Постанова

від 01.06.2021 по справі 910/9194/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2021 р. Справа№ 910/9194/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Секретар судового засідання: Припутніцька Ю.В.

За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 01.06.2021р.

Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційні скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі №910/9194/20 (суддя Пінчук В.І., м. Київ, повний текст складено 26.11.2020)

за позовом Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

до: 1. Інституту геологічних наук Національної академії наук України

2. Державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Поліщук Вікторії Миколаївни.

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні позивача:

1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

4. ОСОБА_4

про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права державної власності

За результатами розгляду апеляційних скарг Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Інституту геологічних наук Національної академії наук Українии (далі - вілповідач-1), Державного реєстратора комунального підприємства " Реєстраційне бюро " Поліщук В.М. (далі - відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю " Інтербуд ТМ " (далі - відповідач-3), за участю у справі третіх які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні на стороні позивача ОСОБА_1 (далі - третя особа-1), ОСОБА_2 (далі -третя особа -2), ОСОБА_3 (далі - третя особа-3), ОСОБА_4 (далі - третя особа - 4)про:

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства " Реєстраційне бюро " Поліщук В.М. ( відповідача - 2 ) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.09.2019 р. № 48873762 на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Київ , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923286080000 за Інститутом геологічних наук Національної академії наук України;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства " Реєстраційне бюро " Поліщук В.М. ( відповідача - 2 ) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.10.2019 № 48951582 на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Київ , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923286080000 за Товариством з обмеженою відповідальністю " Інтербуд ТМ ".

Звернувшись з даним позовом до суду, позивач просив визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку 8000000000:79:476:0013 за відповідачем -1 та відповідачем 3, оскільки позивач вважає, що саме Київська міська державна адміністрація у межах своєї території передає земельні ділянки з земель державної власності, а відтак відповідач -1не мав права звертатися з заявами про державну реєстрацію права на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі № 910/9194/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення відповідачами його (позивача) прав (інтересів).

При цьому суд першої інстанції керувався приписами ст.ст. 8, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 20, 326, 413Цивільного кодексу України, ст.ст. 17, 80, 84, 102-1 123, 127 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 4, 6, 8 Закону України Про управління об`єктами державної власності , ст.ст. 2, 3, 5, Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій та статуту їх майнового комплексу , ст.ст. 2, 4, 26, 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та ст.ст. 2, 4, 5, 13, 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 (далі - скаржник-1/ ОСОБА_1 ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі №910/9194/20 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обгрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема- ст.ст. 17, 80, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 5 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій та статуту їх майнового комплексу, ст. 13 Конституції України та порушенням норм процесуального права, яке виражено у неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Скаржник -1 зазначає, що місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.07.1958 № 1283 було виділено у постійне користування Інституту ботаніки АН УРСР (на даний час НАН України) земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Києва , однак поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що у матеріалах справи наявна копія Державного акта на право постійного користування, в якому вказано, що спірна земельна ділянка була видана Гідрологічній станції Феофанія інституту Геологічних наук АН УСРС на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 06.07.1965 року.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що спірна земельна ділянка не зареєстрована не за Національною академією наук України, а за інститутом Геологічних наук, що є незаконно. При цьому, на переконання скаржника, суд першої інстанції повинен був залучити Національну академією наук України, в якості третьої особи, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Також скаржник -1 посилається на те, що реєстрація права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 за державою в особі НАН України суперечить п. 5 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ", яким передбачено, що Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Також не погодившись із вказаним рішенням Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (далі - скаржник -2) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі №910/9194/20 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) обгрунтованаи порушенням місевим господарським судом норм матеріального права, зокрема- ст. 17, 84, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 413 Цивільного кодексу України, ст. 24, 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , а також порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме: ст.ст. 14, 73, 76, 218, 219 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник -2 зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 84 Земельного кодексу України право державно власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право розпорядження земельними ділянками державної власності відповідно до статті 15, 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , що прямо кореспондується з пунктом а статті 17 Земельного кодексу України, належить виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що право власності або право користування земельною ділянкою державної форми власності виникає лише за наявності відповідного рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Враховуючи вище наведені норми законодавства, скаржнк -2 вважає, що Інститутом геологічних наук Національної академії наук України порушено норми чинного законодавства та порядок отримання земельної ділянки державної власності у користування.

На переконання заявника апеляційної скарги, укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови (суперфіцій) здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

Скаржник -2 зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Однак, Інститут геологічних наук Національної академії наук України. враховуючи вищезазначені норми законодавства не є власником вказаної земельної ділянки, у зв`язку з чим не мав права укладати догові? про встановлення права користування Земельною ділянкою (кадастровий номер:8000000000:79:476:0013) для забудови (суперфіцію) з відповідачем -2.

Скаржник -2 посилається на те, що місцевим господарським судом не було враховано положення пункту 5 розділу II прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності відповідно до якого державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зазначає, що положеннями ст.ст. 122 Земельного кодексу України визначено органи державної влади та місцевого самоврядування, у яких є повноваження щодо розпорядження земельних ділянок державної власності. Зокрема, Київська міська державна адміністрація у межах своєї територій передає земельні ділянки із земель державної власності.

При цьому, як вказує скаржник-2 Інститут геологічних наук Національної академії наук України не входить в перелік органів, визначених статтею 122 Зельного кодексу України, у зв`язку з чим не мав права звертатися з відповідною заявою щодо реєстрації права на земельну ділянку державної власності, і, відповідно, державний реєстратор, на підставі пунктів 2 та З частини першої статті 24 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно зобов`язаний був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Також скаржник -2 зазначає, що позивачем не було заявлено жодної позовної вимоги до Національної академії наук України, а також те, що відповідачем 1-2 жодних підтверджуючих документів щодо передачі у власність чи користування Інституту геологічних наук Національної академії наук України вказаної земельної ділянки до відзиву та матеріалів справи надано не було.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

03.02.2021 від відповідача-1 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі № 910/9194/20- без змін.

Відповідач -1 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

03.02.2021 від відповідача - 1 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі № 910/9194/20- без змін.

Відповідач -1 у відзиві на апеляційну скаргу позивача указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

03.02.2021 від відповідача-2 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 та позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі № 910/9194/20- без змін.

Відповідач -1 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та позивача указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача 3 та третіх осіб 2, 3, 4 до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходили.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач 3 та треті особи 2, 3, 4 не були обмежені у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що відповідач 3 та треті особи 2, 3, 4 у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подали відзивів на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачем 3 та третіми особами 2, 3, 4 відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

01.06.2021 від скаржника - 1 до суду Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення до апеляційної скарги у справі №910/9194/20, а також аналогічні пояснення були подані на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду ( зареєстровані 01.06.2021), які, по суті, є доповненнями апеляційної скарги. Разом з тим, відповідно до ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Крім цього, у разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Оскільки такі письмові пояснення подані поза межами строку на апеляційне оскарження судового рішення та без доказів надіслання копії відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, вказані додаткові письмові пояснення залишаються колегією суддів без розгляду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 910/194/20 передано на розгляд колегії суддів -головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді -доповідачу) (складу суду) від 14.01.2021 апеляційну скаргу Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у справі № 910/194/20 передано на розгляд колегії суддів -головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Виконавчого органу Київської міської ради ( Київська міська державна адміністрація ) та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020, справу № 910/9194/20 призначено до розгляду на 16.02.2021.

Проте у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу суду у відпустці, судове засідання, призначене на 16.02.2021, не відбулося.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 розгляд апеляційних скарг Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі № 910/9194/20 призначено на 23.03.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 відкладено розгляд справи № 910/9194/20 на 20.04.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 відкладено розгляд справи № 910/9194/20 на 01.06.2021.

Явка представників сторін

У судове засідання 08.06.2021 з`явився скаржник-1, представник скаржника-2, відповідача 1, 3 та третя особа 4.

Відповіач та треті особи 1, 2 у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від відповідача та третіх осіб 1, 2 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що відповідач 2 та треті особи 1, 2 належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від відповідача 2 та третіх осіб 1, 2 клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача 2 та третіх осіб 1, 2.

Позиція представників сторін у справі

Скаржник- 1 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених у ній та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) задовольнити.

Також підтримував подану скаржником -2 апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник скаржника -2 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених у ній та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) задовольнити.

Також підтримував подану скаржником -1 апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача -1 доводи апеляційних скарг заперечував з підстав викладених, у відзивах на неї та просив апеляційні скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 910/9594/20- без змін.

У судовому засіданні представник відповідача -3 доводи апеляційних скарг заперечував з підстав викладених, у відзиві на неї та просив апеляційні скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 910/9594/20- без змін.

Третя особа -1 у судовому засіданні підтримала подані Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та ОСОБА_1 апеляційні скарги та просила їх задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) задовольнити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 08.02.1967 було виділено у постійне користування Інституту ботаніки АН УРСР (на даний час НАН України) земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Києва .

Вказана земельна ділянка виділялася під будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово - розважальної та ринкової інфраструктури.

19.02.2016 між НАН України ( відповідачем - 1 ) та ТОВ "Інтербуд ТМ" (відповідачем - 3 ) був укладений договір №7 предметом якого є будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями на земельній ділянці по вул. Метрологічна, 7 у м. Києві, відповідно до умов якого:

- HAH України зобов`язалась надати на час будівництва ТОВ "Інтербуд TM" земельну ділянку, необхідну дозвільну документацію на її забудову, здати разом з ТОВ "Інтербуд ТМ" об`єкт в експлуатацію, передати товариству функції замовника будівництва, в тому числі але не виключно: отримання дозвільної, виготовлення проектної та виконавчо-технічної документації, будівництва та здачі об`єкта в експлуатацію, оформлення ycix необхідних для цього документів;

- HAH України зобов`язана сприяти товариству у виконанні робіт по об`єкту, надати товариству земельну ділянку на період будівництва, передати дозвільну та іншу документацію на право пi забудови, передати функції замовника будівництва об`єкта.

Відповідач 1 звернувся до Комунального підприємства "Реєстраційне бюро " із заявою про реєстрацію права державної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Києва.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.09.2019, № 48873762 виданого державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Поліщук Вікторією Миколаївною, за державою в особі НАН України було зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 210044170 від 25.05.2020, надано позивачем.

На виконання умов договору №7 від 19.02.2016 року між НАН України, як Суперфіціаром, та ТОВ "Інтербуд ТМ", як Суперфіціарієм, 27.09.2019 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Відповідно до п. l. l. договору суперфіцій, Суперфіціар надає, а Суперфіціарій приймає в строкове користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Метрологічна, 7 , кадастровий номер 8000000000:79:476:0013, цільове призначення: для будівництва i обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово - розважальної та ринкової інфраструктури, площею - 2,45 га., що є частиною від загальної площі - 2,638 га, що належить Суперфіціару, для реалізації Суперфіціарієм свого права на забудову.

Відповідно до п. 1.3. договору суперфіцій, земельна ділянка не вилучається у Суперфіціара, а Суперфіціарій отримує лише право на користування нею для будівництва, експлуатації та обслуговування Об`єктів нерухомості. Плoщa та межі Земельної ділянки залишаються без змін.

01.10.2019 на підставі заяви ТОВ "Інтербуд ТМ" та договору суперфіцій державним реєстратором Комунального підприємства " Реєстраційне бюро " Поліщук Вікторією Миколаївною прийнято рішення про державу реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48951582 та зареєстровано право забудови земельної ділянки (суперфіцій) за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7, у Голосіївському районі м. Києва, суперфіціарієм визначено ТОВ " Інтербуд ТМ ", а суперфіціаром - державу в особі НАН України.

Позивач вважає, що рішення державного реєстратора Комунального підприємства " Реєстраційне бюро " Поліщук Вікторії Миколаївни про реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 від 26.09.2019 р. № 48873762 щодо реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі НАН України, та від 01.10.2019 р. № 48951582 щодо реєстрації права забудови вказаної земельної ділянки (суперфіцій) за ТОВ "Інтербуд ТМ", є неправомірними та порушують права позивача як єдиного розпорядника земель державної власності на території міста Києва.

Зазначає, що відповідно до частини другої статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Право розпорядження земельними ділянками державної форми власності відповідно до ст.ст. 15, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що прямо кореспондується з пунктом "а" статті 17 ЗК України, належить виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). З урахуванням зазначеного, на думку позивача право власності та право користування земельною ділянкою державної форми власності виникає лише за наявності відповідного рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Натомість, Київська міська державна адміністрація жодних розпоряджень в порядку, визначеному земельним законодавством України, про надання в користування відповідної земельної ділянки не приймала. НАН України не є власником земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, а тому не мала права укладати договір суперфіцію від 27.09.2019 з ТОВ " Інтербуд ТМ " ( відповідачем - 3 )

Крім того, позивач вказує на те, що реєстрація права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 за державою в особі НАН України та реєстрація права забудови вказаної земельної ділянки (суперфіцій) за ТОВ " Інтербуд ТМ " здійснені всупереч пункту 2 частини 2 статті 28 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими передбачено, що Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ".

Також, позивач посилається на те, що реєстрація права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 за державою в особі НАН України суперечить п. 5 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ", яким передбачено, що Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Відповідач - 1 та відповідач - 3, заперечуючи проти позовних вимог зазначають, що відповідно до положень ч.3 ст. 326 ЦК України, Закону України " Про управління об`єктами державної власності ", Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу та Статуту НАН України, єдиним суб`єктом управління майном державної власності (у т.ч. земельними ділянками), яке перебуває у користуванні НАН України та підпорядкованим їй підприємствам, установам, організаціям, є саме НАН України та її суб`єкти. А тому НАН України та підпорядковані їй установи, підприємства та організації мали право здійснювати реєстрацію права власності держави на земельну ділянку, а також розпоряджатися нею, у т.ч. передавати її у користування третім особам.

Також, відповідачі 1 та 2 посилаються на те, що у спірних правовідносинах, за наявності колізій норм права, повинні застосовуватися положення саме Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", а не Земельного кодексу України, оскільки положення вказаних законів є спеціальними по відношенню до положень Земельного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та позивача не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням ( ч. ч.1, 2 ст. 4 ГПК України).

Таким чином, виходячи із зазначених норм позивач має право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства ( ст. 14 ГПК України ), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Пооженнями ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 2 та ст. 5 ГПК України, спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

З аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбачено законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Суд відзначає, що на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести наявність у нього певного суб`єктивного права (інтересу), а також, що таке його право (інтерес) дійсно порушується, оспорюється чи не визнається, а тому потребує захисту.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності.

Наведена норма узгоджується з пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

За приписами статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди.

Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Якщо право постійного користування виникло в суб`єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим Земельним кодексом України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

Згідно з розділом VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Пунктом 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Зазначеною нормою Верховна Рада України серед іншого підтвердила, що акти на право користування землею (право постійного користування), видані виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих є чинними та є підставою для реєстрації права постійного користування землею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказаний висновок підтверджується позицією Державного агентства земельних ресурсів України, викладеної у листі N 28-28-0.17-16767/2-13 від 24.09.2013 року.

Таким чином, Державний акт від 08.02.1967 на право постійного користування землею, виданий виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих для відповідача -1, є належною підставою для реєстрації права постійного користування землею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено місцевим господарським судом, земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7, у Голосіївському районі м. Києва ї стосовно якої виник спір у даній справі була передана у постійне користування Інстиьтуту геогологічних наук АН УРСР (правонаступником якої є НАН України) на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, уповноваженого на той час розпоряджатися землями державної форми власності.

Враховуючи зазначене, місцевим господарським судом правомірно було не прийнято до уваги посилання позивача про те, що Київська міська державна адміністрація жодних розпоряджень в порядку, визначеному земельним законодавством України, про надання в користування земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 не приймала, оскільки таким розпорядженням (рішенням) є рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.07.1958 № 1283. А тому право НАН України на вказану земельну ділянку є належним чином оформлене та дійсне.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Суб`єктом права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (ст. 80 ЗК України).

Згідно ст. 17 вказаного кодексу до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 122 ЗК України передбачені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Згідно ч. 6 вказаної статті Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом ст. 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 ст. 123 ЗК України перебачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

З вказаних положень Земельного кодексу України вбачається, що розпоряджатися землями державної власності мають право органи виконавчої влади, яким в межах міста Києва є Київська міська державна адміністрація.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини щодо управління та розпорядження земельними ділянками державної форми власності регулюються не лише ЗК України, а й положеннями інших законів, прийнятих Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 326 ЦК України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

У відповідості до статті 2 вказаного Закону об`єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" до суб`єктів управління об`єктами державної власності відноситься, серед інших, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Зі змісту ст. 3 та ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" вбачається, що об`єктами державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, які виступають відносно такого майна суб`єктами управління об`єктами державної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" до суб`єктів управління об`єктами державної власності відноситься, серед інших, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3-11, 14, 15, 18-38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" НАН України як уповноважений суб`єкт має право здійснювати щодо державного майна НАН України наступні повноваження:

- вести облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснювати контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів;

- погоджувати підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери її управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких НАН України здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів

- відповідно до закону укладати договори про спільну діяльність, управління майном та договори, укладені в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, та інші договори в рамках здійснення державно-приватного партнерства щодо майна підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління, а також майна господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави становить 100 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких вони здійснюють;

- забезпечує оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок державних і казенних підприємств, державних установ, організацій та об`єктів нерухомості (будівлі, споруди), що не увійшли до статутних капіталів господарських товариств, утворених у процесі корпоратизації державних підприємств;

- виконує інші передбачені законодавством функції з управління об`єктами державної власності.

Статтею 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" визначено, що Національна академія наук України (надалі - НАН України та/або Національна академія), здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Одночасно суд зауважує, що частиною 2 статті 7 "Прикінцеві положення" Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти, введені в дію до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово - господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Стаття 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" встановлює, що НАН України: виступає орендодавцем цілісних , майнових комплексів та нерухомого майна, що передано державою у безстрокове користування Національній академії наук України; надає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій; надає дозвіл на продаж майна організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України; здійснює інші повноваження з управління, передбачені законодавством України, щодо об`єктів державної власності, які належать до майнового комплексу Національної академії наук України.

Абзац 2 статті 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" передбачає, що НАН України, національні галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.

Відповідно до абзацу 1 статті 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів національних галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.

Статут Національної академії наук України ухвалено постановою Загальних зборів НАН України від 14.04.2016 № 2.

Згідно п. 2.2. Статуту Національної академії наук України відповідно до основних завдань, серед іншого:

- здійснює відповідно до законодавства та цього Статуту повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Націонашльної академії наук України (п. 2.2.18.);

- веде будівництво об`єктів наукового, житлового та іншого соціального призначення (2.2.25).

Відповідно до п. 8.9. Статуту Національної академії наук України майновий комплекс НАН України складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та організацій, віднесених до її відання, і які закріплені державою за Національної академії наук України в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Пунктом. 8.17. Статуту Національної академії наук України передбачено, що Президія Націоанльної академії наук України, здійснюючи передбачені законом повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб, а саме веде облік об`єктів майнового комплексу Нацціональної академії наук України, здійснює управління ними і контроль за ефективністю їх використання та збереження, зокрема:

- виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів нерухомого та іншого майна, що передане державою у безстрокове користування Національної академії наук України та тимчасово не використовується;

- надає дозвіл організаціям, що перебувають у віданні Національної академії наук України, на укладання договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на їх балансах та тимчасово не використовується.

- здійснює інші повноваження щодо управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, передбачені чинним законодавством та цим Статутом.

У п 8.10. Статуту Національної академії наук України та організації визначено, що перебувають у віданні Національної академії наук України, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, будівництва об`єктів наукового та соціального призначення відповідно до цілей їх утворення та в межах цивільної правоздатності.

Відтак, вищезазначені приписи чинного законодавства та положення Статуту Національної академії наук України передбачають наявність у Національної академії України повноважень на здійснення управління та розпорядження об`єктами майнового комплексу Національної академії України, до яких належать, зокрема, земельні ділянки, що перебувають у користуванні Інституту геоглогічних наук.

У зв`язку з наведеним, системний аналіз норм Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та положень Статуту Національної академії наук України дає підстави для висновку про те, що Національна академія наук України законодавчо визначена суб`єктом реалізації прав держави, як власника об`єктів державної власності, які передані в її безстрокове безоплатне користування, тобто виконує функції держави, як власника цих об`єктів, пов`язані з ефективним використанням та розпорядженням ними в межах, визначених законодавством, з метою задоволення суспільних потреб.

До таких повноважень, зокрема належить і здійснення від імені держави функцій власника земельної ділянки, у тому числі вчинення необхідних дій, передбачених чинним законодавством, щодо реєстрації земельних ділянок у державних реєстрах, та передача таких земельних ділянок у користування третім особам.

Водночас, суд звертає увагу, що положення Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" не узгоджуються із положеннями Земельного України щодо розпорядження землями державної форми власності.

Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин Земельного кодексу України, Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", суд апеляційної інстанції виходить із наступного.

Земельний кодекс України за своєю суттю є законом в якому систематизовані правові норми у сфері регулювання земельних відносин.

Отже, Земельний кодекс України, Закон України "Про управління об`єктами державної власності" та Закон України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" мають однакову юридичну силу.

Так, Земельний кодекс України передбачає загальні правила надання земельної ділянки державної форми власності в користування фізичним та юридичним особам, а тому регулюють більш широке коло відносин.

Щодо Закону України Про управління об`єктами державної власності та Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу то вони є нормативно-правовими актами спеціальної дії.

Так, Закон України Про управління об`єктами державної власності детально регулює питання управління та розпорядження об`єктами права державної власності.

Закон України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу детально регулює відносини, які виникають з приводу розпорядження майновим комплексом НАН України, до якого входять і земельні ділянки державної форми власності передані у користування НАН України та підприємствам, установам і організаціям, що входять до її відання.

Отже, у питанні регулювання земельних відносин щодо земельних ділянок державної форми власності, що перебувають у віданні та/або у користуванні НАН України чи підпорядкованих їй підприємств, установ, організацій, норми Закону України Про управління об`єктами державної власності та Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу є спеціальними по відношенню до положень Земельного кодексу України, які є загальними.

Згідно загальних правилами вирішення колізій норм права, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

У випадку неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

Крім того, Закони України Про управління об`єктами державної власності та Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу не передбачають зобов`язання НАН України проходити процедуру повторного отримання земельної ділянки, права на яку надані попередніми рішеннями уповноважених органів.

Відповідна позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.03.2020 у справі №227/2015/18

Так, Земельний кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 25.10.2001 та набрав чинності з 01.01.2002 року.

Закон Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу прийнятий 07.02.2002, а набрав чинності 20.03.2002. В свою чергу Закон України Про управління об`єктами державної власності був прийнятий 21.09.2006 та набрав чинності 18.10.2006.

Оскільки Закон України Про управління об`єктами державної власності та Закон України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу були прийняті пізніше Земельного кодексу України, то згідно правил вирішення колізій норм права, у випадку колізій між нормами Закону України Про управління об`єктами державної власності та Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу , з однієї сторони, та нормами Земельного кодексу України, з іншої, підлягають застосуванню норми Закону України Про управління об`єктами державної власності та Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу .

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення ст. 7 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу та ст. Закону України Про управління об`єктами державної власності .

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти, введені в дію до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Положеннями ч.2 ст. 7 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти, введені в дію до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому, положеннями частини 4 статті 7 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу Кабінету Міністрів України доручено у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України Про управління об`єктами державної власності законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 4 вказаної статті Закону України Про управління об`єктами державної власності Кабінету Міністрів України доручено у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону.

Як вбачається із зазначених положень ст. 7 Закону Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу та ст. 18 Закону України Про управління об`єктами державної власності , усі нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності вказаними законами, у тому числі Земельного кодексу України, застосовуються в частині, що не суперечать цим законам.

Тобто, положення Земельного кодексу України, які суперечать положенням Закону України Про управління об`єктами державної власності та Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу не застосовуються. Це ж стосується і питання розпорядження земельними ділянками державної форми власності в межах території міста Києва.

Отже, посилання позивача на те, що здійснювати управління та розпорядження земельними ділянками державної форми власності в межах території міста Києва має право виключно Київська міська державна адміністрація, що передбачено ст. 122 Земельного кодексу України, відхиляються судом, оскільки положення Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України та Закону України Про управління об`єктами державної власності надає НАН України усі повноваження власника щодо управління та розпорядженням земельними ділянками, які перебувають у постійному користування у НАН України або у підпорядкованих їй організації, установ, підприємств.

З урахуванням наведено, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України та Закону України Про управління об`єктами державної власності , які не суперечать вказаним законам.

З системного аналізу норм ч. 3 ст. 326 ЦК України, Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України та Закону України Про управління об`єктами державної власності та положень Статуту вбачається, що саме НАН України законодавчо визначена суб`єктом реалізації прав держави, як власника об`єктів державної власності, які передані в її безстрокове безоплатне користування, у тому числі земельних ділянок. Тобто виконує функції держави, як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним використанням та розпорядженням ними в межах, визначених законодавством, зокрема здійснення реєстраційних дій щодо таких об`єктів, а також передача їх у користування третім особам.

Стосовно проведення реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Київ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, єдиним суб`єктом управління майном державної власності, яке перебуває у користуванні НАН України та підпорядкованим їй підприємствам, установам, організаціям, є саме НАН України, яка наділена повноваженнями здійснювати реєстрацію права державної власності та інших речових прав (суперфіцію) на таке майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачено, що у разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

У п.3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Згідно з пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Оскільки суб`єктом управління земельними ділянками державної власності, що перебувають у користуванні НАН України та підпорядкованих їй установ, підприємств і організацій, є виключно НАН України, яка здійснює від імені держави функції власника, то НАН України уповноважена подавати державним реєстраторам відповідні заяви під час реєстрації права власності на такі земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до якого у таких випадках вносяться відомості про те, що власником є держава, а органом управління є НАН України.

Щодо укладення відповідачем 1 та відповідачем 3 Договору про право забудови земельної ділянки (суперфіцію) за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 та здійснення подальшої реєстрації цього речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту ( ч. 1 ст. 413 ЦК України).

Матеріали справи свідчать та вставнолено судом апеляційної інстанції, що НАН України є уповноваженим суб`єктом управління, який реалізує права держави, як власника земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013, площею 2,638 га, що знаходиться за адресою вул. Метрологічна, 7 у Голосіївському районі м. Київ . Тобто, відповідач - 1 мав права та повноваження укладати з відповідачем - 3 договір суперфіцію щодо вказаної земельної ділянки.

Відповідно до вимог п.1 ч 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, у тому числі право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Иаким чином, у випадку укладення договору суперфіцію, реєстрація право забудови земельної ділянки (суперфіцій) за таким договором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є обов`язковою.

Відтак, дії відповідача - 1 та відповідача - 3 щодо укладення договору суперфіції від 27.09.2019 та реєстрації права відповідача - 3 на забудову земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були правомірними та здійснювалися у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Враховуючи приписи ст. 74 ГПК України, саме на Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) як позивача за даним позовом покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами.

Разом з тим, позивачем не обґрунтовано належними доказами факт порушення відповідачами його прав (інтересів).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду прпо відмову у задоволені позову.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених скаржниками апеляційних скаргах

Посиланя скаржника-2 на положення п. 2 ч. 2 ст. 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" п. 5 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ", судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ".

Пунктами 3 та 4 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності " (який набрав чинності з 01.01.2013 ) встановлено перелік земель, що відносяться до земель комунальної власності відповідних територіальних громад (п.3.), та перелік земель, що відноситься до державної власності (п.4).

Водночас, пунктом 5 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " вказаного Закону встановлено, що державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Разом з тим, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та Порядком № 1141, які не виключають можливість подання заяв про реєстрацію права власності держави на земельні ділянки уповноваженими від імені держави особами, якою у випадку державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:476:0013 є відповідач - 1.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що НАН України уповноважена здійснювати від імені Держави України управління та розпорядження об`єктами майнового комплексу НАН України, до яких входять і земельні ділянки, надані у користування НАН України та підпорядкованим їй установам, підприємствам і організаціям. Виконуючи такі повноваження НАН України забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядження, у тому числі права на реєстрацію права державної власності в особі НАН України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та права на передачу таких об`єктів у користування третім особам, зокрема передачу земельних ділянок у користування третім особам для здійснення забудови (суперфіцій).

Інші доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позових вимог, у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2020 у справі №910/9194/20, та, відповідно, апеляційні скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та ОСОБА_1 "є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржників.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі №910/9194/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі №910/9194/20.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Справу №910/9194/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддями-23.06.2021.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко