Ухвала

від 02.06.2021 по справі 926/3059/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 926/3059/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Ющенко М.А.,

Міністерства оборони України - Козирської Г.М.,

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці - не з`явився,

Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Істратія Дмитра Георгійовича - не з`явився,

Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сучасне житло" - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (у складі колегії суддів: Мирутенко О.Л. (головуючий), Матущак О.І., Якімець Г.Г.)

у справі № 926/3059/16

за позовом Заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, Фізичної особи-підприємця Істратія Дмитра Георгійовича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Фізичної особи-підприємця Істратія Дмитра Георгійовича - Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сучасне житло",

про визнання недійсними рішення Сторожинецької міської ради VII сесії VІ скликання від 02.09.2011 № 157/7-2011 і договору оренди землі від 10.09.2013,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Позивач-1) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (далі - КЕВ м. Чернівці, Позивач-2) звернувся з позовом до Сторожинецької міської ради (далі - Міськрада, Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Істратія Дмитра Георгійовича (далі - ФОП Істратій Д.Г., Відповідач-2) про визнання недійсним та скасування рішення Сторожинецької міської ради від 02.09.2011 № 157/7-2011 "Про затвердження технічної документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки для проведення аукціону з набуття права оренди", а також визнання недійсним укладеного між Відповідачами Договору оренди землі від 10.09.2013, загальною площею 0,2385 га, яка знаходиться на території військового містечка № 26 за адресою: м. Сторожинець, вул. О. Кобилянської.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передача спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, Міськрадою здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, без дозволу Міністерства оборони України на її вилучення з постійного користування, тому, з урахуванням положень статей 77, 78, 140 - 143, 149 Земельного кодексу України, статей 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статей 203, 215 Цивільного кодексу України, оскаржуване рішення Міськради підлягає скасуванню, а договір оренди землі від 10.09.2013 визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.12.2016 допущено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Сучасне житло". Позов задоволено. Визнано недійсним рішення Сторожинецької міської ради VII сесії VІ скликання № 157/7-2011 від 02.09.2011 щодо затвердження технічної документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки для проведення аукціону з набуття права оренди, що знаходиться в м. Сторожинець по вул. О. Кобилянської . Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.09.2013 укладений між Сторожинецькою міською радою та ПП Істратієм Д.Г. Стягнуто з Сторожинецької міської ради та ФОП Істратія Д.Г. на користь Військової прокуратури Західного регіону України по 1 378,00 грн судового збору.

Суду першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.12.2016 скасовано. Прийнято нове рішення. У позові відмовлено.

Постанову мотивовано не доведеністю прокурором та Позивачами належними та допустимими доказами знаходження переданої в оренду ФОП Істратію Д.Г. земельної ділянки на землях, належних Міністерству оборони України.

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 21.12.2020 і залишити в силі рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.12.2016.

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 28.01.2021 справу № 926/3059/16, передано на розгляд колегії суддів: Суховий В.Г. (головуючий), Чумак Ю.Я., Міщенко І.С.

Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2021 (у складі вказаної колегії суддів) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.03.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 926/3059/16 у зв`язку з обранням судді Сухового В.Г. членом Вищої ради правосуддя (рішення XVIII чергового з`їзду суддів України від 09.03.2021) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Берднік І.С. (головуючий), Зуєв В.А., Волковицька Н.О.

Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2021 у складі суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. (головуючий), Волковицька Н.О., Зуєв В.А., прийнято до розгляду справу № 926/3059/16 за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.06.2021.

Учасники справи не скористалися своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці, Сторожинецька міська рада, ФОП Істратій Д.Г. та Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Сучасне житло" в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представника у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталась.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників вказаних учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представника Міністерства оборони України, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою серії Б №038626 від 1981 року в безстроковому і безоплатному користуванні Чернівецької КЕЧ району, правонаступником якої на підставі директиви Міністра оборони України від 20.05.2005 №Д-322/1/010 є КЕВ м. Чернівці, перебуває 4263,1 га землі, у тому числі, земельна ділянка площею 20,8 га в межах міста Сторожинець, яка, з урахуванням директиви Міністра оборони України від 01.08.2006 № Д-45 та відповідно до Акта приймання-передачі військового майна від 25.09.2006, на час звернення прокурора до суду з даним позовом, становить загальну площу 15,5 га в межах міста Сторожинець по вул. О. Кобилянської.

02.09.2011 рішенням Сторожинецької міської ради VII сесії VІ скликання № 157/7-2011 затверджено технічну документацію землеустрою щодо відведення земельної ділянки для проведення аукціону з набуття права оренди, що знаходиться в м. Сторожинець по вул. О. Кобилянської та звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки для проведення аукціону з набуття права оренди; встановлено термін оренди земельної ділянки площею 0,2385 га, яка виставляється на земельні торги, терміном на 10 років.

10.09.2013 між Сторожинецькою міською радою та ПП Істратієм Д.Г. укладено Договір оренди землі площею 0,2385 га, що розташована у м. Сторожинець по вул. О. Кобилянської , кадастровий номер 7324510100:02:001:0195.

Апеляційним господарським судом встановлено, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області земельна ділянка площею 0,2385 га перебуває у комунальній власності та з 01.01.2013 обліковується за ПП Істратієм Д.Г. (довідка з державної статистичної звітності (форма 6 зем) №18-28-03-1328/2-16 від 19.10.2016).

За даними відділу Держкомзему у Сторожинецькому районі спірна земельна ділянка з 01.12.2006 перебувала в оренді ЗАТ "Прикарпаттянафтопродукт" (довідка № 647 від 28.07.2011).

Згідно Висновку експерта судової земельно-технічної експертизи № 5185 від 25.06.2020 у даній справі, яку проведено в суді апеляційної інстанції, земельна ділянка, що надана ФОП Істратію Д.Г. не перетинається із земельною ділянкою, що перебуває у користуванні Чернівецької КЕЧ району площею 15,3289 га (на яку надано каталог координат зовнішніх меж землекористування), а є суміжною земельною ділянкою.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції визнав неналежними подані Позивачем докази, а саме: акт перевірки використання земельної ділянки, будівель та споруд від 22.04.2016 та схему суміщення контурів земельних ділянок, вказавши на те, що акт складено без виходу на місцевість, у приміщенні КЕВ м. Чернівці; схему розроблено КЕВ м. Чернівці без повідомлення органу місцевого самоврядування Сторожинецької міської ради Чернівецької області та не засвідчено уповноваженим органом; а Державний акт на право користування землею, серії Б, № 038626, засвідчує право Чернівецької КЕЧ району на безстрокове користування земельною ділянкою площею 4 263,1 га та не підтверджує знаходження спірної земельної ділянки площею 0,2385 га на землях оборони.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором та Позивачами не надано належних та допустимих доказів належності спірної земельної ділянки площею 0,2385 до земель оборони, що вказує про недоведеність порушення прав Позивачів зі сторони Відповідачів, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону подано касаційну скаргу на зазначену постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, у поданій касаційній скарзі прокурор послався на те, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено без урахування правових висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 та від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15 щодо приналежності земель оборони до земель державної власності та обов`язковості надання Кабінетом Міністрів України як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на відчуження земельних ділянок, які відносяться до земель оборони; у постановах Верховного Суду від 24.02.2019 у справі № 5017/3706/2012, від 22.03.2018 у справі № 5017/2972/2012, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14, від 29.11.2018 у справі № 916/1900/16, від 29.11.2018 у справі № 916/821/13 щодо визначення законодавством правового статусу земель оборони; у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 0840/2979/18 щодо відомостей з Публічної кадастрової карти України, яка є належним документом із відображення інформації, що дає можливість ідентифікувати земельну ділянку на місцевості; у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц щодо необхідності призначення повторної експертизи.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які послався прокурор у касаційній скарзі як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі № 926/3059/16, яка розглядається, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними виходячи з наступного.

У справах № 924/174/18 (предметом розгляду були позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту технічної документації щодо земельних ділянок, які є державною власністю), № 916/3727/15 (предметом розгляду були позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування на користь держави земельної ділянки) Велика Палата Верховного Суду (постанови від 11.09.2019 та від 12.06.2018) та у справах № 5017/3706/2012 (розглядалися вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, витребування спірних земельних ділянок та зобов`язання повернути земельну ділянку власнику в особі уповноваженого органу державної влади зі складенням акту прийому-передачі), № 5017/2972/2012 (предметом розгляду були позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання повернути власнику земельні ділянки зі складенням акту прийому-передачі земельної ділянки), № 916/1900/16 (предметом розгляду були позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, зобов`язання повернути земельну ділянку державі в особі уповноважених органів шляхом складання акту прийому-передачі), № 916/821/13 (предметом розгляду були позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження органу державної виконавчої влади), № 902/538/14 (предметом розгляду були позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження органу державної виконавчої влади та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою), Верховний Суд (постанови від 24.02.2019, від 22.03.2018, від 24.04.2018, від 29.11.2018, від 29.11.2018), дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, виходячи з встановлених судами обставин належності спірних земельних ділянок до земель оборони.

Проте, за обставинами справи № 926/3059/16, що розглядається, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення Сторожинецької міської ради та договору оренди землі від 10.09.2013, виходячи із недоведеності належності спірної земельної ділянки до земель оборони.

З огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин, відміні встановлені фактичні обставини справ, висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у зазначених справах та встановлені судом апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, не є такими, що зроблені у подібних правовідносинах.

У справі № 0840/2979/18, на яку також посилається прокурор у касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглядали адміністративний спір про визнання протиправною відмови ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області та зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, і дійшли висновку про його задоволення, виходячи з того, що позивачем при зверненні з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою дотримано вимоги статті 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим у відповідача не було законних підстав для відмови у задоволенні поданої заяви.

У справі № 926/3059/16, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено не надання суду технічних та графічних матеріалів, затверджених відповідно до нормативно-правових актів, на підставі який можна зробити висновок про знаходження спірної земельної ділянки у межах військового містечка № 26, розташованого за адресою: м. Сторожинець, вул. О. Кобилянської.

У цивільній справі № 520/8073/16-ц розглядався спір за позовом співвласника частини будинку до іншого співвласника про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов`язання відповідача знести капітальний паркан. Верховний Суд, скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу до цього суду на новий розгляд, вказавши, що експертний висновок, який покладено в основу задоволення позовних вимог, ґрунтується на документах, що не відповідають дійсності, а судом не враховано наявні у матеріалах справи інші докази, що свідчить про неповноту проведеного експертом дослідження та є підставою для призначення повторної судово-будівельної експертизи.

У справі № 926/3059/16, що розглядається, судом апеляційної інстанції експертиза призначалась неодноразово, проте матеріали повертались із експертної установи у зв`язку з ненаданням Позивачами витребуваних експертом документів, які є необхідними для надання висновку, а Висновок судової земельно-технічної експертизи № 5185 від 25.06.2020 було надано експертом на підставі поданих прокурором та Позивачами доказів.

Отже, висновки Верховного Суду, зроблені в постановах у адміністративній справі № 0840/2979/18 та у цивільній справі № 520/8073/16-ц, не можуть вважатися висновками у подібних правовідносинах до справи № 926/3059/16, яка розглядається, оскільки предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини у цих справах різні.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 926/3059/16.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Волковицька

В.А. Зуєв