Ухвала

від 15.06.2021 по справі 643/16761/20

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/16761/20

Провадження № 1-кп/643/727/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

представника Департаменту будівництва

та шляхового господарства Харківської

міської ради ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220000000291 від 20.03.2018 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України.

У підготовчому засіданні захисник ОСОБА_5 ОСОБА_4 заявила клопотання про скасування арешту майна, відповідно до якого вона просить суд скасувати ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2020 року про накладення арешту на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 та земельні ділянки: з кадастровим номером 6325156100:00:001:0048, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером: 6325156101:00:001:0047, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером: 6325156101:00:001:0077, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , які на праві приватної власності належать обвинуваченому ОСОБА_5 .

Заявлене клопотанняобґрунтовано тим,що ухвалоюКиївського районногосуду м.Харкова від18серпня 2020року накладеноарешт навищевказані квартирута земельніділянки.Майно наяке накладеноарешт,визначено,як приватнувласність ОСОБА_5 .При цьому, ОСОБА_5 з 1997року тапо теперішнійчас зареєстрованийу шлюбііз ОСОБА_7 .Подружжя набулоправо власностіна майно,на якенакладено арешт,під часперебування ушлюбі,а отже,з урахуваннямположень статті60СК України,є спільноюсумісною власністюподружжя. Спільна сумісна власність подружжя належить подружжю незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено документи, частки майна дружини та чоловіка є рівними, таким чином 1/2 частина наведеного вище майна належить його дружині. Вважає, що ухвала слідчого судді про накладення арешту на все майно ОСОБА_5 , яке перебуває у спільній сумісній власності, є необґрунтованою та порушує права його дружини.

Крім того зазначила, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось вже понад 2-х років, а з моменту пред`явлення ОСОБА_5 підозри понад 6 місяців, аніж прокурор звернувся із відповідним клопотанням до суду. Тобто усвідомлюючи «завдані» збитки теоретично підозрюваний мав змогу не один раз зробити відчужування свого майна, одночасно з цим майно, як перебувало так і перебуває у володінні останнього.

Також захисникзазначила,що прокуроромзаявлено цивільнийпозов,однак останнійне обґрунтувавнаявність підставдля здійсненняпредставництва інтересівдержави всуді,передбачених ст.23Закону України«Про прокуратуру». Зазначає, що на момент пред`явлення цивільного позову доказів того, що Департамент не може самостійно представляти свої інтереси надано не було. На даний час, також у Департаменту відсутній статус, як потерпілої особи, так і цивільного позивача, у зв`язку з чим не зрозумілим є чиї саме прокуратура представляє інтереси та в особі якого органу державі завдано уявну майнову шкоду. На її думку, застосування арешту до майна підозрюваного з метою відшкодування шкоди без визначення конкретної потерпілої особи, є нічим іншим, як порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений підтримав клопотання свого захисника.

У підготовчому засіданні прокурор заперечував проти задоволення означеного клопотання та вважає його передчасним.

Дослідивши клопотання про скасування арешту майна та заслухавши думку присутніх учасників кримінального провадження, суд зазначає наступне.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

Згідно ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 2 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Згідно з ч. 6 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Накладаючи ухвалою від 18.08.2020 арешт на майно обвинуваченого слідчий суддя виходив з того, що в межах даного кримінального провадження прокурором було пред`явлено цивільний позов в порядку ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України про стягнення з обвинуваченого на користь Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради шкоди в сумі 6469080, 00 грн., і накладання арешту на майно обвинуваченого забезпечить в подальшому відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Твердження захисника про те, що прокурором заявлено цивільний позов, однак не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», є необґрунтованими, оскільки як на стадії досудового розслідування, так і на стадії підготовчого судового засідання Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради заперечував про те, що він є потерпілим у завданому кримінальному провадженні та йому завдано шкоду, що додатково свідчить про те, що цей орган захист інтересів держави не здійснює.

За таких обставин, суд не приймає до уваги посилання сторони захисту як на підставу скасування арешту майна обвинуваченого те, що застосування арешту майна до обвинуваченого з метою відшкодування шкоди без визначення конкретної потерпілої особи є порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Так само, не є достатньою та обґрунтованою підставою для скасування арешту майна доводи захисника про те, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось вже понад 2-х років, а з моменту пред`явлення ОСОБА_5 підозри понад 6 місяців, аніж прокурор звернувся із відповідним клопотанням до суду. Тобто усвідомлюючи «завдані» збитки теоретично підозрюваний мав змогу не один раз зробити відчужування свого майна, одночасно з цим майно, як перебувало так і перебуває у володінні останнього.

За таких обставин, суд вважає, що на сьогодні існують всі підстави для існування арешту майна обвинуваченого відповідно до ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України.

Стосовно доводів захисника про те, що накладений арешт на майно обвинуваченого, яке перебуває у спільній сумісній власності порушує права дружини обвинуваченого, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 07 червня 1997 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 уклали шлюб, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 , видане Червонозаводським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова.

ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2 та земельних ділянок з кадастровим номером 6325156100:00:001:0048, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером: 6325156101:00:001:0047, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером: 6325156101:00:001:0077, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , земельної ділянки 1А, про що свідчить Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 01.09.2020 року та декларація ОСОБА_5

17 серпня 2020 року старший слідчий в ОВС СУ ГУНП в Харківській області майор поліції ОСОБА_8 звернулася до слідчого судді Київського районного суду м. Харкова із клопотанням про арешт майна ОСОБА_5 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2020 року накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_5 , а саме на квартиру АДРЕСА_2 та земельні ділянкі: з кадастровим номером 6325156100:00:001:0048, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером: 6325156101:00:001:0047, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , з кадастровим номером: 6325156101:00:001:0077, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , які на праві приватної власності належать підозрюваному ОСОБА_5 , шляхом заборони їх відчуження, - до скасування арешту майна у встановленому нормами КПК України порядку.

За змістом ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Із огляду на вказані положення закону, слід дійти висновку, що існування режиму спільної сумісної власності щодо майна, набутого під час шлюбу презюмується. Із цього випливає, що у разі незгоди одного з подружжя і звернення до суду з вимогою про визнання за ним права особистої власності на певну річ, на ньому лежатиме тягар доказування протилежного. Презумпцію спільності майна можуть спростувати докази про придбання речі в період окремого проживання за власні кошти.

При цьому, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділ часток кожного власника в натурі, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток підозрюваного та його дружини у спільному майні, а також розмір таких часток, які можуть бути не однаковими, через що обтяження майна підозрюваного в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.

Згідно з частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За таких обставин, накладання арешту на 1/2 частини нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя буде суперечити приписам ст. 70 Сімейного кодексу України, оскільки на даний час поділ майна подружжя в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України не проводився, та частки у ньому, відповідно до ст. 364 ЦК України, в натурі не виділялись.

У зв`язку з цим, арешт має бути застосований до майна подружжя без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України.

Суд не може з власної ініціативи, всупереч нормам чинного цивільного та сімейного законодавства України, у кримінальному провадженні поділити майно подружжя з виділенням часток, оскільки це є неприпустимим. При цьому, посилання захисника на положення ст. 70 Сімейного кодексу України є неприйнятними, оскільки зазначена норма регламентує порядок визначення часток під час поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 676/2199/19, ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13.08.2020 у справі № 991/4852/20

Також суд зазначає, що накладення арешту саме шляхом заборони відчуження нерухомого, яке належить ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , надає останнім право користування та розпорядження майном.

Разом з тим, суд наголошує, що арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідування кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна дійсно є втручанням у право власності, відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, суд вважає, що на даний час таке втручання визнається пропорційним втручанням у права людини та необхідним у демократичному суспільстві у випадку, оскільки забезпечується виконання завдання арешту майна, а саме - запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається захисник ОСОБА_5 ОСОБА_4 у клопотанні та надані ним докази, не є достатніми та переконливими для висновку про скасування арешту майна, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 174, 314 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про скасування арешту майна.

2.Повний текст ухвали буде проголошено 18.06.2021 року о 13 год. 10 хв.

3.Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1