прострочки від суми простроченого платежу), однак не визначено період нарахування пені.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що до даних правовідносин застосовуються норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тобто спеціального закону.

Статтею 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

З розрахунку пені вбачається, що позивач виходив з розміру подвійної облікової ставки НБУ, однак ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обмежено розмір пені до 0,01%, що є значно меншим від подвійної облікової ставки НБУ.

Водночас, встановлення законодавцем обмеження максимального розміру пені, безумовно має наслідком обмеження періоду нарахування пені, оскільки після досягнення розміру пені до 100% загальної суми боргу, подальше нарахування пені (на наступний період) є неправомірним в силу ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неправильне застосування cудом положень ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, з посиланням на те, що нараховування штрафних санкцій за прострочення викоання зобов`язання у даному випадку припиняється через щість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконане.

Зважаючи на викладені вище норми законодавства, суд апеляційної інстнції зазначає, що фактично, встановивши максимальну межу розміру пені, стягнення якої є правомірним, законодавець обмежив строк нарахування пені, а відтак ст. 232 Господарського кодексу України не підлягає застосуванню, оскільки в даному випадку спеціальним законом - Законом України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено інше обмеження періоду нарахування.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивачем нараховано пеню у період з 11.02.2020 по 25.11.2020.

В свою чергу, 17.03.2020 Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №533-ІХ, який набрав чинності з 18.03.2020, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого до 1 липня 2020 року зупинено дію пункту 10 частини другої та пункту 2 частини четвертої статті 7 та частини першої статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в частині нарахування пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Таким чином, з урахуванням зупинення дії частини першої статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (18.03.2020 набрав чинності) до 1 липня 2020 року правомірним є нарахуванням пені за прострочення оплати за надані послуги:

- за січень 2020 року з 11.02.2020 (визначена позивачем початкова дата нарахування) по 17.03.2020, з 02.07.2020 по 25.11.2020 (визначена позивачем кінцева дата нарахування) на суму 24 829,20 грн.;

- за лютий 2020 року з 11.03.2020 (визначена позивачем початкова дата нарахування) по 17.03.2020, з 02.07.2020 по 25.11.2020 (визначена позивачем кінцева дата нарахування) на суму 50 232,05 грн.;

- за березень 2020 року з 02.07.2020 по 25.11.2020 (визначена позивачем кінцева дата нарахування) на суму 15 075,35 грн.;

- за квітень 2020 року з 02.07.2020 по 25.11.2020 (визначена позивачем кінцева дата нарахування) на суму 3 166,35 грн.;

- за червень 2020 року з 11.07.2020 (визначена позивачем початкова дата нарахування) по 25.11.2020 (визначена позивачем кінцева дата нарахування) на суму 23 426,82 грн.;

- за липень 2020 року з 11.08.2020 (визначена позивачем початкова дата нарахування) по 25.11.2020 (визначена позивачем кінцева дата нарахування) на суму 23 426,82 грн.;

- за серпень 2020 року з 11.09.2020 (визначена позивачем початкова дата нарахування) по 25.11.2020 (визначена позивачем кінцева дата нарахування) на суму 23 426,82 грн.;

- за вересень 2020 року з 11.10.2020 (визначена позивачем початкова дата нарахування) по 25.11.2020 (визначена позивачем кінцева дата нарахування) на суму 23 426,82 грн.

Отже, за вказаних обставин, за розрахуноком пені, що здійснений судом, але з врахуванням визначених позивачем періодів нарахування пені, а також положень ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України №533-ІХ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що правильним розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача є сума 2 357,28 грн.

В іншій частині пені в сумі 9 870,43 грн судом правомірно відмовлено, оскільки позивачем не враховано обмеження, встановленні ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та зупинення дії частини першої вказаної статті у період з 18.03.2020 по 01.07.2020.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 682,71 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, та керуючись приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено обов`язок суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 2 682,71 грн.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Комунальне підприємство "Вишнівськтеплоенерго" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області" відповідно до ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві виклало попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, згідно якого позивач поніс та очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 9 000,00 грн, відшкодування яких просив покласти на відповідача.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд зазначає, що аналіз норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи Договір про надання правової допомоги - адвокатських послуг №20/09-09 від 09.09.2020, Додаткову угоду №5 від 13.11.2020 до Договору про надання правової допомоги - адвокатських послуг №20/09-09 від 09.09.2020, Звіт №5 від 24.11.2020 про надані адвокатські послуги за Договором про надання правової допомоги - адвокатських послуг №20/09-09 від 09.09.2020 на суму 9 000,00 грн. та платіжне доручення №2066 від 24.11.2020 на суму 9 000,00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд першої інстанці, встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог частково та відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, дійшов обгрунтованого висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 8 560,06 грн, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, підстав для скасування судового рішення в цій частині судом не встановлено.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/19356/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

О.В. Попікова