Постанова

від 17.06.2021 по справі 692/127/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1067/21Головуючий по 1 інстанції Справа № 692/127/20 Категорія: 304030000 Чепурний О. П. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Сіренка Ю.В., за участю секретаряЛюбченко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Фая Валерія Григоровича на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 29 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Придніпровський край про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, яку позивач прийняв шляхом подачі заяви до приватного нотаріуса. 08 липня 2017 року позивач звернувся до нотаріуса та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 3,1794 га, кадастровий номер 7120655100:02:002:1283.

Вказана земельна ділянка перебувала в оренді у відповідача СТОВ Придніпровський край згідно договору оренди землі від 30 травня 2014 року, укладений матір`ю позивача ОСОБА_2 та колишнім СТОВ Пальміра , яке в 2017 році перейменовано в СТОВ Придніпровський край , а термін дії договору спливав 31 грудня 2019 року.

12 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою повернути належну йому земельну ділянку в натурі, так як не мав наміру продовжувати договір оренди землі.

04 вересня 2019 року позивач звернувся до відділу у Драбівському районі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області з приводу встановлення меж належної йому земельної ділянки в натурі. 23 вересня 2019 року була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 отримав від відповідача лист, згідно якого позивач перебуває в договірних зобов`язаннях згідно додаткової угоди, яку уклала його мати ОСОБА_2 06 червня 2016 року і договір діє до 31 грудня 2022 року, а тому задовольнити заяву позивача щодо повернення земельної ділянки не можуть.

Ознайомившись з додатковою угодою, позивач виявив, що даний договір його мати не підписувала і будь-кого не уповноважувала це робити, тому вказав, що додаткова угода від 06 червня 2016 року до договору оренди від 30 травня 2014 року є сфабрикованою.

Просив суд визнати недійсною додаткову угоду від 06 червня 2016 року до договору оренди землі від 30 травня 2014 року, укладену від імені ОСОБА_2 та СТОВ Пальміра стосовно земельної ділянки, площею 3,1794 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7120655100:002:1283, яка знаходиться в межах Драбівської селищної ради Черкаської області за межами населеного пункту, згідно з якою державним реєстратором Драбівського районного управління юстиції зареєстровано право оренди земельної ділянки 30 серпня 2016 року та скасувати державну реєстрацію права оренди землі.

Зобов`язати СТОВ Пальміра повернути позивачу належну йому на праві власності земельну ділянку, площею 3,1794 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7120655100:002:1283, яка знаходиться в межах Драбівської селищної ради Черкаської області за межами населеного пункту.

Також просив стягнути на користь позивача понесені судові витрати за сплату судового збору та 4 000,00 грн. за надання правничої допомоги.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 29 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що позивач не надав суду доказів того, що підпис у додатковій угоді від 06 червня 2016 року виконаний не ОСОБА_2 , а отже підстав для повернення земельної ділянки немає. Сам факт того, що даний договір міг бути підписаний без присутності представника СТОВ Пальміра не може підвереджувати, що підпис виконаний іншою особою.

Крім того, суд вказав на те, що визнання недійсної нікчемної угоди є неефективним способом захисту порушеного права.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у судовому засіданні місцевого суду не знайшов свого підтвердження факт підписання додаткової угоди ОСОБА_2 , як і той факт, в присутності кого укладалася додаткова угода. А оскільки підпис в оспорюваній угоді не дає змогу ідентифікувати особу, що його вчинила, це є порушенням істотної умови договору, що тягне за собою визнання договору недійсним.

Вважаючи рішення незаконним, позивач просить його скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

24 травня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від СТОВ Придніпровський край , в якому відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції дослідив у повному обсязі всі зібрані сторонами докази, дав їм вірну юридичну оцінку, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють подібні відносини та розглянув дану справу із дотриманням норм процесуального права та прав всіх учасників.

Апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того, відповідач вказує на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення за захистом свого права.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 01 липня 2004 року між ОСОБА_2 та СТОВ Пальміра (нова назва СТОВ Придніпровський край ) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,1791 га строком до 31 грудня 2008 року.

Згідно додаткової угоди до договору оренди землі від 30 травня 2014 року (описка в даті договору) реєстраційний номер ЕЕО 112742 №8059729, укладеної 06 червня 2016 року між ОСОБА_2 , власником земельної ділянки, та СТОВ Пальміра (зараз СТОВ Придніпровський край ), в оренду передано земельну ділянку загальною площею 3,1794 га, кадастровий номер земельної ділянки 7120655100:02:002:1283. Строк дії договору до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач після її смерті отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 08 липня 2017 року на земельну ділянку, яка була передана в оренду.

На заяву ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі СТОВ Придніпровський край листом від 01 жовтня 2019 року № 670 повідомило останнього про те, що строк дії договору продовжено додатковою угодою від 06 червня 2016 року до 31 грудня 2022 року і підстав для його розірвання не має.

Позивач звернувся з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, посилаючись на те, що зазначену угоду його мати (після якої позивач успадкував зеемльну ділянку) не підписувала.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ч. 1 статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Вказаний висновок ВС, викладений у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 вірно врахований районним судом при ухваленні оскаржуваного рішення з вказівкою на те, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права.

Віднесення апелянтом до істотних умов договору оренди землі саме умови про волевиявлення та підпис орендодавця, а відсутність такої умови - до істотного порушення договору оренди землі та визнання його недійсним, грунтуються на невірному тлумаченні ЦК України та Закону України Про оренду землі у їх взаємозв`язку.

Так, порушення сторонами ч. 3 ст. 203 ЦК України (вільне волевиявлення особи, дефекти фолі) є порушенням умови щодо його дійсності (недійсний правочин), а відсутність волевиявлення сторони в цілому (непідписання правочину) свідчить про відсутність факту укладення правочину (нікчемність правочину).

До того ж, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до висновку експерта №1283/20-23,48/21-23 від 27 січня 2021 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи відповісти на питання Чи виконано підпис у додатковій угоді до договору оренди землі від 30 травня 2014 року, реєстраційний номер ЕЕО 112742 №8059729 від 10 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та СТОВ Пальміра Биковою Є.П. чи іншою особою не видалося можливим.

Таким чином, позивачем недоведено факту того, що ОСОБА_2 не підписувала додаткову угоду, а отже і не підтверджений факт невідповідності такого правочину вимогам закону.

Крім того, колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 зазначено, що позовна давність застосовується лише щодо вимог про захист порушеного права.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Фая Валерія Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 29 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22 червня 2021 року.

Судді