Постанова

від 22.06.2021 по справі 200/11522/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року справа №200/11522/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства Компанія Вода Донбасу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року (повне судове рішення складено 05 березня 2021 року у м. Слов`янську) у справі № 200/11522/20-а (суддя в І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом Комунального підприємства Компанія Вода Донбасу до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

УСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Компанія Вода Донбасу в особі Тельманівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства Компанія Вода Донбасу (далі - КП Компанія Вода Донбасу ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 06.11.2020 року № Ю-603-25 на суму 2 697 131,96 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на адресу Тельманівського виробничого управління водопровідно каналізаційного господарства КП Компанія Вода Донбасу надійшла вимога від 06.11.2020 № Ю-603-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ГУ ДПС у Донецькій області, якою було повідомлено про необхідність сплатити недоїмку у розмірі 15 432 831,78 грн, яка утворилась станом на 31.10.2020. КП Компанія Вода Донбасу вважало зазначену вимогу такою, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства.

Позивач просив скасувати вимога від 06.11.2020 № Ю-603-25 в частині суми недоїмки 2 697 131,96 грн, оскільки решта сума вже була оскаржена раніше, що підтверджується чисельними судовими рішеннями.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими вмотивовано позовну заяву. Апелянт, з посиланням на положення п. 9-3 розділу 8 Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VІ), відповідно до якого зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону. Пунктом 9-3 розділу 8 Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VІ встановлено, що тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону. Податкова інформація про суми недоїмки платників єдиного внеску, визначених абзацом першим цього пункту, зберігається та опрацьовується в інформаційних базах контролюючих органів в окремому (позабалансовому) порядку.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

06 листопада 2020 року ГУ ДПС у Донецькій області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-603-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, станом на 31.10.2020 року в розмірі 15 432 831,78 грн., з яких недоїмка - 13 496 318,60 грн., штраф - 422 354,94 грн., пеня - 1 514 158,24 грн.

Позивач не оскаржував спірну вимогу до ДПС України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Статтею 6 Закону № 2464-VІ передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (п. 4 ч. 2).

Відповідно до ст. 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абз.1 ч. 4).

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абз.3 ч.4).

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абз.4 ч.4).

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , який набув чинності 15.09.2014 (далі - Закон № 1669-VII).

Підпунктом 8 пункту 4 ст. 11 Закону № 1669-VII розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VІ було доповнено пунктом 9-3 наступного змісту:

Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. .

Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України Про внесення змін до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VІ щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці відбулося зі зміною нумерації п. 9-3 на п. 9-4.

Наведена норма проіснувала в Законі № 1669-VII з 15 вересня 2014 року до 1 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, але в повній мірі вона зберігалась в Законі № 2464-VІ.

Платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VІ обов`язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

За положеннями Закону № 1669-VII достатньою підставою для звільнення від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску є встановлення факту знаходження платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО.

З 13 лютого 2020 року пункт 9-4 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VІ виключено на підставі Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи .

Отже, пункт 9-4 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VІ був діючим по 12 лютого 2020 року включно.

Відтак, з аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства слідує, що до 13 лютого 2020 року для звільнення платників єдиного внеску від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції згідно з положеннями пункту 9-4 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VІ достатньо було лише факту перебування відповідного платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

До 13 лютого 2020 року факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, був підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати. При цьому, вказані норми не скасовували обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавали можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, що було підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464-VІ.

Закон № 1669-VII від 02 вересня 2014 року, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Такий правовий висновок зроблено в рішенні від 30.03.2018 Верховного Суду у зразковій справі № 812/292/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у цій справі.

Таким чином, позивач з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року включно внаслідок проведення антитерористичної операції був звільнений від обов`язків платника єдиного внеску у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі їх виконувати, проте, оскільки пункт 9-4 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VІ був діючим по 12 лютого 2020 року включно, на час формування спірної вимоги відсутні будь-які підстави щодо звільнення позивача від сплати єдиного внеску, крім можливості визнання її безнадійною та списання в порядку, визначеному Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу, що, в свою чергу, не є предметом спору у цій справі.

Згідно ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені частиною 2 статті 6 Закону 2464-VІ обов`язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Водночас, Закон 2464-VІ не скасовував обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Разом з тим, на час формування спірної вимоги про сплату боргу норма, яка тимчасово звільняла від виконання обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ, втратила чинність.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що оскаржена вимога була прийнята з дотримання вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що у спірних правовідносинах не встановлено порушення відповідачем прав позивача, тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Компанія Вода Донбасу - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року в справі № 200/11522/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення - 22 червня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук