Постанова

від 01.06.2021 по справі 910/1209/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2021 р. Справа№ 910/1209/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 01.06.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.10.2020 (повний текст складено 10.11.2020)

у справі №910/1209/20 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"

до Державного підприємства редакція газети "Урядовий кур`єр"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національна комісія, що здійснює Державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України.

про визнання протиправною бездіяльність та визнання незаконної публікації,

ВСТАНОВИВ:

Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства редакція газети "Урядовий кур`єр"(далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та визнання незаконної публікації, згідно якої (у редакції заяви про зміну позовних вимог від 21.05.2020) просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства редакція газети "Урядовий кур`єр" за невчасно опубліковані:

- Постанови НКРЕКП №238 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" від 27.02.2018, у термін визначений законодавством в частині для ЛМКП " Львівтеплоенерго "

- Постанови НКРЕКП №239 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" від 27.02.2018 у термін визначений законодавством в частині для ЛМКП "Львівтеплоенерго"

- Постанови НКРЕКП №240 "Про внесення змін до постанови Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 березня 2015 року "№1171" від 27.02.2018, у термін визначений законодавством у термін визначений законодавством в частині для ЛМКП "Львівтеплоенерго"

2. Визнати незаконними публікації:

- Постанови НКРЕКП №238 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" від 26.10.2018 у Державному підприємстві редакції газети "Урядовий кур`єр" в частині для ЛМКП "Львівтеплоенерго"

- Постанови НКРЕКП №239 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" від 27.10.2018, у Державному підприємстві редакції газети "Урядовий кур`єр" в частині для ЛМКП "Львівтеплоенерго"

- Постанови НКРЕКП №240 "Про внесення змін до постанови Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 березня 2015 року "№1171" від 05.10.2018 у Державному підприємстві редакції газети "Урядовий кур`єр" в частині для ЛМКП "Львівтеплоенерго".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч положенням частини 7 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", відповідач своєчасно (тобто у 15-денний строк з дня його прийняття) не опублікував вищезазначені Постанови НКРЕКП №238, №239, №240, а опублікував із значним запізненням. Дані обставини, на думку позивача, свідчить про незаконність таких публікацій та унеможливлює застосування відповідних тарифів ЛМКП "Львівтеплоенерго".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 в задоволенні позову відмовлено, судовий збір покладено на позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що всупереч положенням частини 7 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", відповідач своєчасно (тобто у 15-денний строк з дня його прийняття) не опублікував вищезазначені Постанови НКРЕКП №238, №239, №240, а опублікував із значним запізненням. Дані обставини, на думку скаржника, свідчать про незаконність таких публікацій та унеможливлює застосування відповідних тарифів ЛМКП "Львівтеплоенерго"..

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення був складений 10.11.2020 та одержаний представником скаржника 27.11.2020.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2020 апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Кравчука Г.А., Агрикова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2021 апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали про усунення недоліків та апеляційна скарга з відповідними виправленнями. В обґрунтування клопотання, скаржником додано: копію рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 з штемпелем вхідної документації, як доказ дати отримання, копію конверта з поштовим ідентифікатором та копію витягу з офіційного сайту Укрпошти.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 задоволено клопотання Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20. Відновлено Львівському міському комунальному підприємству "Львівтеплоенерго" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20. Призначено справу до розгляду на 11.03.2021.

26.02.2021 від третьої особи-1 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 без змін.

10.03.2021 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 без змін.

18.03.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про слухання справи за відсутності представників останнього.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 у зв`язку перебуванням судді Агрикової О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці та участю судді Кравчука Г.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у роботі XVIII чергового з`їзду суддів України, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/1209/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2021 для розгляду справи №910/1209/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю. Призначено справу до розгляду на 01.06.2021 (з врахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 про виправлення описки).

29.03.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Представники відповідача та третьої особи-1 з`явились в судове засідання 01.06.2021 та надали пояснення по суті апеляційної скарги.

Позивач та третя особа-2 в судове засідання 01.06.2021 не з`явилися. Третя особа-1 про поважність неявки в судове засідання не повідомила.

У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, а також зважаючи на заяву позивача про розгляду справи за відсутності представників останнього, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності позивача, третьої особи-2 та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 01.06.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи-1, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, у період з 05.11.2019 по 18.11.2019 у Львівському міському комунальному підприємстві "Львівтеплоенерго", проходила перевірка Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). В ході перевірки було встановлено, що з 28.10.2018 офіційно почали діяти постанови НКРЕКП від 27.02.2018 № 238-240, зокрема, "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП". Також перевіркою було встановлено що ЛМКП "Львівтеплоенерго" в період з 28.10.2018 по 31.12.2018 відпускало теплову енергію для категорій "бюджетні установи", "інші споживачі" та "релігійні організації" за тарифами встановленими НКРЕКП від 14.06.2018 № 404, яка введена в дію з 16.08.2018 що є порушенням вимог підпункту 9 пункту 3.2. глави 3 Ліцензійних умов з постачання № 308 у частині здійснення постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються НКРЕКП у межах наданих повноважень.

Матеріалами справи підтверджуються доводи позивача в частині того, що внаслідок відповідної перевірки НКРЕКП винесло постанову від 06.12.2019 № 2634 "Про накладення штрафу на ЛМКП "Львівтеплоенерго" за порушення Ліцензійних умов з виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень заходів державного регулювання". У наведеній постанові, зокрема визначено, що якій сказано щоб ЛМКП "Львівтеплоенерго" 01.10.2020 здійснило перерахунок для категорії споживачів "бюджетні організації", "інші споживачі" надмірно нарахованих коштів та для категорії "релігійні організації", недонарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018, про що повідомити НКРЕКП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання по скільки вважає що ЛМКП "Львівтеплоенерго", отримувало неправомірну вигоду.

При цьому, вищезазначеною Постановою НКРЕКП, відповідно до пунктів 11, 12 частини першої статті 17, статті 22 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" накладено на Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" наступні санкції: штраф у розмірі 34 000 грн. за порушення окремих положень Ліцензійних умов з виробництва № 308; штраф у розмірі 85 000 грн. за порушення окремих положень Ліцензійних умов з транспортування № 308, штраф у розмірі 34 000 грн. за порушення окремих положень Ліцензійних умов з постачання № 308.

Пунктом 3 зазначеної Постанови НКРЕКП доручено Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики, у межах здійснення заходу державного регулювання, відповідно до пунктів 1, 13 частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", статті 20 Закону України "Про теплопостачання", пункту 4.14 Методики формування, розрахунку та встановлення тарифів на електричну та (або) теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках, затвердженої постановою НКРЕКП від 01.08.2017 № 991, підготувати та винести на засідання НКРЕКП, що проводитиметься у формі відкритого слухання, проект рішення щодо встановлення (перегляду) тарифу на виробництво теплової енергії для Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" шляхом його зміни в бік зменшення на суму невикористаних коштів Інвестиційної програми на 2018 рік у розмірі 552,81 тис. грн. без ПДВ.

Пунктом 4 зазначеної Постанови НКРЕКП доручено Департаменту із регулювання відносин у сфері теплопостачання, у межах здійснення заходу державного регулювання, відповідно до пунктів 1,13 частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", статті 20 Закону України "Про теплопостачання", пунктів 4.2 та 4.4 Процедури встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування; постачання, затвердженої постановою НКРЕКП від 31.03.2016 № 528, підготувати та винести на Засідання НКРЕКП, що проводитиметься у формі відкритого слухання, проект рішення щодо встановлення (перегляду) тарифу на теплову енергію для Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" шляхом його зміни в бік зменшення на суму невикористаних коштів Інвестиційної програми на 2018 рік у розмірі 23 990,9 тис. грн. без ПДВ.

В свою чергу, як зазначає позивач, 27.02.2018 були прийняті постанови НКРЕКП: № 238 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП", №239 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП", №240 "Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.03.2015 N2 1171" щодо коригування тарифів на теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та інших споживачів, які набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр".

При цьому, позивач вказує, що постанови від 27.02.2018 №№238, 239, 240 були опубліковані в газеті "Урядовий кур`єр" наступним чином:

Постанова від 27.02.2018 № 238 була опублікована 26.10.2018;

Постанова від 27.02.2018 № 239 була опублікована 27.10.2018;

Постанова від 27.02.2018 № 240 була опублікована 05.10.2018.

Позивач наполягає на тому, що законом передбачений прямий обов`язок Державного підприємства редакцію газети "Урядовий кур`єр" впродовж 15-денного строку з дня прийняття Постанов НКРЕКП опублікувати їх у своєму виданні, чого зроблено не було. У зв`язку з цим, позивач зазначає, що ЛМКП "Львівтеплоенерго" застосувало тарифи на теплову енергію згідно хронології їх встановлення та коригування постановами НКРЕКП. Натомість, оскільки рішення НКРЕКП підлягає опублікуванню у 15-денний строк з дня його прийняття згідно ст. 14 Закону, тому опублікування тарифів від 27.02.2018 №№ 238, 239, 240 пізніше ніж 14.03.2018 (15-денний термін) суперечить законодавству України, таке застосування тарифів із порушенням хронології їх прийняття призводить до великих збитків підприємству.

Таким чином, у остаточній редакції позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства редакція газети "Урядовий кур`єр" за невчасно опубліковані постанови НКРЕКП, а також визнати незаконними публікації трьох вищезазначених постанов НКРЕКП.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів саме відповідачем у справі.

Розглянувши апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон) визначено, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Регулятор є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Роботу Регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи.

Частиною 5 статті 14 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр", якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення. Рішення підлягає опублікуванню у 15-денний строк з дня його прийняття (частина 7 статті 14 Закону).

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що спірні Постанови НКРЕКП №238, № 239, №240 були прийняті Регулятором 27.02.2018. Однак, відповідне опублікування зазначених Постанов НКРЕКП відбулося в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр" лише у жовтні 2018 року, тобто з порушенням 15-денного строку, визначеного частиною 7 статті 14 Закону.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач, серед іншого, зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Законом не встановлено, що джерелом фінансування витрат на опублікування регуляторних актів НКРЕКП є саме редакція газети "Урядовий кур`єр".

Судова колегія частково погоджується з доводами відповідача, з урахуванням наступного.

Частиною 1 статті 11 Закону встановлено, що фінансування Регулятора, його центрального апарату і територіальних органів здійснюється за рахунок надходження до спеціального фонду Державного бюджету України внесків на регулювання, які сплачуються суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до статті 13 цього Закону. Внески на регулювання зараховуються до доходів спеціального фонду Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються за цільовим призначенням на фінансування діяльності Регулятора, його центрального апарату і територіальних органів.

В свою чергу, як правомірно зазначає відповідач, листами Міністерства фінансів України від 19.10.2017 №07040-04-3/28319 та від 12.01.2018 №07040-07-27/1018 було надано відповідь щодо оплати друку регуляторних актів Регулятора. Зокрема, зазначено, що питання щодо здійснення у 2018 році оплати публікацій актів НКРЕКП має вирішуватися за рахунок і в межах видатків, затверджених у Законі України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на утримання НКРЕКП за програмою 6341010 "Керівництво та управління у сфері регулювання енергетики та комунальних послуг", тобто саме за програмою Регулятора.

Відповідач також наголошує, що у зв`язку з відсутністю у Державному бюджеті на 2018 рік фінансування додаткової потреби, Міністерство фінансів України відмовило Редакції у погодженні фінансового плану на 2018 рік із збільшеною фінансовою підтримкою, яку Редакція запланувала з метою друку регуляторних актів НКРЕКП.

Разом з тим, у наданих поясненнях НКРЕКП вказує на те, що оприлюднення, відповідно до законодавства, законодавчих, нормативно-правових документів державних органів (мета бюджетної програми 0411070 "Фінансова підтримка газети "Урядовий кур`єр") не може плануватись за бюджетною програмою НКРЕКП "Керівництво та управління у сфері регулювання енергетики та комунальних послуг", метою якої є реалізація державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. При цьому, третя особа вказує, що при формуванні проекту кошторису на 2018 рік, який відповідно до статті 11 Закону був погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету та включений до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" за КПКВ 6341010 "Керівництво та управління у сфері регулювання енергетики та комунальних послуг" не були передбачені видатки на оплату друку в газеті "Урядовий кур`єр" рішень Регулятора, визначених частиною сьомою статті 14 Закону.

В цій частині судом враховується, що безпосередньо самим позивачем неодноразово наголошувалося на тому, що в ході перевірки НКРЕКП було встановлено, що постанови НКРЕКП від 27.02.2018 № 238-240 офіційно почали діяти саме з 28.10.2018. Таким чином, Регулятором були враховані обставини несвоєчасного опублікування Постанов НКРЕКП, через що здійсненні відповідні корегування під час нарахування відповідних санкцій.

Враховуючи встановлені обставини, судова колегія зазначає, що факт опублікування спірних Постанов НКРЕКП у офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр" з порушенням 15-денного строку, визначеного частиною 7 статті 14 Закону, не є достатньою правовою підставою для задоволення заявлених позивачем вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Державного підприємства редакція газети "Урядовий кур`єр" за невчасно опубліковані постанови НКРЕКП, а також щодо визнання незаконними публікації трьох вищезазначених постанов НКРЕКП. При цьому, вирішальною обставиною у даному випадку є те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту власних прав у господарському суді, який унеможливлює відновлення інтересів сторони у будь-який реальний спосіб. Крім того, у межах даного провадження стороною жодними належними та допустимими доказами не було доведено як обставин порушення власних прав та законних інтересів фактом несвоєчасного опублікування постанов НКРЕКП так і того, що порушення таких прав відбулося саме з вини відповідача у справі.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Також колегія суддів зазначає, що, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, в ході перевірки було встановлено, що скаржник саме в період з 28.10.2018 по 31.12.2018 відпускав теплову енергію для категорій "бюджетні установи", "інші споживачі" та "релігійні організації" за тарифами встановленими НКРЕКП від 14.06.2018 № 404, яка введена в дію з 16.08.2018, тобто, вже після того як відповідачем було опубліковано спірні публікації.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції, що позов є необґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів саме відповідачем у справі.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги у даній справі задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 у справі №910/1209/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/1209/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.06.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала